ГоловнаІсторіяІсторія Росії (підручники) → 
« Попередня Наступна »
Валиуллин К.Б., Заріпова Р.К.. Історія Росії. XX век. Частина 2: Навчальний посібник. - Уфа: РІО БашГУ, 2002. - 234 с., 2002 - перейти до змісту підручника

Друга Чеченська війна. Обрання президентом В. В. Путіна


9 серпня 1999 головою уряду Єльцин призначив директора ФСБ, 47-річного В.В.Путіна, незабаром затвердженого Думою на цій посаді. Пізніше, коли Єльцин повідомив про те, що він бачить Путіна своїм наступником на президентській посаді, багатьом це здалося несерйозним, так як новий глава кабінету був абсолютно невідомий країні, що не був публічним політиком. Однак скептичне ставлення до невисокого, худорлявого прем'єру незабаром розсіялася: Путін виявляв себе рішучим, жорстким керівником, діяв в дусі російського традиціоналізму. У Росії завжди схилялися перед керівником «сильної руки», який, спираючись на патріотизм народу, жорстоко карав його ворогів. Путін з самого початку показував ці якості щодо чеченських сепаратистів.
Після першої Чеченської війни в республіці відбувалися процеси, що призвели до нового конфлікту з Москвою. Народне господарство Чечні було зруйновано, допомоги від Росії надходило мало. У 1997 р. Єльцин сам безпорадно зізнавався, що виділили Чечні 800 млрд. рублів, а дійшло тільки 150 млрд. і невідомо, куди вони поділися на шляху. Чи не зайняті в суспільному виробництві, безробітні, майже поголовно озброєні люди створювали грунт для зростання криміналу. Деякі збройні угруповання почали займатися заручництва, викраденням людей, вимагаючи за них викуп. Широко відомі випадки викрадення трьох громадян Італії, чотирьох російських репортерів, співробітників Червоного Хреста, двох учених з Польщі та ін Найвідоміший жорстокістю випадок - звіряче вбивство чотирьох британських інженерів за наказом польового командира А. Бараева. Подібними шокуючими світ злочинами деякі чеченські польові командири створювали собі кривавий імідж, сприяли формуванню негативної громадської думки про Чечню.
Кримінал не має національності і не одні чеченці займалися ім. Деякі командири федеральних частин будували бізнес на продажу своїх солдатів чеченським бандитам. У травні 2000 р. завершився судовий процес над сержантом В.Пінегіним, який в Дагестані продав чеченцям 15 підлеглих йому солдат, потім, перейшовши в іншу частину, - ще кілька солдатів. Зам. командира 19-ї дивізії 58-ї армії Північно-Кавказького військового округу полковник О.Савченко працював на бойовиків, інші військовослужбовці цієї дивізії тісно взаємодіяли з бандитами. За два роки з частин 19-ї дивізії було викрадено до сотні військовослужбовців.
Чому ж федеральна влада і президент Чечні Масхадов своєчасно не присікли работоргівлю? В інтерв'ю правозахиснику В.Поповим 22 квітня 2000 Масхадов пояснив, що спроба покарати польових командирів, що займаються викраденням людей, привела б до громадянської війни, тоді російські війська вторглися б до Чечні, знищили нас, ми б програли війну. «Але мені вдалося уникнути цієї трагедії», - заявив він. Не діяла і федеральна влада. Були викрадені навіть представник Президента В.Власов і представник МВС генерал Г.Шпігун. Перший був звільнений через кілька місяців, другий - убитий.
7 серпня 1999 послідувало провокаційний виступ - загони Басаєва і Хаттаба вторглися в сусідній Дагестан. Їх підтримали лише ваххабіти кількох сіл. Була проведена військова операція проти басаєвців і збройних ваххабітів, підтримана населенням. Тепер Кремль міг використовувати перелом у громадській думці на користь війни, викликаний провокаційним виступом Басаєва і серією вибухів будинків у Москві і Волгодонську. Путін оголосив про анулювання Хасавюртського угод, щоб мати свободу дій. Переслідуючи загони Басаєва, федеральні війська перенесли бойові дії на територію Чечні.
Нова війна в Чечні викликала великий розкид думок. Слід виділити дві версії - офіційну і неофіційну, по-різному пояснюють виникнення, причини, мети, характер, способи і методи її ведення. Першу версію представляють органи влади, лояльні їй партії та ЗМІ, другу - опозиційні ЗМІ (НТВ, радіо «Ехо Москви», «Нова газета» тощо), правозахисні організації, товариство «Меморіал», незалежна організація юристів. Як показує недавній досвід афганської та чеченської воєн, у неофіційній версії не менше шансів бути більш об'єктивною. Потрібен час, щоб події вляглися, з'явилися документи і матеріали, що пояснюють характер подій. А поки версії багато в чому альтернативні.
За офіційною версією федеральні війська ведуть в Чечні не війну, а «контртерористичну операцію», борються не зі «свободолюбімим народом», а озброєними бандитами і терористами, удари завдають не по мирних жителях, а тільки по базам та місцезнаходження бандитів. Виправдовуються мети операції - покінчити з озброєними бандами, работоргівлею, знищити одіозних польових командирів, повернути народ до мирного життя.
Відповідно до неофіційної версії, у війні з Чечнею були зацікавлені Кремль, генералітет, майже вся політична еліта. Вони хотіли реваншу після поразки в першій Чеченській війні. Генерали начальник Генштабу А.Квашнін, його перший зам. В.Манілов, В.Казанцев, Г.Трошев, В.Шаманов виступали за ескалацію військових дій, за перенесення їх на територію Чечні. Генерал Шаманов неприкрито шантажував влада: «Якщо армію зупинять, країна буде поставлена ??на межу громадянської війни». Війну опозиція пов'язує з інтересами нелегального бізнесу, коли на чеченську мафію в 90-ті роки списували багато злочинів у фінансовій сфері, до яких чеченці мали непряме відношення.
Прихильники неофіційною версією вважають, що в Чечні ведеться повномасштабна війна, в якій бере участь близько 150 тис. воїнів Вона потрібна була для підняття рейтингу Путіна, обрання його президентом на патріотичній хвилі. Його заклики «мочити в сортирі», «розчавити в лігві» чеченських бандитів були в дусі російських традицій, зрозумілі народу. Вони компенсували відсутність у прем'єра скільки-розробленої економічної програми.
На початок війни вплинули і вибухи будинків, що відбувалися у вересні 1999 р. в Москві і Волгодонську. Тут же було оголошено про «чеченський слід», хоч і через два роки винуватці вибухів не знайдені, не проведені судові розслідування. Сумніви в «чеченський слід» містилися в матеріалах «Нової газети», передачах старої редакції НТВ, виступах Березовського, романі А.Проханова «Пан Гексоген» та ін Висловлювалася думка про причетність спецслужб до вибухів. Словом, питання про вибухи будинків до судових рішень залишається відкритим. Але тоді заяви про «чеченський слід» у вибухах зіграли свою роль: росіяни були залякані, 73% опитаних боялися, що можуть стати жертвою теракту. Громадська думка обернулася на підтримку війни проти Чечні: у жовтні 1999 р. 60% опитаних були за продовження бомбардувань Чечні.
Десятки націонал-патріотичних партій та організацій порушували в населенні античеченських, антикавказькі настрою. Опитування тих днів показували, що 64% ??росіян бажали висилки всіх осіб «кавказької національності» з Росії. Патріотичний угар охопив і видних політиків. Губернатор Курської області, член Ради Федерації О.Руцьким публічно закликав проводити в Чечні «тактику випаленої землі». Забувши про поразки в Афганістані та Чечні, він злобно твердив: «... через тиждень не тільки з Грозного, а й з усієї Чечні треба зробити пустелю Гобі» і «Грозний треба накривати з усіх видів зброї». «Ліберали» і «демократи» А.Чубайс, Є. Гайдар закликали до війни, стверджуючи, що завдяки чеченській війні «Росія встає з колін, відроджує свою велич». «Лібералів» не турбувало те, що війна принесе масове порушення прав людини, загибель мирних жителів, а для відродження величі зовсім не потрібно знищення інших народів.
У такій войовничій атмосфері російські війська 1 жовтня 1999 перетнули чеченську кордон і рушили до Грозному. Були пущені в хід усі сучасні засоби ведення війни, число військ доходило до 150 тис. і кілька тисяч одиниць бронетехніки. Скільки б не говорили про точкових ударах по бандам і їх базам, війна йшла за своїми законами: у ній неминуче страждали і гинули мирні жителі. Засвідчення першого заст. начальника Генштабу В. Манілова про те, що «по населених пунктах війська вогонь не ведуть», не підтвердилося. Вже 21 жовтня центр Грозного зазнав ракетного обстрілу: ракети впали на пологовий центр і ринкову площу, загинули більше 150 осіб, у тому числі 13 новонароджених, поранено 400 мирних жителів. Військові спочатку заперечували факт обстрілу, потім назвали обстріл якоїсь спецоперацією.
На початку грудня війська підійшли до Грозному. 6 грудня генерали пред'явили його жителям ультиматум покинути місто до 11 грудня, інакше залишилися там «будуть вважатися терористами і бандитами і будуть знищені». У той час в місті залишалося до 20 тис. мирних жителів, з них встигли вийти небагато, старі і хворі не зуміли. Ультиматум обурив громадськість західних країн. Президент США Б.Клінтон заявив: «Росія дорого заплатить за свої дії в Чечні». Правда, потім настільки різка реакція була пом'якшена.
У січні 2000 р. почався штурм Грозного і через кілька днів опір противника було зламано. Російські війська зайняли перетворений на руїни місто. Не всі міста бралися боєм і руйнувалися. З жителями Гудермеса вдалося домовитися про виведення з нього бойовиків. Далі почалися значні втрати військ. У Аргуні і Шалі війська добу відбивали напади бойовиків. Колони бронетехніки у цих міст потрапили в засідку. За кілька годин бою в Аргуні загинуло 26 солдатів.
В умовах війни, розгорнулася передвиборна кампанія з виборів Державної думи, призначеним на 19 грудня 1999 Основна боротьба розгорнулася між Кремлем і опозиційним йому блоком «Отечество - Вся Росія» (ОВР) на чолі з Примаковим і Лужковим. Вона прийняла жорсткий характер: сторони звинувачували один одного в корупції та інших непорядних справах. По телебаченню показували колишнього міністра юстиції Н.Ковальової, що відвідала лазню в суспільстві дівчат легкої поведінки, крутили ролик із зображенням «людини, схожої на Генерального прокурора» Ю.Скуратова в ліжку з двома повіями ... Єльцин змістив Скуратова з посади, але його відставку не прийняла Рада Федерації. Екс-прокурор з високої трибуни викривав президентську родину у хабарництві та казнокрадство. Проти нього порушили кримінальну справу, потім припинили його.
У ході кампанії, ведучи боротьбу з опозицією. Кремль створив про-урядовий блок «Єдність». Путін заявив про свою підтримку цього блоку. Тепер багато політиків, регіональні керівники перед цим тільки брали участь у ОВР, проявляючи традиційне вірнопідданство, швидко змінили політичні орієнтири і поспішали зазіхати у вірності Путіну і «Єдності».
Здобути перемогу Кремлю не становило великої праці. Слідом за плутаних «Єдність» підтримали майже всі телеканали і газети. Наголос робився на підрив позицій основного конкурента - ОВР. Стосовно нього застосовувалися небувало жорсткий пресинг, брудні технології. Особливо вирізнявся телеканал ОРТ і його ведучий С.Доренко, який, не піклуючись про об'єктивність, звинувачував Примакова і Лужкова у всіх смертних гріхах, включаючи кримінальні справи. Настільки популярні до цього лідери, які претендували навіть на пост президента, різко втрачали свої рейтинги.
На що відбулися 19 грудня вибори комуністи отримали 24,2%, «Єдність» - 23,4%, ОВР - 12,6%, Союз правих сил - 8,7%, партії Явлінського і Жириновського по 6% голосів. Комуністи втратили контрольний пакет в Думі. Кремль отримав лояльне, контрольовану більшість в новому парламенті.
Під новий рік Єльцин оголосив про свою дострокову відставку і призначення Путіна виконуючим обов'язки Президента. Тим самим Єльцин надав своєму наступнику реальний шанс бути обраним. У відбулися 26 березня виборах переконливу перемогу здобув Путін, він став другим Президентом Російської Федерації.
Новий президент пріоритетним завданням оголосив зміцнення держави, посилення вертикалі виконавчої влади. Були створені сім федеральних округів на чолі з повноважними представниками президента. За дорученням Путіна вони зайнялися приведенням у відповідність регіонального законодавства з федеральним, так як більш 3,5 тис. нормативних актів не відповідали Конституції РФ і федеральних законів. Протягом року вже 4/5 з них були приведені у відповідність.
Була реформована верхня палата парламенту - Рада Федерації. До цього його членами складалися губернатори й голови Державних зборів суб'єктів Федерації. Вони виводилися з верхньої палати, їх місця займали по два чиновника з кожного регіону. Вплив місцевої еліти на центральну владу тепер ослаб.
Реформування верхньої палати, створення вертикалі виконавчої влади отримало неоднозначну оцінку в суспільстві. Опоненти Кремля з числа демократичних, правозахисних організацій, незалежних ЗМІ зазначали, що політика Путіна не має чітку демократичну спрямованість. У гаслі про сильну державу, ставкою на відродження армії, герба, прапора, в розподілі країни на сім округів, призначення повпредами генералів опоненти побачили воскресіння віджилих царських структур. Висловлюються побоювання, що створення слухняного сенату при контрольованій Кремлем Держдумі може привести до авторитаризму, А сильна держава в сучасному розумінні - це правова держава, контрольоване громадянським суспільством, в якому сильні позиції громадян, вільних і рівноправних, освічених і здорових.
 Затвердження державних символів також породило різку критику в суспільстві. Відновлення гімну на музику Александрова товариство «Меморіал» та Московська гельсінська група назвали «кроком до реваншу», «стихійної реставрацією старих порядків», ностальгією за радянськими часами. Великий резонанс отримало наступ на телеканал НТВ, радіо «Ехо Москви», потім на ТВ-6 та ін
 На Заході також заговорили про наступ на свободу слова в Росії. Та й сам Путін іноді вимовляв загрозливі слова. Крім призову «мочити в сортирі», несподіваним і шокуючим визнали його заяву в інтерв'ю французькій газеті «Фігаро» про те, що «у держави в руках дубина, якої воно б'є всього один раз, але по голові». Вони важко сприймалися не тільки в європейських країнах, а й у власній країні, яка намагається позбутися тоталітарної спадщини. Отримав поширення теза про керованої демократії в Росії, яка дозволяє владі у власних інтересах маніпулювати виборцями на виборах, громадською думкою перед початком війни і т.д.
 Проблема зміцнення держави має такий важливим аспект, як подолання недовіри громадян своїй державі. Про це писав Путін у своєму посланні Федеральним зборам в квітні 2001 р.: «Суть багатьох наших проблем - у застарілому недовіру до держави, неодноразово обманювали громадян, в успадкованої з минулого підозрілості громадян до держави». Держава обманював і не забезпечувало захист громадян від свавілля рекетирів, бандитів і хабарників, допускаючи порушення прав та інтересів значної частини населення. Воно не довіряє правоохоронним органам. На початку 2001 р. 90% опитаних не довіряли Генеральній прокуратурі, низький був рівень довіри до міліції. Не став незалежним суд, він перебуває під впливом посадових осіб і тіньових сил. Відбувається зростання хабарництва чиновницького апарату. На запитання «Чи доводилося Вам дати хабар?» 70% опитаних відповіли «так».
 Затяжна криза вразив насамперед економіку й соціальні сфери. За даними академіка А.Аганбегяна, за рівнем внутрішнього валового продукту (ВВП), який припадає на душу населення (це основний економічний показник), країна знаходиться в шостому десятку держав. У нас він дорівнює 3,5 тис. доларів, в США 30 тис., у Європі - 20-25 тис. (Країни, в яких цей показник більше 10 тис. доларів, відносяться до числа розвинених). Діловий клімат не покращився, про що свідчить триваючий відтік капіталу, що становить, за словами Путіна, 20 млрд. доларів на рік. Держава залишається безпорадним у боротьбі з тіньовою економікою, що становить до 40%. Це означає, що з колосальних сум не сплачуються податки.
 Рівень життя громадян, за визнанням Президента, залишається вкрай низьким. Періодичне і незначне підвищення зарплати і пенсій ледве покриває наслідки інфляції. Мінімальна пенсія в місяць в Росії становить 21 долар, а в Китаї 80, Англії - 633, США, Франції - 667, Японії - 833. Число росіян з доходами нижче прожиткового мінімуму складало на початку 2001 р. 54,4 млн., тобто 37% населення. Мізерні зарплати більшості населення в основному йдуть на «життя», тобто 70% заробленого витрачається на товари та послуги, майже не залишається на лікування, на відпочинок, на купівлю квартири і т.д. До того ж державне фінансування охорони здоров'я скорочувалася, і Росія витрачає на здоров'я 3 долари на людину в місяць, а США - 300. Зарплата педагогів у Росії становить 1 тис. доларів на рік, в Угорщині - 8 тис., Чехії, Туреччини - 9 тис., Англії та США - 37 тис. У суспільстві набирає обертів алкоголізація, стаючи національним лихом.
 У повній залежності від економічних, соціальних і морально-психологічних факторів складається образ життя, якість життя росіян. Концентрованим виразом його є тривалість життя, по ній російські чоловіки займають 135-е місце, жінки - 130. Російські чоловіки в середньому живуть 58 років, японські - на 20 років більше.
 Повернемося до «контртерористичної операції» в Чечні. З перенесенням операції в гірські райони Чечні вона почала давати збої, більше набувала рис, характерні громадянській війні: обидві сторони вкрай запеклими і проявляли рідкісну жорстокість, не шкодуючи навіть жінок і дітей. Для федералів період впевнених перемог почав чергуватися з важкими втратами.
 Череда втрат федералів почалася з загибелі 6-ї роти 104-го парашутно-десантного полку в кінці лютого 2000 Сталося це в гірській Чечні під селом Улус-Керт. Рота загинула, захищаючи висоту, яка дозволяла контролювати вхід в Аргунську ущелині. Генерали всіляко приховували масштаби жертв, по телебаченню повідомляли про загибель спочатку 20, потім 31 людини. Насправді загиблих виявилося 84 людини, значна частина яких була з Псковської області. 2 березня на підступах до Грозного була розстріляна в упор колона з Сергієва-Посада. 22 омонівці були вбиті на місці, 31 людина поранена. Правду про цю трагедію військові намагалися приховувати. І було що приховувати: колону розстріляли самі ж федеральні частини, прийнявши її за ворога. Було заведено кримінальну справу.
 Далі трагедія спіткала колону Пермського ОМОНу: загинуло 43 чол., Розстріляних в упор, розірваних мінами, поранених, потім добитих. 23 квітня в районі Сержень-Юрта бойовики з засідки напали на Тульську колону ВДВ, в результаті краща дивізія за один день втратила 17 чоловік убитими і 6 пораненими; 11 травня в Інгушетії в результаті обстрілу бойовиками колони внутрішніх військ загинуло 19 бійців.
 Генерали говорили, що не воюють з народом, лише завдають точкових ударів по бандитам і їх базам. Однак на ділі установки залпового вогню, великокаліберна артилерія, літаки і вертольоти не щадили нікого. Застосовувалися також новітні озброєння великої потужності. Про те, як проводилася «контртерористична операція», строго точкові бомбометання, можна мати уявлення на прикладі с. Комсомольського, описаному лояльною владі, що підтримала Путіна на виборах «Независимой газетой» (від 13 квітня 2000 р.): «Бійня в Комсомольському тривала три тижні. По селу наносилися удари мислимим і немислимим зброєю. Працювала артилерія всіх калібрів, танкові гармати і системи залпового вогню не знали перепочинку, використовувалися ракети «земля-земля», гелікоптери та бомбардувальники скидали свій смертельний вантаж цілодобово. Застосовувалися і суперсучасні види зброї: «Змій Горинич» - ракета з багатометровим хвостом з тротилу, яка спалювала все в окрузі; «Буратіно» - «колоду» з тротилової начинкою, що перетворює на пил навіть бетонні укриття ... В окремих підвалах було суцільне місиво з людських тіл. Іноді доводилося збирати трупи по частинах. У багатьох відрізані вуха ... »
 Взяття міст і сіл, регулярні їх зачистки супроводжувалися жестокостями, і лише деякі випадки отримували широкого розголосу. 25 листопада 1999 в станиці Слепцовской військові з бронемашини розстріляли впритул 21-річну Л.Котіеву. Генерали намагалися видати воїнів за бойовиків, проте інцидент стався при численних свідках. Ще більше ганьби федеральної армії приніс високопоставлений військовий - командир полку полковник Буданов, який вночі виволік з дому чеченську дівчину і у військовій частині задушив і закопав у землю. Подія отримала розголос тільки завдяки численним свідкам. М.Удугов запропонував обміняти Буданова на 9 омонівців з Пермі, які перебували в полоні, погрожуючи в іншому випадку застосувати їх страти. Влада не пішли на обмін, і полонені в зазначений термін були страчені. Вийшло, що полковник побічно винен і в загибелі 9 омонівців.
 Закони війни такі, що насильство породжує насильство, йде нескінченний «обмін» жестокостями. Вже давно оголошено про звільнення всіх міст і сіл Чечні, про знищення всіх основних сил і баз бойовиків, а вони ось уже третій рік після початку операції продовжують щодня нападати на російські війська, підривати бойову техніку, вбивати воїнів. Не проходить і дня без повідомлень про це. На третьому році війни в центрі Грозного збитий вертоліт з високопосадовцями Генштабу: загинули дві генерала, шість полковників та інших старших офіцерів, а також екіпаж вертольота. У січні розбився другий вертоліт: загинуло 14 чол., В т.ч. два генерала, три полковника.
 Парадоксальність положення пояснювалася постійним поповненням рядів бойовиків новими силами, складовими невеликі загони і групи. Вони є породженням жорстоких методів, що застосовуються при проведенні «контртерористичної операції». Це - «діти війни», які раніше не збиралися воювати, навіть чекали приходу армії як визволительки, але втративши родичів і близьких, свої будинки і села, вони включилися в боротьбу з метою помсти за вбитих і зниклих.
 Дану версію підтверджує і призначений Кремлем глава адміністрації Чечні Ахмат-Хаджі Кадиров: «на початку війни 1994-1996 рр.. в рядах бойовиків було 5-6 тис. чоловік, до закінчення вже 10-12 тис. У цю кампанію починали воювати від 1,5 тис. чоловік. Але пройшли зачистки і людей, що підтримують бойовиків, стало в 3 рази більше ». Він переконаний, що «військові, проводячи зачистки, вільно чи мимоволі, працюють на бойовиків».
 Число затриманих, забраних невідомо куди і назавжди зниклих збільшувалася. У червні 2001 р. на парламентських слуханнях віце-спікер В. Лукін визнав: «бєспрєдєл» і работоргівля, що процвітали в республіці ще в першій половині 90-х років, існують і донині. У розшуку - до 1,5 тис. чоловік (600 з них зникли в ході «контртерористичної операції»). Їх, як правило, відвозять під час зачисток і схоплюють на вулиці, і їхні сліди губляться.
 За весь час військової операції щонайменше гострою була і залишається проблема біженців. Їх кількість в пік операції дійшло до 250 тис. тільки в Інгушетії, що характеризувалося як гуманітарна катастрофа. Через два роки після початку операції їх було 120 тис. Вони третю зиму зимують у найтяжких умовах, в дірявих наметах без тепла і світла, не повертаються в свої будинки, боячись зачисток.
 Громадська думка на Заході вкрай різко реагувало на війну в Чечні. Населення західних країн знайоме з моторошними картинами війни - обстрілів, руйнувань, зачисток. Під тиском громадськості влада США, Франції, Німеччини засуджували методи і засоби проведення операції, вважали їх неадекватними, вимагали припинення надмірного застосування сил проти цивільного населення, пропонували вирішення проблеми шляхом переговорів.
 Чеченський питання стало предметом обговорення на зустрічі у верхах, організованої ОБСЄ в Стамбулі в листопаді 1999 р. Вона увійшла в історію як «чеченський саміт», т.к. Росія з кровоточить проблемою Чечні була в центрі зустрічі. У прийнятому документі Росія визнала необхідність дотримання норм ОБСЄ в чеченському регулюванні, розв'язання кризи політичним шляхом, необхідність початку політичного діалогу з чеченською стороною.
 З плином часу сприйняття війни в російському суспільстві дещо змінилося: упав первісний націонал-патріотичний підйом, але і не виникло антивоєнного руху. Відбувалося звикання народу до жертв, втрат своїх синів, до жалоби - ознака неблагополучного суспільства. Не виправдалися і цинічні розрахунки на відродження величі держави і армії через війну, пролиття крові. Не стала війна маленької і переможною, про що мріяли політики і військові. Вона стала затяжний, кровопролитної, що підірвала престиж Росії. Вже до листопада 2001 р. загинуло 3108 воїнів, поранено - 11,6 тис., а скільки загинуло громадян Росії чеченської національності, не знає ніхто.
 В умовах війни посилилися негативні тенденції в армії - росла дідівщина, від якої щорічно гинуть, за даними Міноборони, близько 500 осіб, а за підрахунками правозахисників - від 2 до 5 тис.; порядку 30 тис. військовослужбовців щорічно стають об'єктами побоїв і знущань з боку старослужащих і командирів; спостерігається масове ухиляння молоді від призову на військову службу, масове дезертирство. Від служби намагаються ухилитися щорічно близько 20 тис. призовників. В останні роки щорічно російську армію незаконно залишають приблизно 5 тис. військовослужбовців.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Друга Чеченська війна. Обрання президентом В.В.Путіна"
  1.  § 1. Державно-політичний розвиток
      друга частина - за партійними списками (за пропорційною системою). Сенсаціями з'явилися успіх Ліберально-демократичної партії Росії (керівник - В.Жириновський) і ураження блоку прихильників радикальних реформ «Вибір Росії» (В. Гайдар, А. Чубайс та ін) на виборах за партійними списками. В цілому ж, з урахуванням виборів в одно-мандатних округах, у «Вибору Росії» було 96 мандатів, але становище
  2.  Юрій Володимирович Андропов (1914-1984)
      війна в Афганістані: збільшилася кількість загиблих, які не проглядалася перспектива розвитку подій у цій східній країні, почастішали випадки корупції серед генералів, збільшився приплив наркотиків через кордон. Андропов мав серйозні проблеми зі здоров'ям: інфаркт в 1960 р., подагра, нирковий діабет, в кінці 70-х довго страждав гострим кишковим захворюванням після візиту в Китай, а на початку 80-х
  3.  Явище організованої злочинності.
      чеченської національності в рабство, прокручування незаконних операцій з підробленими фінансово-банківськими документами (фальшивими авізо тощо), підпільного виробництва продуктів нафтопереробки, практично тотального приховування доходів від оподаткування (а попросту, повсюдної - з прямого схвалення керівництва республіки, - несплати податків), вчинення маси інших злочинів у сфері
  4.  2.1. Реформування як засіб посилення цивільного контролю над силовими структурами
      Одним з основних напрямків діяльності щодо реформування армії та підпорядкування інтересам громадянського суспільства є встановлення громадянського контролю за її формуванням і функціонуванням. Тривалий час, перебуваючи в певних історичних умовах, Росія була змушена виділяти армію як особливий інститут держави. Як у дореволюційній Росії, так і в Радянській Росії армія мала
  5.  Висновок
      Питання, розглянуті в даному дослідженні, дозволяють зробити висновок про те, що в сучасному суспільстві відбувається перехід від общинного до індивідуального правосвідомості. Саме тому розвиток суспільства і держави неможливо без урахування інтересів всіх соціальних груп, інститутів громадянського суспільства. Багато провідні політики нашої держави ясно усвідомили, що реформа без глибокої соціальної
  6.  Дострокове припинення повноважень народного депутата.
      обраного депутата до прийняття рішення. Тому необхідно включити в законодавство положення про те, що повноваження депутата припиняються з дня прийняття рішення про визнання виборів даного депутата недійсними. Нарешті, четверта група зводиться до однієї ситуації: добровільне складання депутатських повноважень. Отже, вибуття депутата має різні за своєю природою підстави, хоча
  7.  Глава IV. Статутний капітал і активи товариства
      Обрання ним варіанті зміни зобов'язань є вираз його власної думки. Прийняти чи не прийняти пропозицію кредитора - залежить від суспільства. У тому випадку, якщо суспільство в порушення встановленого порядку не направило відповідне повідомлення кредитору, він може все ж звернутися до суспільства з вимогою про припинення або дострокове виконання зобов'язань та відшкодування пов'язаних
  8.  Глава восьма. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
      другий (включає в себе окремі види зобов'язань, що випливають з угод). Йде робота над третьою частиною. Деякі норми нового ЦК вже викликали запеклі суперечки. Наприклад, стаття 855 ЦК України встановлює першочерговість виплат зарплати працівникам підприємств з доходів, а потім вже розрахунки підприємства з бюджетом за податками. Фіскальні органи спробували за допомогою підзаконних актів
  9.  § 8. Закінчення Великої Вітчизняної та другої світової воєн
      другий атомна бомба була скинута на місто Нагасакі. Однак військового ефекту ці заходи не мали. Прискорити поразку Японії вдалося лише зі вступом 9 серпня в війну на Тихому океані СРСР. Радянська Армія звільнила від японських військ Курильські острови і Сахалін, розгромила мільйонну Квантунську армію Японії і Маньчжурії, внесла істотний внесок у визволення Корейського півострова від
  10.  Економічний розвиток.
      війна стимулювала швидкий економічний розвиток США. Вплив військової кон'юнктури було величезним. Почали широко використовуватися нові види палива, синтетичні і штучні матеріали. Здійснювалася масова автоматизація виробництва. Глибокі зміни відбулися в розвитку авіації та суднобудування. Державно-монополістичне регулювання економіки, соціально-реформістська
енциклопедія  бабка  баранина  биточки  по-угорськи