| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Росія і слов'янський світ Російсько-турецька війна |
||
|
- Кримська війна не вирішила Вистачає ний питання. Зусиллями Горчакова до кінця третьої чверті XIX в. Рос-ця відновила свої права і. головне, можливості протегувати православним народам Балкан, в тому числі і знаходяться у володіннях Туреччини. Хоча ще в 1856 р. турецький султан оприлюднив хатт-і-хумаюн (указ) про рівноправність мусульман і православних на території Османської імперії, це було лише формальним розпорядженням, виконанням зобов'язань перед європейськими союзниками по Кримській війні. Обіцяні допуск немусульман до державної служби, рівність у налогообложе-ванні та інші економічні послаблення навмисно затримувалися або ис-Кажан місцевими турецькими властями. Невдоволення слов'янського насе-лення призводило до хвилювань і бунтів. Росія ж могла дозволити собі тільки дипломатичні демарші, причому попередньо погоджені з іншими європейськими країнами. Всі 60-і рр.., Незважаючи на посилення ан- 237 тітурецкіх настроїв на Балканах, на окремі бунти і збройні виступи в Сербії, Болгарії, на острові Крит , Росія не була готова до рішучої підтримки одновірців: це вимагало б йти до кінця до війни не тільки з Туреччиною, але і з європейською коаліцією. До цього країна з незавершеними реформами, фінансовим дефіцитом, непростим внут-ренним становищем, відсутністю союзників і Чорноморської) флоту була ве готова. «Час діяти ще не настав», - резюмував А. М. Гор-Чаков позицію Росії в 1866 р. У 70-і рр.. Східний питання тільки загострився: реформи за рівнянням прав мусульман і християн вже майже двадцятиріччя залишалися під спу-дом, більше того, з 1873 р. Порта почала активні дії по обмеженню прав християн. Вона обмежила автономію Боснії і Герцеговини, а потім в досить голодні 1874-1875 рр.. помітно збільшила податки. Сутички зі збирачами податків стали переростати в сутички між християнським і му-мусульманських населенням. Втрутилися турецькі війська натрапили на запеклий опір; ті, хто не міг чинити опір, втекли до по-граничні райони Австрії, до Сербії і Чорногорії. Серби і чорногорці не тільки давали притулок біженцям, а й постачали повсталих зброєю і продовольством, а то й самі брали участь у сутичках з турками. До ле-ту 1875 ситуація стала кризовою. Росія виступила ініціатором загально-європейської участі в заспокоєнні Балкан. «Мова йде не про те, щоб втручатися у внутрішні справи Туреччини, - роз'яснювали дипломати сенс цієї участі, - але держави можуть діяти на обидві сторони, щоб по-будити повсталих до покірності, сербів і чорногорців - до нейтралітету, Туреччину - до милосердя і перетворенням. Це моральне воздейст-віє буде тим більше дійсно, ніж більш передбачена ... буде образ дію-вий представників держав ». Спеціальна міжнародна комісія виробила перелік заходів, ви-конання яких султаном могло б відновити порядок на Балканах. Проте дипломатичні заходи приводили в кращому випадку тільки до пріос-тановке бойових дій. До відчайдушній боротьбі Боснії і Герцеговини вага-ної 1876 додалося повстання в Болгарії. Поки «Союз трьох імперати-рів» обговорював способи надання тиску на Порту, турецькі війська по-давлять болгарське повстання. Їх звірства в околицях Филиппополя (118 спалених сіл, зруйновані церкви, розграбування майна, каз-ні) потрясли суспільну думку всієї Європи, від Лондона до Петербур-га. У Росії все голосніше звучали вимоги «дати якомога швидше урок мусульманським фанатикам» (авторитетна газета «Голос»), не складати зброї до повного звільнення слов'янських народів («Вітчизняні за-писки»). Звіти III Відділення, відображають громадську думку в Рос-ці, повідомляли, що «кожен селянин готовий поділитися останнім, лише 238 б допомогти одновірцям». Спеціальні слов'янські комітети збирали в Росії пожертвування в допомогу народам Балкан, пересилали гроші, кричу-жиє, продовольство. Коли ж влітку 1876 Сербія і Чорногорія оголоси-ли Туреччині війну, туди ринув потік російських добровольців (більше 5 тис. осіб). Серед них були відомі лікарі Боткін і Скліфосов-ський, письменник Гліб Успенський, народники ... Потік заяв в «вербовоч-ні присутності» був більше, але комітети відбирали тих, хто мав потрібну професійну підготовку. Офіцери російської армії йшли в відставши-ку, щоб потрапити на службу в сербську армію. Так само вчинив і відомого-ний генерал-слов'янофіл М. Черняєв, який став командувачем сербською армією. «Маю сильне бажання битися і навіть пролити кров за віру і свободу наших братів слов'ян ... Я гаряче бажаю усіма силами сприяти їх успіху, але так як мої засмучені справи не дозволяють мені принести грошові кошти, я приношу самого себе на святе слов'янське справа »(Із заяви селянина Г. Федулова) 224. В урядових колах розгорнулася боротьба між прихильниками мирних дипломатичних дій на чолі з А. М. Горчаковим і «парти-їй дії», тобто партією війни, очолюваної військовим міністром Д. А. Мілютін . Дипломатичні старання Горчакова наштовхувалися на протидію нового турецького султана: розумного, жорстокого і владно-го Абдул Хаміда. Рішення про війну було прийнято восени 1876 Самим завзятим її про-ворога виступив міністр фінансів Рейтерн: він в найчорніших фарбах малював економічні наслідки очікуваної війни (і виявився прав). Але більшість погодилася з військовим міністром Д. Мілютін, до-здавалося, що Росія вже має достатню військовою силою для самих рішучих самостійних вимог. Російський посол в Константи-нополя Ігнатьєв вельми різко зажадав від султана скликання международ-ної конференції в Константинополі для вироблення реформ для нетурец-кого населення Балкан і для встановлення гарантій їх виконання. В іншому випадку Росія загрожувала розривом дипломатичних відносин з Туреччиною. Султан погодився. У листопаді 1876 одночасно йшли часткова мобілізація армії в Росії та збір представників європейських держав в Конс-
239 тантінополе. У грудні в пишній обстановці, під артилерійський салют, султан оголосив учасникам конференції про дарування країні Конституції, урочисто проголошувала рівність християн і мусульман. Коммен-тарій до цього жесту був такий: тепер все пропозиції європейських дер-жав про поліпшення прав повсталих зайві. Однак питання про гарантії і контроль (той же невиконаний указ 1856 звучав не менш красиво) ос-тался невирішеним. Турки ніяк не погоджувалися на присутність європей-ських контрольних комісій на Балканах. У січні 1877 р., після бесплод-них дискусій про гарантії, конференція закрилася. Європейські посли були відкликані з Туреччини. Незабаром султан огказался гарантувати проведе-ня реформ, оголосивши це втручанням у внутрішні справи Туреччини. Вме-сто підготовки до реформ він почав підготовку до війни. І тоді Олександр II, як пишномовно писали в XIX в., «Зважився розрубати мечем вузол східних ускладнень». Микола I починав Кримську війну з солдатською прямотою намірів і повною впевненістю в собі і союзниках. Олександр II і Горчаков облада-ли знанням наслідків такої прямоти. Перш ніж починати війну, вони дипломатично забезпечили максимально сприятливу обстановку в Єв-ропе. Німеччина пообіцяла, що займають такий же нейтралітет, як Росія в 1870 р. (тобто «доброзичливий»); це повинно було стримати Францію, небезпідставно побоюється нової війни з Бісмарком. Австро-Угорщина уклала таємну конвенцію, пообіцявши «доброзичливий нейтралітет» в обмін на відмову від створення на Балканах єдиного великого слов'янського го-державу (це стало б надто сильним спокусою для слов'ян всередині країни). На відміну від часу Кримської війни, Австро-Угорщина обіцяла не тільки не виступати ініціатором якого посередництва або вме-шательство в разі війни, але і перешкоджати подібним спробам дру-гих держав (малися на увазі Англія і, можливо, Франція). Англійському послу особисто Олександр II дав слово, що не має «ні бажання, ні намере-ня заволодіти Константинополем», як не мав його і Микола I, в 1829 р. зупинив війська в чотирьох верстах від турецької столиці. У цьому ж англійців запевняв практичний Бісмарк. Незабаром після початку війни Англія ознайомила Росію з переліком географічних пунктів, поширення на які військових дій означало б припинення її нейтралітету і збройне втручання у війну. Це були Суецький канал (відкритий в 1869 р.), Єгипет, Константинополь, Босфор і Дарданелли, Перська за-лів. З найвищого дозволу Горчаков повідомив англійцям, що Росія не торкнеться ці території, але відносно Константинополя і проток необхідно спільне рішення всіх європейських держав. Така відповідь забезпечив, щонайменше, вичікувальну позицію Англії.
240 Війна Туреччини була оголошена 12 квітня 1877 План її нагадував плани двох миколаївських воєн: вковиваніе турецьких сил на Кавказі, обо-ронітельная тактика на Чорному морі (тим більше що новий Чорноморський флот був ще в зародковому стані) і рішучий наступ на Балканах: переправа через Дунай і марш на Константинополь. Головні бойові дії розгорнулися влітку 1877 після того, як російські війська зуміли переправитися через Дунай. На відміну від попе-щих воєн, армія рухалася подалі від чорноморського узбережжя, по-скільки там панував турецький флот, що прийшов через протоки з Середземномор'я. Вже в липні російські війська зайняли найважливіший перевал на Балканах - Шипку, однак головні сили виявилися скуті облогою найважливішого дорожнього вузла Болгарії - міста Плевна. Три невдалих штурму (їх було прийнято називати «першим Плевна», «друга Плевна», «третя Плевна») у липні-серпні 1877 викликали бурю обурення в Росії. Військові кореспонденти, телеграф і масові видання зробили можливим стежити за ходом війни кожен день, і, налаштоване на Би-сь-рую і легку перемогу, суспільство щиро не могло повірити, що турки спо-собни надавати запеклий опір. Всю осінь головні російські сили тримали блокаду Плевни, повністю відрізавши турків від усіх доріг. Турецький гарнізон почав голодувати і в кінці листопада, після невдалої спроби прориву, здався. «Наші в Туреччині Плів-ну взяли, - писав рідним художник Суріков. - Таке торжество в Москві та Петербурзі! »Трохи раніше, на початку листопада, на Кавказькому фронті російські війська оволоділи ключовий фортецею Карс. Все в Європі очікували, що з падінням Плевни кампанія 1877 закон-чітся і армії зупиняться на зимівлю. Але наснагу військ і суспільства були настільки великі, а стратегічна ініціатива настільки серйозна, що було вирішено продовжувати наступ. 13 грудня, до жорстоку бурю і заметіль, почався перехід загону Гурко через Балканський хребет. Незважаючи на всі труднощі, російські війська перейшли Балкани і незабаром оволоділи Со-фией, не давши туркам організувати тут ще одну Плевну. Вдалий перехід
241 Гурко послужив сигналом до загального наступу. Військам доводилося зустрічати Різдво і новий 1878 на Балканських перевалах, наступати по глибокому снігу, іноді майже в людський зріст. Але зате 27-28 груд-ня 1877 р., у Шейново, на південь від Шипки, була оточена і взята в полон 30тисячна турецька армія. Ця перемога виявилася вирішальною битвою війни: Балканський рубіж був подоланий, а живій силі турок завдано непо-правимого збиток. У битві знову відзначився генерал Скобелєв - його на-Гради шпагою з діамантами. З початку 1878 р. почалося стрімке переслідування турок: 5 cічня упав Філіппоіоль (Пловдив), 10 січня війська Скобелєва зайняли Адріанополь. У турків не залишилося боєздатних частин, а в 10-15 верстах від Константинополя вже з'явилися російські авангарди. 19 січня турки уклали перемир'я, прийнявши попередні умови майбутнього світу. Такий стрімкий розвиток подій викликав у Європі паніку. Анг- лічане побоювалися, що росіяни не стримають своєї обіцянки не входити в Константинополь і не встановлювати військовий контроль над Босфором і Дарданеллами. Британський флот з'явився в Мармуровому морі. Російські во- енние на чолі з головнокомандувачем пропонували негайно зайняти столи- цу Османської імперії і вже з неї диктувати і Туреччини, і Європі свої ус- ловия. «Якщо ми тепер відступимося, якщо ганебно зіграємо роль васала перед Європою, - гарячкував популярнейший генерал Скобелєв, - то ця переможна, по суті, війна набагато сильніший удар завдасть нам, ніж Севастополь ... Севастополь розбудив нас ... 1878 змусить заснути. А раз заснувши, коли ми прокинемося, знає один Аллах »225. Імператор Алек- сандр на якийсь час піддався цієї привабливої ідеї і навіть одного разу вигукнув: «Якщо судилося, то нехай ставлять хрест на святій Софії!» Але два тверезо мислячих міністра, Горчаков і Мілютін, звернули ува- ня царя на складну міжнародну обстановку навколо Росії. Крім то- го, Росія відчувала сильний фінансова криза. Саме до цього вре- мени відноситься сумний жарт Салтикова-Щедріна: «І раніше-то в Єв- ропе за рубль мало що давали, а скоро будуть в морду давати ... » Олександр вирішив дотримуватися взятих ним перед війною зобов'язань і наказав займати Константинополь тільки в разі відмови турків від запропонованих умов миру. Але султан Абдул Хамід погодився на всі умови. 19 лютого 1878, в річницю скасування кріпосного права, в містечку Сан-Стефано, майже біля воріт Константинополя, був підписаний мирний договір між Росією і Туреччиною. По ньому Сербія, Чорногорія і Румунія отримували повну незалежність, а Болгарія ставала «само- керовані, що платять данину князівством, з християнським правительст- вом і земським військом ». Туреччина обіцяла провести реформи, що полегшують
242 становище християн у Вірменії, а в рахунок 1100 млн з 1410 млн руб. контри- буціі повертала Росії невелику територію в Бессарабії, отриманий- ную за Паризьким мирним договором 1856 р., і поступалася на Кавказі Ба- тум і округ з фортецею Каре. Однак Сан-Стефанський договір виявився остаточним. Європейські держави, насамперед Англія й Авст- ро-Угорщина, визнали перемогу Росії загальноєвропейським тріумфом і потреби- вали міжнародного конгресу за підсумками війни. Як зауважив історик Н. А. Троїцький: «Росія, тільки що насилу осиливши Туреччину, слившіе «Хворою людиною», опинилася перед обличчям коаліції «з двох здоровя- ков ». Посол Росії в Англії, колись всесильний «Петро IV», граф Шу- валів зізнавався: «Ми стоїмо між війною і конгресом». |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Росія і слов'янський світ Російсько-турецька війна" |
||
|
||