| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Юрій Володимирович Андропов (1914-1984) |
||
|
У листопаді 1982 року в СРСР в черговий раз відбулася зміна влади У зв'язку зі смертю Л. І. Брежнєва. Новим Генеральним секретарем ЦК КПРС, а з червня 1983 року й Головою Президії Верховної Ради став Ю. В. Андропов, який до цього очолював КДБ. На тлі бездарного, безграмотного, політично і фізично слабкого керівництва Андропов здавався вмілим і великим політиком. Насамперед йому вдалося утримати КДБ від корупції ції, зберегти діяльність цього органу, який разом з армією складав основу влади. Андропов подолав неприязні стосунки між цими силовими структурами і встановив дружні стосунки з міністром оборони Д. Ф. Устиновим. Перехід влади в руки представника силової організації здавався цілком виправданим, оскільки в США президентом був обраний жорсткий Рональд Рейган. Андропов займав пост генерального секретаря всею 15 місяців. Але популярний американський журнал «Тайм» назвав його на грудні 1983 року «Людиною року». Навіть за рейтингами в 1995 р. він посідав перше місце (за 5-бальною системою - 4,06 балів). Чому? Цей період наочно показав, що в суспільстві жива туга за «сильною рукою», «сильному лідеру», який дбає про благо народу, а не про власні привілеї. Чим відрізняється Андропов від своїх попередників Хрущова і Брежнєва? Усі дослідники відзначають його освіченість і скромність. Андропов народився в сім'ї інженера-шляховика, мати була вчителькою. Він рано втратив батьків, тому з дитинства почалася його трудове життя (кіномеханік, телеграфіст), навчався в технікумі водного транспорту, а з середини 30-х років починається його комсомольсько-партійна кар'єра в Рибінську, Ярославлі і Петрозаводську. У роки війни брав участь у партизанському русі Карелії, потім там же працював секретарем ЦК компартії республіки. Його минуло «ленінградська справа», завдяки заступництву Отто Куусинена, який займав пост голови Президії Верховної Ради Карело-Фінської республіки. З 1951 р. він в ЦК партії в Москві, тут закінчує вищу партійну школу. Деякий час працює в МЗС (посол в Угорщині), а з 1961 року і до кінця життя складається членом ЦК КПРС, з 1967 - Голова КДБ. Андропов очолив цей караючий орган в той момент, коли активізувалося дисидентський рух. Протягом 15 років удосконалювалося науково-технічне забезпечення зовнішньої розвідки, були розроблені і здійснені численні операції по захисту державних інтересів, створений спецназ. Але КДБ у поданні певної частини интеллиген- ції не завжди пов'язаний з активною боротьбою «п'ятого управління» проти дисидентів. Щоб посилити контроль за поведінкою і настроєм радянських людей, були відновлені, як в 30-і рр.., Районні відділи КДБ, спецвідділи на підприємствах і установах. Слід серія судів над активними діячами дисидентського руху: А. Гінзбургом, Ю. Таланова, і В. Дашкової (1968 р.), П. Литвиновим, Л. Богораз та ін (1968 р.), П. Григоренко (1969 р.), Н. Горбанівської (1970 р.), Р. Піменова і В. Вайлем (1970 р.), В. Буковським (1972 р.) та ін Більш часто стали застосовувати примусове лікування в психіатричних лікарнях (Ж. Медведєв, Л. Плющ та ін.) Одним з методів боротьби з дисидентами стала висилка за кордон (А. Солженіцин, 1974 р.). КДБ ретельно фільтрували людей, добровільно залишають країну (в основному єврейської національності). Безліч доповідних записок направив Андропов в ЦК КПРС з приводу академіка А. Д. Сахарова. З ініціативи Андропова створювалися віддушини, де можна було «критикувати» недоліки. Таку роль грала в 70-ті роки «Літературна газета», редактор якої отримував відповідні дозволи з КДБ. Ю. В. Андропов, очолюючи боротьбу з дисидентами, усвідомлював їх реальну небезпеку для радянського ладу і тоталітарного, режиму. Він діяв як професіонал, на рівні світових стандартів. Отже, обрання Ю. В. Андропова на найвищий пост СРСР породило надію на зміни. Чи виправдав він ці надії? Насамперед відзначимо, що він був чудово поінформований про стан всіх сфер життя суспільства - політичної, економічної та духовної; бачив неефективність тих методів, які застосовувалися його попередниками. Він щиро хотів змінити це положення. І головним важелем цієї зміни він вважав викорінення корупції у верхах і зміцнення виконавчої дисципліни на всіх рівнях. Боротьба з корупцією почалася зі штату правоохоронних органів найвищого ешелону. Так; в грудні 1982 року був звільнений міністр внутрішніх справ Щолоков (згодом покінчив життя самогубством). До мафіозним угрупованням були віднесені директора гастрономів Ю. Соколов і С. Ноніев, що викликало паніку в Московському міськвиконкомі і міськкомі партії. Почалося полювання на «підпільних мільйонерів» з Північного Кавказу і Середньої Азії (почалося розслідування бавовняного справи Гдляном і Івановим). Посилилася діяльність ОБХСС (відділ міліції по боротьбі з розкраданнями соціалістичної власності) з виявлення злочинів у Міністерстві плодоовочевої промисловості. Почалася боротьба з пияцтвом на виробництві, були введені покарання за прогули, простої, запізнення. Збільшилося число нарядів міліції, дружинників у вечірні години на вулицях міст. Змінився і графік роботи всього апарату, а відміну від «брежнєвського часу», були скасовані і «панські виїзди», коли 6-8 ЗІЛів мчали з величезною швидкістю по проспектах Москви. Андропов приїжджав на роботу до 9 години, в машині, майже без супроводу. Змінився і протокол зустрічі глав держав, яких Андропов чекав у Кремлі, а не біля трапа літака, так як це займало багато часу. Прихід Андропова до влади поклав край рясним бенкетам як у Кремлі, так і в мисливських угіддях. Були взяті на облік всі урядові дачі. Наприклад, під Москвою існувало 8 особистих дач сім'ї Брежнєва. Але головною турботою керівника величезної країни залишалася економіка. Ю. В. Андропов у статті "Вчення К. Маркса і деякі проблеми побудови соціалізму в СРСР» висловив думку про стадійності побудови соціалізму і піддав сумніву факт побудови «розвиненого соціалізму». Він звернув увагу на те, що в попередній період оплата праці проводилася не у відповідності з рівнем продуктивності праці, що спочатку виробляло благополучне враження, але в подальшому призвело до негативних економічних наслідків. Почалася перебудова управління промисловістю. У відповідності з цими зауваженнями був прийнятий ряд постанов- лений, спрямованих на вдосконалення методів керівництва процесом оплати праці, збільшення виробництва товарів широкого вжитку, економічного стимулювання, розвитку присадибних і садово-городніх ділянок і т. д . Змінився зміст газетних публікацій. Тут можна було прочитати про щотижневі засіданнях Політбюро з коротким змістом розглянутих проблем, чого раніше не було. З'являються статті критичного змісту Ю. Черні-ченко з проблем економіки в журналі «Новий світ». Нелегкі проблеми довелося розглядати Андропову і в області ідеологічного життя суспільства. Творча інтелігенція очікувала серйозних змін. Але все йшло як і раніше: жорсткий контроль за репертуаром театрів (Ю. Любимов не зміг показати «Бориса Годунова»: п'єса Ф. Ердмана «Самогубець» в Московському театрі сатири тощо), велика увага приділялася ідеологізації життя країни. Безліч заходів було проведено у зв'язку зі 165-річному з дня народження К. Маркса, 80-річчя утворення РСДРП та ін Але разом з тим необхідно відзначити більш об'єктивну оцінку Курської битви, 40 років з дня якої було відзначено рядом статей в декількох журналах. Андропов брав участь в роботі наради партійних керівників країн соціалістичної співдружності, де вироблялася стратегія політичних, економічних і культурних зв'язків. 1 вересня 1983 над Японським морем був збитий південнокорейський цивільний літак, на борту якого знаходилося 269 чоловік. Сам факт знищення об'єкта, що порушував повітряний простір, не може бути оскаржений, але неясним залишається те, чому радянське керівництво не повідомило подробиці інциденту для освітлення у світовій пресі. У нашій пресі повідомлялося тільки про знищення літака-порушника без уточнення того, що це цивільний літак. Цей інцидент суттєво позначилася на наших відносинах з США та Японією, які закрили аеропорти для наших літаків. Однією з болючих точок СРСР залишалася війна в Афганістані: збільшилася кількість загиблих, які не проглядалася перспектива розвитку подій у цій східній країні, почастішали випадки корупції серед генералів, збільшився приплив наркотиків через кордон. Андропов мав серйозні проблеми зі здоров'ям: інфаркт в 1960 р., подагра, нирковий діабет, в кінці 70-х довго страждав гострим кишковим захворюванням після візиту в Китай, а на початку 80-х перехворів « азіатським грипом »в Афганістані. Напружена робота не залишала можливості для відпочинку. Здоров'я катастрофічно погіршувалося, особливо взимку, коли виникала необхідність підключення до штучної нирки. У травні 1983 р. йому стало важко пересуватися, підніматися по сходах, виходити з машини. У вересні Юрій Володимирович відпочивав у Криму, під час однієї з прогулянок переохолодився, що і прискорило перебіг хвороби. У його відсутність всі засідання Політбюро вів К. У. Черненка, але рішення з усіх питань узгоджувалися з Андроповим. Лікуючі лікарі відзначали, що до останнього часу він зберігав ясний розум, прекрасну пам'ять і прагнення до отримання різноманітної інформації. Він багато читав, хоча бачив тільки одним оком, дивився інформаційні передачі по телевізору, читав художні твори, складав вірші, присвячені дружині, часто говорив про живопис. Перед смертю він побажав зустрітися з тими людьми, які йому були близькі. 9 лютого 1984 його не стало. Занадто невеликий термін перебування при владі не дозволив створити міцну основу для продовження його курсу, тому стара номенклатура постаралася взяти реванш і черговим «хазяїном» країни став К. У. Черненко. Ставлення до Андропову в різних шарах суспільства залишається неоднозначним. У масовій свідомості він залишився керівником, який активно почав боротьбу з розкраданнями, за зміцнення законності і порядку. Правоохоронні органи з ностальгією згадують цей період, так як він дав можливість дістатися до корумпованої частини партійно-державного апарату. Прокурор вже міг незалежно від партійного секретаря вирішувати питання про притягнення номенклатури до відповідальності. Але біда Андропова полягає в тому, що всі ці перетворення не могли оновити систему, швидше за все вона перемогла б Андропова чи він зірвався б на сталінський терор. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Юрій Володимирович Андропов (1914-1984) " |
||
|
||