Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоКримінальне право Росії → 
« Попередня Наступна »
І.Я. Козченко, З.А. Незнамова .. Кримінальне право. Загальна частина. Підручник для вузів / Під ред. І.Я. Козченко і З.А. Незнамова. М., 1997., 1997 - перейти до змісту підручника

§ 3. Система кримінального права



В результаті тривалої історичної еволюції кримінально-правові норми, розпорошені по різних джерелах, поступово сформувалися у певну систему, що володіє безліччю власних (властивих тільки системі) елементів: інститут (сукупність однорідних норм), окрема норма, гіпотеза, диспозиція, санкція норми і т. д.; як автономна, вона взаємодіє з іншими системними утвореннями (кримінально-процесуальним, цивільним, адміністративним правом, мораллю, психологією, статистикою і т. д.); для системи кримінального права характерна ієрархічність будови (норма, група норм, інститут та ін.)
Кримінальну право включає в свою структуру Загальну і Особливу частини. В даний час ні в кого не викликає сумніву необхідність такої градації. Однак ще до XVIIIa. діяли окремі кримінальні закони, що визначали конкретні злочини і передбачають за них конкретні санкції.
У Загальній частині містяться норми, що визначають: завдання та принципи кримінального права; підстави кримінальної відповідальності та звільнення від неї; межі дії кримінальних законів по колу осіб, в часі і просторі; поняття злочину, вини, осудності , неосудності, стадій вчинення злочину, співучасті, давності, обставин, що виключають злочинність діяння. Дана система покарань, загальні та спеціальні підстави призначення покарання і звільнення від нього та ін
Особлива частина кримінального права конкретизує обсяг і зміст кримінальної відповідальності стосовно кожного складу злочину.
Між їх нормами існує тісний і нерозривний зв'язок, так як практично неможливо застосувати норми Особливої частини без правил, закріплених у Загальній частині. Їх нерозривність визначена єдністю змісту. Інститути Загальної частини виконують роль своєрідної кримінально-правової матриці; вони мають значення фундаментальних положень, які зумовлюють всю систему кримінального права і по суті структуру його Особливої частини, коло її інститутів і входить до них перелік діянь, визнаних злочинами.
Іншими словами, норми Загальної частини, кумуліруя в собі кримінально-правові положення універсального характеру, делегують їх властивості (ознаки) інститутам Особливої частини, орієнтуючи тим самим законодавця на оптимально допустимі обсяг і зміст складів злочинів, видів і розмірів покарань, що дозволяють правопримени-телю вирішувати завдання боротьби зі злочинністю. Саме тому норми Загальної частини кримінального права носять в основному зобов'язуючий характер, наказують органам правосуддя керуватися містяться в них постановами або враховувати їх, застосовуючи норми Особливої частини. У цьому виявляється органічний зв'язок Загальної та Особливої частин кримінального права на рівні правозастосовчої діяльності.
Разом з тим не можна бачити системність кримінального права лише в його поділі на дві частини. Як система взаємопов'язаний-
них юридичних норм кримінальне право складається з відповідних інститутів, найбільш великими з яких є інститути злочину і покарання. Вони в свою чергу включають більш дробові за обсягом, але значні за змістом педагогічні інститути: наприклад, стадії злочинної діяльності, співучасть, множинність, види покарань, судимість і т. д. Інститути складаються з окремих норм (статей кримінального закону), що містять не тільки гіпотезу , диспозицію і санкцію, а й у певних випадках різні види складів злочинів (частини статей кримінального закону): простий, привілейований, кваліфікований та особливо кваліфікований.
Кримінально-правова система реалізує себе за допомогою механізму, що включає об'єктивні і суб'єктивні чинники.
Об'єктивні чинники - це насамперед зміна соціально-правових реалій. Разом з тим будь-яка правова система, в тому числі і кримінально-правова, в силу своєї статичності у певній, а часом і в дуже істотною мірою консервативна, результатом чого неминуче виникає її розрив з дійсністю, що загрожує появою соціальних зон, що не охороняються кримінальним законом . І чим більше таких зон, тим вище рівень криміногенності. Ось чому саме в різні, особливо перехідні, періоди так гостро стоїть питання оновлення і значного удосконалення кримінального законодавства.
Суб'єктивні чинники дії кримінально-правової системи полягають у свідомому (суб'єктивному) сприйнятті законодавцем, правоприменителем та громадянами тих чи інших кримінально-правових велінь. У цьому плані дуже важливе вироблення зазначеними суб'єктами свого власного бачення оптимальної моделі відношення до системи кримінально-правових норм. Якщо, наприклад, законодавець вловлює зароджуються аномальні відносини, що стимулюють кримінал, він може локалізувати їх своєчасним встановленням кримінально-правового контролю за цими відносинами.
Викладене переконує в одному - розвиток кримінально-правової системи, в основі якої лежить чинне кримінальне законодавство, повинно здійснюватися постійно і з урахуванням найрізноманітніших факторів, в тому числі і історичних, бо кримінально-правові норми, володіючи соціально-правової пластикою, не позбавлені "янусовского лукавства": при оцінці скоєного вони звернені в минуле, а при покаранні - в майбутнє.
Крім того, історичний зріз аналізу кримінально-правової системи дозволяє виділити наступні основні напрями її розвитку:
по-перше, корекція окремих норм кримінального права з метою приведення їх у відповідність до зміненій і постійно змінюється системою соціальних реалій;
по-друге, постійна зміна пріоритетів, методів переконання і примусу в залежності від категорії скоєних злочинів і ступеня небезпеки злочинців.
Кримінально-правова система безпосередньо впливає на систему кримінального законодавства, має з першої найтісніший зв'язок, проте зберігає свою відносну самостійність.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " § 3. Система кримінального права "
  1. ЗМІСТ
    системі інших галузей 16 § 5. Механізм кримінально-правового регулювання 19 § 6. Функції кримінального права, предмет і метод кримінально-правового регулювання 22 § 7. Завдання кримінально-правового регулювання 29 § 8. Принципи кримінально-правового регулювання 31 Глава 2. Кримінальний закон 34 § 1. Поняття кримінального закону і його ознаки 34 § 3. Структура кримінального закону 43 § 4. Кримінально-правова норма 44
  2. § 7. Завдання кримінально-правового регулювання
    системи суспільних відносин від злочинних посягань Водночас ті, від кого охороняються суспільні відносини, не можуть розглядатися сторонніми (ізгоями) для цих відносин людьми. Вони є носіями, учасниками, а нерідко активними творцями цих відносин Тому кримінальне право не тільки охороняє суспільні відносини від злочинних посягань, але і впливає на
  3. 8. Рекомендували ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ "Адміністративне право України"
    системі адміністративного права / / Дер ство і право. - 1998. - № 3. 22. Вельський К.С. Про предмет і системі адміністративного права / / Держава і право. - 1998. - № 10. 23. Била Л.Р. Адміністративна відповідальність за порушення антимонопольного законодавства: Дис. ... к. ю. н. - Одес са, 1995. 24. Била Л.Р. Правовий статус домінуючої фірми / / Юрид чний вісник. - 1995. - № 1. 25.
  4. Види і стадії адміністративного права
    система стадій і етапів провадження по справах про ад-міністратівного правопорушення. 2. Адміністративне розслідування. 3. Розгляд справ про адміністративні правопорушення. 4. Перегляд постанов. 1. Стадія провадження у справах про адміністративні правопорушення - це відносно самостійна частина виробництва, кото-раю поряд із загальними завданнями провадження має притаманні тільки
  5. Поняття арбітражного процесу, арбітражна процесуальна форма
    систему арбітражних судів, які реалізують судову владу, наприклад арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті РФ, Міжнародний комерційний арбітраж, Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті РФ. На біржах створюються органи з вирішення спорів, що випливають з біржових угод, звані «біржовим арбітражем». За своєю природою це третейські суди, що вирішують спори з особливих
  6. 2. Судоустройственних ПРИНЦИПИ АРБІТРАЖНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА
    системі арбітражних судів, у відносинах суду З іншими учасниками процесу та громадянами, посадовими особами, державними та іншими органами, організаціями, які не беруть участі у справі. Реалізація цього принципу забезпечується різними гарантіями. Гарантії незалежності суддів, включаючи суддів арбітражних судів, традиційно поділяються на політичні, економічні та правові. До політичних
  7. Тема 2. Поняття арбітражного процесуального права
    систему РФ »від 31.12.1996 / / Російська газета від 6.01.1997. ФЗ »Про арбітражних судах РФ» від 28.04.95 / / СЗ РФ. 1995. № 18. ФЗ «Про судових приставів» від 21.07.97 / / Російська газета від 5.08.97. ФЗ «Про виконавче провадження» від 21.07.97 / / Російська газета від 5.08.97. Література Абова Т.Є. Арбітражний процес у СРСР: поняття, основні принципи. М., 1985. Арбітраж в СРСР. М., 1981.
  8. 1. Поняття конституційного пра-ва його сутність і на-зна-чення.
    Системи права. Як і всяка інша галузь права, воно перед-ставлять собою сукупність юридичних норм, що виражають волю або правлячих політичних еліт, або певних соціальних груп суспільства. Конституційне (державне) право закріплює основні принципи про народний суверенітет, верхової-стве парламенту, рівність усіх перед законом, панування права і т.д. Конституційне
  9. 15. Співвідношення особистості і граждани-на.
    Системі усталених процедурних правил. Конституційне забезпечення прав людини складається з тексту самої конституції, системи конституційно-стосовно нормативних актів, а також рішень судів. У тексті Конституції Французької республіки 1958 нічого не сказано про права особистості, а тільки підтверджена Декларація людини і громадянина 1789 р. і преамбула попередньої Конституції 1946 р.
  10. 18. Основні політичні права і свобо-ди.
    Системі суспільних відносин, виникають-щих в процесі здійснення державної влади. Сучасні конституції визнають за всіма громадянами рівний політичний статус, що знайшло своє вираження в принципі «равенст-у всіх перед законом». Громадяни наділяються широким колом політичних прав і свобод. Найважливішим політичним правом є виборча правосуб'єктність громадянина, що складається
© 2014-2022  ibib.ltd.ua