Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Вексельное право / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоКримінальний процес → 
« Попередня Наступна »
Лобойко Л.М.. Кримінально - процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. - К.; Істина,2005. - 456 с., 2005 - перейти до змісту підручника

2.2. Особливості доказування в кримінальному процесі США


Особливості доказування в кримінальному процесі США зумовлено розумінням кримінального процесу як суперечки між обви-
нувачем і обвинуваченим, що відбувається у суді з приводу пред'явленого обвинувачення. Ці особливості виявляються в кількох аспектах.
Положення пред 'явленого обвинувачення і відповідне визначенняйого змісту є істотним чинником, що визначає одне з центральнихпитань доказового права - питання про мету доказування, іншимисловами - про необхідність і можливість встановлення істини прирозгляді конкретної кримінальної справи. В американській кримінально-процесуальній доктрині панує погляд, що кримінальнийпроцес - це не та суперечка, в ході якої має народжуватися істина.Кожний з його учасників приходить в суд захищати свої інтереси:обвинувач, зокрема державний, - домагатися засудження і покарання особи, яку притягають до кримінальної відповідальності, аобвинувачений (підсудний) або його захисник - "відбиватися" убудь-який спосіб від обвинувачення. Цілком зрозуміло, що їх цілів такому судовому протиборстві несумісні з метою встановленняістини. Вони прагнуть до захисту свого інтересу, "виграшу" своєїсправи. Щодо суду, то він відповідно до такого доктринальноготрактування покликаний фіксувати, кому вдалося "виграти", "переможця судової дуелі", "боротьби", а не істину. Отже, суддя не єактивним шукачем істини у справі, яку він розглядає.
Доказування в США здійснюється за стандартами двох рівнів.Суди можуть зажадати високого стандарту (рівня) доказування (докази мають виключати будь-яку іншу гіпотезу, окрім гіпотези провинуватість), а в інших - явно зниженого ("переваги доказів").Коли і в якій конкретній ситуації (наприклад, при вирішенні питання про винуватість підсудного, встановлення обставин, що виключають допустимість доказів, оцінці добровільності визнання підсуднимсвоєї вини, законності утримання під вартою) допустимо використовувати якийсь з цих стандартів - практично залишено на розсудсуддів. Однак у будь-якому випадку порівняно високий стандарт,що вимагає, щоб рішення ухвалювалося на основі "гіпотези провинність", є далекий від орієнтування на досягнення істини. Будь-яка гіпотеза - лише припущення, а не достовірне знання чогось.
3. Трактування кримінального процесу як суперечки обумовлюєтакож: вирішення питання про доказове значення визнання обвинуваченим своєї вини. Цьому різновиду доказів заздалегідь дано явно завищену оцінку. В її основу покладено той факт, що до цього часу ідоктрина, і практика (судова і законодавча) виходять із такого посилання: якщо кримінальний процес - це суперечка, і якщо одиніз іі учасників (обвинувачений) визнає себе винним ("таким, щозазнав поразки"), то тим самим втрачає сенс продовження такоїсуперечки, бо те, що вважається у будь-якій справі суперечливим(факт вчинення злочину конкретною особою), після заяви обвинуваченого про те, що він визнає себе винним, припиняє бути таким. Від позиції обвинуваченого значною мірою залежать дії поліції у ході досудового провадження. Якщо така особа погоджується з тим, що ставиться їй у провину (в чому підозрюють або обвинувачують), то не треба шукати даних, які б могли її викрити, бо вони не знадобляться у суді. Визнання обвинуваченим своєї вини відкриває можливість для спрощеного закінчення кримінальної справи з допомогою переговорів з приводу так званої "угоди на випадок визнання вини". Визнання вини може також бути підставою для того, щоб журі присяжних не комплектувалось і судова перевірка доказів, в тому числі обвинувальних, не здійснювалась. Отже, визнання обвинуваченим вини веде до його автоматичного засудження. Саме така ситуація становить зміст відомого англосаксонського інституту "оголошення себе винним", який настільки широко поширений на практиці, що переважну кількість обвинувальних вироків постановляють не в результаті успішного доказування з боку сторони обвинувачення, а лише тому, що на початку судового розгляду обвинувачений дав стверджувальну відповідь на питання головуючого: "Чи визнаєте Ви себе винним у пред'явлених пунктах обвинувачення ?"*.
Норми доказового права США орієнтовано переважно на вирішення конкретних (приватних) питань, а саме: про коло осіб, якихможна викликати як свідків; про умови, за яких особа може бутисвідком (вік, психічний стан, присяга тощо); про доказове значеннявпізнання і умови його правомірності; про правила усунення віддавання показань свідка, який змінив свої показання не на користьсторони, яка його викликала; про порядок встановлення факту засудження свідка у минулому; про допустимість у справах про статевізлочини надання доказів, що стосуються манери потерпілої носитиодяг; про деякі особливості дослідження доказів у справах пронезаконний обіг наркотиків тощо. Таку докладну регламентаціюзумовлено тим, що присяжні, які розглядають справу, не маютьюридичної освіти.
Класифікація доказів дещо відрізняється від вітчизняної.Наприклад, існує поділ доказів на судові та позасудові; задовільні(заслуговують на довіру) і незадовільні (не заслуговують на довіру).
' У континентальній "кримінально-процесуальній американістиці" до цього часу часто цитують фразу міністра юстиції США, висловлену вже досить давно і опубліковану "Ке№ ?огк Тігаев" 11 серпня 1970 р. (с. 24), про те, що якби число випадків "оголошення себе винним" становило не 90% від загальної кількості розглядуваних судами справ, а, припустимо, 80% (на перший погляд, розбіжність не така вже й велика), то відразу знадобилося б двократне, як мінімум, збільшення корпусу суддів і судового персоналу (СеЛиі 3. Ьа сеіегііе 3е Іа ргоседиге репаїе дап8 1е дгоіі де8 Еіаіз-ІІпіх // Ке\тле іпіегпаііопаіе де сігоіі репаї. Уоі. 66. 1995. № 3-4. Р. 511 - цит. за: Головко Л. В. Альтернативи уголов-ному преследованию в современном праве. - СПб., 2002. - С. 180).
Для кожного виду доказів встановлено специфічні правила визначення належності та допустимості.
ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:
1. У кримінальному процесі Франції:
тягар доказування покладено на сторону обвинувачення ітільки в деяких випадках - на сторону захисту;
принцип свободи доказів врівноважується принципом законного режиму збирання доказів;
існує спростовна презумпція істинності протоколів і рапортів,складених поліцією (дізнанням).
2. У кримінальному процесі США:
не існує вимоги щодо обов'язкового встановлення істини укримінальній справі (кримінальний процес - це не та суперечка, вході якої народжується істина);
доказування здійснюється за стандартами двох рівнів: 1) високого (докази повинні виключати будь-яку іншу гіпотезу, окрім гіпотези про винність); 2) зниженого ("переваги доказів");
визнанню обвинуваченим своєї вини заздалегідь дається явнозавищена оцінка.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "2.2. Особливості доказування в кримінальному процесі США"
  1. 51. Показання свідків як засіб доказування.
    Показання свідків - це повідомлення про відомі їм обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини (ст. 63 ЦПК). Свідком є особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ст. 50 ЦПК). Для правильного визначення свідка слід виходити з того, що свідок - як правило, незацікавлена особа, здатна
  2. § 1. Процес пізнання у криміналістиці
    Загалом методологія науки - це вчення про принципи побудови, форми та способи наукового пізнання. Методологічною основою криміналістики є теорія пізнання. Методологія криміналістики передбачає діалектичний підхід, використання принципів та категорій діалектичної логіки. Важливу роль в криміналістичній науці та практичній діяльності у боротьбі зі злочинністю відіграють філософські положення про
  3. § 3. Вчення про криміналістичну версію
    Пізнання - це діяльність, метою якої є отримання істинного знання про який-небудь об'єкт. Розслідування злочинів також має пізнавальний характер, однак його специфiка полягає в тому, що пізнання у цій сфері людської діяльності здійснюється у формі доказування. Збирання доказів здійснюється через проведення слідчих дій, а дослідження і оцінка доказів полягають у з'ясуванні змісту, відомостей про
  4. § 3. Криміналістична характеристика злочинів
    Криміналістична характеристика - це система відомостей про певні види злочинів, ознаки суб'єкта злочину (особи злочинця), його мотиви, предмет посягання, обстановку, злочинні способи, які мають значення для виявлення і розкриття таких діянь криміналістичними засобами, прийомами та методами. Для розуміння сутності криміналістичної характеристики необхідно виходити з того, що в ній відображаються
  5. § 2. Предмет науки криміналістики
    В умовах формування і становлення нових соціально-економічних відносин, державних структур законодавчої і виконавчої влади виникають задачі створення правової основи зміцнення законності і вдосконалення правоохоронної діяльності. Юридичні науки повинні розробляти правові основи державності і законності правозастосовчої діяльності, спрямованої на надійне забезпечення захисту конституційних прав і
  6. Процесуальна характеристика понятого.
    1. Понятий - це фізична особа, яку залучають до участі у кримінальній справі з метою засвідчення її підписом відповідності записів у протоколі виконаній процесуальній дії. Запровадження інституту понятих у Росії до 1864 р. було зумовлено недовірою до поліції. Поняті мали бути присутніми навіть під час допитів із метою усунення фактів насильства та вжиття інших незаконних заходів щодо
  7. 5. Протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів
    - цеписьмові акти, складені органами, уповноваженими здійснюватиоперативно-розшукову діяльність, в яких відображаються її факт,зміст і результати. Згідно з п. 2 ст. 10 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" (далі - Закон про ОРД) матеріали оперативно-розшу-кової діяльності використовують для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі. У чинному
  8. 1. ПОНЯТТЯ, ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ТА ЗНАЧЕННЯ СТАДІЇ ВИКОНАННЯ ВИРОКУ
    Виконання вироку - це стадія кримінального процесу, змістом якої є правовідносини і діяльність її учасників за визначальної ролі суду з виконання судових рішень, а саме: звернення рішень до виконання, контроль за їх виконанням і вирішення питань, що виникають під час їх виконання. Ознаки стадії: у ній реалізуються рішення, сформульовані не тільки у вироку,айв ухвалах, постановах суду; ця стадія у
  9. 1. ПОНЯТТЯ ПРОТОКОЛЬНОЇ ФОРМИ ДОСУДОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ (ПФДПМ)
    Протокольна форма досудової підготовки матеріалів - це особлива форма досудового провадження в кримінальному процесі, змістом якої є встановлення у спрощеному і прискореному порядку ознак очевидних злочинів, що не становлять великої суспільної небезпеки, за допомогою спеціальних засобів доказування без порушення кримінальної справи, за результатами якого складають протокол про обставини вчинення
  10. 2. ОСОБЛИВОСТІ ДОКАЗУВАННЯ
    2.1. Особливості доказування в кримінальному процесі Франції Особливості доказування в кримінальному процесі Франції полягають у трьох основних моментах. 1. Тягар доказування. Цю проблему аналізують у літературі через співвідношення з принципом презумпції невинуватості (запроваджений до КПК Франції законом від 15 червня 2000 р.). Згідно з цим принципом встановити винуватість особи повинна