§ 2. Зовнішня політика Молдови в 1432-1443 рр..

Одним з головних союзників Свидригайло був Сигізмунд Люксембурзький. Правда, до початку 30-х рр.. почастішали напади османів на Угорське королівство, в тому числі і на сусідню з Молдавією Трансільванію, зросла їх вплив у Валахії. Спроби угорського короля відновити там свій вплив терпіли невдачі. Угорщина домагалася союзу з іншими європейськими державами, щоб організувати заслін османам і ліквідувати їх позиції на Балканах3. У таких умовах угорський король не міг зважитися на відкриті ворожі дії щодо Молдови. Але перебування в одному політичному таборі зі Свидригайло не зміцнює позиції князівства по відношенню до Угорщини. Невдалий результат війни показав нереальність планів молдавських феодалів щодо Покуття, а інших причин для конфлікту з Польщею у них не було. Слід відзначити і прямий вплив польської дипломатії на Ілляша. Вона могла використовувати його брата Стефана точно так само, як у Литві використовували Сигізмунда Кейстутовича проти Свидригайло. Все це сприяло відходу Ілляша від союзу зі Свидригайло та пошуку шляхів примирення з польським королем.

3 червня 1433 Ілляш послав польському королю запевнення у вірності й відданості, обіцяючи допомагати проти всіх його ворогів, коли, де і проти кого буде потрібно. Наступного дня аналогічний документ відправили Ягайло бояри Ілляша, поручитися за нього, дітей його, братів і преемніков4. А ще через день, тобто 5 червня, Ілляш видав присяжну грамоту як васала Польського королевства5, що означало повне відновлення молдавсько-польських васальних відносин.

Однак це не допомогло Ілляшов утримати трон. Його суперник Стефан з османської допомогою вторгся з Валахії в страну6. У битві при Лолоні він завдав поразки Ільяшу7, який втік до Польщі. Ці події можна вважати першим прецедентом «узаконеного» участі у внутрішньополітичній боротьбі в Молдавії не тільки волоських, а й османських загонів.

У міжнародне становище князівства ці події, втім, ніяких змін не внесли. Новий господар Стефан II поспішив принести васальну присягу польському королю. Грамота від 13 грудня 1433, дана Ягай-ло господарю, підтверджувала колишні угоди з молдовськими господарями. Щоб покласти край виникав територіальних конфліктів, в грамоту було включено опис польсько-молдавського кордону, зберігати яку зобов'язувалися обидві сторони. Входила до кордону князівства визнавалася Шепеніцкая земля, але на польській стороні залишалася закладена ще в 1388 і перезаставлених 1411 р. Покутська земля8. Виконуючи васальні обов'язки, Стефан зі своїм військом сприяв поверненню Польського королівства деяких земель на Поділлі, зокрема р. Брацлава, який обороняли загони Свидригайло і союзних йому татар9.

У наступні роки між угрупованнями молдавського боярства, що підтримували то Ілляша, то Стефана, тривали конфлікти, що вело до подальшого ослаблення міжнародних позицій Молдавського князівства.

1436 р. у Львові Ілляш приніс присягу Владиславу III. Складені у зв'язку з цим документи відобразили несприятливі для князівства зміни в характері молдавсько-польських відносин, що з'явилися наслідком феодальних смут. Крім традиційних зобов'язань, звичайних для документів такого роду, окремою грамотою господарь «дає, дарує зирк» Владиславу Ягеллон-Чику Шепеніцкую землю, яку Молдавська земля нібито отримав а ^ від польської корони, «з містами Хотин, Це-цина і Хмельов з усіма волостями, містечками і селами »11. Господарь відмовлявся від усіх поступок, зроблених коли-небудь Польським королівством в документах, виданих молдавським васалам. Положення здасться ще більш гнітючим, якщо врахувати відомості Длугоша про прийняття Ілляшов деяких данніческіх обов'язків: поставляти королівської, кухні двісті возів озерної риби, чотириста биків, для інших потреб - сто коней і др.12. Нарешті, зовсім новим для молдавсько-польських відносин було визнання за польським королем права карати тих підданих Ілляша, які не будуть соблю дати йому вірність: «А хто б від нас по правді не служив Ілляшов воєводі, а того имет король казнити».

Ослаблення князівства феодальними усобицями могло призвести до ще більш гірших наслідків. Цього не сталося, тому що міжнародна ситуація в 30-х - початку 40-х рр.. складалася порівняно сприятливо для країни. Розгорався в ці роки з усе більшою силою військово-політичний конфлікт між Угорським королівством і Османською імперією до пори до часу відволікав увагу двох держав від Молдавії. Правда, у 1439 р. наступник Сигізмунда Люксембурзького угорською троні, ерцгерцог австрійський Альбрехт V Габсбург, коли зайшла мова про продовження дії Любовельского угоди 1412, знову підняв питання про розділ Молдавського князівства між Польщею та Угорщиною. Приводом для розділу стало те, що до час військової кампанії проти турків в 1436 р. він не отримав допомоги від молдаван. Однак ця пропозиція не зустріла розуміння з польського боку. За договором з Альбрехтом в Намислов-ве рішення питання про Молдавії було відкладено на 12 років, а потім питання і зовсім відпав з обранням польського ко * роля Владислава III після смерті Альбрехта V на угорський трон (1440).

У нас майже немає відомостей про участь Молдавського князівства у великих міжнародних подіях, що відбувалися в цей період в Центральній і Південно-Східній Європі. Збереглися лише матеріали про дипломатичні контактах господарей з великими князями литовськими. Розвиток таких контактів пов'язано, мабуть, з посиленням ще однієї небезпеки для Молдавського князівства - татарською.

Тривала феодальна війна у Великому князівстві Литовському супроводжувалася усиливавшимся втручанням в цю війну татарських ханів, які, виступаючи як союзники Свидригайла, систематично вторгалися на українські землі, що входили до складу як Польщі, так і Великого князівства Литовського. Особливо турбували почастішали набіги хана Сеїд-Ахмеда, чия орда кочувала в безпосередній близькості від південних українських земель13.

Ще 1435 р. господарь Ілляш, примирившись з братом Стефаном та відновивши васальні відносини з Польщею, уклав договір з великим князем литовським Сі-гізмундом. Договір накладав аналогічні зобов'язання на Ілляша і на Сігізмунда14. Крім того, він закріплював остаточно відмова Ілляша від підтримки Свидригайло, який ще продовжував утримувати за собою ряд південних земель Великого князівства Литовського, співпрацюючи з татарами. Договір забезпечував Сигізмунду допомогу молдаван проти Свидригайло, що відповідало інтересам і польського сюзерена, і Ілляша, а також Сигізмунда. Разом з тим молдавсько-литовський союз був і в інтересах Молдавії, створюючи основу для спільних дій проти татар.

До кінця 30-х рр.. відносяться вже прямі свідчення про напади татар на Молдавію. У 1439 р. вони грабували поселення на півночі князівства аж до Ботошань. Наступного року від їх грабежів і спустошень постраждала вже південна його частина, коли татари спалили міста Васлуй і Бирлад15. Ілляш знову спробував укласти молдавсько-литовський союз.

До лютого 1442 відноситься проект договору Ілляша з великим князем литовським Казимиром, братом Владислава III, названим у документі «старшим приятелем». Господарь зобов'язувався бути з ним «в приязні і в єдності»,. обумовлюючи умови, які підлягають виконанню з литовської сторони. У союзних зобов'язаннях крім взаємної допомоги проти всіх неприятелів, за винятком польсько-угорського короля, передбачалося, що договірні сторони не будуть вкривати у себе особистих ворогів союзніков16. При цьому Ілляш, ймовірно, розраховував і на допомогу проти татар. У матчі-відповідь грамоге великий князь литовський підтвердив всі умови договору, висунуті молдовським союзником. Але допомога (військову) він виключає не тільки проти польсько-угорського короля, брата свого Владислава, а й проти «царя татарського». Відносно татар Казимир обіцяв допомагати лише «просьбою і послами» 17.

Мова, очевидно, йде про кримських татар, які опинилися у сфері впливу Великого князівства Литовського і утворили самостійне ханство на чолі з Хаджі-Гіреєм, посадженим на ханство Казимиром. Але господарям Молдавії, десять років тому сотрудничавшим зі Свидригайло, доводилося побоюватися і великого татарського об'єднання Сеїд-Ахмеда, який на початку 40-х рр.. підтримував суперника Казимира на велике князювання в Литві Міхайлушку - сина Сигізмунда Кейстутовича. У 40-і рр.. Сеїд-Ахмед часто нападав на землі Великого князівства Литовського і Польського королевства18. Від його набігів не був застрахований і молдавський союзник цих держав. Добрі відносини з кримським ханом - основним противником Сеїд-Ахмеда, природно, були і в інтересах господаря Молдавії.

З середини 40-х рр.. в Молдавському князівстві почався новий етап феодальних смут, ще більш кривавих і тривалих, ніж раніше. Єдина цілеспрямована зовнішня політика князівства тимчасово перестала існувати. Водночас міжнародні умови, в яких країна жила з кінця XIV в., Радикальним чином змінюються.

Інформація, релевантна " § 2. Зовнішня політика Молдови в 1432-1443 рр.. "

1. Драгнев Д.М.. Нариси зовн.-пол. історії Молдавського князівства, 1987
   
   
2. 1.8.11. Нація: об'єктивно існуюче явище або тільки конструкція свідомості?
   Політики Народного фронту Молдови переконати молдаван, що вони насправді зовсім не молдавани, а румуни, що їх батьківщиною є не Молдавія, а велика Румунія, що включає в себе в якості своєї невід'ємної частини нинішню Молдову, що найважливішим завданням є негайне входження Молдавії до складу Румьшіі, у них нічого не вийшло. Переважна більшість молдаван наполегливо
   
3. § 2. Передумови феодальних війн
   зовнішньою оболонкою слід бачити конкретні соціально-економічні передумови феодальних війн, зумовлює відбулися в попередній час соціальними змінами. Під час тривалого правління Олександра Доброго завершувався процес розвитку феодалізму вшир, клас феодалів-землевласників збільшувався в результаті гос-подарської пожалувань земель, населених селянами. Подальше
   
4. 3.4.5. Росія і Молдавія
   політики в Молдові, Москві необхідно розробити і підписати з Кишиневом довгостроковий договір, що охоплює усі сфери суспільного життя: економічної, політичної, соціальної, духовної, а не тільки обмежуючись поставкою молдавських вин на прилавки Росії . У цьому документі повинні бути передбачені всі варіанти міждержавних відносин, має бути розроблений конкретний план дій по
   
5. Зовнішня політика Російської Федерації.
   Зовнішній політиці РФ з кінця 1991 можна виділити три основні
   
6. ВИСНОВОК
   зовнішньополітичної історії Молдавського князівства з часу його утворення до початку XIX в. дозволяє встановити деякі закономірності та основні тенденції в її розвитку. Зовнішня політика Молдавського князівства перебувала в тісному зв'язку з економічною та внутрішньополітичної обстановкою в країні. Обмежені економічні та демографічні можливості князівства звужували діапазон
   
7. План
   зовнішня політика перших руських князів. а). Внутрішня політика перших руських князів. б). Зовнішня політика перших руських князів. Договори Русі з Візантією 911, 945, 971
   
8. Чичерін Б.М.. Курс государсmтвенной науки. Том III. Політика, 1897
   
   
9. Герман Васильович Фокеев. ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН І ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ СРСР / ТОМ ПЕРШИЙ / 1917-1945, 1986
   
   
10. Г. В. Фокеева. Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики СРСР, 1917-1987 рр.. У 3-х томах. Т. 2, 1945-1970 рр.. / Под ред. Г. В. Фокеева. - М.: Междунар. отношенія.-456 с. - (Московський державний Ордена Трудового Червоного Прапора інститут міжнародних відносин МЗС СРСР), 1987
    
    
11. Сучасна доктрина зовнішньої політики РФ.
      зовнішньої політики самостійної Росії - відродження та зміцнення її міжнародних позицій. На реалізацію цього завдання спрямовані розроблені Урядом Основні положення концепції зовнішньої політики Російської Федерації. Однією з особливостей даної концепції є відсутність ідеологічних установок або політичних пристрастей до методів насильства, поворот до національних інтересів
    
12.  5.6.5. Зовнішня політика СРСР у 30-ті роки
      політика СРСР у 30-ті
    
13. Повідомлення
      політика
    
14. 2. Конституційні принципи зовнішньої політики в сучасному КП
      зовнішньої політики є порівняно новим. Особливо після другої світової війни в конституціях з'являються постанови, безпосередньо регулюючі та регламентують побудова конституційно-правового механізму зовнішніх зносин. Зовнішня політика - особлива область відносин, де держава не може діяти виключно самостійно. Виникає двоїстість джерел правового