Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоКримінальний процес → 
« Попередня
Лобойко Л.М.. Кримінально - процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. - К.; Істина,2005. - 456 с., 2005 - перейти до змісту підручника

3.2. "Угоди про визнання вини" в США '


Цей американський (англосаксонський) кримінально-процесуальний інститут є найвідомішим і найбільш вивченим серед вітчизняних спеціалістів. Причина такої уваги наших учених до цього інституту полягає в тому, що він найбільш "контрастує" порівняно з вітчизняним принципом встановлення істини у кожній кримінальній справі.
"Угоди про визнання" отримали процесуальне оформлення в США в XIX ст., де спочатку вони існували як правозастосовний захід (так само, як і медіація у Франції). Поступово їх було офіційно визнано і законодавцем, і суддями. Зокрема, в 1968-1970 роках
Юридичний вісник України. - 2005. - 22-28 січня. - С. 12.
Юридичний вісник України. - 2005. - 22-28 січня. - С. 12.
Верховний Суд США у низці своїх рішень у конкретних справах визнав конституційність практики "угод про визнання", фактично остаточно їх легалізувавши.
Сутність інституту "угоди про визнання вини" можна розкрити через такі положення:
1. В американському кримінальному процесі, як відомо, передсудом ніколи не ставилося завдання щодо встановлення об'єктивної (матеріальної) істини, тобто:
з'ясування всіх фактичних обставин справи;
їх юридичної кваліфікації;
прийняття належного рішення в інтересах абстрактного публічного правопорядку (безвідносно до того, на чому наполягаютьсторони).
У цьому сенсі функцією американського суду є не неупередже-не самостійне дослідження у кримінальній справі, а неупереджене вирішення суперечки між двома сторонами, що змагаються.
Звісно, це не означає, що суд є байдужим до істини. Він прагне встановити істину, але лише тією мірою, наскільки це є необхідним для того, щоб правильно вирішити суперечку. Тобто американський суддя є не "дослідник", а "арбітр".
2. Змагальність визнається в американському процесі більшоюцінністю, ніж абстрактне прагнення до об'єктивної істини.
Між принципами об'єктивної істини і змагальності є зворотна пропорція: чим меншою мірою суд зобов'язаний шукати істину офіційно, тим більшою мірою рух кримінального процесу і доля кримінальної справи визначаються процесуальною позицією сторін (ступенем їх активності).
Суд є пасивним у збиранні доказів. Останні подають сторони, які переконують суд у правильності своєї позиції.
3. За такого підходу відмова однієї із сторін від "змагання" зісвоїм процесуальним опонентом має зв'язувати суд під час прийняття ним рішення по суті справи (йдеться про певну подібністьцивільних процесуальних відмови від позову і визнання позову).
Якщо від кримінального переслідування відмовляється сторона обвинувачення, то суд не вправі постановити обвинувальний вирок навіть у тому разі, якщо він переконаний у його повній обґрунтованості.
І навпаки, якщо обвинувачений визнає себе винним, то суд, переконавшись у добровільності визнання, зобов'язаний винести обвинувальний вирок і призначити покарання без проведення судового слідства (навіть у скороченому обсязі).
4. Саме така ситуація становить зміст відомого англосаксонського інституту "оголошення себе винним", про що вже йшлося.Переважну кількість обвинувальних вироків постановляють не врезультаті успішного доказування з боку сторони обвинувачення,
а лише тому, що на початку судового розгляду обвинувачений відповів "так" на запитання головуючого: "Чи визнаєте Ви себе винним у пред'явлених пунктах обвинувачення?"
5. Таке трактування змагальності в цілому та інститут "оголошення себе винним" і породили специфічний феномен судочинства - "угоди про визнання".
Оскільки визнання особою вини повністю позбавляє обвинувачення від тягаря доказування і абсолютно зв'язує суд, то за відсутності суворо формалізованого попереднього провадження (де справу веде слідчий суддя, слідчий тощо) ніхто не заважає обвинуваченню і захисту "домовитися" таким чином, щоб обвинувачений визнав себе винним і був підданий кримінальному покаранню в обмін на певні "пільги", наприклад:
- виключення із обвинувального акта окремих епізодів обвинувачення;
- більш м'яку (пільгову) кваліфікацію злочину тощо.Оскільки суд зв'язаний не тільки визнанням вини, а й межами
пред'явленого обвинувачення, то сторони за наявності "угоди" гарантують для себе певні процесуальні та матеріально-правові блага, хоча і в "компромісному" варіанті.
6. Часто до перемовин між сторонами залучаються і судді. Суддо укладання угоди не повинен називати обвинуваченому міру покарання. Інакше визнання ним вини розцінюватиметься як таке,що здійснено під тиском, а отже, і як юридично нікчемне.
В юридичній літературі (Л. В. Головко) вважають, що "угоди про визнання" є лише частковим звільненням від кримінального переслідування, бо особа легально звільняється від переслідування за вчинення інших злочинів (за винятком тих, за які вона переслідується в класичному порядку).
Окрім того, обвинувачений не усуває шкідливих наслідків вчинених діянь. Особа лише полегшує обвинуваченню притягнення "себе" до відповідальності за вчинення певних злочинів, за що отримує від нього щось на зразок "індульгенції" за інші злочини.
ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:
У західних державах альтернативні способи вирішення кримінально-правових конфліктів застосовуються доволі широко.
Медіація застосовується у Франції тільки на стадії вирішенняпрокурором питання про порушення публічного кримінального позову, в разі примирення сторін особа, яка вчинила злочин, повністюзвільняється від кримінального переслідування.
"Угоди про визнання" у США є частковим звільненням відкримінального переслідування. їх укладають у стадії судового розгляду.
ВИСНОВКИ З ТЕМИ:
Кримінально-процесуальне право Франції є кодифікованим.У США не існує єдиного кодифікованого законодавчого акта, якийби визначав порядок провадження у кримінальних справах.
Конституції Франції і США (так само, як і КонституціяУкраїни) містять багато кримінально-процесуальних норм. У французькій доктрині досліджується новий феномен - "конституціона-лізація кримінально-процесуального права".
Тягар доказування у Франції покладено на сторону обвинувачення, а у США - як на сторону обвинувачення, так і на сторонузахисту.
У Франції, так само як і в США, ставляться підвищені вимогищодо законності процедури збирання доказів.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ
Наукові та навчально-методичні джерела
Боботов С. В. Правосудне во Франции. - М., 1994.
Головко Л. В. Дознание и предварительное следствие в уголовномпроцессе Франции. - М., 1995.
Гуценко К. Ф. Основн уголовного процесса США. - М., 1993.
Гуценко К. Ф., Головко Л. В., Филимонов Б. А. Уголовньїй процесезападньїх государств. - М., 2002.
Калиновский К. Б. Уголовньїй процесе современньїх зарубежньїх государств. - М., 2000.
Махов В. Н., Пешков М. А. Уголовньїй процесе США (досудебннесталий). - М., 1998.
Михеенко М. М., Шибико В. П. Уголовно-процессуальное право Ве-ликобритании, США и Франции. - К., 1988.
Молдован В. В., Молдован А. В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США. - К., 1999.
Петрухин И. Л. Уголовньїй процесе зарубежньїх государств. - М.,1996.
Стопко Н. Г, Семухина О. Б. Уголовньїй процесе в США. - Крас-ноярск, 2000.
Филимонов Б. А. Основн теории доказательств в германском уголовном процессе. - М., 1994.
Сейгаз /. Ьа іизіісе репаїе аих ЕШз-ііпіз. - Рагіз, 1990.
Ьащиіег . Ьа ргосебиге репаїе. - Рагіз, 1994.
Ргаіеі . Бгоіі репаї. Т. 2. Ргосейиге репаїе. - Рагіз, Сіцаз, 1997.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ВСІХ ТЕМ
Нормативно-правові акти
Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. -№ 30. - Ст. 141.
Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 31.
Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості ВерховноїРади УРСР. - 1961. - № 2.
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р.№ 7 "Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальнихсправах (1973-2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. -К., 2004.
Наукові та навчально-методичні джерела
Горбачев А. В. Уголовньїй процесе Украинн (Структурно-логическиесхемьі): Учебн.-метод, пособ. - Харьков, 2002.
Гумін О. М., Сибірна Р. І., Сергієнко Л. О., Устюгова О. Є. Кримінальний процес України (у питаннях та відповідях): Навч.-метод, посіб. -Львів, 2002.
Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. - К.,2003.
Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю. М. Грошевого,В. М. Хотенця. - Харків, 2000.
Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальне право: Навч. посібникдля підготовки до держ. іспиту. - Дніпропетровськ, 2004.
Маляренко В. Т., Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України:Підручник. - К., 2004.
Михеенко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процесУкраїни: Підручник. - К., 1999.
Муравин А. Б. Уголовньїй процесе: Учебн. пособ. - Харьков, 2000.
Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. - 4-е вид., доп. і перероб. - К., 2003.
10. Янович Ю. П. Уголовньїй процесе Украинн: Пособ. по подготовке кгос. (випускному) зкзамену. - Харьков, 1997.
« Попередня
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "3.2. "Угоди про визнання вини" в США '"
  1. № 49. Угоди юридичної особи, що суперечать її цілям.
    Укладання угод, що не випливають із статутної діяльності юридичної особи, є порушенням її спеціальної правоздатності. Такі угоди в літературі називаються позастатутними і не охороняються законом. ЦК України (ст.50) вважає недійсною угоду, укладену юридичною особою всупереч встановленим цілям її діяльності. При цьому судова практика виходить з того, що позастатутна угода є недійсною незалежно від
  2. № 53. Порядок здійснення цивільних прав і обов'язків недієздатними і обмежено дієздатними громадянами.
    Обмежено дієздатний громадянин може лише за згодою піклувальника: а) укладати угоди по розпорядженню майном (купівлі-продажу, дарування, позики, майнового найму, комісії тощо); б) одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними. Обмежено дієздатний громадянин вправі самостійно вчиняти дрібні побутові угоди. Обмеження дієздатності не викликає обмеження
  3. № 139. Порядок здійснення цивільних прав і обов'язків недієздатних і обмежено дієздатних громадян.
    Обмежено дієздатний громадянин може лише за згодою піклувальника: а) укладати угоди по розпорядженню майном (купівлі-продажу, дарування, позики, майнового найму, комісії тощо); б) одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними. Обмежено дієздатний громадянин вправі самостійно вчиняти дрібні побутові угоди. Обмеження дієздатності не викликає обмеження
  4. 2.2. Особливості доказування в кримінальному процесі США
    Особливості доказування в кримінальному процесі США зумовлено розумінням кримінального процесу як суперечки між обви- нувачем і обвинуваченим, що відбувається у суді з приводу пред'явленого обвинувачення. Ці особливості виявляються в кількох аспектах. Положення пред 'явленого обвинувачення і відповідне визначенняйого змісту є істотним чинником, що визначає одне з центральнихпитань доказового
  5. 4. Погашення кредит}7.
    Погашення наданого кредиту проводиться за такими бухгалтерськими рахунками: а) іншому комерційному банку;Д-т 1200 «Кореспондентський рахунок у Національному банку України»; К-т 1521 «Кредити овернайт, які надані іншим банкам»; К-т 1523 «Інші короткострокові кредити, які надані іншим банкам»; К-т 1527 «Прострочена заборгованість за кредитами, які надані іншим банкам»; б) суб 'сктам господарської
  6. Облікові депозитні операції та методика їх здійснення.
    В аналітичному обліку клієнта до наведених синтетичних рахунків відкриваються особові рахунки окремо за кожним типом ощадного вкладу чи строкового депозиту. В номер рахунку вносять параметри, що характеризують вид, тип вкладу, термін дії, строк закінчення угоди, тип контрагента, відсоткову станку І а ні Депозитна операція - це операція із залучення коштів на депозитні рахунки. Під час її
  7. Юридична відповідальність за порушення лісового законодавства
    Під порушенням лісового законодавства слід розуміти протиправну дію або бездіяльність, яка завдає шкоди лісам або земельним ділянкам лісового фонду чи не завдає такої шкоди, але направлена проти встановленого порядку користування лісами, а також земельними ділянками лісового фонду і передбачає юридичну відповідальність винної в цьому особи. Перелік порушень лісового законодавства міститься в ст.
  8. Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА: НОВІ ПОГЛЯДИ НА ЙОГО РОЛЬ, ЗМІСТ І СИСТЕМУ В ДЕМОКРАТИЧНІЙ ПРАВОВІЙ ДЕРЖАВІ
    Глава 1. Оновлення суспільного призначення адміністративного права на засадах Конституції України Адміністративне право як самостійна галузь права у ретроспективному аспекті має давню історію, оскільки бере початок з XVIII століття. В усі часи воно так чи інакше пов'язувалось з публічною владою держави, з взаємодією її органів з громадянами та іншими учасниками суспільних відносин.
  9. 1. Поняття та визначення міжнародного права.
    Міжнародне право виникло внаслідок реальних суспільних процесів. Вже на ранніх стадіях розвитку первісні общини і племена не існували відокремлено, а були об'єднані неписаними родовими законами. Перші звичаєві норми зароджувалися ще в період первіснообщинного ладу, до становлення державності. Поява ж міжнародного права в сучасному його розумінні як права міждержавного прямо пов'язано з процесами
  10. 6. Держави - основні суб'єкти міжнародного права
    Держави є єдиними суверенними суб'єктами міжнародного права, тому що міжнародна правосуб'єктність властива їм у силу самого факту їх існування. Держави відіграють основну роль на міжнародній арені не тільки тому, що вони мають територію, населення, апарат влади і управління (публічна влада), але і тому, що вони мають суверенітет, який заперечує наявність над ними якогось іншого суб'єкта