Головна |
« Попередня | Наступна » | |
Берлінський конгрес |
||
Знову спрацювало старе правило: як тільки одне з європейських держав надмірно посилювалося, воно негайно втрачало підтримку країн Альянсу,-ков. Надії Горчакова на Бісмарка виявилися перебільшеними. Все, що запропонувала Німеччина, - зустрітися всім зацікавленим сторо-нам в Берліні, на «нейтральній території», і обговорити Східний воп-ріс. Офіційне відкриття конгресу відбулося 13 червня (н. ст.) 1878 Головував Бісмарк, заздалегідь який заявив, що він усього лише «чесний маклер», посередник між продавцем і покупцем, щиро бажає, щоб угода відбулася. Філософ і письменник Марк Алданов назвав конгрес ще й «одним з головних історичних уявлень XIX століття», одним з останніх спек-Такла монархічної Європи. Справа в тому, що всі рішення конгресу були сплановані та обговорені заздалегідь, до приїзду дипломатів у Берлін, Шум газет, тріпотіння бірж, загрози англійців покинути переговори, шви- ряніе Горчаковим в серцях на стіл розрізного ножа зі слонової кістки, суперечки по дрібницях і частковостей - все це було необхідним антуражем великого політичного дійства. Майстер історичної біографії Андре Моруа написав про це так: «На цю конференцію, де мав вільно обговорюватися договір, всі держави прибутку з секретними угодами. У Англії з Росією б-ло Лондонське угоду. Туреччина знала, що поступилася Англії Кіпр, але про англо-російської конвенції їй не було відомо. Австрія отримала обеща-ня від Англії та Німеччини, які віддавали їй без бою Боснію і Герц-вину. Франція дала себе переконати, що питання про Єгипті та Сирії подни-маться не будуть. Англійське суспільство малювала собі з деяким острахом, як лорд Біконсфілд кинеться в боротьбу з московським ведмедем, але не отда-вало собі ясного звіту в тому, до якої міри весь спектакль був добре зрежисований »226.
243 Проте з Берлінським конгресом зв'язуються основи облаштуй-ства Європи кінця XIX - початку XX в. Через місяць після відкриття конгресу 13 липня 1878 р., його основні рішення були остаточно визна-делени. Багато пунктів Сан-Стефанського договору, занадто ганебної для Туреччини, були переглянуті. Росія зберегла майже всі територі-альні придбання (за винятком фортеці Баязет і Алашкертскон долини на Кавказі), проте була вимушена погодитися з тим, що контри-буцію Туреччини помітно скоротили, а території Болгарії і Чорногорії виявилися урізаними. Болгарія «зменшилася» втричі, поступилася свою юж-ную частина Туреччини і втратила вихід до Егейського моря. Частина її терито-рії передали Сербії, створивши на майбутнє вогнище напруженості і привід до війни. Забігаючи наперед, можна сказати, що багато рішень Берлінського конг-ресса будуть мати непередбачувані наслідки. Болгарія об'єднається зі своєю «турецької» частиною в 1885 р., але до цього часу Росія втратить в ній політичний вплив (а придбає Австро-Угорщина, на чиєму боці Болгарія виступить у світовій війні проти Росії). Зайняті Авст-ро-Угорщиною Боснія і Герцеговина, де ні австріяки, ні угорці не жили, стануть одним із приводів до початку Першої світової війни, яка руйнуючої-шитий Австро-Угорську імперію. Та й ерцгерцога Фердинанда вб'ють у боснійській столиці. Кіпр, отриманий Англією від Османської імперії. І Єгипет, нею ж жаданий і економічно освоєний, але не отриманий-ний, стануть однією з причин, які штовхнули Туреччину до союзу з Німеччиною в Першу світову війну. Але в 1878 р. підсумку Берлінського конгресу були сприйняті як перемога Англії та Австрії і серйозне дипломатична поразка Росії. Вось-мідесятілетній Горчаков фактично відійшов від справ, визнавши Берлінський трактат «самої чорної сторінкою» у своїй службовій кар'єрі. На це при-знання Олександр II відгукнувся: «Ів моєї теж». У суспільстві відкрито обурювалися слов'янофіли, ображені таким рішучим обмеженням слов'янських свобод. Іван Аксаков в публічній промові висловив широко рас-розлогий почуття гіркої образи, викликане поступками російської дипломатії на Берлінському конгресі. Він називав Берлінський конгрес «тричі проклятим». «Чи ти це, - запитував він, - Русь-переможець-ница, сама добровільно розжалував себе в переможену? Чи ти на лаві підсудних, як злочинниця ... молиш пробачити тобі твої побе-ди? »Наслідком цієї промови був підйом авторитету Івана Аксакова серед слов'ян; група болгарської молоді навіть висунула його кандидатуру на болгарський престол. Але іншим наслідком була висилка Аксакова з Москви та закриття слов'янських товариств у Росії.
244
Від союзу з Німеччиною до союзу з Францією Олександр II визначив Берлінський конгрес як «європейську коаліцію проти Росії під керівництвом кня - зя Бісмарка ». Бісмарк, в свою чергу, вважав Росію невдячною: адже саме в Берліні в 1878 р. Гірі був прихильником союзу з Німеччиною і довгий час робив все для того, щоб цей союз зміцнювати. У зв'язку з цим Гірса навіть вважали (і до цих пір вважають деякі історики) німцем, хоча па насправді він був шведом з прибалтійського дворянського роду, який розпочав службу Росій-ської імперії ще в XVIII в. Довгий час ініціативи Гірса збігалися з бажаннями Бісмарка. Німецький «залізний канцлер» дотримувався та-кой формули для епохи коаліцій: «спробуй триматися втрьох, поки сом-Передачі рівновагою розпоряджаються п'ять великих держав» (Англія, Австрія. Німеччина, Росія, Франція). При цьому головним ворогом він вва-тал Францію, а головним союзником - Австрію. Німеччина Бісмарка протягом усіх 80-х рр.. залишалася європейським центром дипломатично-го тяжіння. Саме позиція Німеччини визначала, наскільки стійкості-во «сумнівне рівновагу» в Європі. Після вступу на престол Олександра III влітку 1881 році був відновлений «Союз трьох імператорів». Росія, Австрія і Німеччина обіцяли дотримуватися взаємні інтереси і нейтралітет у разі «війни з четвертої державою». Росія страхувалася на випадок зіткнення з Туреччиною та Англією. Німеччина забезпечувала свій тил на випадок нової війни з Францією. Російський імператор не знав, що ще в 1879 р. Німеччина і Австрія уклали таємний договір проти Рос-ці (на випадок війни між Росією і Австрією за вплив у Болгарії та Сербії). З цього договору виріс новий - Троїстий союз 1882. коли до Німеччини та Австрії приєдналася Італія. Цей союз зберігався аж до Першої світової війни.
245 Олександр III та його незмінний Гірі ще двічі продовжували союз з Німеччиною (в 1884 і 1887 рр..). Проте, крім суто політичних відношень, існували ще й економічні, які в епоху індустріального та залізничного буму, в епоху різкого підвищення значення зовн-неекономічних зв'язків стали надавати великий вплив на полі-тику Росії. А оскільки і Росія, і Німеччина прагнули забезпечити передусім власні інтереси, то економічне суперництво по-стійно породжувало зовнішньополітичні протиріччя. З кінця 1870-х рр.. почалися «митні війни» між Росією і Німеччиною. Кожна зі сторін намагалася регулювати потоки експорту і їм-порту, проводити політику в інтересах виключно власного насе-лення: то Німеччина забороняла ввезення російського худоби і російського хліба, ТО Рос-ця піднімала мита на ввезення німецьких товарів, то німецька поліція під приводом захисту населення на сході висилала з Пруссії російських підданих польського походження (1885), то Росія забороняла іно-дивною (читай німецьким та австрійським) підданим володіти землями в її західних губерніях (1887). У відповідь на останню міру Бісмарк насто-ял на тому, щоб німецький імперський банк припинив приймати в заставу російські ланцюгові папери і щоб німецькі державні установи такі папери продали. Це означало, що Німеччина перестає бути надеж-ним кредитором Росії, і Росія звернулася за фінансовою допомогою до ворога Бісмарка - Франції. Восени 1888 9/10 нового великого рус-ського позики було розміщено у Франції, потім послідували позики 1889, 1890, 1891 рр. ... Настав період чергового «розмахування німецьким мечем над голо-вої Франції», а самі високопоставлені німецькі військові на чолі з фельдмаршалом Мольтке висунули ідею «превентивної війни» проти Росії взимку 1888 г. (вони чомусь були впевнені, що навесні Росія на-впаде на Австрію). Цікаво, що і в Росії військові готувалися до війни з Німеччиною і вважали її головним ворогом. Цієї точки зору притримуючи-лись військовий міністр П. С. Ванновский і начальник Головного штабу гені-рал Н. Н. Обручов. Однак найвпливовіші політики війни не хотіли. Не хотів її і Олександр III. Гірі всіляко прагнув уникати конфліктів і ускладнений-ний. Німецький посол в Петербурзі повідомляв, що «Гірі прекрасно знає, що в Росії в разі зовнішнього ураження спалахне революція, по порівняй-нію з якою Паризька комуна здасться дитячою забавою». У свою чергу, Бісмарк відверто зізнавався в приватному листуванні 1887: «Війну з Росією ми без необхідності вести не будемо, так як у нас немає інтересів, задоволення яких ми могли б за допомогою її добитися.
246 «превентивної» війні проти Росії, - я не дам згоди на профилакти-чеський напад на Росію ». Взаємні нападки російської та німецької прес-си німецький канцлер прокоментував так: «Для мене друк - типо-графська фарба на папері, проти якої ми війни не ведемо». На жаль, в 1888 р. в Німеччині змінився імператор - ним став Вільгельм II. а в 1890 р. пішов у відставку Бісмарк. Новий уряд не було зацікавлені-ресовано у підтримці добрих відносин з Росією так сильно, як при Бісмарку. У результаті в 1890 р. Вільгельм II відмовився від продовження до-говору 1887 з Росією. Гирсу довелося терміново міняти політичну мову і використовувати по-тепленіе відносин з Францією (особливо після позики 1888 р.) як привід для створення нового балансу сил в Європі. Тепер австро-німецькому союзу планувалося протиставити російсько-французький. Обережно, у приватному листі, навмисно доведеному до відома французьких дипло-матів, російська міністр писав про те, що «сердечна згода, яке настільки щасливо повернулося між Росією і Францією, представляє в наші дні умова, необхідна ... для створення певного противаги впливав-нію ліги центральних держав, забезпечуючи саме благотворний рівновагу сил ». З цього першого кроку, зробленого в лютому 1891 р., почалося взаим-ве зближення Росії і Франції. Коли ж у травні 1891 Німеччина і Ав-стрия пишно оголосили про продовження Троїстого союзу, а Англія продемонструвала готовність підтримати цей союз, угода між Рос-сией і Францією стало справою часу. У серпні 1891 була укладена перша таємна угода, досить гнучке, але обгороджує Росію від небезпеки політичної ізоляції у разі європейської війни. Для російсько-го суспільства символом зближення з Францією став візит в Кронштадт французької ескадри. Було дивно бачити в Росії триколірні рес-публіканського прапори як прапори союзників. Ще дивніше було дізнатися, що на обіді на честь французьких моряків Олександр III, стоячи, з голою головою, прослухав виконання революційного гімну - «Марсельєзи». «Марсельєзу» в Кронштадті С. Ю. Вітте прокоментував так: «Боже царя храни» і «Марсельєза» - це Христос Воскрес, виспівували в сина-Гоги »227. Справедливості заради відзначимо, що і республіканці французи на вечірньому прийомі в Монплезире зняли капелюхи і вітали Александ-ра III триразовим «Vive l'emperiur!» («Хай живе Імператор!"). У 1892 р. глава французького Генерального штабу Буадефр, який прибув офіційно на маневри російської армії, таємно підписав військову конвенцію з начальником Головного штабу Обручевим. У разі війни з Німеччиною країни домовлялися виставити понад 2 млн солдатів і змусити дека-ка воювати відразу на два фронти (таким чином, головні ідеї сценарію бу-дущей світової війни були розписані за 15 років до її початку). Взаємна
247 допомога передбачалася також у разі військових конфліктів Франції з Італією чи Росії з Австро-Угорщиною. Конвенція вступала в силу після її ратифікації російським імператором і французьким президентом. Прави- тельственний криза у Франції (пов'язаний з «Панамою» - корупцією при будівництві Панамського каналу), обережність Гірса, все ще Наді- явшегося на повернення дружби з Німеччиною, відтягнули підписання дого- злодія майже на півтора року. Однак в 1893 р. відбувся візит у відповідь рус- ської ескадри в Тулон, і він ознаменував остаточний висновок рус- ско-французького союзу. На французькому ринку з'явилися лікери «Ду- ня »і« Москвичка », популярна карикатура зображувала Францію як розбірливу наречену, зрештою кидається в обійми російського ка- замов. Але головне - успішно завершувалися секретні переговори про підпи- саніі союзного пакту. 14 грудня Олександр III схвалив угоду, і 23 Грудень 1893 (4 січня 1894 за новим стилем) російсько-французька конвенція вступила в дію. У Європі утворилися дві стійкі коаліції: російсько-французька («Сердечне згоду» - «антінт кордіаль», Антанта) стала протівове- сом австро-німецької, що лежить в основі Троїстого союзу. Не ясно було, до кого примкне Англія, хто з п'ятірки держав виявиться «втрьох». На початку 1890-х рр.. Англія була близька до Німеччини, але суперництво через колоній, особливо в Західній Африці, перешкоджало тіснішої зближенню. Точно так же гострота суперництва з Росією в Середній Азії (так звана «Велика гра») відштовхувала Англію від Антанти. Питання залишалося неясним все XIX століття - і, бути може, ця неясність підтримувала нехай нестійке, але рівновагу в Європі: до війни гото- вилися, війну чекали, але, пам'ятаючи про Наполеонівських і Кримської війнах, воювати, не маючи «більшості», боялися. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна "Берлінський конгрес" |
||
|