| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
? 3. Стадії розвитку корпорацій |
||
|
Деякі особливості європейських корпорацій, зокрема, їх більшу різноманітність і більш тісні відносини між участни- ками корпорацій , пов'язані з тим, що європейський капітал не досяг тій концентрації, яка має місце в США. Саме концентра- ція капіталу визначає взаємовідносини між учасниками кор- пораціі та її адміністрацією, а також між самими власниками акцій. Чим більший капітал об'єднує корпорація, тим більше в ній власність відокремлюється від управління. Цю закономірність помітив Адольф Берлі. Він пропонує розрізняти чотири самостійно- тільні стадії розвитку і відповідні їм види сучасних корпорацій. На першій стадії власники акцій володіють повним контролем за діями адміністрації корпорації. Коло власників незна- читель. Багато з них самі трудяться в даній корпорації. Вони жваво цікавляться не тільки тим, яку частку прибутку мають отримати, а й тим, як краще і ефективніше побудувати діяч- ність корпорації, щоб збільшити її прибутковість. Потім на зміну їм приходять корпорації з так званим "робочим контролем", в яких певна група власників акцій за допомогою контрольного пакета здійснює фактичний контроль в корпорації. Лише ця група акціонерів здатна до- битися проведення своїх рішень, пропозицій у життя. Решта акціонери розпорошені. Незважаючи на те, що кожен з них має право голосу, у них не вистачає організованості, щоб об'єднати голосу і наполягти на прийнятті будь-якого рішення. Ось чому інший раз контрольним виявляється аж ніяк не той пакет акцій, який складає більше 50% капіталу. На третій стадії багато з великих корпорацій завдяки !! 34 широкому розсіюванню акцій серед населення стають корпора- ціями, контроль над якими повністю переходить в руки адміні- ністрації підприємства. Положення власників капіталу (тримаючи- телей акцій) у цій ситуації стає те саме що положенню тримаючи- телей банківських вкладів. На цій стадії розвитку корпорацій використовуються такі правові прийоми у взаєминах админис- трации корпорацій з акціонерами, як видача власниками акцій довіреностей на право голосування, введення неголосуючих акцій і т. дивідендів оголошується директорами на вкладений капітал, а не діяль- тельностью компанії. Потрібно, однак, тверезо оцінювати таку ситуацію. У кінцевому рахунку інтереси адміністрації і власників акцій виявляються співпадаючими: велика прибутковість корпорацій однаково вигод- на всьому. І, нарешті, на четвертій стадії розвитку відбувається об'єд- нання розкиданих по країні численних власників акцій великими страховими компаніями, пенсійними фондами та іншими приватними об'єднаннями, які на вклади і заощадження своїх клієнтів (громадян) набувають переважну частину акцій, випус- Каєм корпораціями. Завдяки цьому подібні об'єднання по- лучают можливість контролювати дії адміністрації корпо- рацій. Звернення громадян до допомоги різних інвестиційних та інших фондів, страхових компаній стає вимушеним не тільки з причини зручності, що дозволяє економити сили і час,, витрачені на спілкування з корпорацією, власниками акцій якої вони є. На високій стадії промислового розвитку та кон- центрации капіталу діяльність компаній часто стає дуже мобільного, а в багатьох випадках транснаціональної. Підтримувати відносини з такими компаніями поодинці акціонеру стає не під силу. Та й самої корпорації накладно тримати зв'язок з кожним з дрібних власників акцій, оскільки для цієї мети їй доводиться невгамовно розширювати свої управлінські штати. Бюрок- ратическая тенденції в ній наростають і роблять її роботу нееффек- тивной. Набагато вигідніше мати справу з великими власниками акцій, у якості яких і виступають фонди і компанії, що беруть на себе завдання попереднього акумулювання заощаджень громадян. У Росії корпоративний розвиток тільки починається. Госпо- дарські одиниці, раніше керовані переважно з центру, набирають самостійність. Перетворення державної соб- ственности, звичайно, краще здійснювати на основі її викупу або іншого возмездного способу придбання. Однак капіталів у 35 населення для цієї мети вкрай недостатньо. При такому положенні ілучшім виходом з положення. Більшість великих раніше дер- дарчих підприємств перетворюється в акціонерні товариства, проте контрольний пакет акцій найчастіше держава залишає себе. Корпорації третій стадії в Росії представляють собою поки виняток. У міру зростання добробуту населення і накопичення вільних коштів їх кількість буде зростати. З цієї ж причини створення корпорацій, власниками акцій яких є організації, що акумулюють грошові кошти населення, перебуваючи- диться поки в зародковому стані і не вийшло, по суті, за рамки соціального та правового експериментування. Створювані для цієї мети різні пенсійні фонди поки підтримки у населення майже не мають. У передових країнах дуже розвинені мережі банків, страхових компаній, пенсійних фондів та інших приватних об'єднань, опе- рирующих вкладами і заощадженнями своїх клієнтів. Основне призначення банків полягає в здійсненні грошового обігу. Вони займаються також кредитуванням. Великі ж банки мають можливість займатися купівлею акцій корпорацій і якщо їх пакет значний, то і здійснювати над ними контроль. Те ж саме можуть і страхові компанії, пенсійні фонди, народні каси (в Канаді), кредитні спілки (США) та інші подібні організації. Беручи за посередницькі функції визначений- ві відсотки від належних дрібним вкладникам дивідендів, вони від їх імені отримують можливість впливати на адміністрацію корпорації. Тому в корпораціях, що знаходяться на третьому або четвертої стадії розвитку, йдеться не про свободу адміністрації корпорацій від контролю з боку великих власників акцій, а про відділення власності від управління і здійсненні його фахівцями цієї справи, тим самим, до речі, підтверджується зако- номерного, що має загальне значення: поступальний розвиток суспільства можливе лише за умови поглиблення спеціалізації під всіх сферах життя. « Попередня
|
||
| Наступна » | = Перейти до змісту підручника = | |
|
|
||
5. Корпоративні правовідносини |
||
|
||