| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Штраф |
||
|
Штраф - міра покарання, яка має особливу історію. Це пов'язано з тим, що саме грошові стягнення, спочатку на користь потерпілого (головничество, урок), а потім і на користь князівської влади (віра, продаж), були покладені в основу російської каральної системи, спочатку носила економічний характер. Перші згадки про грошові штрафи ми зустрічаємо в договорах Олега (911 р.) та Ігоря (944 р.) з греками: якщо ж вдарить мечем чи списом, чи яким-небудь зброєю русин грека чи грек русина, то нехай за таке беззаконня заплатить за звичаєм російській 5 літрів срібла. Найбільше ж поширення штрафи під назвами "віра" і "продаж" отримали, коли влада надала силу закону великій кількості звичаїв, що у родовому суспільстві, в тому числі композиції - сплату грошової винагороди за вбивство, тілесні ушкодження та інші злочини. У цей період (кінець Х - початок XI ст.) На Русі починають розвиватися феодальні відносини. В умовах утворення єдиної держави всім ходом політичного і правового розвитку було поставлено питання про уніфікацію норм права на всій території Давньоруської держави та ліквідації інституту кровної помсти, що прийшов в зіткнення з основними засадами феодального пр ^ ва. Свідчення тому ми знаходимо в найбільшому законодавчому пам'ятнику, свого роду кодексі давньоруського права - Руській Правді. Під злочином в даний період розумілася "образа" незалежно від того, чого (життю, здоров'ю, честі або майну) був заподіяний збиток. Основна мета покарання переслідувала відшкодування "образи", причому досягалася вона, як правило, справлянням грошового штрафу. З розвитком феодальних відносин майнові стягнення, в тому числі штраф, відійшли на другий план, поступившись місцем смертної і торгової страти. Зміна ця була викликана загостренням класових протиріч, прагненням панівного класу вжити всіх заходів до охорони приватної власності. У той період основна мета покарань полягала в залякуванні шляхом ліквідації "лихих" людей. Штраф же застосовувався, головним чином, за такі незначні злочини, як недогляд по службі, образу словом або дією, наклеп, побої і ін З розвитком капіталістичного способу виробництва і розкладанням натурального кріпосницького господарства відродилися грошові санкції. Штраф був внесений до реєстру головних покарань Кримінального Уложення 1903, який яке передбачало два його різновиди: грошову пеню та грошове стягнення. Широко застосовувався штраф і відразу після революції. У першій половині 1918 суди м. Москви піддали штрафу 54% засуджених, а в другій - 56,9%. "Правда", роз'яснюючи класове призначення штрафу, так писала в одній зі своїх статей: "накладається штраф повинен бути таким за величиною, щоб він виконував одночасно роль операції капіталу і позбавляв би наших активних супротивників їхнього головного знаряддя боротьби з нами - капіталу". І хоча КК 1922 р. передбачав штраф виключно як грошове стягнення в той період він стягувався не тільки у твердій грошовій сумі, а й у вигляді продовольства, бо в країні лютував голод. В даний час штраф став застосовуватися широко. Треба сказати, що він є однією з найбільш доцільних та ефективних заходів боротьби зі злочинами, вчиненими з необережності, а також умисними злочинами корисливої спрямованості. Отже, що ж являє собою штраф як міра кримінального покарання за чинним кримінальним законодавством? Штраф - це грошове стягнення, що призначається судом в обсязі, відповідному певній кількості мінімальних розмірів оплати праці, встановлених законодавством Російської Федерації на момент призначення штрафу, або в розмірі заробітної плати, або іншого доходу засудженого за певний період. Кримінально-правове значення штрафу полягає, таким чином, в тому, що це один із заходів кримінальної відповідальності, що виражається в певному обсязі обмежень майнового характеру. У юридичній літературі висловлювалися думки, що при призначенні штрафу неможливо досягти мети справно-. лення злочинця, що цей захід є лише енергійним нагадуванням винному про необхідність надалі бути більш обачним і стриманим. Нам думається, подібна позиція суперечить кримінальному законодавству, в якому закріплені рівні цілі для всіх видів покарань, що входять в його систему. Штраф може і повинен досягти мети виправлення злочинця. Інша справа, що спосіб її досягнення у штрафу вельми специфічний - безпосереднє обмеження матеріальних прав винного. Штраф встановлюється в межах від двадцяти п'яти до тисячі мінімальних розмірів оплати праці або у розмірі заробітної плати або іншого доходу засудженого за період від двох тижнів до одного року. При призначенні штрафу суд повинен враховувати тяжкість вчиненого особою злочину, а також його майновий стан. Інтереси родини засудженого страждають тут не більше, ніж при призначенні інших заходів, зокрема виправних робіт. На відміну від колишнього законодавства штраф не може бути сплачений в розстрочку або відстрочений. Немає в законі згадки і про ситуації "поважну" неможливості сплати штрафу. І це, на наш погляд, цілком обгрунтовано. Навіщо суду, при досить різноманітною системі покарань, призначати винному таке покарання, яке він в силу об'єктивних причин не може виконати відразу? У цих випадках розумніше і доцільніше вибрати для нього таку міру, яка з більшою ефективністю дозволила б досягти зазначених у законі цілей. За чинним кримінальним законодавством штраф може бути як основним, так і додатковим покаранням. Як основне покарання штраф призначається: 1) коли він вказаний як такого (як єдина або альтернативна міра) в санкції застосовуваної статті КК; 2) як більш м'якого покарання, ніж передбачено за даний злочин (ст. 64 КК); 4) при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 80 КК);. 5) судом наглядової або касаційної інстанції замість позбавлення волі або застосованого за вироком умовного засудження. Заміна штрафу позбавленням волі і позбавлення волі штрафом ні в яких інших випадках не допускається. Якщо по кількох злочинів або за кількома вироками суд призначає такі заходи, як обмеження свободи, арешт, вміст у дисциплінарної частини, позбавлення волі і штраф, кожна з них приводиться у виконання самостійно. При призначенні засудженому, що міститься під вартою до судового розгляду, штрафу як основного виду покарання, суд, враховуючи термін утримання під вартою, може або пом'якшити призначене покарання, або повністю від нього звільнити. Як додатковий захід штраф може бути призначений з будь основною мірою кримінального покарання, за винятком виправних робіт. Вельми специфічно застосування штрафу до неповнолітніх. Раніше законодавець, звертаючи увагу насамперед на вікові та індивідуальні особливості психічного та фізичного розвитку підлітків, практично не рахувався з їх соціально-економічним і матеріальним статусом. Виходило, що злочин скоював підліток, а покарання терпіли його батьки, оскільки своїх грошей у нього не було. При такому положенні порушувався принцип не тільки індивідуалізації, а й невідворотності покарання, бо винний у даному випадку просто не здатний був його відчути. В даний час штраф може бути призначений неповнолітньому тільки за наявності у нього самостійного заробітку чи майна, на яке може бути звернено стягнення. Розмір - від десяти до п'ятисот мінімальних розмірів оплати праці або іншого доходу неповнолітнього за період від двох тижнів до шести місяців. Як щодо повнолітніх, так і неповнолітніх осіб штраф за чинним кримінальним законодавством може бути призначений майже за всі злочини невеликої або середньої тяжкості. Причому переважна частина штрафних санкцій передбачена за діяння, що мають майновий характер. Здійснюючи такий злочин, винний звичайно хоче збагатитися за чужий рахунок, отримати будь-яку матеріальну вигоду. Застосування ж штрафу не тільки позбавляє його отриманої вигоди, а й значною мірою ущемляє його власні матеріальні інтереси. Ефективним заходом штраф є і в боротьбі з необережними злочинами, коли найчастіше немає необхідності ізолювати винних від суспільства. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 4. Штраф " |
||
|
||