Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоТеорія держави і права → 
« Попередня Наступна »
Скакун О.Ф.. Теорія держави і права, 2001 - перейти до змісту підручника

§ 6. Типологія держав


Типологія - це теорія про типи тих чи інших явищ. Коли ми говоримо про типологію держав, то це значить, що йдеться про «поділ» усіх держав, що існували у минулому і існують натепер, на групи, класи - типи. Поділ держав на типи покликаний допомогти з'ясувати, чиї інтереси виражали і обслуговували держави, об'єднані в даний тип.
Тип держави - сукупність держав, що мають схожі загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, ґрунтуванні на однакових економічних (виробничих) відносинах, на однаковому поєднанні загальносоціального і вузь-когрупового (класового) аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку.
Тип держави характеризується:
- елітою (класом, соціальною групою), що перебуває при владі;
- системою виробничих відносин і форм власності, на яких ця влада ґрунтується;
- системою методів і засобів, які застосовує ця влада для захисту виробничих відносин і форм власності;
- реальним (а не декларованим) загальносоціальним змістом політики держави, її справжньою роллю у суспільстві;
- рівнем культурно-духовного розвитку населення держави в цілому і особи зокрема.
Є два підходи до типології держав: формаційний цивілізаційний Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис - тип виробничих відносин), кожній із яких відповідає свій історичний тип держав. Рабовласницькій суспільно-економічній формації відповідає рабовласницький тип держави, феодальній - феодальний, буржуазній - буржуазний. Формація - це історичний тип суспільства, що ґрунтується на певному способі виробництва. Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувається внаслідок зміни таких, що віджили, типів виробничих відносин і заміни їх новим економічним ладом.
Поняття історичного типу держави пов'язується з установленням закономірної залежності класової сутності держави від

52
економічних відносин, що домінують у суспільстві на певному етапі його розвитку. Історичний тип відповідно до марксистсько-ленінської теорії відбиває єдність класової сутності всіх держав, що мають загальну економічну основу, обумовлену пануванням даного типу власності на засоби виробництва.
При такому підході держава набуває суто класової визначеності, виступаючи як диктатура економічно пануючого класу. Називаючи три основні типи експлуататорських держав (рабовласницький, феодальний, буржуазний), К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін виділяли й останній (неексплуататорський) історичний тип - соціалістичну державу, яка у найближчій історичній перспективі повинна перерости в громадське комуністичне самоврядування. Соціалістична держава фактично розглядалася як антикапіталістична, що було хибною теоретичною основою для ототожнення прогресивних (цивілізованих) і регресивних (примітивних) моделей соціалізму, а також некоректних трактувань сутності комуністичної формації.
Класово-формаційний підхід до типології держав був єдиним у нашій науковій і навчальній літературі до 90-х років XX ст.
Інший підхід - цивілізаційний - покладає в основу типової класифікації держав поняття «цивілізація», її рівень, досягнутий тими чи іншими народами. Прихильники цивілізаційного підходу (Еллінек, Кельзен, Коркунов, Крюгер, Гелбрейт, Тойн-бі) відкидають формаційний підхід як одномірний і співвідносять державу насамперед із духовно-моральними і культурними чинниками суспільного розвитку. Англійський історик А.Тойнбі розуміє під «цивілізацією» відносно замкнений і локальний стан суспільства, яке відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак. Кожна цивілізація (А.Тойнбі нараховує 21 цивілізацію) надає стійкої спільності усім державам, що живуть в її межах.
Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеології, національного характеру, менталітету, географічного середовища та інших чинників, прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на:

53
- первинні;
- вторинні.
До первинних цивілізацій віднесені держави - давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма та ін.), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна; до вторинних - держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки та ін.
Первинним цивілізаціям притаманна командно-адміністративна організація державної влади. Держава забезпечує як політичне, так і господарсько-соціальне функціонування суспільства, а не визначається ними. З первинних цивілізацій збереглися лише ті, що спромоглися послідовно розвити духовно-культурні засади в усіх видах діяльності людини (єгипетська, китайська, мексиканська, західна, православна, арабська та ін.).
Вторинні цивілізації (держави Нового і Новітнього часу, сучасні держави) виникли на основі відмінності, що позначилася від самого початку, між державною владою і культурно-релігійним комплексом. Влада виявилася не такою всемогутньою і все-проникаючою силою, якою вона поставала у первинних цивілізаціях. Європейська цивілізація, починаючи з часів античності, тяжіє до ринкововласницького устрою, громадянського суспільства і правової організації. Держави Північної Америки сприйняли і розвили цю спрямованість європейських держав.
Відмінність цивілізаційного підходу від формаційного полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність пануючих у даний період уявлень кожної особи про характер громадського життя, про цінності та мету її власної діяльності. Цивілізаційний підхід дозволяє бачити в державі не лише інструмент політичного панування експлуататорів над експлуатованими, але й найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства.
Таким чином, відповідно до цивілізаційного підходу:
(1) сутність держави визначається як співвідношенням соці-аіьних сил, так і накопиченням, спадкоємністю культурно-духовних зразків поведінки;
(2) політика держави - не стільки продукт гри соціальних сил, скільки результат впливу світогляду суспільства, його моралі, ціннісної орієнтації;
(3) розмаїття національних культур обумовлює шляхи розвитку держав, їх типи.

54
Кожний з двох підходів має свої достоїнства і хиби. Хибою цивілізаційного підходу є нерідка недооцінка соціально-економічного чинника, звеличування культурного елемента як «душі, крові, лімфи, сутності цивілізації» (А. Тойнбі). До хиб формаційного підходу належить переоцінка класово-економічного чинника. Поза полем його зору залишається величезний пласт культурно-ціннісних ідей і уявлень, котрі не можна схарактеризувати як класові. Не можна прийняти й існуючу в рамках формаційного підходу невиправдану апологетику соціалістичної держави як вищого і останнього історичного типу.
Однак слід віддати належне формаційному підходу в тому, що він привернув увагу до істотної ролі чинників економічного порядку, що впливають на формування держав і зміну їх типів; до поетапності та природності історичного характеру їх розвитку. Не можна повністю відкидати класифікацію держав за історичними типами (рабовласницька, феодальна, буржуазна). Важливо зважувати на те, що критерій такого поділу обмежений певними рамками - «базисними», класово-економічними; що за формаційними межами залишено багато історичних явищ, які становлять глибинну сутність суспільства і держави.
Якому з двох підходів до типології держав слід віддати перевагу?
З позицій загальнолюдських цінностей, що перетворилися на домінуючі у другій половині XX ст., привабливіше виглядає цивілізаційний підхід - особливо до типології сучасних держав, які не можна підвести під формаційну класифікацію типів держав. Сучасна концепція цивілізації (що відмовилася від попередньої оцінки цивілізації лише як культурної спільності та ґрунтується на визнанні її комплексного характеру) виявляється набагато ширшою і багатішою за формаційний підхід. Вона дозволяє пізнавати минуле через усі форми діяльності людини - еконо-міко-трудову, соціально-політичну, культурно-духовну та інші - в усьому різноманітті суспільних зв'язків. Вона актуальна тому, що в центр вивчення минулого і теперішнього ставить людину як творчу і конкретну особистість, а не як класово-знеособлений індивідуум; не тільки розрізняє протистояння класів і соціальних груп, але й враховує сферу їх взаємодії на базі загальнолюдських цінностей.

55
Відзначимо, що класифікація держав за типами може бути здійснена за іншими критеріями.
Типи держав за рівнем захисту прав і свобод людини:
- правові: держави з режимом конституційної законності;
- неправові: або держави з режимом беззаконня, або держави з режимом революційної законності.
Типи держав за способом набуття влади:
- легітимні (набуття влади визнано законним із боку населення країни і міжнародного співтовариства);
- нелегітимні, але існуючі де-факто (набуття влади здійснено незаконним шляхом).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 6. Типологія держав"
  1. ЗМІСТ
    держави і права § 2. Предмет теорії держави і права § 3. Функції теорії держави і права § 4. Метод теорії держави і права § 5. Теорія держави і права в системі суспільних наук § 6. Теорія держави і права в системі юридичних наук Розділ II ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ Глава 3 ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ § 1. Основні теорії походження держави § 2. Загальні закономірності виникнення держави § 3. Ознаки держави, що
  2. § 3. Система основних прав і свобод людини і громадянина
    типологія прав і свобод, а відтак, і обов'язків, -досить різноманітна. Найзагальнішою їх класифікацією є поділ прав на: негативні позитивні Таке розрізнення прав засновано на фіксації в них негативного і позитивного аспектів свободи. У негативному значенні свобода розуміється як відсутність примусу, обмежень відносно до особи, у тому числі й з боку держави; у позитивному - як свобода вибору,
  3. Аналіз ефективності інвестиційної діяльності
    державі з командно-адміністративною економікою категорія «інвестиції» не мала місця ні в економічній теорії, ні у практиці. В останні роки це поняття почало зустрічатися в економічній літературі країн Східної Європи та СНД, що пояснюється зміною системи господарювання і переходом до ринкових відносин. Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest» , що означає «вкладати». У минулому
  4. Поняття екологічного права України
    держави. Законодавчі акти в минулому часто відсилали до нормативних актів різної юридичної сили. Фактично ж регулятором суспільних відносин у галузі охорони дов-кілля раніше (та й тепер) виступали саме останні. Таке явище небезпечне як дискре-тизацією законів, так і можливістю обмеження їх дієвості в процесі нормотворчості. Видається навіть небезпечним, коли в адміністративному законодавстві
  5. 5. Міжнародне екологічне право і співробітництво України в екологічній сфері
    державної екологічної політики, а також міжнародними та міждержавними договорами та угодами. Розв'язання сучасних екологічних проблем в Україні можливе тільки в умовах широкого й активного міжнародного співробітництва всіх країн у цій сфері. Це зумовлено насамперед такими обставинами: - глобальним характером екологічних проблем; - транскордонним характером забруднення навколишнього середовища; -
  6. Тема 2. Механізм адміністративно-правового регулювання
    державою і є обов'язковими для виконання. Адміністративно-правові норми займають особливе місце в системі права не тільки України, але й інших держав, оскільки вони регулюють особливі суспільні відносини - відносини у сфері державного управління, тобто забезпечують організацію і діяльність державного апарату, взаємовідносини людини і держави та ін. Слід особливу увагу звернути на те, що в умовах
  7. Тема 5. Поняття, сутність, принципи і функції державного управління
    державного управління. Принципи та функції державного управління. Суб'єкти державного управління. Рівні державного управління..,.'.- . ---'- Режими державного управління. При вивченні даної теми слід уяснити, що управління - це цілеспрямований вплив на складну систему. Управління може бути соціальним, технічним, біологічним. Соціальне управління, як особливий вид управління, являє собою вплив
  8. Тема 15. Режим законності і дисципліни у державному управлінні
    державному управлінні. к ''_'. Способи забезпечення законності і дисципліни у державному управлінні. іі Поняття контролю та його види. Прокурорський нагляд за законністю діяльності органів виконавчої влади. Звернення громадян, судове оскарження незаконних рішень, дій органів .-> . державної влади та їх посадових осіб як спосіб забезпечення законності і 0 дисципліни у державному управлінні.
  9. Тема 18. Адміністративно-правове забезпечення управління обороною
    державної служби. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про загальний військовий обов'язок і військову службу. При вивченні даної теми слід мати на увазі, що оборона - це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захисту у разі
  10. Тема 21. Адміністративно-правове забезпечення управління зовнішньополітичною діяльністю
    державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, Конституція України, Основні напрямки зовнішньої політики України, закони, Положення про Міністерство закордонних справ України, Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, Консульський статут України та ін. Верховна Рада України визначає засади зовнішньої політики України, а саме: - держава здійснює