В результаті тривалої історичної еволюції кримінально-правові норми, розпорошені по різних джерелах, поступово сформувалися у певну систему, що володіє безліччю власних (властивих тільки системі) елементів: інститут (сукупність однорідних норм), окрема норма, гіпотеза, диспозиція, санкція норми і т. д.; як автономна, вона взаємодіє з іншими системними утвореннями (кримінально-процесуальним, цивільним, адміністративним правом, мораллю, психологією, статистикою і т. д.); для системи кримінального права характерна ієрархічність будови (норма, група норм, інститут та ін.)
Кримінальну право включає в свою структуру Загальну і Особливу частини. В даний час ні в кого не викликає сумніву необхідність такої градації. Однак ще до XVIIIa. діяли окремі кримінальні закони, що визначали конкретні злочини і передбачають за них конкретні санкції.
У Загальній частині містяться норми, що визначають: завдання та принципи кримінального права; підстави кримінальної відповідальності та звільнення від неї; межі дії кримінальних законів по колу осіб, в часі і просторі; поняття злочину, вини, осудності , неосудності, стадій вчинення злочину, співучасті, давності, обставин, що виключають злочинність діяння. Дана система покарань, загальні та спеціальні підстави призначення покарання і звільнення від нього та ін
Особлива частина кримінального права конкретизує обсяг і зміст кримінальної відповідальності стосовно кожного складу злочину.
Між їх нормами існує тісний і нерозривний зв'язок, так як практично неможливо застосувати норми Особливої частини без правил, закріплених у Загальній частині. Їх нерозривність визначена єдністю змісту. Інститути Загальної частини виконують роль своєрідної кримінально-правової матриці; вони мають значення фундаментальних положень, які зумовлюють всю систему кримінального права і по суті структуру його Особливої частини, коло її інститутів і входить до них перелік діянь, визнаних злочинами.
Іншими словами, норми Загальної частини, кумуліруя в собі кримінально-правові положення універсального характеру, делегують їх властивості (ознаки) інститутам Особливої частини, орієнтуючи тим самим законодавця на оптимально допустимі обсяг і зміст складів злочинів, видів і розмірів покарань, що дозволяють правопримени-телю вирішувати завдання боротьби зі злочинністю. Саме тому норми Загальної частини кримінального права носять в основному зобов'язуючий характер, наказують органам правосуддя керуватися містяться в них постановами або враховувати їх, застосовуючи норми Особливої частини. У цьому виявляється органічний зв'язок Загальної та Особливої частин кримінального права на рівні правозастосовчої діяльності.
Разом з тим не можна бачити системність кримінального права лише в його поділі на дві частини. Як система взаємопов'язаний-
них юридичних норм кримінальне право складається з відповідних інститутів, найбільш великими з яких є інститути злочину і покарання. Вони в свою чергу включають більш дробові за обсягом, але значні за змістом педагогічні інститути: наприклад, стадії злочинної діяльності, співучасть, множинність, види покарань, судимість і т. д. Інститути складаються з окремих норм (статей кримінального закону), що містять не тільки гіпотезу , диспозицію і санкцію, а й у певних випадках різні види складів злочинів (частини статей кримінального закону): простий, привілейований, кваліфікований та особливо кваліфікований.
Кримінально-правова система реалізує себе за допомогою механізму, що включає об'єктивні і суб'єктивні чинники.
Об'єктивні чинники - це насамперед зміна соціально-правових реалій. Разом з тим будь-яка правова система, в тому числі і кримінально-правова, в силу своєї статичності у певній, а часом і в дуже істотною мірою консервативна, результатом чого неминуче виникає її розрив з дійсністю, що загрожує появою соціальних зон, що не охороняються кримінальним законом . І чим більше таких зон, тим вище рівень криміногенності. Ось чому саме в різні, особливо перехідні, періоди так гостро стоїть питання оновлення і значного удосконалення кримінального законодавства.
Суб'єктивні чинники дії кримінально-правової системи полягають у свідомому (суб'єктивному) сприйнятті законодавцем, правоприменителем та громадянами тих чи інших кримінально-правових велінь. У цьому плані дуже важливе вироблення зазначеними суб'єктами свого власного бачення оптимальної моделі відношення до системи кримінально-правових норм. Якщо, наприклад, законодавець вловлює зароджуються аномальні відносини, що стимулюють кримінал, він може локалізувати їх своєчасним встановленням кримінально-правового контролю за цими відносинами.
Викладене переконує в одному - розвиток кримінально-правової системи, в основі якої лежить чинне кримінальне законодавство, повинно здійснюватися постійно і з урахуванням найрізноманітніших факторів, в тому числі і історичних, бо кримінально-правові норми, володіючи соціально-правової пластикою, не позбавлені "янусовского лукавства": при оцінці скоєного вони звернені в минуле, а при покаранні - в майбутнє.
Крім того, історичний зріз аналізу кримінально-правової системи дозволяє виділити наступні основні напрями її розвитку:
по-перше, корекція окремих норм кримінального права з метою приведення їх у відповідність до зміненій і постійно змінюється системою соціальних реалій;
по-друге, постійна зміна пріоритетів, методів переконання і примусу в залежності від категорії скоєних злочинів і ступеня небезпеки злочинців.
Кримінально-правова система безпосередньо впливає на систему кримінального законодавства, має з першої найтісніший зв'язок, проте зберігає свою відносну самостійність.
|
- ЗМІСТ
системі інших галузей 16 § 5. Механізм кримінально-правового регулювання 19 § 6. Функції кримінального права, предмет і метод кримінально-правового регулювання 22 § 7. Завдання кримінально-правового регулювання 29 § 8. Принципи кримінально-правового регулювання 31 Глава 2. Кримінальний закон 34 § 1. Поняття кримінального закону і його ознаки 34 § 3. Структура кримінального закону 43 § 4. Кримінально-правова норма 44
- § 7. Завдання кримінально-правового регулювання
системи суспільних відносин від злочинних посягань Водночас ті, від кого охороняються суспільні відносини, не можуть розглядатися сторонніми (ізгоями) для цих відносин людьми. Вони є носіями, учасниками, а нерідко активними творцями цих відносин Тому кримінальне право не тільки охороняє суспільні відносини від злочинних посягань, але і впливає на
- 8. Рекомендували ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ "Адміністративне право України"
системі адміністративного права / / Дер ство і право. - 1998. - № 3. 22. Вельський К.С. Про предмет і системі адміністративного права / / Держава і право. - 1998. - № 10. 23. Била Л.Р. Адміністративна відповідальність за порушення антимонопольного законодавства: Дис. ... к. ю. н. - Одес са, 1995. 24. Била Л.Р. Правовий статус домінуючої фірми / / Юрид чний вісник. - 1995. - № 1. 25.
- Види і стадії адміністративного права
система стадій і етапів провадження по справах про ад-міністратівного правопорушення. 2. Адміністративне розслідування. 3. Розгляд справ про адміністративні правопорушення. 4. Перегляд постанов. 1. Стадія провадження у справах про адміністративні правопорушення - це відносно самостійна частина виробництва, кото-раю поряд із загальними завданнями провадження має притаманні тільки
- Поняття арбітражного процесу, арбітражна процесуальна форма
систему арбітражних судів, які реалізують судову владу, наприклад арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті РФ, Міжнародний комерційний арбітраж, Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті РФ. На біржах створюються органи з вирішення спорів, що випливають з біржових угод, звані «біржовим арбітражем». За своєю природою це третейські суди, що вирішують спори з особливих
- 2. Судоустройственних ПРИНЦИПИ АРБІТРАЖНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА
системі арбітражних судів, у відносинах суду З іншими учасниками процесу та громадянами, посадовими особами, державними та іншими органами, організаціями, які не беруть участі у справі. Реалізація цього принципу забезпечується різними гарантіями. Гарантії незалежності суддів, включаючи суддів арбітражних судів, традиційно поділяються на політичні, економічні та правові. До політичних
- Тема 2. Поняття арбітражного процесуального права
систему РФ »від 31.12.1996 / / Російська газета від 6.01.1997. ФЗ »Про арбітражних судах РФ» від 28.04.95 / / СЗ РФ. 1995. № 18. ФЗ «Про судових приставів» від 21.07.97 / / Російська газета від 5.08.97. ФЗ «Про виконавче провадження» від 21.07.97 / / Російська газета від 5.08.97. Література Абова Т.Є. Арбітражний процес у СРСР: поняття, основні принципи. М., 1985. Арбітраж в СРСР. М., 1981.
- 1. Поняття конституційного пра-ва його сутність і на-зна-чення.
Системи права. Як і всяка інша галузь права, воно перед-ставлять собою сукупність юридичних норм, що виражають волю або правлячих політичних еліт, або певних соціальних груп суспільства. Конституційне (державне) право закріплює основні принципи про народний суверенітет, верхової-стве парламенту, рівність усіх перед законом, панування права і т.д. Конституційне
- 15. Співвідношення особистості і граждани-на.
Системі усталених процедурних правил. Конституційне забезпечення прав людини складається з тексту самої конституції, системи конституційно-стосовно нормативних актів, а також рішень судів. У тексті Конституції Французької республіки 1958 нічого не сказано про права особистості, а тільки підтверджена Декларація людини і громадянина 1789 р. і преамбула попередньої Конституції 1946 р.
- 18. Основні політичні права і свобо-ди.
Системі суспільних відносин, виникають-щих в процесі здійснення державної влади. Сучасні конституції визнають за всіма громадянами рівний політичний статус, що знайшло своє вираження в принципі «равенст-у всіх перед законом». Громадяни наділяються широким колом політичних прав і свобод. Найважливішим політичним правом є виборча правосуб'єктність громадянина, що складається
|