| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§2. Судово-психологічна експертиза в кримінальному процесі |
||
|
Експертиза як форма залучення спеціальних знань у кримінальному процесі передбачена КПК України. Вищезазначені норми стосуються і психологічної експертизи як форми використання психологічної інформації у кримінальному процесі.
Законодавець, регламентуючи випадки обов'язкового проведення експертизи, вказує, що вона проводиться для визначення психічного стану підозрюваного (обвинуваченого), коли виникає сумнів у їхньому засудженні або здатності давати звіт у своїх діях чи керувати ними, а також для визначення психічного або фізичного стану свідка чи потерпілого у випадках, коли виникає сумнів у їхній здатності правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати щодо них правдиві свідчення. Норма КПК України обмежує обов'язкове проведення експертизи виявленням психічного стану обвинуваченого, коли виникає сумнів щодо його засудження. Маючи медичні критерії (психічна хвороба, хворобливий стан психіки), суд може зробити висновок стосовно осудності особи. Але її психічний стан, психічні особливості, що вплинули на скоєння злочину, можна дослідити лише за наявності психологічних критеріїв, тобто за умов спільної роботи психіатрів і психологів. Психолог може залучатись до проведення експертизи з метою встановлення особливостей особистості, сприймання і мислення. У літературі описані випадки, коли свідчення неповнолітніх, що стали основою для тяжких обвинувачень, у результаті проведення експертизи виявились вигаданими, викликаними конформізмом чи фантазією. Тому в усіх випадках виникнення навіть незначного сумніву з приводу правильності сприймання і відтворення неповнолітнім обставин, що цікавлять суд, висновок судово-психологічної експертизи є необхідним. Виходячи з практики застосування судово-психологічної експертизи у кримінальному процесі визначимо обставини, за яких вона повинна призначатись: - відставання рівня психічного розвитку від вікової норми; - перенесені чи наявні соматичні захворювання, особливо інфекційні, хронічні або невиліковні; - наявність особливостей, що засвідчують крайню неврівноваженість, емоційність або агресивність, порушення психічних процесів (сприйняття, уява, увага, пам'ять, мислення); - асоціальна поведінка потерпілого, що провокує скоєння злочину, наявність окремих ознак, які допускають можливість сильного душевного хвилювання правопорушника; - нерозуміння або неналежна оцінка соціальної, моральної суті і значущості своїх дій; - сумніви щодо правдивості показань свідків і потерпілого, що базуються на їхній невідповідності характеру ситуації чи інших даних; - невідповідність установлених мотивів характеру скоєного; - сумніви в оригінальності авторства тексту. Юрист - суб'єкт кримінального процесу на підставі теоретичних знань, особистого професійного та життєвого досвіду повинен визначити адекватність дій особи характеру ситуації. Однак у деяких випадках виникають ускладнення, і тоді на допомогу повинен прийти експерт-психолог, зокрема, коли спостерігається: - незвичність, химерність мотивації поведінки підозрюваного, свідка, обвинуваченого, потерпілого; - різка відмінність поведінки вказаних осіб від традиційно характерної відповідній віковій і статевій групі; - невідповідність характеру поведінки цілям і мотивам скоєного; - духовна "глухота" правопорушника, свідка або потерпілого; - явно несприятливі умови найближчого оточення, в якому довгий час знаходився правопорушник (особливо неповнолітній); - різко виражені характерологічні особливості об'єкта (надмірна в'ялість або активність, замкнутість або ейфорія тощо); - незвичність поведінки суб'єкта у момент скоєння злочину, химерність у зовнішньому вигляді, міміці, жестикуляції, рухах тіла; - дані, що свідчать про акумуляцію емоційного збудження або переживань тощо. При наявності вказаних обставин згідно з порядком, установленим КПК України стосовно повнолітнього та неповнолітнього, повинна призначатись судово-психологічна експертиза. Її мета - дати максимально вичерпну відповідь на поставлені запитання. У зв'язку з цим необхідно чітко визначити межі й можливості судово-психологічної експертизи, компетенцію експерта-психолога. У юридичній і психологічній літературі існують різні думки з цього приводу. Одні автори вважають, що компетенцією судово-психологічної експертизи є певний рівень інтелекту, наявність фізіологічного афекту. Інші до цього додають індивідуальні риси і загальну характеристику особи, мотиваційну сферу, домінантні мотиви, здатність адекватно сприймати і відтворювати інформацію, вплив природного оточення або умов на психіку, відповідність "паспортного" віку інтелектуальному, педагогічну запущеність, психогенні фактори криміногенної ситуації. Ми підтримуємо позицію, що при визначенні компетентності судово-психологічної експертизи у кримінальному процесі слід виходити з сьогоднішнього рівня розвитку психологічної науки і усвідомлення юридичною практикою потреби у спеціальному психологічному знанні. У такому разі до компетенції судово-психологічної експертизи слід віднести встановлення: - здатності підозрюваних (обвинувачених), свідків, потерпілих (із врахуванням індивідуально-психологічних і вікових особливостей, рівня розумового розвитку) правильно оцінювати обставини, що мають значення для справи, і давати правдиві свідчення; - наявності або відсутності у суб'єкта в момент скоєння протиправних дій фізіологічного афекту або інших емоційних станів, здатних суттєво вплинути на його поведінку; - здатності неповнолітніх обвинувачених, які страждають розумовою відсталістю, не пов'язаною з психічним захворюванням, повністю усвідомлювати обставини і контролювати свої дії; - здатності потерпілих правильно сприймати характер і значення дій злочинця; - можливості виникнення психічних станів, які перешкоджають нормальному здійсненню професійних функцій; - провідних, панівних (у психологічному значенні цього поняття) мотивів поведінки людини і мотивації конкретних вчинків як важливих психологічних факторів, що характеризують особу; - впливу перенесених або наявних психічних і соматичних захворювань і хворобливого стану на індивідуально-психологічні особливості особи, їхні прояви у скоєному злочині або свідченнях, даних із цього приводу; - авторства письмового тексту. Судово-психологічна експертиза може встановити психологічні особливості особи, що проявилися у зв'язку зі скоєним злочином, психологічні аспекти самого злочину - ставлення особи до скоєного, його мотиви, цілі, потреби і рівень домагань тощо. До її компетенції не належить висвітлення етичних, філософських, педагогічних, медичних і правових особливостей злочинів і злочинців. Судово-психологічна експертиза, на відміну від консультації і залучення спеціаліста-психолога, може призначатися лише після порушення кримінальної справи. У літературі висловлювалася думка про можливість проведення експертизи щодо порушення кримінальної справи на стадії попередньої перевірки матеріалів. Незважаючи на слушність такої думки (кваліфікація скоєного злочину може залежати від результатів експертизи), основне заперечення полягає в тому, що висновок експертизи, проведеної до порушення кримінальної справи, має процесуальне значення ординарного документа. Відкладаючи порушення кримінальної справи у зв'язку з призначенням експертизи, органи слідства втрачатимуть час, необхідний для перевірки "по гарячих слідах". Отже, виходячи з міркувань доцільності, психологічна експертиза не повинна проводитись до порушення кримінальної справи. Виходом може бути застосування інших форм психологічних знань - консультації, залучення спеціаліста, а також психологічна підготовленість учасників кримінального процесу. Для вивчення стану впровадження судово-психологічної експертизи у кримінальний процес на попередньому слідстві нами проаналізовано 144 кримінальні справи. Аналіз свідчить, що органи дізнання її практично не призначають. На наш погляд, це зумовлюється двома причинами: а) теоретичні і методичні розробки орієнтують на призначення судово-психологічної експертизи на прикінцевому етапі слідства, коли вже в основному зібрані докази, допитані свідки, потерпілі, проведені судово-медичні, судово-технічні та інші експертизи, які значною мірою є інформаційною базою для психологічної експертизи; б) недостатньою інформованістю працівників дізнання про практику і можливості психологічної експертизи. Згідно з наши- ми даними, у 31,9 % випадків судово-психологічну експертизу призначають слідчі органів МВС, у 14,8 % - прокурори та їхні помічники (в основному це працівники військової або транспортної прокуратури), у 3,6 % - начальники слідчих відділів органів МВС. Аналіз кримінальних справ показує також, що у 2/3 випадків психологічна експертиза призначається у справах, слідство в яких віднесено згідно з КПК до компетенції прокуратури. Так, 27,4 % від загального числа експертиз проводилось у справах про вбивства, 26,8 % - у справах про зґвалтування, 5,5 % - у справах про самогубства. Призначенню психологічної експертизи повинна передувати значна підготовча праця слідчого чи органу, що вважає її за доцільне. Тільки з'ясувавши об'єктивні і особливо суб'єктивні сторони скоєного злочину, особливості особистості підозрюваного (обвинуваченого), свідка, потерпілого, при наявності інших приводів, слідчий або орган дізнання приймає рішення про проведення психологічної експертизи та її вид. При підготовці такої експертизи слідчі мають можливість користуватись консультаціями спеціалістів у цій галузі, причому найчастіше такі консультації мають усний характер; поширена також практика їх отримання від фахівців кафедр кримінального права і процесу, психології, психіатричних лікарень по телефону. Відповідно до наших спостережень, потреба в психологічній експертизі була відсутньою у 8-11 % випадків її призначення. Дослідженням встановлено, що не менше половини консультацій мали негативний характер, тобто слідчі отримували роз'яснення про недоцільність проведення судово-психологічної експертизи, відсутність для неї підстав і реального об'єкта дослідження, можливості вирішення питань, які цікавлять слідчого. Деякий бум з приводу судово-психологічної експертизи пов'язаний з її новизною, своєрідною модою, недостатньою обізнаністю щодо можливостей і прагненням отримати інформацію не тільки про психологічні, а й про юридичні ("стан сильного душевного хвилювання", "особлива жорстокість", "важка образа", "протизаконне насильство") чи етичні ("розпущеність", "моральний рівень особи") феномени. Тому необхідна організація відповідної просвітницької роботи, підготовка спеціальної наукової і методичної літератури з метою орієнтації працівників правоохоронних органів на цільове проведення судово-психологічної експертизи та застосування інших форм психологічних знань у кримінальному процесі. До обов'язкових судово-психологічних експертиз потрібно було б віднести експертизу неповнолітніх підозрюваних і обвинувачених, які не досягли 16 років, експертизу малолітніх свідків, потерпілих від сексуальних посягань, експертизу для встановлення відставання від норми в інтелектуальному розвитку, психологічного змісту сильного душевного хвилювання (афекту, стресу, фрустрації), закріпивши це положення в законі. Проблематичним є питання про час призначення психологічної експертизи на попередньому слідстві. З одного боку, у зв'язку зі специфічністю об'єкта дослідження (психіки конкретної людини) бажаним є негайне її обстеження після скоєння злочину, особливо, коли йдеться про свідка і потерпілого. З другого - оскільки обстеженню підлягає не тільки людина, а й продукти її діяльності, інші обставини справи, призначення психологічної експертизи є бажаним на завершальному етапі слідства. Аналіз практики показує, що психологічна експертиза призначається, як правило, після пред'явлення обвинувачення і до закінчення слідства. Установлено також, що стосовно підозрюваних судово-психологічна експертиза призначалась лише у 4,9 % випадків, переважно з таких категорій справ, як заподіяння тілесних ушкоджень, сексуальні злочини, порушення правил безпеки і експлуатації транспорту. На нашу думку, ширше її проведення на ранніх етапах слідства було б доцільним, оскільки прискорювало б правову оцінку доказів у справі. При підготовці до призначення судово-психологічної експертизи потрібно передусім цільове збирання інформації. Джерелами її можуть бути свідчення про особливості формування і розвитку особи підекспертного, його навчання в школі та інших закладах, офіційні документи, що характеризують особу, її листи, щоденники, записи та інші продукти діяльності, дані про характер поведінки у криміногенній ситуації, медичні документи про перенесені соматичні і психічні хвороби, перебування на лікуванні, обліку в психонаркологічному диспансері та ін. Вказані джерела первинної інформації для призначення психологічної експертизи можуть мати процесуальний і непро- цесуальний характер; іноді вони отримуються за допомогою психолога, якому доручається проведення психологічної експертизи. З огляду на те, що КПК України не забороняє особі, яка брала участь у справі як спеціаліст, бути експертом у цій же справі, слідчим може бути використана інформація, отримана за допомогою спеціаліста- психолога. Саме тому необхідно орієнтуватися перш за все на спеціалістів, які працюють у НДІ, навчальних закладах, клініках. Підготувавши необхідні матеріали, отримавши консультацію або опрацювавши необхідну літературу, визначивши, хто проводитиме експертизу, слідчий, орган дізнання і прокурор згідно з КПК України укладають умотивовану постанову. У ній вказуються підстави для призначення експертизи, тобто обставини, які свідчать, що проведення її є необхідним, прізвища і посади експертів, питання, з яких слід дати висновок, об'єкти дослідження (в нашому випадку такими виступає конкретна людина, її психіка), матеріали, які надаються експерту. У законі спеціально не передбачені вимоги, що пред'являються до постанови слідчого про призначення експертизи взагалі і психологічної зокрема. Згідно з існуючою традицією, такі постанови складаються з трьох частин: вступної, мотивувальної і резолютивної. У мотивувальній частині, як правило, вказуються обставини справи, у якій призначається експертиза. На нашу думку, урядовець не зобов'язаний вказувати, якими міркуваннями він керувався, призначаючи експертизу і конкретного експерта, роз'яснювати свою позицію, як про це йдеться в окремих літературних джерелах. Достатньо вказати, які обставини повинні бути з'ясовані. У цьому випадку можна говорити про констатацію імперативного характеру, на яку слідчий має право відповідно до закону: він несе моральну і правову відповідальність за правильне, повне і різнобічне розслідування кримінальної справи. Закон не містить прямих вимог розшифрування мотивів призначення експертизи; отже, слідчий не зобов'язаний робити це у постанові. У більшості проаналізованих нами постанов вказувалось, що для правильного розслідування конкретної справи необхідні психологічні знання або що з метою розслідування конкретної справи необхідно встановити психологічний стан особи (обвинуваченого, підозрюваного тощо). Правда, у деяких постановах такі формулювання відсутні. Після короткого викладу обставин справи слідчі вказували, яку експертизу вони призначають і які питання перед нею ставлять. Вважаємо, що такий варіант постанов не суперечить закону, але з погляду культури оформлення процесуальних документів та судової етики короткий виклад міркувань про те, що в конкретному випадку необхідні психологічні знання (в описовій частині), був би доцільним. Далі в описовій частині слідчий вказує статті КПК, якими він керувався, призначаючи психологічну експертизу. На практиці в цьому питанні мають місце розбіжності й неточності. Наприклад, при призначенні експертизи неповнолітнім обвинуваченим слідчі керуються лише статтями кодексу. У резолютивній частині постанови про призначення психологічної експертизи вказується, яка саме експертиза призначається, кому вона доручається, перелік питань, хто направляється на експертизу, які матеріали кримінальної справи (або їх частина) надаються експертам для вивчення і дослідження. Важливе значення тут має правильне формулювання запитань та дотримання умови, що вони є компетенцією спеціалістів, яким доручається проведення експертизи. У спеціальній науковій літературі слідчі орієнтуються на лаконічність, конкретність і логічність у постановці запитань перед експертами. Результати аналізу постанов про призначення психологічних експертиз свідчать про дотримання більшістю слідчих цих вимог. Як правило, спочатку ставляться загальні за змістом запитання (наприклад, про індивідуально-психологічні особливості підекспертного), далі - запитання щодо окремих, безпосередньо розслідуваних фактів і обставин. На нашу думку, такий підхід виправданий і доцільний: експерт- психолог не може встановити окремі ознаки особи, наприклад, підвищену навіюваність (сугестивність) або особливості вольової регуляції, не констатувавши загальних особливостей конкретної людини. Поряд з тим непоодинокі факти, коли ставиться єдине запитання, наприклад, чи не перебував обвинувачений у момент скоєння інкримінованого йому злочину у стані фізіологічного афекту, чи не перебувала потерпіла від сексуального злочину у безпорадному стані, який вплив мала втомленість водія під час ДТП тощо. У таких випадках загальні запитання містяться у контексті головного запитання або перебувають "поза кадром". Має місце також неконкретизо- вана, загального характеру постановка запитань. Наприклад, слідчий ставить запитання, чи діяв Ж. у стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту) і як з його діями пов'язані розчарування у мріях, спричинені службою в армії. Або в іншій справі - чи мав можливість В., якщо взяти до уваги його психічний стан, продовжувати напад на потерпілого після завдавання йому ножового поранення. Перелік запитань, які ставить слідчий (суд) перед судово-психологічною експертизою, повинен бути достатньо повним із тим, щоб відповіді на них давали вичерпну картину психологічних аспектів злочину, психічного стану підекспертного, особливості його сприймання та оцінювання тощо. Саме тому, на нашу думку, завжди є доцільною постановка загального запитання про особистісні особливості, що дало б змогу в разі виникнення нових нюансів у розслідуваній справі не призначати нову експертизу (додаткову або повторну), а використати інформацію загального характеру, яка є у висновку. За наявності постанови про призначення психологічної експертизи слідчий, згідно з КПК України, повинен, упевнившись в особі експерта, вручити йому копію постанови про призначення експертизи. Реалізація цього положення закону може бути здійснена в приміщенні органу слідства, куди викликається (запрошується) експерт, або за місцем роботи експерта. Слідчий зобов'язаний роз'яснити експерту його права та обов'язки, попередити про кримінальну відповідальність за відмову виконати обов'язки експерта, за подання явно неправдивого висновку, про нерозголошення даних попереднього слідства. Щоправда, останнє не передбачено в законі і є істотною прогалиною. Про виконання вказаних дій слідчий повинен скласти протокол, в якому вказує дані про особу експерта, його компетентність, роз'яснення йому процесуальних прав і обов'язків, зазначити зроблені експертом заяви. Після вказаних процесуальних дій експерт повинен приступити до проведення експертизи. У законі не вказані терміни, в рамках яких повинна бути проведена експертиза, але є вимога діяти, дотримуючись правил, а саме - інтенсивно і без зволікання. У тих випадках коли проводиться комплексна психолого-психіатрична експертиза, її термін відповідно до існуючої норми не повинен перевищувати 30 днів. На практиці мають місце випадки, коли слідчі вимагають провести психологічну експертизу за один-два дні, що практично нереально. Вже йшлося про те, що потрібно не менше двох-трьох обстежень, які слід проводити в інтервалі кількох днів. Необхідний також час для вивчення матеріалів справи, продуктів і предметів діяльності тощо. Отже, при максимальній інтенсивності праці на проведення нескладної психологічної експертизи треба не менше одного тижня, а коли йдеться про складні комплексні дослідження - не менше двох-чотирьох тижнів. Згідно з КПК, експерт для забезпечення належного проведення психологічної експертизи має певні права, в тому числі - на озна- йомлення з усіма матеріалами кримінальної справи. Думка про диференційоване надання слідчим матеріалів справи експерту, яка трапляється в літературі, психологічної експертизи стосуватися не повинна. Експерт-психолог може подати клопотання про надання йому відсутніх у справі матеріалів, необхідних для складання висновку (документів, що характеризують особу підекспертного, показань свідків про його розвиток і поведінку, медичних документів та ін.), а при відмові слідчого - оскаржити його дії прокурору відповідно до КПК України. З дозволу слідчого, прокурора експерт-психолог може бути присутнім при проведенні слідчим допиту та інших слідчих дій. З огляду на те перелік слідчих дій за участю експерта не обмежений. На нашу думку, це можуть бути будь-які слідчі дії (допит віч-на-віч, вилучення, обшук, упізнання, огляд місця події, відтворення обстановки та обставин події та ін.), що дадуть можливість отримати інформацію психологічного характеру для розв'язання завдань експертизи. Під час слідчих дій (перш за все допиту, допиту віч-на-віч) експерт- психолог може, з дозволу слідчого, ставити запитання допитуваним, що стосуються предмета експертизи. Ці запитання та відповіді на них заносяться у протокол слідчої дії. Вказані особливості діяльності експерта на попередньому слідстві нагадують участь спеціаліста, що є ще одним доказом про єдину природу різних форм використання психологічних знань у кримінальному процесі, в тому числі на стадії попереднього слідства. Експерт-психолог може робити висновки рідною мовою або користуватися допомогою перекладача. У нашій практиці мали місце такі випадки, коли обвинувачений або потерпілий не володіли державною мовою. Важливим моментом у проведенні судово-психологічної експертизи є дотримання прав та інтересів учасників кримінального процесу, що охороняються законом. У цій групі осіб особливими гарантіями забезпечується обвинувачений. Тут слід виділити групу загальних прав обвинуваченого, які він має у зв'язку із проведенням будь-якої експертизи, у тому числі судово-психологічної, та його права у випадку, коли він сам виступає підекспертним. До першої групи відноситься право обвинуваченого порушувати клопотання про призначення експертизи, причому таким правом він користується у крайніх випадках. Так, із проаналізованих нами 216 висновків судово-психологічних експертиз лише у 6,1 % вони признача- лися за клопотанням обвинуваченого. На випадок заявленого клопотання слідчий повинен його розглянути та прийняти рішення; якщо клопотання задовольняється, приймається постанова про призначення експертизи, із якою слідчий зобов'язаний ознайомити обвинуваченого. Якщо слідчий відмовляє у клопотанні, він зобов'язаний винести вмотивовану постанову, з якою ознайомлює обвинуваченого. Про факт ознайомлення обвинуваченого з постановою про призначення експертизи або відмови від її призначення складається протокол. Обвинувачений може заявити відвід експерту-психологу. У випадках коли експерт був учасником процесу або є родичем будь-кого з учасників кримінальної справи, коли він особисто чи його родичі є зацікавленою стороною, коли він є родичем особи, яка проводить слідство чи дізнання, слідчий повинен задовольнити таке клопотання. У законі та спеціальній літературі питання про порядок задоволення клопотань про відвід експерта не розроблене. На нашу думку, тут можливі два варіанти: а) слідчий приймає постанову про відвід експерта і про доручення проведення експертизи іншому складу спеціалістів з подальшим ознайомленням із цим клопотанням про скасування попередньої постанови про призначення експертизи, і після її скасування вносить нову постанову. Уявляється, перший варіант доцільніший, а другий більше відповідає духу нашого кримінального процесу - адже ні за яких інших обставин орган, який прийняв рішення, не має права його переглядати сам. У законі також не передбачено час ознайомлення обвинуваченого з рішенням про призначення експертизи, і на практиці це призводить до того, що обвинуваченого ознайомлюють із постановою про призначення судово-психологічної експертизи під кінець слідства у справі, що практично позбавляє його можливості реалізувати надані йому законом права. На нашу думку, ніякі "тактичні" міркування слідчого про те, що обвинувачений може перешкодити проведенню експертизи, впливати на експерта і т. ін., не можуть бути прийняті. Правильною є позиція українських учених про те, що постанова про призначення експертизи спочатку пред'являється обвинуваченому, а потім матеріали справи та об'єкти дослідження передаються експертам. Ознайомившись із постановою про призначення експертизи, обвинувачений може клопотати про додаткові запитання, іншу редакцію запитань, інший склад експертів, недоцільність експертизи тощо. Клопотання обвинуваченого заносяться у протокол пред'явлення постанови, і слідчий повинен із приводу цих клопотань прийняти своє рішення, про що доводить до відома об- винуваченого мотивованою постановою. Слідчий може задовольнити клопотання або відмовити в ньому. Якщо клопотання задовольняється, слідчий вносить доповнення до першої постанови про призначення експертизи, ознайомлює із ним обвинуваченого та особу, якій доручено проведення експертизи. Обвинувачений з дозволу слідчого може бути присутнім при проведенні експертизи. Після закінчення судово-психологічної експертизи обвинувачений має право ознайомитись з її висновком; робити пояснення, заперечення, зауваження, заявляти клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи. Все це заноситься у протокол пред'явлення матеріалів експертизи і вирішується в установленому порядку. В спеціальній літературі є рекомендації запрошувати для участі у пред'явленні матеріалів експертизи самого фахівця для пояснення спеціальних положень. Ми приєднуємося до цієї думки, виходячи зі специфіки і складності судово-психологічної експертизи, і в процесі реформи кримінально-процесуального законодавства вважали б таку пропозицію доцільною. Окрім названих прав, неповнолітній обвинувачений або особа з фізичними чи психічними вадами, які не в змозі здійснювати своє право на захист, можуть ознайомитися з постановою про призначення експертизи, з її висновком у присутності захисника, законного представника, педагога або лікаря. Теоретично це означає, що при призначенні й ознайомленні з висновками судово-психологічної експертизи може бути присутнім спеціаліст-психолог. На нашу думку, вказаним особам делеговані права обвинуваченого, зазначені вище, тобто вони мають право клопотати про призначення експертизи, про запрошення конкретного експерта, про редакцію сформульованих запитань, ознайомитись з висновком і висловлювати свої міркування з цього приводу, вносити клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи. Друга група прав обвинуваченого є похідною від першої і правового статусу обвинуваченого у кримінальному процесі. Маються на увазі випадки, коли обвинувачений (підозрюваний) сам є підекспертним. Перш за все, виникає питання, чи підлягає обвинувачений обстеженню та про його обов'язки. У випадках обов'язкового призначення експертизи, якщо проводиться комплексна психолого-психіатрична експертиза для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого, встановлення його віку тощо, обвинувачений або підозрюваний під- лягає експертизі у примусовому порядку з можливим поміщенням у психіатричний лікувальний заклад. Підозрюваний на такому обстеженні не може перебувати більше 10 днів (згідно з КПК України). В інших випадках, якщо обвинувачений (підозрюваний) відмовляється від проведення стосовно нього простої психологічної або комплексних психологічних експертиз, він не може бути підданий експертному обстеженню. Що стосується неповнолітнього обвинуваченого або підозрюваного, то питання про таку відмову вирішується спільно неповнолітнім, його законними представниками і адвокатом, тобто він не має права самостійно дати згоду на експертизу або відмовитися від неї. Примусове проведення психологічної експертизи стосовно повнолітнього обвинуваченого повинно вирішуватися не інакше як із санкції прокурора чи рішення суду. КПК України передбачено, що і адвокат-захисник може реалізувати своє право щодо призначення і проведення психологічної експертизи після вступу у справу, заявляючи клопотання про призначення психологічної експертизи, про додаткову і повторну експертизу тощо. Проблематичним є питання про участь (присутність) адвоката у проведенні експертизи. В літературі інколи досить широко трактуються права захисника на участь в експертизі за аналогією з правами обвинуваченого. На нашу думку, права адвоката у процесі призначення і проведення психологічної експертизи є похідними від прав обвинуваченого, тому він може бути присутнім при проведенні окремих експертних досліджень, допиті експерта з дозволу слідчого тощо. Висловлювалось також міркування про розширення прав адвоката на стадії попереднього слідства, що, безперечно, повинно стосуватися такої процесуальної дії, як експертиза, про неправомірне прирівнювання за участю в доказуванні адвоката з обвинуваченим; думка, що адвокат повинен мати не тільки право (як і обвинувачений) брати участь у доказуванні, а й обов'язок використати всі надані йому законом права і можливості для встановлення обставин, що виправдовують або пом'якшують вину підзахисного. На нашу думку, правовий статус адвоката повинен відрізнятися від правового статусу обвинуваченого. Він повинен мати право більш активно діяти в процесі попереднього слідства, у тому числі при призначенні і проведенні експертизи, бути присутнім під час проведення усіх слідчих дій, не будучи зв'язаним із волевиявленням слідчого. Зрозуміло, що керівна роль слідчого при цьому зберігається. Аналіз кримінальних справ, зокрема стосовно неповнолітніх, свідчить про підвищення активності адвокатів-захисників у застосуванні судово-психологічної експертизи. У 16,2 % справ адвокати заявляли клопотання про призначення психологічної експертизи; на 2/3 ці клопотання були задоволені. Важливим при призначенні і проведенні судово-психологічної експертизи на попередньому слідстві є питання про права інших зацікавлених у справі учасників процесу. Мова йде про потерпілих, цивільних позивачів та їхніх представників. На нашу думку, у процесуальному статусі цих осіб взагалі і стосовно експертизи зокрема існують суттєві відмінності, а тому необґрунтованим є включення їх в одну групу з обвинуваченим під назвою "зацікавлені учасники кримінального процесу" і наділення їх тими ж правами, що й обвинуваченого. Оскільки результати психологічної експертизи, окрім комплексної психолого-психіатричної, незначною мірою пов'язані з майновими інтересами цивільного позивача та цивільного відповідача, то детально розглядати їх участь в експертизі недоцільно. З потерпілим ситуація трохи інша не тільки тому, що він є особою, якій заподіяно моральну, фізичну і матеріальну шкоду, а й тому, що він сам може виступати підекспертним. Згідно з КПК України потерпілий може заявляти клопотання про призначення і проведення експертизи, доручати її проведення конкретним експертам, формулювати або вносити доповнення у поставлені перед експертами питання. Хоч у законі не деталізовано право потерпілого щодо експертизи, однак, виходячи із загального права про клопотання, принципу змагальності і необхідності мати аналогічні права з обвинуваченим, потерпілі повинні мати можливість активної участі в справі, у тому числі при призначенні і проведенні судово-психологічної експертизи. Потерпілий згідно з КПК України може пред'являти докази (листи, характеристики, щоденники тощо). У законі нічого не сказано про обов'язок слідчого повідомляти потерпілого про призначення експертизи, окрім випадків, коли він є підекспертним. На нашу думку, це право, а не обов'язок і, призначивши судово-психологічну експертизу, він може повідомити потерпілого і розглянути заявлені ним клопотання. Не передбачена також можливість потерпілого бути присутнім при проведенні експертизи стосовно обвинуваченого. Однак, виходячи із загальних принципів рівності учасників процесу та змагальності, потерпілий повинен мати таке ж право бути присутнім при проведенні окремих досліджень, як і обвинувачений. У літературі вказува- лося на наявність у потерпілого такого права у тих справах, коли експертиза призначалася за його клопотанням. Визнаючи у цілому таке право за потерпілим, вважаємо, що стосовно психологічної експертизи воно повинно бути обмежене з тих же причин, що й для обвинуваченого. Потерпілий може заявляти відвід експерту, і слідчий повинен цей відвід розглянути і прийняти з цього приводу рішення. У законі вказується на право потерпілого ознайомлюватися з усіма матеріалами справи, в тому числі з висновком судово-психологічної експертизи. Представник потерпілого має ті ж права, що і сам потерпілий. Законом не передбачено специфічного статусу неповнолітніх потерпілих, які, на нашу думку, повинні мати той же комплекс прав, що й неповнолітні обвинувачені, у тому числі і стосовно експертизи. Друга група прав пов'язана з участю потерпілого в експертизі як підекспертного. Із проаналізованих нами 216 матеріалів у 19,7 % випадків судово-психологічні експертизи проводилися щодо потерпілих. Це мало місце у справах про заподіяння тілесних ушкоджень, при сексуальних злочинах, примушуванні давати свідчення. Наприклад, у справі про обвинувачення Б. у заподіянні своїй дружині Любові В. тяжких ушкоджень на ґрунті сімейних стосунків слідчий призначив судово-психологічну експертизу не тільки обвинуваченому, а й потерпілій для встановлення особистих особливостей та як вони виявилися в криміногенній ситуації, чи могла поведінка потерпілої спровокувати протиправні дії з боку її чоловіка. Стосовно потерпілих від статевих злочинів на вирішення психологічної експертизи слідчими ставилися запитання про особисті особливості, про те, чи потерпіла в момент зазіхання перебувала за психологічними ознаками у безпорадному стані, як вплинуло відставання у психічному розвитку неповнолітньої потерпілої на адекватність оцінки ситуації сексуального зазіхання, чи розуміла вона характер і значення скоєних з нею дій та ін. У плані аналізованих нами проблем виникає питання, чи може потерпілий від злочину піддаватися експертному обстеженню обов'язково і чи може він примусово направлятися на експертизу до медичної установи для проведення комплексних медико-психологічних і психолого-психіатричних експертиз. Так, наприклад, М. Строгович заперечує проти поміщення в медичний заклад для експертного обстеження осіб, які не є обвинувачуваними та потерпілими (тобто на стаціонарне психолого-психіатричне і меди- ко-психологічне обстеження потерпілий може бути поміщений). З цією позицією можна погодитися. Коли ми говоримо про примусове проведення судово-психологічної експертизи, то маємо на увазі призначення її супроти волі потерпілого. Очевидно, він може бути приведений на експертизу примусово, якщо відмовиться з'явитись у відповідну установу. У нашій практиці мав місце випадок примусового проведення комплексної медико-психолого-психіатричної експертизи потерпілої Б. за нанесення умисних тілесних ушкоджень і примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, причин і механізму психічної травми і наслідків для здоров'я, наявності амнезії з приводу складеної під фізичним і психічним примусом працівниками дізнання явки з повинною і даних нею показань. Визначальною в застосуванні примусового призначення і проведення експертизи була потреба встановити тяжкість і характер тілесних ушкоджень, заподіяних Б. Виходячи із аналізу цього та подібних випадків, які є в практиці розслідування кримінальних справ, вважаємо, що в КПК України повинно бути передбачене обов'язкове проведення експертизи не тільки для встановлення тяжкості і характеру тілесних, а й душевних, психічних ушкоджень. Останні, будучи прихованими, мають найнегативніші наслідки для здоров'я особи, працездатності, ніж тілесні (соматичні) ушкодження. У наведеному випадку психічна травма призвела до розвитку у потерпілої істероїдної психопатії, довготривалої втрати працездатності. Висновок судово-психологічної експертизи згідно з КПК України складається з трьох частин. У вступній частині вказується вид експертизи, що проводилася, коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, науковий ступінь і звання, функція експерта), на якій підставі була проведена, стосовно кого, в чиїй присутності, запитання експертам, які матеріали передані для дослідження, де знаходиться підексперт- ний (у слідчому ізоляторі, лікувальному закладі тощо). В описовій (дослідній) частині висновку стисло вказуються обставини справи в інтерпретації експертів, однак у межах, окреслених в постанові про призначення експертизи; далі подаються анамнестичні дані, результати бесіди і спостереження, застосовані експериментально-психологічні методи, отримані результати, проводиться інтерпре- тація отриманих даних. На цій основі описуються психологічні особливості особи підекспертного, дається аналіз ситуації скоєння злочину, психологічний портрет підекспертного та характеристика його поведінки у криміногенній ситуації. У прикінцевій частині даються відповіді на поставлені запитання, що одночасно є висновками щодо аналізу, проведеного в описовій (дослідній) частині, вказується дата складання документа, що завершується особистими підписами експертів. Документ має назву "Висновок експертів", що відповідає КПК України; при проведенні комплексних психолого-психіатричних експертиз у зв'язку з вимогами психіатрів і застосованою у судово- психіатричних відділеннях "Інструкцією про проведення судово- психологічних експертиз" він називається "актом". На нашу думку, форма, яка діє в системі судово-психіатричних установ стосовно підсумкового документа, є застарілою, прийнятою ще у дореволюційному російському процесуальному законодавстві. Мабуть, у цьому питанні слід дотримуватися одностайності. Ознайомившись із висновком судово-психологічної експертизи, слідчий має право допитати експерта з метою отримання роз'яснень, доповнень до висновку. Про такий допит складається протокол. Допит експерта може мати місце у зв'язку з неповним описом проведеного дослідження і його результатів, нечіткістю, нелогічністю окремих положень, наявністю нероз'яснених спеціальних термінів, визначень, наявністю розбіжності між описовою частиною і резолютивною, а також при розбіжностях висновків членів експертної комісії. Отже, у процесі допиту компенсуються окремі недоліки експертного висновку та досліджуваних дій. У випадку якщо експерти не відповіли на поставлені запитання, відповіли неповно або з недотриманням методики провели експериментально-психологічне обстеження, і ці недоліки слідчий не усунув і не міг усунути в процесі допиту, він може призначити додаткову або повторну експертизу. При допиті експерта-психолога із дозволу слідчого можуть бути присутніми зацікавлені учасники процесу (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий і їхні адвокати та представники). Кримінально-процесуальний закон зобов'язує слідчого пред'явити обвинуваченому (підозрюваному) матеріали судово-психологічної експертизи для ознайомлення. Закон не встановлює терміну їх пред'явлення, а на практиці це відбувається наприкінці слідства при пред'явленні обвинуваченому всіх матеріалів справи. Зрозуміло, такий порядок позбавляє його права добиватися призначення повторної чи додаткової експертизи, якщо він із первинною не згоден, тобто активно реалізувати своє право на захист. Після отримання матеріалів експертизи, допиту експертів, ознайомлення з матеріалами експертизи підозрюваного (обвинуваченого) слідчий повинен провести оцінку отриманих матеріалів із погляду доказового права (як доказу). На цьому етапі суб'єктами доказування також є: 1) органи, відповідальні за справу: орган дізнання, особа, яка проводить дізнання, слідчий, начальник слідчого відділу, проку- р°р; 2) особи і органи з особистими інтересами: потерпілий, його представник, цивільний позивач і відповідач, їхні представники, підозрюваний, обвинувачений, адвокат. При оцінці висновку судово-психологічної експертизи органи, відповідальні за справу, і учасники кримінального процесу аналізують кваліфікованість, об'єктивність, компетентність експертів. Це свого роду дублювання, оскільки при призначенні експертизи аналогічний аналіз уже проводився. Учасники процесу, яким було дано можливість ознайомитись з постановою про призначення експертизи, також мали таку можливість, інші ж учасники процесу проводять оцінку кваліфікації, об'єктивності і компетентності експертів-психологів за результатами даного ними висновку. Ні слідчий, ні тим більш учасники процесу, як правило, не мають знань у галузі психології, тому оцінка кваліфікації експерта на практиці проводиться формально, залежно від службового і наукового статусу експерта, місця його роботи. Але при оцінці висновку критерієм стає логіка, послідовність і ясність мислення експертів, тобто, скоріше, моменти, що стосуються форми, а не змісту висновку. Слідчий і учасники процесу, які оцінюють висновок судово-психологічної експертизи, визначають, чи не вийшли експерти за межі своїх повноважень, чи не давали висновки з правових питань, відповідаючи, наприклад, на запитання слідчого про "особливу жорстокість", "причини злочину" та ін., чи не виконували експерти функцій слідчого. Важливим моментом в оцінці висновку судово-психологічної експертизи є оцінка матеріалів експертизи з погляду на їхню оригінальність (наприклад, листи підекспертного). Вже йшлося про те, що в деяких випадках експертиза призначається на початкових стадіях попереднього слідства, коли, звичайно, ні у слідчого, ні тим більше в експертів не було в розпорядженні усіх матеріалів справи. Це дуже суттє- вий факт: іноді додаткові експертизи призначалися за клопотанням учасників процесу або вказівкою прокурора тільки тому, що у розпорядженні експертів-психологів не було всіх матеріалів попереднього слідства. Так, наприклад, із 9,6 % додаткових експертиз у загальній кількості проаналізованих нами половина пов'язана з тим, що в розпорядження експертів не були надані всі матеріали попереднього слідства. Повторні експертизи становлять 8,6 % серед проаналізованих нами експертиз. Важливою особливістю при оцінці висновку судово-психологічної експертизи є визначення учасниками процесу його наукової обґрунтованості. У літературі пропонується виходити "від супротивного": - цей вид експертизи взагалі не має наукових засад; - висновок експертів обґрунтовано не на соціальних знаннях і не на даних науки; - наукові положення і дані, на яких базується експертиза, викликають сумнів; - експерти у конкретному випадку неправильно застосували наукові положення; - висновки базуються не на конкретних результатах, а на середніх чи приблизних даних; - слідство було неповним, тому висновки викликають сумнів; - експерти не застосували обов'язкових для цього виду дослідження методик; - експертиза неправильно визначила ознаки, на яких ґрунтується висновок; - експерт неправильно визначив деякі ознаки і тому дав хибні висновки. Питання про наукові засади судово-психологічної експертизи на сьогодні вже вирішене: висновок експерта є обґрунтованим, якщо він ґрунтується на даних науки, в якій експерт є професіоналом. Саме тому проведення судово-психологічної експертизи, окрім психолога, кимось іншим (педагогом, психіатром, дефектологом) неправомірне. Для оцінки висновку судово-психологічної експертизи важливим є те, щоб він ґрунтувався на результатах конкретних досліджень, конкретного підекспертного, а не на середніх чи приблизних даних. Не можна визнати обґрунтованим висновок, зроблений без застосування достатньої кількості методик, хоча у кожному конкретному випадку перелік і кількість методик дослідження визначаються експертами з урахуванням особи підекспертного і ситуації скоєння зло- чину; набір методик повинен бути достатнім для отримання інформації про загальні особливості особистості, її інтелектуальну, емоційно-вольову сферу, прояви особистості у конкретних ситуаціях. Окрім того, експериментальне обстеження повинно бути проведене не менше двох разів із зазначенням про це у висновку. Наприклад, при проведенні експертизи щодо Г., який обвинувачувався за умисне вбивство при обтяжувальних обставинах на підставі бесіди і аналізу матеріалів кримінальної справи (далеко не повної, оскільки експертиза проводилася на початковому етапі слідства), встановлено, що злочин скоєний у стані фізіологічного афекту. При оцінці висновку слідчий звернув на це увагу і призначив додаткову експертизу в іншому складі експертів, яка констатувала відсутність афекту. Повторна експертиза, проведена лабораторією судово-психологічної експертизи у НДІ судової психіатрії, підтвердила висновки додаткової експертизи. Висновок судово-психологічної експертизи повинен відповідати кримінально-процесуальному закону за формою, об'єктивно висвітлювати хід і результати дослідження, бути ясним і визначеним. У ньому не може бути вказано те, чого насправді не було. Наприклад, у процесі вивчення ми натрапляли на факти, коли дослідження проводилося однією особою, а висновок підписувався комісією. Це негативний приклад переймання досвіду судової психіатрії, де комісія підтверджує висновок лікаря-доповідача за допомогою клінічної бесіди та спостереження. Такий порядок для судово-психологічної експертизи неприйнятний: кожен член комісії повинен не тільки працювати з матеріалами кримінальної справи, а й особисто брати участь в експериментально-психологічному дослідженні та інтерпретації даних. Проведене нами вивчення матеріалів кримінальних справ свідчить також про певне переоцінювання значення судово-психологічної експертизи. Це стосується, зокрема, випадків, коли констатація "невідповідності психічного розвитку неповнолітнього паспортному віку", стану афекту, "безпорадного стану потерпілої" призводила до помилкової зміни кваліфікації справи або навіть її припинення. В інших випадках, зокрема, коли судово-психологічна експертиза призначалася прокурором або слідчим за клопотанням адвоката, обвинуваченого, інших осіб, її висновок слідчим ігнорувався. В обвинувальному висновку без коментарів зазначалося, що проводилася психологічна експертиза, яка встановила те і те. Наприклад, незважаючи на те, що у висновку судово-психологічної експертизи, призначеної на клопотання адвоката, вказувалось, що В. у момент заподіяння тілесних ушкоджень дружині та її коханцеві діяв у стані фізіологічного афекту, слідчий і надалі кваліфікував дії обвинуваченого за умисне тяжке тілесне ушкодження, а не за умисне тяжке ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання. Щодо підозрюваної П. (яка мала малолітню дитину і була вагітною) у справі про вбивство чоловіка, якого вона застала вдома з коханкою, встановлений у неї в момент скоєння злочину фізіологічний афект був проігнорований. У справі були зібрані матеріали, які свідчили, що після того як підозрювана увійшла в квартиру і побачила в ліжку незнайому жінку, потерпілий довго ображав її, принижував гідність (пропонував усім трьом випити шампанського, бути присутній підозрюваній при тому, як він буде займатися коханням), тобто дані про особливу емоційну напруженість криміногенної ситуації. Все ж слідчий у постанові про притягнення П. як обвинувачуваної кваліфікував її дії як убивство в сварці. Пізніше ця постанова була прокурором скасована, і дії обвинуваченої вже кваліфіковані правильно - за умисне вбивство, скоєне в стані сильного душевного хвилювання. Указаний факт ігнорування висновків судово-психологічної експертизи слідчими, на нашу думку, пов'язаний із острахом взяти на себе відповідальність, оскільки краще кваліфікувати злочинну дію за статтею, яка передбачає важче покарання, з тим, щоб прокурор або суд підправили його. Ці факти свідчать про низький професійний рівень деяких слідчих. За результатами нашого аналізу, приблизно одна третина висновків судово-психологічної експертизи явно або приховано ігнорувалась, їм не була дана оцінка в обвинувальному висновку. У законі непередбачена можливість проведення так званої контрольної експертизи в разі наявності у справі двох або більше експертиз одного і того ж предмета дослідження. У практиці мають місце непоодинокі випадки призначення повторної експертизи не через сумніви в достовірності, а через суперечності у висновках попередніх експертиз. Причина вже вказувалась нами: недостатня кваліфікова- ність, невміння чи небажання взяти на себе відповідальність за оцінку висновків експертизи як джерела доказів. Питання про місце проведення експертизи, як зазначалось вище, повинен вирішувати слідчий з урахуванням думки і можливостей експертів. При проведенні додаткових і повторних комплексних психо- лого-психіатричних експертиз згідно з КПК України слідчий і про- курор, як правило, ухвалювали проводити їх стаціонарно, що, зрозуміло, сприяло більшій повноті експериментального обстеження, глибшому вивченню особи досліджуваного. Учасники процесу, ознайомившись із дозволу слідчого з висновком експертизи після її проведення або по закінченні слідства і пред'явлення матеріалів обвинуваченому, його адвокату, потерпілому та ін., оцінюють висновок, протокол допиту (інформацію, що доповнює експертизу) на тій же підставі, що й органи слідства і прокурор. Вони можуть за результатами такого ознайомлення заявляти клопотання, у тому числі про призначення додаткової і повторної експертиз. Отже, результати проведеного дослідження (аналіз літератури, вивчення матеріалів кримінальних справ і висновків судово-психологічної експертизи, опитування слідчих та адвокатів-захисників) підтверджують високу ефективність і доцільність використання на стадії попереднього слідства психологічних знань у формі судово- психологічної експертизи, причому на сьогодні її можливості далеко не вичерпані.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§2. Судово-психологічна експертиза в кримінальному процесі" |
||
|
||