Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоМіжнародне право (шпаргалки) → 
« Попередня Наступна »
Шпаргалки по міжнародному праву, 2009 - перейти до змісту підручника

6. Держави - основні суб'єкти міжнародного права

Держави є єдиними суверенними суб'єктами міжнародного права, тому що міжнародна правосуб'єктність властива їм у силу самого факту їх існування. Держави відіграють основну роль на міжнародній арені не тільки тому, що вони мають територію, населення, апарат влади і управління (публічна влада), але і тому, що вони мають суверенітет, який заперечує наявність над ними якогось іншого суб'єкта політичної влади і робить їх юридично рівними між собою при взаємовідносинах на міжнародній арені. Державний суверенітет означає повну самостійність і незалежність держави при розв'язанні питань внутрішнього і зовнішнього життя. До елементів суверенітету держави належать: а) територіальна цілісність, котра означає, що ніхто не вправі змінити територію держави без згоди на те її вищих органів державної влади або її народу; б) територіальне верховенство, що означає, що на території держави діють закони тільки тієї держави; в) нероздільність державної влади, що включає ви знання всіма гілками влади верховенства законодавчої влади, що формує систему органів держави і визначає їхні повноваження; т) незалежність державної влади як усередині країни від будь-яких фізичних і юридичних осіб, так і зовні, на міжнародній арені від інших держав і міжнародних організацій. Якщо державу яким-небудь чином обмежено в суверенітеті (наприклад, не має повного верховенства на своїй території), то вона обмежується й в обсязі міжнародної правосуб'єктності.
Держава являє собою сполучення трьох елементів: а) визначеної території; б) населення, на ній проживаючого; в) організації публічної влади. Територіально-організаційна структура держави може бути різноманітною. Розрізняють прості і складні держави. Прості (унітарні) держави являють собою єдину систему вищих органів державної влади, якій цілком підпорядковані органи влади на місцях. Територія унітарної держави підрозділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають політичної самостійності і тому не можуть від свого імені виступати на міжнародній арені. Вважається, що якщо мова йде про унітарну державу, то питання про міжнародну правосуб'єктність його частин узагалі не існує. Тому унітарна держава як єдине утворення виступає як єдиний суб'єкт міжнародного права, що має повну міжнародну правое уб'єктність. Більшість з існуючих у даний час держав, у тому числі й Україна, є унітарними. Складні держави являють собою об'єднання декількох територіальних одиниць, що користуються певною політико-правовою самостійністю (деякими суверенними властивостями). До історичних форм складних держав належать: особиста унія - об'єднання двох або декількох держав під скіпетром одного монарха. При цьому суб'єктом міжнародного права є не унія, а кожна з держав, що входить у її склад. Держави, що входять до складу особистої унії, користуються правом вступу в зносини з іншими державами незалежно одна від одної і від унії в цілому. Історичними прикладами особистої унії можуть слугувати: польсько-литовська унія 1386-1669 років; англо-ганноверська унія 1714-1838 років; нідер-ландо-люксембурзька 1815-1890 років. реальна унія - це об'єднання держав не тільки під владою єдиного глави держави, але і спільними органами влади й управління, тобто реальне об'єднання держав. Суб'єктом міжнародного права при реальній унії виступає унія в цілому, а не держави, що в неї входять. Прикладами реальної унії можуть служити шведсько-норвезька унія 1814-1905 років; австро-угор-ська з 1867 року до 1918 року; датсько-ісландська 1918-1944 років. У сучасних умовах зустрічаються такі види складних держав: федерація (від француз, federation - об'єднання, союз) - це союзна держава, яка має постійні загальносоюзні органи влади й управління, складається з державних утворень, виступає в якості єдиного суб'єкта міжнародного права. Федерація має такі ознаки: територія федерації складається з територій її суб'єктів; верховна законодавча, виконавча і судова влада належить федеральним державним органам; компетенція між суб'єктами федерації і самою федерацією розмежовується союзною Конституцією; суб'єкти федерації мають свої конституції, свої вищі законодавчі, виконавчі і судові органи; вищий законодавчий (представницький) орган федерації має двопалатну структуру (є палата, що представляє інтереси суб'єктів федерації, і палата, що представляє інтереси населення всієї країни).
Таким чином, державні утворення, що складають федеративну державу (штати, землі, провінції та ін.), є суб'єктами федерації і, маючи свій адміністративно-територіальний поділ, володіють певною самостійністю. Водночас самостійність суб'єктів федерації не доходить до того, щоб вони могли визнаватися суб'єктами міжнародного права. Це пояснюється тим, що суб'єкти федерації не є державами у власнім смислі слова: вони не мають суверенітету; не мають право сецесії - право одностороннього виходу з федерації; юридично позбавлені права самостійної участі в міжнародних відносинах. Водночас державні утворення, що входять у федерацію, можуть мати більший або менший ступінь право-суб'єктності. Так, суб'єкти Російської Федерації володіють певною Міжнародною правосуб'єктністю, що припускає їхню участь у міжнародних економічних, культурних, соціальних та інших контактах договірного характеру; землі ФРН за Конституцією Німеччини за згодою федерального уряду можуть укладати договори з іноземними державами; штати США в цьому відношенні мають меншу правосуб'єктність. Міжнародна діяльність суб'єктів федерацій розвивається в таких основних напрямках: укладання міжнародних угод; відкриття представництв в інших державах; участь у діяльності міжнародних міжурядових організацій макро- і субрегіонального характеру (наприклад, Спілка регіонів Європи, рух Єврорегіонов і т.д.). Обсяг міжнародної правосуб'єктності суб'єктів федерації залежить від виду федерації. Розрізняють: територіальні і національні федерації. Територіальна федерація має такі ознаки: - державні утворення, що складають даний вид федерації, не є суверенними утвореннями; - суб'єкти такої федерації позбавлені конституцією права прямого представництва в міжнародних відносинах; - установлена заборона одностороннього виходу зі спілки; - управління збройними силами здійснюється федеральними органами. Територіальними федераціями є США, Мексика, ФРН. Національна федерація, на відміну від територіальної, характеризується наступними ознаками: - її суб'єкти є національно-державними утвореннями; - суб'єкти федерації об'єднуються відповідно до принципу добровільності; - гарантованість суверенітету великих і малих націй; - формувайня вищих органів державної влади в певній частині з представників суб'єктів федерації; - закріплення в конституції або інших документах (наприклад, договорах про поділ компетенції між федерацією та її суб'єктами і т.д.) права суб'єктів федерації на зовнішні зносини в певних сферах, за винятком політичної; - затвердження права націй на самовизначення. До національних федерацій можна віднести Російську Федерацію, Індію. У даний час у світі існує більше 20 федеративних держав, в яких обсяг міжнародної праводієздатності їхніх суб'єктів коливається від володіння правом укладати міжнародні договори або угоди з дуже обмеженого кола питань з аналогічними або нижчестоящими суб'єктами інших держав (економічні, прикордонні, культурні, поліцейські зв'язки міжнародного, регіонального, субрегіонального характеру) під контролем федеральних урядів (Австрія, Канада, Швейцарія, ФРН), до заборони на будь-яку зовнішньополітичну діяльність. Комісією міжнародного права ООН у 1966 році було вироблене наступне правило: «Держави-члени федеративного союзу можуть мати правоздатність укладати міжнародні договори, якщо така правоздатність допускається федеральною конституцією, й у межах нею встановлених». І хоча це правило в такому виді не було прийнято Віденською конференцією з права міжнародних договорів 1968-1969 років, воно залишається єдиним достатньо авторитетним правилом з цього питання. Історії відомі дві федерації - Союз РСР і Соціалістична Федеративна Республіка Югославія, суб'єкти яких були за конституцією суверенними державами і могли претендувати на статус суб'єктів міжнародного права. Правосуб'єктність двох союзних радянських республік - України і Білорусії - хоча й одержала міжнародне визнання, завдяки їхній участі в створенні ООН і наступному членству в цій міжнародній універсальній організації, але на практиці в значній мірі носила формально-юридичний характер.
Конфедерація (лат. - confoederatio - спілка, об'єднання) - це така форма об'єднання держав, при якій держави, що входять в союз, зберігають свій суверенітет у повному обсязі. Конфедеративний союз держав носить тимчасовий характер, створюється для розв'язання яких-небудь спільних задач, у ньому будь-яка з дер-жав-учасниць не перестає бути самостійним суб'єктом міжнародного права і новий єдиний суб'єкт міжнародного права у виді конфедерації не утвориться. Зазначена характеристика дає можливість виділити наступні риси конфедерації: - конфедерація утворюється на основі відповідних міжнародних договорів; - суб'єкти конфедерації мають право сецесії - право безумовного і вільного виходу зі складу конфедерації в будь-який час; - суверенітет у конфедерації належить державам, що входять у її склад, і тому ніякі рішення союзної влади не мають обов'язкової сили без згоди суб'єктів конфедерації; - у предмет ведення конфедерації входить невелике коло питань (зазвичай, питання війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної системи безпеки, єдиної армії і т.п.)» крім яких суб'єкти конфедерації зберігають повну самостійність; - у конфедерацію входять не всі органи державної влади й управління держав-суб'єктів конфедерації, а тільки ті, що необхідні для вирішення задач, котрі лежать в основі створення такого союзу (міністерства оборони, міністерства закордонних справ і т.д.). Причому серед таких органів ніколи немає органів судової влади; - постійно діючі органи конфедерації позбавлені владних повноважень і приймають рішення на погоджувальній основі; - парламент конфедерації формується представницькими органами (парламентами) її суб'єктів, що зобов'язують свої делегації точно слідувати виданим їм інструкціям і вказівкам; - суб'єктам конфедерації належить право нуліфікації - право відмови у визнанні або відмови в застосуванні актів союзної влади. Причому за таку відмову правова відповідальність суб'єктів не передбачена; - на відміну від федерації: бюджет конфедерації формується за рахунок добровільних внесків її суб'єктів; у конфедерації, як правило, відсутня єдина система грошового обігу; у ній немає єдиного союзного громадянства; військові формування конфедерації набираються її суб'єктами, причому нерідко зберігається їхнє подвійне підпорядкування органам конфедерації і її суб'єктів. Таким чином, можна зробити висновок, що конфедерація сполучає у собі риси як міжнародно-правового об'єднання, так і державної організації. В даний час, на думку більшості вчених, у світі існує тільки одне утворення, що володіє ознаками конфедерації, - Європейський Союз, у котрому його держави-члени зберігають повну міжнародну правосуб'єктність. Правда, після підписання 17 червня 1997 року Амстердамського договору, Європейський Союз, як уявляється, вступив у стадію створення федеративної держави. У історичній ретроспективі в різний час конфедераціями були: СІЛА - із 1776 по 1787 роки, Німеччина - 1815-1866 роки, Швейцарія - із 1815 по 1848 роки. Новій історії відома конфедерація Об'єднана Арабська Республіка, яку із 1958 по 1961 роки складали Єгипет і Сирія, і Сенегамбія, в яку із 1982 по 1989 роки входили Гамбія і Сенегал. З часової характеристики конфедерацій, які існували, видно, що такий союз носить дуже нестійкий характер." На практиці він функціонує як перехідна форма від співіснування незалежних держав до їхньої федерації або до утворення унітарної держави. Через етап конфедерації у своєму розвитку пройшли СІЛА, Нідерланди, Швейцарія, що і зараз офіційно називається конфедерацією, хоча практично вже давно стала федерацією. У 1990 році Корейська Народно-Демократична Республіка запропонувала в якості перехідної стадії до об'єднання двох корейських держав створити конфедерацію.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "6. Держави - основні суб'єкти міжнародного права"
  1. Поняття і особливості принципів екологічного права
    державного співробітництва. Зазначені загальні положення повною мірою відображаються і в принципах екологічного права, які можуть офіційно закріплюватись у законодавстві або ж виводитись з його змісту. Однак у деяких визначеннях відсутній юридичний аспект. * Зокрема, В.Петров визначає екологічні принципи як основні положення, керівні засади, що знаходяться в основі взаємодії суспільства і
  2. Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА: НОВІ ПОГЛЯДИ НА ЙОГО РОЛЬ, ЗМІСТ І СИСТЕМУ В ДЕМОКРАТИЧНІЙ ПРАВОВІЙ ДЕРЖАВІ
    держави, з взаємодією її органів з громадянами та іншими учасниками суспільних відносин. Подолавши свого часу предметну обмеженість власного джерела - так званого "поліцейського права" (а саме, обмеженість питаннями охорони громадського порядку і безпеки), адміністративне право, поряд з конституційним (державним), являє собою класичний зразок галузі публічного - на відміну від приватного -
  3. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
    державі. Однак вирішення цього дійсно історичного завдання є досить складною справою. Адже існуючий стан українського адміністративного законодавства характеризується, умовно кажучи, "залишковими" явищами колишньої тоталітарно-бюрократичної держави, в якій інтереси публічної влади домінували над інтересами людини. Зважаючи на це, з метою послідовного подолання цих досить глибоко укорінених
  4. 1. Поняття та визначення міжнародного права.
    державності. Поява ж міжнародного права в сучасному його розумінні як права міждержавного прямо пов'язано з процесами становлення державності. Міжнародне право є результатом суспільної практики. З'явившись як засіб усвідомлення людьми (групами, класами) свого матеріального інтересу, особливо в зв'язку з міжнародними відносинами, що постійно змінюються, воно справляло і справляє величезний вплив
  5. 5. Поняття і властивості суб'єкта міжнародного права
    держави з моменту їх створення; нації і народності, що борються за національну незалежність, - із моменту їх визнання в якості таких; міжнародні міжурядові організації - із моменту вступу документів (статут) про їхнє заснування в силу; фізичні особи - при настанні ситуацій, чітко обговорених у відповідних міжнародних договорах. У поняття дієздатності входить самостійне здійснення суб'єктами
  6. 12. Основні ознаки сучасного міжнародного права.
    держав і поява тільки однієї наддержави - США, і модифікація міжнародно-правового регулювання зі сформованих реалій; - сприяння забезпеченню безпеки у світі, взаємовигідному співробітництву держав, розв'язанню глобальних проблем виживання людської цивілізації; - зростання інтеграції між народами і державами у всіх регіонах світу, створення загальних ринків і митних просторів (наприклад,
  7. 13. Система міжнародного права.
    держав система права. Міжнародне право функціонує в міжнародній системі, будучи Ті нормативною підсистемою. Міжнародна система охоплює міжнародні (міждержавні) організації, різноманітні об'єднання держав (рух неприєднання, група 77.та інші), нації і народи, що бо-рютыф si йемлежйі%*ь. Міжнародна система включає не тільки зазначені суб'єкти, але і відносини між ними (міжнародні відносини у
  8. 17. Норми міжнародного права та їх класифікація.
    державне право, складається з юридичних норм. Під нормою міжнародного права розуміється правило поводження, що признається державами й іншими суб'єктами міжнародного права в якості юридично обов'язкового. Тому що міжнародне право розвилося зі звичаю, що й у даний час не втратив свого значення, норми міжнародного права поділяються на дві групи: норми звичаєвого права і норми, що виникли в
  9. 17. Норми міжнародного права та їх класифікація.
    державами й іншими суб'єктами міжнародного права шляхом узгодження своїх позицій і визнане ними в якості юридично обов'язкового Крім норм міжнародного права, міжнародні відносини можуть бути під впливом інших регуляторів - норм міжнародної ввічливості, звичаїв, норм міжнародної моралі. Відмінність останніх від норм міжнародного права полягає в тім, що вони не носять юридично обов'язкового
  10. 19. Основні принципи міжнародного права - Юридична природа основних принципів міжнародного права
    державами відповідно до Уставу ООН, прийнятої на XXV сесії Генеральної Асамблеї ООН в 1970 р. У Хельсинкском заключному акті Наради по безпеці й співробітництву в Європі, підписаному главами 33 європейських і двох північноамериканських держав 1 серпня 1975 р., є Декларація принципів, якими держави-учасники будуть керуватися у взаємних відносинах. Дана Декларація містить уже десять принципів