Головна
ГоловнаІсторіяІсторія Росії (підручники) → 
« Попередня Наступна »
Валиуллин К.Б., Заріпова Р.К.. Історія Росії. XX век. Частина 2: Навчальний посібник. - Уфа: РІО БашГУ, 2002. - 234 с., 2002 - перейти до змісту підручника

Зовнішня політика


Найзначнішим геополітичним подією в 90-і роки з'явився розвал багатовікової Російської держави. Він був обумовлений дією «закону розпаду імперій», прискорений соціально-економічною і політичною кризою радянської системи. На місці СРСР утворилися 15 незалежних республік, а Російська Федерація стала його спадкоємицею де-факто. Росія вже не мала статусу наддержави, її роль у міжнародних справах різко ослабла. Вона позбулася колишніх союзників, а інші держави дистанціювалися від неї. До її рубежів наблизився військовий блок. У світі заговорили про провал економічної реформи в Росії, корумпованості влади, експорті «російської мафії» та ін
У лютому 1996 р. Росія зробила свій вибір - стала членом Ради Європи, тим самим підтверджуючи свою європейську орієнтацію, готовність дотримуватися прав людини, прихильність до демократії. Членство увінчалося ратифікацією конвенції з прав людини. Однак не все йшло гладко з виконанням взятих на себе зобов'язань.
Пріоритетним напрямом зовнішньої політики Росії вважалося зміцнення відносин з колишніми союзними республіками, більшість з яких об'єднані в СНД (за винятком республік Прибалтики). Однак більшу частину цих зв'язків вона розгубила. Владі Росії не вистачало далекоглядності, щоб з урахуванням ситуації, що змінилася розробити нову концепцію взаємин з «ближнім зарубіжжям». На Москву тиснув комплекс «старшого брата», відштовхнувшись від себе більшість республік. З іншого боку, і самі молоді держави прагнули до позбавлення від опіки колишнього центру, від будь-якої форми залежності від нього. В результаті відбулася економічна та політична переорієнтація держав СНД на країни далекого зарубіжжя.
Зате інтеграційний процес задіяний у відносинах Росії і Білорусії, які увійшли до якийсь союз з невизначеним статусом. Чи не були досягнуті бажані дружні відносини Росії з Україною. Історія залишила чимало проблем, які загострено сприймаються націоналістичними силами в обох державах. На Україні вони роздмухували «Антімос-Кальські» настрої, а в Росії з територіальними претензіями виступали деякі політичні діячі, в тому числі столичний мер Ю.Лужков (щодо Криму, Севастополя, Чорноморського флоту). У травні 1997 м. Москва і Київ уклали Великий договір, що передбачає взаємовигідну співпрацю, створення основ стратегічного партнерства.
Курс на забезпечення європейської безпеки з ОБСЄ в якості наріжного каменю зазнав серйозні корективи: посилився і розширив свої кордони Північноатлантичний блок, він став грати важливу роль в європейських справах. Поставлена ??мета подальших радикальних скорочень озброєнь і недопущення підриву договору по ПРО не була реалізована. Росією навмисно затягувалася ратифікація договору ВКВ-2 в спробі пов'язувати її з іншими проблемами, а тепер США оголосили про свій намір вийти з нього з метою створення космічного щита.
На східному напрямів зовнішньої політики Кремль виступав з ініціативою укладення мирного договору з Японією до 2000 р. Вона виявилася не підкріпленої рішучістю визначити нарешті долю чотирьох південно-курильских островів, що є ключовими у відносинах сторін. Нормальні політичні відносини склалися з Китаєм, хоча вони не базуються поки на міцній економічній основі.
Головний успіх у зовнішній політиці Росії полягав у тому, що Росія утрималася, що не сповзла в повномасштабну конфронтацію із Заходом, коли вставали питання про розширення НАТО, бомбардуванню Сербії та операції проти Іраку. Кожен раз Москва виходила з цих криз, частково відновлюючи свої відносини із Заходом.
Багато витрати російської зовнішньої політики пов'язані з тим, що країна втратила статус наддержави, а претензії на роль великої держави залишилися. Але вони не підкріплювалися об'єктивним економічним і соціальним потенціалом. Захід щодо Росії поводився обережно, не намагався допомогти Росії стати могутньою державою, а й дестабілізувати її не хотів. Це було виправдано: Росія з часом змириться зі своїм новим становищем однієї з середніх держав, так як без економічної могутності неможливо стати супердержавою всупереч маємо ілюзій. Статус середньої миролюбної і шанованою держави був би для Росії вельми привабливим.
Висловлюється й інша альтернатива. Американський дослідник З. Бжезинський, передбачив свого часу розпад радянської імперії, у книзі «Велика шахівниця» вважає, що надмірна централізація політичної системи, колосальні розміри і неоднорідність країни не сприяє «вивільненню творчого потенціалу народу Росії». Вихід він бачить у перетворенні Росії в конфедерацію, до якої увійдуть «Європейська частина Росії, Сибірська республіка і Далекосхідна республіка», що дозволить різко прискорити розвиток країни, зміцнити зв'язки з країнами Заходу і Сходу.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Зовнішня політика "
  1. 2.« Так чи знаєте Ви, що таке Росія? »
    Проблема держави, форми політичної влади, характер взаємини його з суспільством в цілому і окремими його складовими сьогодні знову в центрі наукових суперечок. Стосовно до Стародавньої Русі це проблема походження держави та її назви, а також статусу російських князів. У сучасній вітчизняній історіографії звернуто увагу на принципову відмінність і незалежність питань
  2. Петро Великий
    Суперечки про особистості та діяльності Петра I так само, як і суперечки про особистості та діяльності Івана IV, почали вже сучасники. Автором цілого ряду історичних та історико-філософських трактатів стали сподвижники імператора Ф. Прокопович, П. Шафіров, А. Манкієв та ін Феофан Прокопович був помітним політичним діячем, одним із засновників Синоду, яскравим публіцистом. Такі його роботи, як «Слово про
  3. 4. Жовтень 1917 (питання методології)
    Жовтневі події 1917 року стали подіями світового значення, але історики ще довго будуть сперечатися і розходитися в їх оцінках. Жовтень 1917 опинився в центрі гострої ідейної та політичної боротьби, що розгорнулася зараз в нашій країні. Більшість дослідників представляє жовтня 1917 революцію * не тільки як найважливіша подія XX століття, відбивало вікові устремління людства до свободи,
  4. Юрій Володимирович Андропов (1914-1984)
    У листопаді 1982 року в СРСР в черговий раз відбулася зміна влади У зв'язку зі смертю Л. І. Брежнєва. Новим Генеральним секретарем ЦК КПРС, а з червня 1983 року й Головою Президії Верховної Ради став Ю. В. Андропов, який до цього очолював КДБ. На тлі бездарного, безграмотного, політично і фізично слабкого керівництва Андропов здавався вмілим і великим політиком. Насамперед йому вдалося
  5. 27. Основні теорії демократії.
    Численні демократичні теорії умовно можна поділити на три основні різновиди, або напряму. 1. Романтичний напрямок. Представники романтичного напряму ідеалізують західну демокра-тію. Найбільш типовою для цього напрямку є теорія плюралістичної демократії. Основна посилка цієї теорії була сформульована ще на початку минулого століття французьким
  6. 40. Внутріполіт. і внешнепол. повноваження парламенту
    зовнішньополітичних-етичні повноваження парламентів носять ограни-чений характер. Парламент практично майже позбавлений можливості чинити вирішальний вплив на формування і здійснення зовнішньої політики. Він може висловлювати свою думку і здійснювати в доступних для нього формах контроль за зовнішньою політикою уряду. Ці функції зазвичай покладають-ся на комісії з закордонних справ відповідних
  7. 41. Види контрольних повноважень парла-та.
    Усі зарубіжні констатує-ції наділяють парламент законодавчими повноваженнями прийняття законів є главнойзадачей парламенту. Теоретично лише парламент має суверенне право приймати закони. 1.Прийняття бюджету та інші фінансові повноваження є найстарішою прерогативою парламенту. Однак у міру того, як виконавча влада зміцненню-лась, фінансові повноваження в усі
  8. 44. Місце уряду в політ. системі з. с.
    Уряд у зарубіж-них країнах являє собою колегіальний виконавчий орган влади. Для визначення місця уряду в Полит.система необхід-мо проаналізувати його відносини з парла-те, главою держави, органом конституційного ного нагляду та політичними партія-ми. 1.Отношенія уряду з парла-те залежать від форми правління. У президент-ських республіках
  9. 46. Компетенція та функції уряду.
    Визначення фактичного обсягу повноважень уряду зарубіжних країн не може бути здійснено за допомогою аналізу самих конституційних текстів. Для цього необхідно досліджувати реальну діяльність уряду. Для всіх країн характерний разючий розрив між юридичним і фактичним статусом прави-тва. За загальним правилом в унітарних державах предметна компетенція
  10. 12. Центральні органи виконавчої влади: поняття, компетенція, види. Нормативні акти регламентують їх діяльність.
    Центральні - це ті органи, повноваження яких поширюються на всю територію України. До них відносяться: 1) Кабінет Міністрів України; 2) міністерства, відомства, держ комітети, комітети. З метою удосконалення структури виконавчої влади було прийнято Закон від 18. 04. 1991 р. «Про створення Кабінету Міністрів України». Цим законом Рада Міністрів УРСР практично було реорганізовано і на