ГоловнаІсторіяІсторія Росії (підручники) → 
« Попередня Наступна »
Д.І. Олейников. Історія Росії з 1801 по 1917 рік. Курс лекцій: посібник для вузів / Д. І. Олейников. - М.: Дрофа. - 414 с., 2005 - перейти до змісту підручника

Росія і слов'янський світ Російсько-турецька війна

- Кримська війна не вирішила Вистачає ний питання. Зусиллями Горчакова до кінця третьої чверті XIX в. Рос-ця відновила свої права і. головне, можливості протегувати православним народам Балкан, в тому числі і знаходяться у володіннях Туреччини. Хоча ще в 1856 р. турецький султан оприлюднив хатт-і-хумаюн (указ) про рівноправність мусульман і православних на території Османської імперії, це було лише формальним розпорядженням, виконанням зобов'язань перед європейськими союзниками по Кримській війні. Обіцяні допуск немусульман до державної служби, рівність у налогообложе-ванні та інші економічні послаблення навмисно затримувалися або ис-Кажан місцевими турецькими властями. Невдоволення слов'янського насе-лення призводило до хвилювань і бунтів. Росія ж могла дозволити собі тільки дипломатичні демарші, причому попередньо погоджені з іншими європейськими країнами. Всі 60-і рр.., Незважаючи на посилення ан-

237

тітурецкіх настроїв на Балканах, на окремі бунти і збройні виступи в Сербії, Болгарії, на острові Крит , Росія не була готова до рішучої підтримки одновірців: це вимагало б йти до кінця до війни не тільки з Туреччиною, але і з європейською коаліцією. До цього країна з незавершеними реформами, фінансовим дефіцитом, непростим внут-ренним становищем, відсутністю союзників і Чорноморської) флоту була ве готова. «Час діяти ще не настав», - резюмував А. М. Гор-Чаков позицію Росії в 1866 р.

У 70-і рр.. Східний питання тільки загострився: реформи за рівнянням прав мусульман і християн вже майже двадцятиріччя залишалися під спу-дом, більше того, з 1873 р. Порта почала активні дії по обмеженню прав християн. Вона обмежила автономію Боснії і Герцеговини, а потім в досить голодні 1874-1875 рр.. помітно збільшила податки. Сутички зі збирачами податків стали переростати в сутички між християнським і му-мусульманських населенням. Втрутилися турецькі війська натрапили на запеклий опір; ті, хто не міг чинити опір, втекли до по-граничні райони Австрії, до Сербії і Чорногорії. Серби і чорногорці не тільки давали притулок біженцям, а й постачали повсталих зброєю і продовольством, а то й самі брали участь у сутичках з турками. До ле-ту 1875 ситуація стала кризовою. Росія виступила ініціатором загально-європейської участі в заспокоєнні Балкан. «Мова йде не про те, щоб втручатися у внутрішні справи Туреччини, - роз'яснювали дипломати сенс цієї участі, - але держави можуть діяти на обидві сторони, щоб по-будити повсталих до покірності, сербів і чорногорців - до нейтралітету, Туреччину - до милосердя і перетворенням. Це моральне воздейст-віє буде тим більше дійсно, ніж більш передбачена ... буде образ дію-вий представників держав ».

Спеціальна міжнародна комісія виробила перелік заходів, ви-конання яких султаном могло б відновити порядок на Балканах. Проте дипломатичні заходи приводили в кращому випадку тільки до пріос-тановке бойових дій. До відчайдушній боротьбі Боснії і Герцеговини вага-ної 1876 додалося повстання в Болгарії. Поки «Союз трьох імперати-рів» обговорював способи надання тиску на Порту, турецькі війська по-давлять болгарське повстання. Їх звірства в околицях Филиппополя (118 спалених сіл, зруйновані церкви, розграбування майна, каз-ні) потрясли суспільну думку всієї Європи, від Лондона до Петербур-га. У Росії все голосніше звучали вимоги «дати якомога швидше урок мусульманським фанатикам» (авторитетна газета «Голос»), не складати зброї до повного звільнення слов'янських народів («Вітчизняні за-писки»). Звіти III Відділення, відображають громадську думку в Рос-ці, повідомляли, що «кожен селянин готовий поділитися останнім, лише

238

б допомогти одновірцям». Спеціальні слов'янські комітети збирали в Росії пожертвування в допомогу народам Балкан, пересилали гроші, кричу-жиє, продовольство. Коли ж влітку 1876 Сербія і Чорногорія оголоси-ли Туреччині війну, туди ринув потік російських добровольців (більше 5 тис. осіб). Серед них були відомі лікарі Боткін і Скліфосов-ський, письменник Гліб Успенський, народники ... Потік заяв в «вербовоч-ні присутності» був більше, але комітети відбирали тих, хто мав потрібну професійну підготовку. Офіцери російської армії йшли в відставши-ку, щоб потрапити на службу в сербську армію. Так само вчинив і відомого-ний генерал-слов'янофіл М. Черняєв, який став командувачем сербською армією.

«Маю сильне бажання битися і навіть пролити кров за віру і свободу наших братів слов'ян ... Я гаряче бажаю усіма силами сприяти їх успіху, але так як мої засмучені справи не дозволяють мені принести грошові кошти, я приношу самого себе на святе слов'янське справа »(Із заяви селянина Г. Федулова) 224.

В урядових колах розгорнулася боротьба між прихильниками мирних дипломатичних дій на чолі з А. М. Горчаковим і «парти-їй дії», тобто партією війни, очолюваної військовим міністром Д. А. Мілютін . Дипломатичні старання Горчакова наштовхувалися на протидію нового турецького султана: розумного, жорстокого і владно-го Абдул Хаміда.

Він прийшов до влади саме через невдоволення «турец-кою» партії надто «м'якими» його попередниками. Новий султан хотів припинення війни в Сербії, але припинення війни, пов'язаного з приниженням сербського народу: збільшення данини, розпуск народного війська, відмова від чотирьох фортець. Горчаков був змушений визнати: «Ми не може-мо примкнути до колективних дій, позбавленим правдивості, дост-інство та дієвості».

Рішення про війну було прийнято восени 1876 Самим завзятим її про-ворога виступив міністр фінансів Рейтерн: він в найчорніших фарбах малював економічні наслідки очікуваної війни (і виявився прав). Але більшість погодилася з військовим міністром Д. Мілютін, до-здавалося, що Росія вже має достатню військовою силою для самих рішучих самостійних вимог. Російський посол в Константи-нополя Ігнатьєв вельми різко зажадав від султана скликання международ-ної конференції в Константинополі для вироблення реформ для нетурец-кого населення Балкан і для встановлення гарантій їх виконання. В іншому випадку Росія загрожувала розривом дипломатичних відносин з Туреччиною. Султан погодився. У листопаді 1876 одночасно йшли часткова мобілізація армії в Росії та збір представників європейських держав в Конс-

239

тантінополе. У грудні в пишній обстановці, під артилерійський салют, султан оголосив учасникам конференції про дарування країні Конституції, урочисто проголошувала рівність християн і мусульман. Коммен-тарій до цього жесту був такий: тепер все пропозиції європейських дер-жав про поліпшення прав повсталих зайві. Однак питання про гарантії і контроль (той же невиконаний указ 1856 звучав не менш красиво) ос-тался невирішеним. Турки ніяк не погоджувалися на присутність європей-ських контрольних комісій на Балканах. У січні 1877 р., після бесплод-них дискусій про гарантії, конференція закрилася. Європейські посли були відкликані з Туреччини. Незабаром султан огказался гарантувати проведе-ня реформ, оголосивши це втручанням у внутрішні справи Туреччини. Вме-сто підготовки до реформ він почав підготовку до війни. І тоді Олександр II, як пишномовно писали в XIX в., «Зважився розрубати мечем вузол східних ускладнень».

Микола I починав Кримську війну з солдатською прямотою намірів і повною впевненістю в собі і союзниках. Олександр II і Горчаков облада-ли знанням наслідків такої прямоти. Перш ніж починати війну, вони дипломатично забезпечили максимально сприятливу обстановку в Єв-ропе. Німеччина пообіцяла, що займають такий же нейтралітет, як Росія в 1870 р. (тобто «доброзичливий»); це повинно було стримати Францію, небезпідставно побоюється нової війни з Бісмарком. Австро-Угорщина уклала таємну конвенцію, пообіцявши «доброзичливий нейтралітет» в обмін на відмову від створення на Балканах єдиного великого слов'янського го-державу (це стало б надто сильним спокусою для слов'ян всередині країни). На відміну від часу Кримської війни, Австро-Угорщина обіцяла не тільки не виступати ініціатором якого посередництва або вме-шательство в разі війни, але і перешкоджати подібним спробам дру-гих держав (малися на увазі Англія і, можливо, Франція). Англійському послу особисто Олександр II дав слово, що не має «ні бажання, ні намере-ня заволодіти Константинополем», як не мав його і Микола I, в 1829 р. зупинив війська в чотирьох верстах від турецької столиці. У цьому ж англійців запевняв практичний Бісмарк. Незабаром після початку війни Англія ознайомила Росію з переліком географічних пунктів, поширення на які військових дій означало б припинення її нейтралітету і збройне втручання у війну. Це були Суецький канал (відкритий в 1869 р.), Єгипет, Константинополь, Босфор і Дарданелли, Перська за-лів. З найвищого дозволу Горчаков повідомив англійцям, що Росія не торкнеться ці території, але відносно Константинополя і проток необхідно спільне рішення всіх європейських держав. Така відповідь забезпечив, щонайменше, вичікувальну позицію Англії.

240

Війна Туреччини була оголошена 12 квітня 1877 План її нагадував плани двох миколаївських воєн: вковиваніе турецьких сил на Кавказі, обо-ронітельная тактика на Чорному морі ( тим більше що новий Чорноморський флот був ще в зародковому стані) і рішучий наступ на Балканах: переправа через Дунай і марш на Константинополь. Головні бойові дії розгорнулися влітку 1877 після того, як російські війська зуміли переправитися через Дунай. На відміну від попе-щих воєн, армія рухалася подалі від чорноморського узбережжя, по-скільки там панував турецький флот, що прийшов через протоки з Середземномор'я. Вже в липні російські війська зайняли найважливіший перевал на Балканах - Шипку, однак головні сили виявилися скуті облогою найважливішого дорожнього вузла Болгарії - міста Плевна. Три невдалих штурму (їх було прийнято називати «першим Плевна», «друга Плевна», «третя Плевна») у липні-серпні 1877 викликали бурю обурення в Росії. Військові кореспонденти, телеграф і масові видання зробили можливим стежити за ходом війни кожен день, і, налаштоване на Би-сь-рую і легку перемогу, суспільство щиро не могло повірити, що турки спо-собни надавати запеклий опір.

Крім того, пореформенная епоха допускала свободу слова, немислиму в миколаївські часи, і кореспонденції з фронту несли правду про виворіт війни: про поранених, покалічений-них, пізніше обморожених, про бездарних начальниках і крадуть забезпечений-цях. У суспільстві зростало невдоволення армією, генералами, урядом. Але з'явилися й улюбленці: генерал М. Д. Скобелєв, кілька годин про-тримався на околиці Плевни, командувач західним загоном гені-рал І. В. Гурко, командувач болгарським ополченням генерал Н. Г. Сто-льотів. Погледній щосили утримував Шишкінський перевал: зійти з гір означало заново брати їх з великими втратами.

Всю осінь головні російські сили тримали блокаду Плевни, повністю відрізавши турків від усіх доріг. Турецький гарнізон почав голодувати і в кінці листопада, після невдалої спроби прориву, здався. «Наші в Туреччині Плів-ну взяли, - писав рідним художник Суріков. - Таке торжество в Москві та Петербурзі! »Трохи раніше, на початку листопада, на Кавказькому фронті російські війська оволоділи ключовий фортецею Карс.

Все в Європі очікували, що з падінням Плевни кампанія 1877 закон-чітся і армії зупиняться на зимівлю. Але наснагу військ і суспільства були настільки великі, а стратегічна ініціатива настільки серйозна, що було вирішено продовжувати наступ. 13 грудня, до жорстоку бурю і заметіль, почався перехід загону Гурко через Балканський хребет. Незважаючи на всі труднощі, російські війська перейшли Балкани і незабаром оволоділи Со-фией, не давши туркам організувати тут ще одну Плевну. Вдалий перехід

241

Гурко послужив сигналом до загального наступу. Військам доводилося зустрічати Різдво і новий 1878 на Балканських перевалах, наступати по глибокому снігу, іноді майже в людський зріст. Але зате 27-28 груд-ня 1877 р., у Шейново, на південь від Шипки, була оточена і взята в полон 30тисячна турецька армія. Ця перемога виявилася вирішальною битвою війни: Балканський рубіж був подоланий, а живій силі турок завдано непо-правимого збиток. У битві знову відзначився генерал Скобелєв - його на-Гради шпагою з діамантами. З початку 1878 р. почалося стрімке переслідування турок: 5 cічня упав Філіппоіоль (Пловдив), 10 січня війська Скобелєва зайняли Адріанополь. У турків не залишилося боєздатних частин, а в 10-15 верстах від Константинополя вже з'явилися російські авангарди. 19 січня турки уклали перемир'я, прийнявши попередні умови майбутнього світу.

 Такий стрімкий розвиток подій викликав у Європі паніку. Анг- лічане побоювалися, що росіяни не стримають своєї обіцянки не входити в Константинополь і не встановлювати військовий контроль над Босфором і Дарданеллами. Британський флот з'явився в Мармуровому морі. Російські во- енние на чолі з головнокомандувачем пропонували негайно зайняти столи- цу Османської імперії і вже з неї диктувати і Туреччини, і Європі свої ус- ловия. «Якщо ми тепер відступимося, якщо ганебно зіграємо роль васала перед Європою, - гарячкував популярнейший генерал Скобелєв, - то ця переможна, по суті, війна набагато сильніший удар завдасть нам, ніж Севастополь ... Севастополь розбудив нас ... 1878 змусить заснути. А раз заснувши, коли ми прокинемося, знає один Аллах »225. Імператор Алек- сандр на якийсь час піддався цієї привабливої ??ідеї і навіть одного разу вигукнув: «Якщо судилося, то нехай ставлять хрест на святій Софії!» Але два тверезо мислячих міністра, Горчаков і Мілютін, звернули ува- ня царя на складну міжнародну обстановку навколо Росії. Крім то- го, Росія відчувала сильний фінансова криза. Саме до цього вре- мени відноситься сумний жарт Салтикова-Щедріна: «І раніше-то в Єв- ропе за рубль мало що давали, а скоро будуть в морду давати ... » 

 Олександр вирішив дотримуватися взятих ним перед війною зобов'язань і наказав займати Константинополь тільки в разі відмови турків від запропонованих умов миру. Але султан Абдул Хамід погодився на всі умови. 19 лютого 1878, в річницю скасування кріпосного права, в містечку Сан-Стефано, майже біля воріт Константинополя, був підписаний мирний договір між Росією і Туреччиною. По ньому Сербія, Чорногорія і Румунія отримували повну незалежність, а Болгарія ставала «само- керовані, що платять данину князівством, з християнським правительст- вом і земським військом ». Туреччина обіцяла провести реформи, що полегшують 

 242 

 становище християн у Вірменії, а в рахунок 1100 млн з 1410 млн руб. контри- буціі повертала Росії невелику територію в Бессарабії, отриманий- ную за Паризьким мирним договором 1856 р., і поступалася на Кавказі Ба- тум і округ з фортецею Каре. Однак Сан-Стефанський договір виявився остаточним. Європейські держави, насамперед Англія й Авст- ро-Угорщина, визнали перемогу Росії загальноєвропейським тріумфом і потреби- вали міжнародного конгресу за підсумками війни. Як зауважив історик Н. А. Троїцький: «Росія, тільки що насилу осиливши Туреччину, слившіе «Хворою людиною», опинилася перед обличчям коаліції «з двох здоровя- ков ». Посол Росії в Англії, колись всесильний «Петро IV», граф Шу- валів зізнавався: «Ми стоїмо між війною і конгресом». 

 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Росія і слов'янський світ Російсько-турецька війна"
  1.  Хід війни в 1915-1916 рр..
      російський генерал А.А. Брусилів при наступі на Південно-Західному фронті. Удари наносилися відразу в декількох місцях. Тактика «Брусиловського прориву» 1916 р. дозволила нанести найбільша поразка Австро-Угорщини. У тому ж році російські війська досягли значних успіхів і на Турецькому фронті. Румунія, уважно спостерігала за успіхами сторін, зважилася виступити на боці Антанти, але була
  2.  Контрольні питання для СРС
      російської філософії? 2. "Умом Россию не понять ...". У чому головна відмінність у поглядах західників і слов'янофілів? 3. Що таке "російська ідея"? 4. Як ви розумієте "філософію Всеєдності" В. Соловйова? 5. Яка роль православ'я в історії російської філософії? 6. У чому унікальність такого напрямку як російський космізм? 7. На основі поглядів слов'янофілів, Н. Данилевського та К. Леонтьєва
  3.  Контрольні питання
      світова війна на внутрішньополітичне життя Росії? 10. Назвіть причини перемоги Лютневої революції 1917 р. Порівняйте її з першої російської
  4.  тема 13 Російська революція 1917года а. Громадянська війна і інтервенція (1917-1922 роки)
      війна і інтервенція (1917-1922
  5.  СПИСОК
      світова війна: Актуальні проблеми. - М., 1998. Горький А.М. Несвоєчасні думки. В кн. Радянське суспільство: виникнення, розвиток, історичний фінал. Т.1. - М., 1997. Івницький Н.А. Колективізація і розкуркулення. - М., 1994. Історія Башкортостану (1917-1990 рр..). - Уфа, 1997. Історія Росії: Навчальний посібник. Т.2. - М., 1995. Історія Росії: Навчальний посібник. - СПб., 2000. Історія Росії і
  6.  ГЛАВА 5. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА. ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ
      ГЛАВА 5. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА. ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА РАДЯНСЬКОГО
  7.  5.7. Друга світова війна. Велика Вітчизняна війна радянського народу
      світова війна. Велика Вітчизняна війна радянського
  8.  Османська імперія
      слов'янських народів в період турецького панування склався героїчний
  9.  2.4. Панславізм
      слов'янських країнах, включаючи Росію (в особі, наприклад, Н. Я. Данилевського), в якому обгрунтовується єдність слов'янських народів і необхідність їхнього союзу для вирішення гострих міжнародних проблем, що виникають у певні історичні періоди. Це недостатньо філософськи і ідеологічно оформлене суспільно-політичний рух, то спалахує, то загасаюче на довгі роки. Наприкінці XVIII -
  10.  Джерела та література
      світів Л. Чи була темною Росія? / / Радянський патріот. - 1990. - № 23. Єлісєєв А.Л. Політика радянської держави по відношенню до Російської Православної церкви в 1920-ті -30 - мм. - М., 1997. Протоієрей Лев Лебедєв. Церква на Голгофі: Роздуми Церковного історика / / Радянська література. - 1990. - № 1. «З нещадною рішучістю ...»: Лист В.І. Леніна т. Молотову для членів Політбюро / /
  11.  «Умиротворення» Кавказу
      російському «білому царю», Барятинський отримав від свого особистого друга імператора Олександра II вельми значні суми. Спокій, порядок і справедливість, збереження звичаїв і релігії горців на підвладній Барятинському території дозволяли горянам робити порівняння не на користь Шаміля. Імам став втрачати прихильників, кільце блокади підвладних йому територій все звужувалося, і в 1859 р. третій імам був
  12.  Використана література
      світової цивілізації / Ред. А. А. Радугин. М, 1998. 10. Ключевський В. О. Російська історія / / Повний курс лекцій: У 3 кн. М., 1993. Кн. 2. 11. Колосов В. А. Територіально-політична організація суспільства (автореферат докт. Дісс). М., 1992. 12. Корнілов А. А. Курс історії Росії XIX століття. М., 1993. 13. Куз'менко І. Геополітика Святої Русі / / Третій Світ. 1994. № 1. 14. Ламанский В. І. Три світу
  13.  Джерела та література
      російських реформаторів. 1890-1900 роки) / / Батьківщина. - 1992. - № 2. Вони ж. Чорнильні зміни. (Влада і суспільство: етапи розбіжності) / / Батьківщина. - 1991. - № 11-12. Великі реформи в Росії. 1856-1874. - Вид-во МУ, 1992. Вітте С.Ю. Спогади. 1849-1911 рр.. - Тт. I-III. - Таллінн - М., 1994. Влада і реформи. Від самодержавства до радянської Росії. - СПб, 1996. Захарова Л.Г. Росія на переломі
  14.  Джерела та література
      світовому співтоваристві цивілізацій. -Брянськ, 1998. Ушаков А.І. Історія громадянської війни в літературі російського зарубіжжя: Досвід вивчення. - М., 1993. М.В. Фрунзе на Східному фронті: Збірник документів. -Куйбишев, 1985. Хрестоматія з історії СРСР. 1917 - 1945: Навчальний посібник для педінститутів по спеціальності «Історія». - М., 1991. Хрестоматія з історії Росії. 1917 - 1940. - М., 1995. Шевоцуков
  15.  АНОТАЦІЯ
      російського зарубіжжя: євразійство »розглянуті досягнення одного із серйозних ідейних рухів мислителів-емігрантів початку XX століття, що у історію як євразійство. Дається оцінка сучасному євразійства, його значущості в наші дні. Матеріали монографії використовуються самим автором в розробленому ним спецкурсі «Філософія російського зарубіжжя: євразійство», що читається в Східно-Сибірському
  16.  6. Виконати те, що зобов'язані
      російським, смертельний виклик. Захід як цивілізація відмовляє нам у праві на те, щоб ми могли бути іншою, відмінною від нього цивілізацією, - і це війна. Наші колишні брати по єдиному державі відмовляють нам у тому, щоб поважати нашу силу і наш масштаб, - і це війна. Західні сусіди, заохочувані атлантистским могутністю, загрозливо потрясає нам кволими рудими кулачками-і це війна. Азіатські
  17.  БІБЛІОГРАФІЯ ПРАЦЬ В. В. ВИНОГРАДОВА З ІСТОРІЇ РОСІЙСЬКОГО ЛІТЕРАТУРНОГО МОВИ 1.
      слов'янських мов. (Славістичні i нотатки). «Научн. бюлл. ЛДУ », № 11-12, 1946, стор 26-29. 12. Про завдання історії російської літературної мови переважно XVII-XIX ст. «Изв. АН СРСР, ОЛЯ », т. V, вип, 3, 1946, стор 223-238. 13. Російська наука про російській літературній мові. - «Уч. зап. МГУ », вип. 106. - Роль російської науки у раз-вітіі світової науки і культури, т. III, кн. 1, 1946, стор
  18.  Джерела та література
      російського ліберала / / Батьківщина. - 1998. - № 3. Дудзінскій Е.А. Слов'янофільство в пореформеній Росії. - М., 1994. Кельнер В.Є. Стасюлевич М.М. і ліберальна опозиція в 70-х - початку 80-х років XIX століття / / Вітчизняна історія. - 1992. - № 4. Леонтович В.В. Історія лібералізму в Росії. 1762-1914. - Париж, 1980. Лібералізм в Росії. - М., 1996. Політична історія: Росія - СРСР - Російська