| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Правоздатність та дієздатність громадян |
||
|
Поняття цивільної правосуб'єктності. Суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного права, існують між людьми. У відносини можуть вступати як окремі громадяни, так і колективні утворення, які мають передбаченими законом ознаками. До числа таких утворень відносяться організації, іменовані юридичними особами, а також особливі суб'єкти цивільного права-держави, національно-державні та адміністративно-територіальні утворення. Поряд з терміном "юридичні особи" закон використовує термін "фізичні особи", яким охоплюються не тільки громадяни Росії, але також іноземні громадяни та особи без громадянства (апатриди). Цивільні правовідносини можуть виникати між усіма суб'єктами цивільного права в будь-якому їх поєднанні. Оскільки правове регулювання передбачає наявність певних якостей у суб'єктів тієї чи іншої галузі права, в теорії права виробилася така категорія, як правосуб'єктність. Правосуб'єктність визначає, якими якостями повинні володіти суб'єкти правового регулювання для того, щоб мати права і нести обов'язки у відповідній галузі права. Уявлення про цивільну правосуб'єктності зв'язуються з наявністю у осіб таких якостей, як правоздатність і дієздатність. Майнові відносини, ретуліруемие цивільним правом, супроводжують людину протягом всього його життя: з моменту народження і до його смерті. Природно, важко уявити новонародженої дитини, наприклад, укладає договір, однак новонароджена дитина вже може володіти певним комплексом цивільних прав та обов'язків (успадковувати заповідане йому майно, стати власником і т. п.). Для правового регулювання економічного обороту необхідно надати відносинам досить стійкий характер, щоб вони складалися б з усвідомлених вольових дій сторін. Водночас з відносин, регульованих цивільним правом, не можуть повністю вимикатися громадяни, що не володіють належним рівнем психічного развития. Для вирішення цих, на перший погляд протилежних, завдань у цивільному праві і з'явилися такі категорії, як правоздатність і дієздатність. Перша - правоздатність - означає здатність мати цивільні права і нести обов'язки, друга-дієздатність - означає здатність своїми діями набувати і здійснювати цивільні права, створювати для себе цивільні обов'язки і виконувати їх. Якщо правоздатність визнається в рівній мірі за всіма громадянами з моменту народження і до смерті, то дієздатність виникає, як правило, з моменту досягнення певного віку, а в повному обсязі - з вісімнадцяти років, тобто повноліття. Відрив правоздатності від дієздатності може мати місце щодо громадян, оскільки саме вони мають здатність дорослішання і поступового набуття певних вольових і психічних якостей. Юридичні особи, держави, національно-державні та адміністративно-територіальні утворення мають правоздатність і дієздатність в їх нерозривній єдності. У той же час громадянська правосуб'єктність не може бути охарактеризована окремо щодо громадян, юридичних осіб та інших суб'єктів цивільного права. Це поняття має охоплювати всіх суб'єктів цивільного права, а не наділяти кожного із суб'єктів власної правосуб'єктністю. Юридичні особи, держави, національно-державні та адміністративно-територіальні утворення мають обома можливостями в їх нерозривній єдності, про громадян, як бачимо, такого сказати не можна. Чи може громадянин, у якого тільки правоздатністю і не досяг віку настання дієздатності, бути повноцінним суб'єктом цивільного права? Сам одноосібно-ні, однак відсутність у нього дієздатності може бути заповнене діями його законних представників-батьків, усиновителів, опікунів або піклувальників. Таким чином, в якості узагальнюючої категорії громадянська правосуб'єктність означає єдність право-і дієздатності. У юридичній літературі категорії правосуб'єктності підчас првдается НЕ узагальнюючий, а индивидуализирующий характер, тобто під правосуб'єктністю розуміють не те, якими якостями повинні володіти суб'єкти цивільного права в цілому, а те, яка якість необхідно мати окремому суб'єкту для того, щоб бути визнаним законом учасником цивільних відносин. Відповідно до останньої позицією володіння однією лише цивільну правоздатність достатньо для визнання недієздатного дитини суб'єктом цивільного права, але при цьому як би виноситься за дужки заповнення його недієздатності дієздатністю його законних представників. Тотожність цивільної правосуб'єктності з цивільною правоздатністю визнає С. Н. Братусь. Володінням цивільну правосуб'єктність для суб'єкта недостатньо, щоб мати конкретні суб'єктивні цивільні права і нести обов'язки. Правосуб'єктність є необхідною передумовою володіння суб'єктивними правами, для виникнення яких необхідний крім цього юридичний факт, що тягне на основі правосуб'єктності виникнення конкретного суб'єктивного права. Наприклад, наділений правосуб'єктністю громадянин ще сам по собі не є володарем яких суб'єктивних прав, законом визнається за ним лише абстрактна можливість їх придбання в результаті яких-небудь дій або подій - юридичних фактів. Так, громадянин може потенційно бути власником житлового будинку, але для того, щоб реалізувати цю можливість, необхідно побудувати, купити, успадкувати або якимсь іншим способом придбати якийсь житловий будинок. Лише тоді його можливість реалізується в конкретному суб'єктивному праві - праві власності. Правосуб'єктність носить абстрактний характер, тобто це узагальнена можливість правоволодіння, яка не може бути представлена у вигляді набору або комплексу окремих суб'єктивних прав. Не слід представляти правосуб'єктність і як постійно змінюється, динамічну категорію, що залежить від обсягу конкретних прав і обов'язків, якими наділений громадянин. Громадянська правосуб'єктність - це визнана в рівній мірі за всіма особами максимально повна, сумарно виражена можливість правоволодіння, абстрактний характер якої якраз і проявляється в її узагальнюючої характеристиці. Щоб охарактеризувати обсяг суб'єктивних прав і обов'язків суб'єкта, а також його правові можливості, правильніше було б говорити про правовий статус. Абстрактний характер правосуб'єктності не дозволяє трактувати її і як особливе суб'єктивне право - "право на право". Відмінність полягає в незмінності правосуб'єктності при її реалізації, в той час як реалізація суб'єктивних прав завжди супроводжується їх модифікацією, тобто динамікою. Так, при реалізації такого елемента правосуб'єктності, як можливість укладення угод, власне можливість їх вчинення не зазнає ніяких змін, але в той же час відбувається придбання, зміна або втрата будь-яких прав і обов'язків суб'єкта, тобто динамічна зміна комплексу суб'єктивних прав особи ^. Абстрактний характер правосуб'єктності, з одного боку, і встановлення її законом, з іншого, припускають незалежність правосуб'єктності від волі і дій осіб. Обмеження правоздатності або дієздатності можуть здійснюватися тільки у випадках і порядку, встановлених законом. Дії самих громадян, спрямовані на повний або частковий відмова від правосуб'єктності, та інші угоди, що обмежують правоздатність та дієздатність громадянина, є нікчемною (ст. 22 ЦК), тобто юридично не мають ніякої сили. Як правило, обмеження правосуб'єктності пов'язані або із захворюванням громадянина, в результаті якого він втрачає можливість адекватно оцінювати власні дії, або як санкції за вчинене правопорушення. Наприклад, за скоєний злочин громадянин позбавляється права на певний термін займатися підприємницькою діяльністю, таке кримінальне покарання обмежує один з елементів правоздатності громадянина. Правосуб'єктність тісно пов'язана з ознаками, індивідуалізують конкретного суб'єкта права. Індивідуалізація суб'єкт може здійснюватися різними ознаками тісно пов'язаними з тим, чи йде мова про громадян, юридичних осіб чи інших суб'єктах. Так, держава буде індивідуалізувати територія, органи державної влади тощо, юридичних осіб-фірмове найменування, місце реєстрації, товарний знак і т.д., а громадян-ім'я, місце проживання і акти громадянського стану. Правоздатність громадян. Закон визначає правоздатність як здатність мати цивільні права і нести обов'язки (ст. 17 ЦК). Правоздатності властиві абстрактність і невідчужуваність. Зміст правоздатності громадян розкривається через весь тог комплекс прав і обов'язків, якими може володіти громадянин відповідно до цивільного законодавства. Саме тому, даючи характеристику правоздатності громадян, підкреслюють не тільки те, що вона приурочена до громадянина (іноземцю, особі без громадянства) як психофізичної особини, але і властиві їй соціально-юридичні якості. Спеціально присвячена обсягом правоздатності громадян ст. 18 ЦК дає перелік тільки основних, найбільш значущих громадянських прав, до числа яких відносяться можливість мати майно на праві власності; успадковувати і заповідати майно; займатися підприємницькою або будь іншою діяльністю, не забороненої законом; створювати юридичні особи; здійснювати угоди і брати участь у зобов'язаннях; обирати місце проживання; мати права автора. Крім того, громадянин має право мати інші ^ істотні та особисті немайнові права, включаючи й такі, які прямо законом не передбачені, але не суперечать загальним засадам і змісту цивільного законодавства. У зв'язку з цим неможливо окреслити вичерпний перелік тих правових можливостей, володіння якими складає обсяг цивільної правоздатності, однак перелік, наведений у ст. 18 ГК, дає уявлення про найбільш значущих права, можливість володіння якими включається у зміст цивільної правоздатності. Так, можливість мати майно на праві власності є необхідною передумовою не тільки самого права власності, а й більшості інших цивільних правовідносин, включаючи зобов'язальні, оскільки неможливо вступати в майнові відносини, не володіючи здатністю стати власником речі. Громадянської правоздатність в рівній мірі володіють всі громадяни. Це не означає, що обсяг конкретних суб'єктивних прав кожного громадянина дорівнює обсягу прав іншого громадянина, але обсяг можливостей мати такі права є рівним незалежно від конкретного обсягу прав і обов'язків конкретної особи. Іноді міркують таким чином, що громадянин, який є власником житлового будинку, може придбати права продавця житлового будинку, а якщо громадянин не має житлового будинку на праві власності, то і можливість придбання прав продавця у нього відсутня. Помилка в цих міркуваннях обумовлена спробою безпосередньо зв'язати конкретні суб'єктивні права, що належать окремому громадянинові, з об'ємом передбачених законом можливостей володіння цими правами. Закон не передбачає в якості елемента правоздатності можливість бути власником будь-яких об'єктів або будь-якої конкретної речі. Елементом змісту правоздатності є загальна можливість мати майно на праві власності, тобто виступати суб'єктом будь-яких відносин власності, будь то власність на будинок, дачу, одяг або навіть іграшки. Тому, коли громадянин виробляє відчуження своєї власності, укладаючи договір купівлі-продажу або іншим чином, або суд конфіскацією припиняє право власності громадянина на конкретне майно, не відбувається ніяких змін у змісті правоздатності громадянина, бо окрім залишилися у нього прав власності він у будь-який момент має право придбати нові. Таким чином, щоб обмежити можливість мати майно на праві власності як елемент змісту правоздатності, необхідно обмежити громадянина у можливості як мати будь-яке майно на праві власності, так і купувати ці права в майбутньому, що неможливо. Правоздатністю громадянин наділений з моменту народження і протягом усього життя до смерті. Визначення моментів народження і смерті не складає предмет юридичної науки, оскільки мова йде про чисто фізіологічних поняттях. Для права важливо лише, що з моменту, коли громадянин вважається народилися, а медицина, як правило, керується в цьому випадку критерієм початку самостійного дихання, дитина набуває цивільну правоздатність. У законі зустрічається згадка в якості одного з можливих спадкоємців дитини, зачатої за життя спадкодавця, але народженої після його смерті, тобто ще не народженої дитини. Природно, мова не йде про те, що не народилася дитина наділяється правоздатністю або якимись суб'єктивними правами, закон передбачає охорону інтересів можливого спадкоємця, при цьому ніяких прав на майно або успадкування ще не народжена дитина мати не може. Захист його інтересів зводиться до охорони його можливої частки за умови його народження, якщо ж дитина народиться мертвою, то він і не буде покликаний до спадкоємства. Припиняється правоздатність смертю громадянина. З визначенням моменту смерті пов'язано багато різних медичних і правових питань, зокрема, можливість вилучення органів для трансплантації та ряд інших. У медицині розрізняють стан клінічної смерті (коли відбувається зупинка роботи окремих органів-серця, нирок, головного мозку, однак існує можливість відновлення життєздатності організму) і біологічної смерті (коли починаються незворотні процеси в організмі людини). Для визначення моменту, з яким цивільне законодавство пов'язує припинення правоздатності, слід говорити про біологічної смерті, тобто тоді, коли повернення людини до життя виключений. В іншому випадку слід було б визнавати, що, якщо після настання клінічної смерті громадянин зусиллями реаніматологів було повернуто до життя, його правоздатність, припинившись на якийсь час, виникла знову. Правоздатність виникає один раз і припиняється також тільки один раз. Ніяких змін не зазнає правоздатність громадянина і у випадках, коли його правовий статус прирівнюється до смерті, тобто при оголошенні судом громадянина померлим. При винесенні такого рішення суд виходить не з достовірних фактів про смерть громадянина, а з припущення про його можливу смерть, тому, хоча правові наслідки такого рішення точно такі ж, як і при смерті громадянина (зокрема, відбувається відкриття спадщини), його правоздатність буде існувати до моменту його фактичної смерті. Так, якщо при винесенні рішення судом громадянин вже помер, то його правоздатність припинилася задовго до винесення рішення судом, якщо насправді громадянин живий, то рішення суду не може припинити його правоздатність, оскільки це якість невід'ємно від особистості громадянина. Дієздатність громадян. Закон визначає дієздатність як "здатність громадянина своїми діями набувати і здійснювати цивільні права, створювати для себе цивільні обов'язки і виконувати їх" (ст. 21 ЦК). Найбільш істотними елементами змісту дієздатності громадян є можливість самостійного укладання угод (сделкоспособность) і можливість нести самостійну майнову відповідальність (деліктоздатність). Цивільний кодекс як елемент дієздатності громадянина виділив також можливість громадянина займатися підприємницькою діяльністю (ст. 23 ЦК). Особливість здійснення підприємницької діяльності громадянами полягає в необхідності державної реєстрації громадянина як індивідуального підприємця, з одного боку, та встановленні в законі правил про неспроможність (банкрутство) індивідуального підприємця, з іншого (ст. 25 ЦК). Порядок і підстави визнання індивідуального підприємця банкрутом регулюються спеціальним законом. Основне завдання цивільного законодавства в цьому питанні зводиться до встановлення черговості погашення вимог кредиторів індивідуального підприємця. В іншому до підприємницької діяльності громадян застосовуються правила кодексу, які стосуються діяльності комерційних організацій. Виділення окремих елементів дієздатності не має практичної значущості. Теоретичне значення таких категорій, як сделкоспособность, деликтоспособность, право на індивідуальне підприємництво, зв'язується з роздільним аналізом питань укладення угод і відповідальності. Дроблення дієздатності на окремі можливості здійснення яких-небудь дій не виправдано. На відміну від правоздатності дієздатність пов'язана зі здійсненням громадянином вольових дій, що припускає досягнення певного рівня психічної зрілості. Закон як критерій досягнення громадянином можливості власними діями набувати для себе права і нести обов'язки передбачає вік. Повна дієздатність визнається за повнолітніми громадянами, тобто досягли вісімнадцятирічного віку. Допускається два вилучення з цього правила: повна дієздатність може виникнути у громадянина і до досягнення вісімнадцятирічного віку у випадках, по-перше, вступу в шлюб особою, яка не досягла 18 років, якщо йому в установленому законом порядку був знижений шлюбний вік, по-друге, емансипації (ст. 27 ЦК). Емансипація-оголошення неповнолітнього, який досяг 16 років, якщо він працює за трудовим договором або за згодою батьків займається підприємницькою діяльністю, повністю дієздатним. Зазначені дії служать достатнім доказом того, що неповнолітній в змозі самостійно приймати рішення з майнових та іншими цивільно-правовими питань, тобто досяг рівня зрілості, зазвичай настає після досягнення повноліття. Емансипація здійснюється за рішенням органу опіки та піклування при наявності згоди обох батьків, або суду, якщо батьки або один з них на те не згодні. Мета емансипації полягає в надання неповнолітньому повноцінного цивільно-правового статусу. Слід мати на увазі, що окремі права та обов'язки виникають виключно після досягнення певного віку, наприклад, право на придбання вогнепальної зброї. Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду Російської Федерації і Пленуму Вищого Арбітражного Суду Російської федерації № 6/8 від 1 липня 1996 емансипованої неповнолітній володіє в повному обсязі громадянськими правами і несе обов'язки (в тому числі самостійно відповідає за зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяння їм шкоди), за винятком тих прав і обов'язків, для придбання яких федеральним законом встановлено віковий ценз. Звичайно, неможливо відразу наділити неповнолітнього всім обсягом цивільної дієздатності, котрі дають йому можливості поступово привчатися до скоєння самостійних вольових дій. Закон передбачає певні вікові етапи, з настанням яких неповнолітньому надаються більш широкі елементи дієздатності. Проявляється це в двох головних областях дієздатності: можливості здійснення угод і самостійної майнової відповідальності. Неповнолітні, які не досягли чотирнадцятирічного віку (малолітні), за загальним правилом, недієздатні, всі угоди від їх імені здійснюють тільки їх батьки, усиновителі або опікуни. Однак чотирнадцять років-досить великий проміжок для становлення психіки неповнолітнього, його інтелектуальної зрілості. Навряд чи можна порівнювати рівень усвідомлення скоєних дій однорічною дитиною і тринадцятилітнім підлітком. Тому закон передбачив можливість здійснення малолітніми певних угод. Від 6 до 14 років - перший віковий проміжок, з яким закон пов'язує певний етап дорослішання. У цьому віці малолітні вправі самостійно вчиняти дрібні побутові угоди; угоди, спрямовані на безоплатне отримання вигоди, які не потребують нотаріального посвідчення або державної реєстрації; угоди з розпорядження коштами, наданими законним представником або за його згодою третьою особою для певної мети або для вільного розпорядження (п . 2 ст. 28 ЦК). Дрібні побутові угоди-угоди, які спрямовані на задоволення звичайних, щоденних потреб малолітнього або членів його сім'ї і незначні по сумі. З названих двох критеріїв, ймовірно, менше запитань викликає споживчий характер дрібної побутової угоди. Так, покупка хліба, молока, інших продуктів харчування, які купуються практично постійно, зошитів, інших предметів, необхідних малолітньому кожен день, вчинення деяких інших угод мають звичайний для будь-якої дитини споживчий характер. Більш складний другий критерій - незначність суми угоди. Не кажучи вже про такі явища, як інфляція, і в умовах стійкої економіки завжди виникає проблема оцінки. Чи є та чи інша угода значної або незначної за сумою? Підчас висловлюються пропозиції встановити конкретну суму в законі, або визначати її як відсоток від рівня-доходу батьків і т.п., однак жодне з цих пропозицій не має відношення до сенсу правила, покладеного в основу законодавчого рішення: незначність означає, що для даного малолітнього з урахуванням його рівня розвитку, ступеня усвідомлення значущості скоєного їм дії суд у кожному конкретному випадку повинен винести своє рішення про те, чи є для конкретного малолітнього досконала угода дрібної, тобто незначною за сумою чи ні. Обидва критерії дрібної побутової угоди мають оціночний характер. Порівняйте угоди, які може здійснювати 6-річний, і угоди, які в змозі усвідомити і здійснити 13-річний. Характер і розмір дрібних побутових угод у того й іншого, думається, будуть різними. Угоди, спрямовані на безоплатне отримання вигоди, які не потребують нотаріального посвідчення або державної реєстрації, малолітні вправі робити, оскільки такі угоди, як правило, не накладають на них обов'язків. Так, договір дарування передбачає вираження волі обдаровуваного на прийняття дару, значить, малолітній повинен мати можливість висловити свою волю, приймаючи будь-якої, нехай навіть незначний, подарунок. Виняток становлять угоди, для яких передбачена нотаріальна форма або державна реєстрація, оскільки ці дії передбачають угоди зі значними об'єктами, наприклад житловим будинком. кінним представникам свою зрілість, виваженість і обгрунтованість укладаються ним цивільно-правових угод, що дозволяє коригувати його поведінку ще задовго до досягнення дієздатності в повному обсязі. Малолітні, незважаючи на володіння можливістю здійснення певних угод, не несуть самостійної відповідальності, будучи недієздатними. Відповідальність за їх дії, включаючи угоди, які вони вправі здійснювати самостійно, несуть їхні батьки, усиновителі або опікуни в повному обсязі, вони ж відповідають і за шкоду, заподіяну малолітніми. В цілому, хоча стаття Цивільного кодексу і названа "дієздатність малолітніх", громадяни, які не досягли 14 років, є недієздатними. Надані їм законом можливості здійснення окремих угод носять строго вичерпний характер і є винятком із загального правила. Крім того, не можна говорити про дієздатність особи, якщо воно не несе самостійної відповідальності за свої дії. З досягненням 14-річного віку неповнолітній наділяється правом здійснювати самостійно будь-які угоди, за умови письмової згоди його законних представників. Згода може бути отримано як до здійснення операції, так і бути письмовим схваленням вже відбулася угоди. Неповнолітні у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років вправі самостійно і без згоди законних представників, крім угод, скоєних малолітніми, розпоряджатися власним заробітком, стипендією або іншими доходами; здійснювати права автора творів науки, літератури чи мистецтва, винаходи чи іншого охороняється законом результату своєї інтелектуальної діяльності ; відповідно до закону вносити вклади у кредитні установи і розпоряджатися ними, а також по досягненні 16 років бути членами кооперативів (ст. 26 ЦК). Право здійснення названих угод означає наділення неповнолітніх певним обсягом дієздатності, що дозволяє говорити про їх часткової дієздатності. Підтверджується це і покладанням на неповнолітніх самостійної майнової відповідальності за укладеними ними операцій, а також за заподіяння шкоди. Часткова дієздатність неповнолітніх дозволяє більш детально оцінювати їх рівень зрілості, готовності до самостійної участі у цивільному обороті. Найбільш істотним елементом часткової дієздатності неповнолітнього є право розпорядження власним заробітком, стипендією та іншими доходами. У даному випадку неповнолітній діє виключно на свій розсуд і витрачає кошти, придбані ним самостійно. А це максимально зближує положення неповнолітнього і повністю дієздатної особи. Сформована практика виходить з буквального тлумачення норми закону, що надає неповнолітньому таке право, і встановлює, що мова йде тільки про вже зароблених і отримані кошти. Закон у даному випадку не поширюється на розпорядження ще не отриманих або майбутнім заробітком, оскільки виняток із загального правила не підлягає розширеному тлумаченню. Разом з тим можлива ситуація, коли неповнолітній нерозумно витрачає зароблені кошти. У цьому випадку законні представники або орган опіки та піклування має право втрутитися і клопотати перед судом про обмеження або позбавлення неповнолітнього права самостійно розпоряджатися заробітком або стипендією. Наприклад, всю зарплату неповнолітній витрачає на придбання компакт-дисків із записами улюблених ним пісень, нічого не залишаючи на інші цілі. Навпаки, розумне витрачання коштів, обгрунтовані їх вкладення дозволяють батькам ставити перед органами опіки та піклування питання про дострокове наділення неповнолітнього, за наявності передбачених у законі умов, дієздатністю в повному обсязі, тобто про емансипацію. З досягненням 18 років, а також у вже розглянутих випадках, дієздатність громадян виникає у повному обсязі. На утримання дієздатності більше не роблять впливу вікові фактори, однак здатності громадянина до вольових усвідомленим діям можуть бути порушені внаслідок захворювання або зловживання алкогольними або наркотичними речовинами. За наявності зазначених проявів необхідно захистити майнові інтереси такого громадянина або інтереси його сім'ї. Цій меті служить визнання громадянина недієздатним і обмеження дієздатності громадянина, зловживає спиртними напоями або наркотичними речовинами. Громадянин, який внаслідок психічного розладу не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, визнається судом недієздатним. У цьому випадку громадянин не має права здійснювати взагалі ніяких угод, включаючи дрібні побутові, від його імені всі угоди робить його опікун (ст. 29 ЦК). Зловживання громадянином спиртними напоями або наркотичними речовинами саме по собі досить свідчить про необхідність втручання в його дії з боку держави, однак цивільне право не має мети вилікування осіб від алкоголізму чи наркоманії, так само як і не має мети покарати їх за подібні зловживання. Регулювання майнових відносин у ситуації з громадянами, які зловживають спиртними напоями та наркотичними речовинами, передбачає втручання держави тільки за умови, що цей громадянин своїми діями ставить у важке матеріальне становище свою сім'ю. Таким чином, обмеження дієздатності має на меті захист майнових інтересів сім'ї. Якщо одинокий громадянин зловживає спиртними напоями і внаслідок цього пропиває власне майно, можна ставити питання про його лікування, але підстави для обмеження його дієздатності немає. Обмеженням дієздатності встановлюється контроль з боку спеціально призначеної особи - піклувальника - за здійсненням операцій, включаючи одержання зарплати, інших доходів та розпорядження ними, громадянином, обмеженим судом у дієздатності. На відміну від визнання особи недієздатною, при обмеженні дієздатності громадянин має право сам здійснювати всі угоди за умови, що є згода піклувальника. Лише одну категорію угод він вправі робити, не просячи згоди, - дрібні побутові угоди. Перелік підстав для обмеження дієздатності громадян у законі вичерпний, однак практика показує необхідність введення додаткових підстав, зокрема, поставити у важке матеріальне становище свою сім'ю можна і азартними іграми, і ризикованим веденням підприємницької діяльності, і невгамовним колекціонуванням і т. п. У теперішній же час обмежити громадян в дієздатності за подібним підставах не можна. Визнання громадянина недієздатним і обмеження дієздатності відбуваються внаслідок наявності хвороби або інших обставин, які в подальшому можуть відпасти. Наприклад, психічний стан особи покращиться настільки, що це особа цілком буде в змозі керувати своїми діями і нести відповідальність. У цих випадках суд виносить рішення про визнання громадянина дієздатним або про скасування обмеження його дієздатності. На підставі рішення суду скасовуються опіка та піклування. Опіка та піклування. Для захисту прав та інтересів недієздатних або не повністю дієздатних громадян законом запроваджено інститут опіки та піклування (ст. 31-40 ЦК). Опіка встановлюється над малолітніми, а також над громадянами, визнаними недієздатними. Піклування - над неповнолітніми у віці від 14 до 18 років і громадянами, обмеженими у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами. Опікунами та піклувальниками можуть призначатися тільки повнолітні дієздатні громадяни. Будучи законними представниками підопічного, опікуни та піклувальники вправі розпоряджатися доходами підопічного їм громадянина самостійно, якщо ці витрати спрямовані на утримання самого підопічного. У всіх інших випадках опікуни та піклувальники зобов'язані отримувати попередній дозвіл органів опіки та піклування, особливо це стосується угод, що тягнуть зменшення майна підопічного: відчуження майна, здача його в оренду, в заставу, безоплатне користування і т. п. Чи не має право опікуни та піклувальники, а також їх подружжя та близькі родичі здійснювати угоди з підопічними, крім передачі підопічному дарунка або надання йому безоплатного користування будь-яким майном. Зазначене обмеження випливає з відносин законного представництва, з одного боку, і відсутність дієздатності в повному обсязі або в частині у підопічного, з іншого. У разі, якщо підопічний володіє нерухомим або цінним рухомим майном, яке вимагає спеціальної турботи і управління, орган опіки та піклування може визначити керуючого і укласти з ним договір про довірче управління таким майном (ст. 38 ЦК). Призначення довірчого керуючого може бути обумовлено не тільки особливими властивостями майна підопічного, а й, зокрема, знаходженням майна підопічного в іншій місцевості, що перешкоджає призначеному опікуну або піклувальнику управляти цим майном. Зі складу майна підопічного, яке перебуває у віданні опікуна чи піклувальника, виключається майно, передане в довірче управління. Довірчий керуючий здійснює свої функції на підставі договору про довірче управління, укладеного з органом опіки та піклування, який повинен передбачати джерело і розмір винагороди довірчого керуючого, його відповідальність і права щодо майна. Піклування може встановлюватися не тільки над частково або обмежено дієздатними громадянами, а й над дієздатними особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати і захищати свої права і виконувати обов'язки, наприклад над інвалідами по зору. Така форма піклування іменується патронажем (ст. 41 ЦК). Піклувальник над повнолітнім дієздатним громадянином призначається органом опіки та піклування за згодою повнолітньої і здійснює свої функції на підставі договору доручення або договору про довірче управління. Договір укладається піклувальником з особою, над яким засновується патронаж. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 1. Правоздатність і дієздатність громадян" |
||
|
||