| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Військові події |
||
|
Велика Вітчизняна війна була суворим випробуванням-ем радянського багатонаціонального держави, його суспільно-політичної системи і збройних сил. З кон-ца 1920-х років уряд СРСР готувало країну до ве-роятно нової війни, жертвуючи добробутом народу. Проте до 1941 СРСР виявився не підготовленим до виття-ні, потрапив в початковий період нищівної вражений-ня. Його головною об'єктивною причиною стала краща підготовленість до війни фашистської Німеччини, яка по-ставила собі на службу військово-економічний потенціал майже всіх країн Європи. Головною суб'єктивною причиною поразки став розгром командних кадрів радянських збройними сил, запроваджений сталінським керівництвом напередодні найжорстокішій з воєн, які коли-небудь вела Росія. Друга суб'єктивна причина - впевненість Ста-ліна в тому, що Гітлер, пов'язаний пактом про ненапад, що не розв'яже війну проти СРСР. Численні предуп-реждения радянських розвідників, німецьких антифашистів, перебіжчиків, які називали конкретну дату нападу Німеччини, Сталін, а слідом за ним і вища дер-ве і військове керівництво вважали дезінформацією і про-вокаціей. Розмови про можливу війну з Німеччиною в СРСР вересня 1939 р. були заборонені. План нападу на СРСР був розроблений німецьким генштабом після розгрому Франції (травень 1940 р.) А. Гіт-
лер затвердив його 18 грудня 1940 Він отримав назву «директива № 21», або «план Барбаросса», на прізвисько гер-травневого імператора Фрідріха I, одного із зачинателів походів на Схід. План передбачав розгром збройних сил СРСР і вихід до Уралу в ході літньої кампанії 1941 Самовпевненість гітлерівських генералів була обусловле-на відносною слабкістю Червоної армії, виявленої в ході радянсько-фінляндської війни. До літа 1941 р. на кордоні СРСР від Баренцового до Чорного морів було сконцентровано 5,5 млн. солдатів і офіцерів Німеччини, її союзників і сателітів (190 дивізій, в т.ч. 153 німецьких) , майже 5 тис. бойових літаків, понад 3700 танків, понад 47 тис. гармат і мінометів. Радянські збройні сили на цій ділянці кордону були об'єднані в 4 військові округи. Їх чисельність со-ставлять 2,9 млн. чоловік. Решта півтора мільйона воїнів були розосереджені на інших ділянках, насамперед на Далекому Сході та Півдні, де очікувалося вторгнення військ союзників Німеччини - Японії та Туреччини. Велика Вітчизняна війна у своєму розвитку пройшла чотири великих періоди: початковий (22 червня 1941 -18 листопад 1942 р.); корінний перелом (19 листопада 1942 -1943 р.); звільнення СРСР і розгром фашистської Герма-ванні (1944 р. - 9 травня 1945 р.); радянсько-японська війна (9 серпня - 2 вересня 1945 р.). Початковий період війни. Віроломний напад Гер-манії на нашу країну сталося рано Вранці 22 червня 1941 р. Її повітряні і механізовані армії завдали потужні удари на трьох стратегічних напрямках - на Москву (група армій «Центр»), на Ленінград (група ар-мий «Північ») , на Київ (група армій «Південь»). У перший день війни німецька авіація розбомбила 66 аеродромів і Уніч-тожіла на землі і в повітрі 1200 радянських літаків, що забезпечило їй панування в повітрі до літа 1943 р. Перший день трагедії став початком військових поразок СРСР. 29 червня 1941 РНК СРСР і ЦК ВКП (б) видали спеці-ально директиву, в якій намітили перебудову стра-ни на військовий лад. У країні було введено військовий положе-
ня. 30 червня було створено Державний Комітет Оборо- ни (ГК0) на чолі з І. В. Сталіним. ДКО володів всією пів-нотою державної, партійної і військової влади (соеди-понял функції Верховної Ради, уряду, ЦК партії). Для стратегічного керівництва збройними силами 23 червня було створена Ставка Головного командування-ня на чолі з наркомом оборони маршалом С. К. Тимо-ко. 8 серпня 1941 її перетворили в Ставку Верховного Головнокомандування на чолі зі Сталіним. До того време-ні Сталін уже був головою РНК СРСР (з травня 1941 р.), наркомом оборони (з 19 липня 1941 р.), головою ДКО і секретарем ЦК, фактичним вождем партії. Сосредото-чення в руках Сталіна не тільки фактично, а й формаль-но неосяжної влади було обумовлено вкрай важким становищем на фронті. Однак на початку війни це не поліп-шило, а погіршило керівництво збройними силами. До кінця липня Червона армія залишила майже всю При-балтику, Білорусію, Молдавію, значну частину Украї-ни. Вона втратила близько 1 млн. бійців, в т.ч. 724 тис. полоненими. Були розгромлені практично всі армії За-падную фронту, за яким німецькі війська завдали головного удару, прагнучи опанувати «воротами Москви»-Смоленськом. Це була перша військова катастрофа. Щоб відвести від себе вину, керівництво країни організувало суд над групою генералів на чолі з командувачем військами Західного фронту генералом армії Д. Г. Павловим. Їх об-обвинувачували у зраді і розстріляли. На центральному, московському напрямку ворог був вре-менно зупинений в 300 км. від Москви в ході двомісячного-го Смоленської битви (10 липня - 10 вересень 1941 р.). Стратегічний план німецького командування оволодіти радянської столицею до середини липня дав тріщину. Друга військова катастрофа сталася у вересні 1941 р. на Південно-Західному фронті в ході оборони Києва. Два місяці радянські війська утримували «мати міст руських». Мар-шал А. М. Василевський згодом згадував, що при одному згадуванні про жорстоку необхідності залишити го-род, щоб зберегти війська, Сталін втрачав самовладання.
Вперше питання про залишення Києва був поставлений 9 вересня-тября. Ставка Верховного Головнокомандування дала доз-шення лише 18 вересня. Але було вже пізно. 5 армій по. пало в оточення. Вирватися змогла лише незначна частина оточених, понад півмільйона людей потрапило в полон, більшість воїнів загинули в боях разом з коман-дующим фронту генерал-полковником М. П. Кирпоносом. Оволодівши Києвом, противник зміг переламати ситуацію і на московському напрямку. Наприкінці вересня тут раз-повернулася чотиримісячна Московська битва, перше не-діли якої обернулися третьої військової катастрофою. У жовтні 1941 р. під Вязьмою і Брянськом 5 армій Західно-го і Резервного фронтів і 10 (з 12) дивізій народного зсувних-чення опинилися в котлі. Кожен другий захисник Моск-ви, майже 600 тис. осіб. Більшість з них загинули або Процан безвісти, інші потрапили в полон. Ленінград, який поряд з Москвою і Києвом був однією з трьох стратегічних цілей Гітлера 8 вересня 1941 був блокований німецько-фінськими військами. На-почалася тривала боротьба в умовах блокади. У ході програної літньо-осінньої кампанії Червона армія до зими 1941 втратила майже 5 млн. осіб, з ко-торих 2 млн. було вбито і близько 3 млн. опинилися в полоні. Масова здача в полон була явищем небаченим в россий-ської військової історії. Вона свідчила не тільки про потужність військової машини противника, майстерності його військово-го командування, але й про моральний розкладання Червоної армії. Героїчна боротьба солдатів до останнього патрона, до останньої краплі крові була на цьому етапі війни скоріше винятком (героїчна захист Брестської фортеці). Паніку у військах посилювали і швидкість просування вра-га, і відсутність необхідної зброї для боротьби з ним. Зосереджені в арсеналах поблизу кордону озброєння і боєприпаси в перші тижні війни опинилися в руках зах-ватчіков. Командування Ленінградського і Південно-Західного фрон-тов в серпні видало спеціальні накази про виробництво холодної зброї (пік, шабель і т.п.) для боротьби з хутра-
нізірованних частинами ворога. Знадобилося вмешатель-ство Сталіна для скасування наказів, деморалізуючих войс-ка і населення. Для боротьби зі здачею в полон 16 серпня 1941 за підпи-сом Сталіна та інших державних і військових керівників-уря було видано наказ № 270. Він оголошував всіх, хто опинився або опиниться в полоні, зрадниками і зрадника-ми, сім'ї полонених командирів і політпрацівників подле-жали репресіям, сім'ї рядових воїнів позбавлялися пільг, що надаються сім'ям учасників війни. Виданий у надзвичайних умовах, наказ № 270 прирік на страждання мільйони сімей, а пізніше і тих, хто повернувся з полону. Але певною мірою він зіграв і дисциплінуючу роль. Першою великою перемогою Червоної армії початкового пе-періоди війни стала Московська битва (30 вересня 1941-січень 1942 р.). Почавшись із катастрофічної поразки, вона закінчилася розгромом німців під Москвою. Німецький генштаб операцію з узяття Москви на-кликав «Тайфун». Він вважав, що група армій «Центр», подібно тайфуну, змете радянську оборону і захопить сто-особі СРСР до настання зими. В обозі армій перебував ешелон з рожевим гранітом для створення на місці знищити-женного міста гігантського пам'ятника німецькому воїну-переможцю. У листопаді німці підійшли до Москви з північної, ленінградської сторони на відстань 23-25 км. З 20 жовт-ня столиця знаходилася у стані облоги. На початку битви підступи до Москви захищали три фрон-та: Західний (командувач генерал-полковник І. С. Ко-нев), Резервний (маршал С. М. Будьонний), Брянський (гені- рал-полковник А. І. Єременко). Стримати натиск проти-ника вони не змогли, оскільки були знекровлені важкими боями. У жовтні замість них створили три нових фрон-та: єдиний Західний, безпосередньо оборонявший Мос-кву (командувач генерал армії Г. К. Жуков), Калінін-ський (генерал-полковник І. С. Конєв), Південно-Західний (мар- шал С. К. Тимошенко). 5-6 грудня, у п'яту річницю прийняття Конституції СРСР, по всьому фронту - від Калініна до Єльця - рада-
ські війська перейшли в контрнаступ. За місяць ворог був відкинутий від Москви на 100-150 км. У 1942 р. трнаступленіе під Москвою переріс в контрнаступ по всьому радянсько-німецькому фронту. До березня війська про »тивника були відкинуті від столиці на 150-350 км. Вили звільнені вся Московська, Тульська області, значитель-ная частина Калінінської області. Захоплений у ході наступ-лення німецький граніт був використаний після війни для будівельних робіт у центрі Москви. Під Москвою війська Німеччини зазнали першої з 1939 р. великої поразки. Остаточно провалився план «бліцкригу» - блискавичної війни. Противник перейшов до непередбачуваної стратегії затяжної війни. У Москов-ської битві намітився корінний поворот у ході війни на користь СРСР. Розгром німців під Москвою переконав червоно-армійців, що ворога можна не тільки бити, а й перемогти. Це зміцнило моральний дух Червоної армії. Успіхи контрнаступу по всьому фронту, яке про-должалось до квітня 1942 г.у виявилися неміцними і Нікополі-ре обернулися великими втратами. На північно-західному напрямку невдачею закінчилася спроба прорвати бло-Каду Ленінграда. Більше того, 2-а ударна армія Волховс-кого фронту, на яку Ставка покладала особливі надії з прориву блокади, була повністю розгромлена, а її ко-мандованіем на чолі з генерал-лейтенантом А. А. Власовим здався в полон. На південно-західному напрямку також не вдалося досяг-нуть поставлених Ставкою цілей - розгромити донбас-ську і харківську угруповання ворога. Противник утри-жал захоплену територію, а незабаром наніс на півдні скор-шує удар у відповідь. Після московського поразки німецьке командування-ня вже не могло проводити наступ по всьому Вистачає-ному фронту. Визначаючи завдання літньої кампанії 1942 р., воно вирішило завдати головний удар на півдні, прагнучи оволодіти Кавказом і Нижнім Поволжі. г0ш Незважаючи на численні донесення розвідки, пре-дупреждавшей про підготовку німцями великого удару на
півдні, СТАЛІН очікував влітку 1942 р. нового наступу Москву. Він зосередив тут більше половини армій, око-ло 80% танків, 62% літаків. А на півдні проти головних? сил Німеччини - всього 5,4% дивізій, 2,9% танків. Тут знову, як і перед початком війни, повною мірою вияви-лись безапеляційна впевненість Сталіна у своїй пра-Воте і недовіра до даних розвідки. Одночасно зі зміцненням оборони Москви Верхов-ний Головнокомандувач, всупереч думці Генштабу та його начальника маршала Б. М. Шапошникова, дав вказівку нанести на півдні - в Криму, на харківському напрямі, в ряді інших місць - кілька приватних, розрізнених, від залучають наступальних операцій. Розкид сил прирік цей план на невдачу, яка обернулася нової, четвертої військової катастрофою початкового періоду війни. У травні 1942 р. в районі Харкова німці оточили три армії Південно-Західного фронту, в полон потрапило 240 тис. чоло-вік. Командувач фронтом маршал Тимошенко, по сприймали мінаніям Н. С. Хрущова, більше тижня ховався неизв-стно де, побоюючись, що з ним розправляться як з генералом Павловим. У тому ж місяці поразкою закінчилася і Кер-Ченская операція. 8 травня 1942 німецькі війська, викорис-чаплі раптовість і непідготовленість Кримського фронту до Обороні, потужним ударом змусили його 12 травня залишити Керченський півострів. У Криму в полон потрапило 149 тис чоловік. За спогадами Жукова, Сталін усвідомлював свою персональну відповідальність за керченську катастрофу, тому що наступ там було зроблено за його наполяганням, всупереч думці Генштабу. Майське поразку на півдні країни призвело до нового стратегічного, часто безладного відступу, по-рій втечі радянських військ. У результаті в серпні одна группи-ровка військ противника вийшла до берегів Волги, а інша опинилася на Кавказі. До осені 1942 р. на окупованій фашистами терри-торії проживало більше 80 млн. <чоловік. Країна втратила не тільки величезних людських ресурсів, а й крупней-ших промислових і сільськогосподарських областей, де
вироблялося понад 70% чавуну, 58% сталі, 63% вугілля, 42% електроенергії, де розташовувалося 47% посівних пло-Щадей. Це означало »що відтепер СРСР міг використовувати § війні з Німеччиною та її союзниками лише половину свого економічного потенціалу. З досвіду зміцнення Південного фронту восени 1918 р. радянське командування було змушене залізною рукою терору проти трусів і панікерів зупинити втечу військ. 28 липня 1942 був підписаний і негайно відправ-льон у війська наказ Кг 227 наркома оборони І. Сталіна. Це один з найсильніших документів воєнних років. Ов увійшов в історію як наказ «Ні кроку назад!». Наказ тре-Бова нещадно припиняти розмови про те, що ми нібито можемо і повинні відступати і далі на схід, що від тако-го відступу шкоди не буде, країна велика. Відтепер будь-який відступ без наказу оголошувалося зрадою Батьківщини. Згідно з наказом організовувалися штрафні батальйони для покарання командирів і політпрацівників і штрафні роти для рядових і сержантів. Створювалися загороджувальні загони, що розташовувалися за спиною воюю-щих бійців. Вони мали право розстрілювати на місці від-ступали без наказу солдатів. Особлива жорстокість наказу полягала в тому, що він виключав можливість обліку конк-ної ситуацій, коли війська, потрапивши в безвихідне поло-ються, тільки відходом могли б врятуватися від загибелі. 25 серпня 1942 в Сталінграді було введено стан облоги. Почалася Сталінградська битва (25 серпня 1942 - 2 лютого 1943 р.). Основний тягар боротьби за місто, до якого рвався ворог, випала на долю 62-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта В. І. Чуйкова. Німецьке командування надавало особливого значення оволодінню Сталінградом. Його захоплення дозволяв перерізати Волгу, за якою в центр Росії доставлялися хліб і нафту. Війська Сталінградського і Донського фронтів зірвали по-тортури противника оволодіти містом. Стратегічний зами-сіл вермахту був зірваний. 18 листопада закінчився вимотуючи-ющий оборонний етап битви. Корінний перелом у війні. З листопада 1942 р. по листопад 1943 р. був здійснений і закріплений корінний перелом у ході
|
великої Вітчизняної війни. У цей період стратегічна ініціатива ведення основних військових операцій пере-йшла до рук радянського командування. Збройні сили СРСР перейшли від оборони до стратегічного наступу. Основними військовими операціями другого періоду вої-ни стали розгром німецьких військ під Сталінградом (19 листопада 1942 - 2 лютого 1943 р.), Курська битва (5 липня - 23 серпня 1943 р.), битва за Дніпро (вересень - но-ябрь 1943 р.). Кордоном першого і другого періодів війни став пере-лом в ході Сталінградської битви, перехід від оборони до контрнаступу Червоної армії. Підготовка до нього йшла два місяці. Головну роль у розробці плану зіграли І. В. Сталін - голова ГКО, Ставки і Верховний ^ Головнокомандувач, Г. К. Жуков - заступник Верхов-ного Головнокомандувача і А. М. Василевський - началь-ник Генерального штабу. Найважливішою частиною цього плану стала стратегічна наступальна операція «Уран» - оточення противника в межиріччі Волги і Дону (назва-ня всіх операцій давалися особисто Сталіним). Первісна Ставкою ВГК планувалося почати операцію 13 но-ября, але на прохання Василевського контрнаступ пере-несли 19 листопада зважаючи на неповну готовність фронтів. Історичне контрнаступ Червоної армії під Сталінградом почалося 19 листопада 1942 потужної артилерії-рийской підготовкою. Воно пройшло в три етапи. На першому (з 19 по 30 листопада) була здійснена операція «Уран». Вой-ска Південно-Західного (командуючий М. Ф. Ватутін), Донська-го (командувач К. К. Рокоссовський) і Сталінградського (командуючий А. І. Єременко) фронтів оточили 22 ді-візії ворога загальною чисельністю 330 тис. чоловік. На вто-ром етапі (з 12 по 31 грудня) була здійснена операція «Сатурн», в ході якої на Середньому Дону були розгромлені-ни італо-німецькі війська, які намагалися ззовні прорвати казан і допомогти оточеним. На завершальному етапі кон-трнаступленія (10 січня - 2 лютого 1943 р.) війська Дон-ського фронту провели операцію «Кільце» з ліквідації оточеного угруповання противника. Командувач 6-й німецькою армією генерал-фельд-маршал Фрідріх Паулюс разом зі штабом капітулював
81 січня. У серпні 1944 р. Ф. Паулюс приєднався до руху «Вільна Німеччина», а також до антифашизм кому «Союзу німецьких офіцерів». У СРСР він пробув до 1953 р., потім виїхав в НДР (м. Дрезден). 162 дня йшла Сталінградська битва. Фашистські войс-ка втратили близько 1,5 млн. чоловік, тобто четверту частину сил, що діяли тоді на Східному фронті. Червона армія втратила більше 2 млн. чоловік. Перемога під Сталін-градом поклала початок корінного перелому у Великій Вітчизняній війні. Завершальний етап Сталінградської битви переріс у загальний наступ збройних сил СРСР на 1200-кіло-метровому фронті від Воронежа до Новоросійська, а на сівбі-ро-західній ділянці на південь від Ладозького озера. Найважливішою ланкою загального наступу стала Північнокавказька насту-пательня операція (1 січня - 4 лютого 1943 р.), в ході якої війська Закавказького (командувач генерал ар-ми Академії І. В. Тюленєв) і Південного (до 1 січня він називався Сталінградським) фронтів звільнили майже весь Північний Кавказ. У січні 1943 р. була проведена операція «Іскра»-друге, на цей раз успішна спроба прорвати блокаду Ленінграда. За завданням ДКО Загальне керівництво операцією-їй здійснювали Г. К. Жуков і К. Є. Ворошилов. 18 янва-ря війська Волховського і Ленінградського фронтів розтрощили ворожу оборону в районі Синявино. Південніше Ладозького озера був утворений коридор шириною 8-11 км. Через нього Ленінград і обороняли його війська отримали пря-мую сухопутний зв'язок з країною, «Великою землею». Корінний перелом у ході війни, розпочатий Сталінградс-кой битвою, був завершений Курською битвою і битвою за Дніпро. Курська битва-битва на Курській дузі (Орел-Бєлгород) - одне з найбільших битв Другої миро-вої війни. Керівники Німеччини після сталінградської катаст-рофи продовжували недооцінювати міць СРСР і його армія. Влітку 1943 р. вони планували провести велику наступа-тельную операцію (кодова назва «Цитадель»). Було вибрано курське напрямок. Тут західніше Курська войс-
ка центрального і Воронезького фронтів вклинилися в лінію німецької оборони. Німці сподівалися оточити і розгромити їх, потім зім'яти все південне крило радянських військ змінити військово-політичну обстановку на раду-сько-німецькому фронті в свою польау. Для проведення опе-рації противник зосередив до 60 дивізій групи ар-лій «Центр» (командувач генерал-фельдмаршал Е. фон Маяштейн) і «Південь» (командувач генерал-фельдмаршал Х.Г. Клюге), в т.ч. 16 танкових і моторизованих. Біль-рілі надії покладалися на нові важкі танки «панте-ра» і «тигр». У свою чергу, радянські збройні сили до літа; 1943 мали достатню кількість передовий для того часу військової техніки, різнобічний бойовий досвід, випробуваних бойових генералів і офіцерів. Крім того, Ставці ВГК, на відміну від 1941-1942 рр.., Вдалося правиль-но встановити склад військ противника, визначити направ-ня його головного удару влітку 1943 р., напрямки гото-вящіхся тактичних ударів і точний час їх нанесення. До початку німецького наступу Ставка зосередила на курському напрямку до 40% загальновійськових з'єднань, всі п'ять танкових армій. Співвідношення сил у районі Курс-кого виступу було на користь радянських військ: в людях -1,4 / li в танках і САУ - 1,2 / 1, в літаках - 1,3 / 1, гармат і мінометів - 1,9 / 1. У Курській битві брали участь 5 фронтів: Цент-ральний, Воронезький, Степовий, Брянський, Західний. Ними командували відповідно К. К. Рокоссовський, Н. Ф. Ватутін, І. С. Конєв, М. М. Попов, В. Д. Соколовс-кий. Дії фронтів координували представники Ставки ВГК Г. К. Жуков і О. М. Василевський. Битва тривала 50 днів, з 5 липня по 23 серпня 1943 Вона пройшла два етапи: оборони (з 5 по 12 липня) і контрнаступу (12 липня-23 серпня). На першому ця-пе німецькі війська перейшли в наступ (ослаблене нанесеним за кілька годин до нього потужним Випереджаючи-ющим артилерійським ударом радянських військ) і вклинитися-лись в нашу оборону від 10 до 35 км. Наступ закінчи-лось 12 липня найбільшим у Другій світовій війні
зустрічним танковим боєм в районі села Про ровка. З обох сторін у ньому брало участь около1200 танків і самохідних артилерійських установок. Противник по зазнавав поразки. 12 іюлі закінчилося останнє страте гическое наступ вермахту на радянсько-німецько,. фронті. Поле під Прохорівни увійшло в літопис ратної ис торій Росії поряд з Куликовим і Бородинским галявину На другому етапі битви радянські війська осуществідь дві операції: «Кутузов» - розгром орловської группіроа. ки противника військами Західного, Брянського, Централь, ного фронтів; і «Полководець Румянцев» - розгром белго. родские-харківського угруповання противника силами Під. ронежского і Степового фронтів у взаємодії з Південно Західним фронтом. 5 серпня було звільнено Білгород і Орел. На честь цієї перемоги в Москві був проведений перший в історії Великої Вітчизняної війни артилерійський салют. 23 серпня було звільнено Харків - найважливіший політичний, економічний і стратегічний центр півдня країни, Звільненням Харкова завершилася Курська битва. B ee ході було розгромлено 30 дивізій противника, який втратив більше 500 тис. чоловік. Курська битва розвіяла міф, ніби Червона армія не здатна наступати влітку. Перемога під Курськом прискорила розвал фашистської коа ліції. Гітлер не зміг перекинути з Східного фронту га одній дивізії до Італії, де стався політичний пе-реворот. Активізувався рух Опору в ок-окупованої Європі. Зміцнився авторитет СРСР як ве-дущей сили антифашистської коаліції. Контрнаступ під Курськом переросло в серпні в стратегічний наступ Червоної армії по всьому фрон-ту протяжністю в 2 тис. км. Воно тривало по но-ябрь 1943 р. в літньо-осінньої кампанії 1943 ворог був со-трощити на центральному, південно-західному і південному направле-ниях. Радянські війська просунулися на захід на 300-600 км. Були звільнені Лівобережна Україна, Донбас, захоплено плацдарми в Криму, форсовано Дніпро. За фор-сірованіе Дніпра, який німці розглядали як № нову «східного валу» своєї оборони, 2438 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Битва за Дніпро 2
завершився 6 листопада визволенням Києва. Це була пос-ледняя в 1943 р. велика перемога радянських збройних сял. На кінець 1943 р. Червона армія закріпила корінний пе-релом у війні. Стратегічна ініціатива перейшла до її рук остаточно. Гітлерівська Німеччина на всіх фрон-тах перейшла до стратегічної оборони. Третій період війни. У цей період територія СРСР була повністю очищена від ворога. Збройні сили Со-радянської Союзу надали допомогу народам Європи у звільняються-деніі від фашистської окупації. Нарешті, силами СРСР і його союзників з антигітлерівської коаліції була розгром-лена фашистська Німеччина. Повне звільнення території нашої Батьківщини від фа-шистського військ було здійснено в ході військових опера-цій 1944 р. У січні 1944 р. війська Ленінградського (коман-дме Л. А. Говоров) і Волховського (командувач К. А. Мерецков) фронтів остаточно зняли блокаду Ле-нінграда. 27 січня 1944 закінчилася битва за Ленінг-радий, яка тривала 900 днів. У січні-квітні 1944 р. була звільнена Правобереж-ная Україна. У ході її звільнення у січні-лютому виття-ска 1-го і 2-го Українських фронтів (командувачі відпо-відно генерали армії М. Ф. Ватутін та І. С. Конєв) про-вели Корсунь-Шевченківську операцію, оточивши і розгром -мів більше 80 тис. солдатів противника. Розгром групуються-ки був названий «новим Сталінградом». 26 березня 1944 виття-ска 2-го Українського фронту вийшли до державного гра-ниці СРСР з Румунією. Розгромивши гітлерівців на Правобережній Україні, со-радянським війська в квітні-травні приступили до звільнення Криму. В операції брали участь війська 4-го Українського фронту (командуючий Ф. І. Толбухін), Окрема При-морська армія (командуючий А. І. Єременко), Чорномор-ський флот (командувач Ф. С. Октябрський), Азовська військова флотилія (командувач С. Г. Горшков). Дії військ координували представники Ставки ВГК маршу-ли К. Є. Ворошилов і А. М. Василевський. 9 травня 1944 був звільнений Севастополь. П'ять днів знадобилося для його звільнення, тоді як в 1941-1942 рр.. фашисти в течени-
е 250 днів не могли зламати оборону захисників місто » 12 травня Крим був звільнений повністю. З звільненням Криму було завершено зимово-весен. неї наступ радянських військ. За цей час вони розгром. милі стратегічні угруповання противника під Ленін, градом і Новгородом, на Україні і в Криму. Дер-ная кордон СРСР була відновлена на ділянці в 400 км, На центральному напрямі були досягнуті лише незна-ве успіхи. Влітку 1944 р. на центральному напрямку радянські війська здійснили одну з найбільших операцій Ве-ликой Вітчизняної війни під кодовою назвою «Баг-ратіон». Це була операція з визволення Білорусії (23 червня - 17 серпня 1944 р.). У ній брали участь 3 Біло-російських фронту під командуванням генералів К. К. Рокос-Совського, Г. Ф. Захарова, І. Д. Черняховського і 1-го При-балтійського фронту під командуванням генерала І. X. Баг-рамять. 3 липня був звільнений Мінськ. 17 серпня війська вийшли на кордон з Німеччиною (Східна Пруссія). У ході операції було розгромлено 30 дивізій ворога і освобожде-на частину території Польщі. У червні-серпні 1944 р. була проведена Виборзькій-Пет-розаводская операція, в якій брали участь війська Ленін-градского і Карельського фронтів, якими командували відповідно генерали Л. А. Говоров і К. А. Мерецков, а також Балтійський флот під командуванням адмірала В. А. Трібуц. У ході операції була звільнена Карело-Фінська РСР. 9 серпня операція завершилася виходом на державний кордон СРСР з Фінляндією. Війська се-вірного сусіда зазнали серйозної поразки, що приве-ло до корінної зміни обстановки на північній ділянці радянсько-німецького фронту. Найважливішим політичним підсумком операції став вихід Фінляндії з війни. 19 вересня-тября 1944 СРСР уклав з Фінляндією перемир'я на умови розриву останньої з Німеччиною. У липні-серпні 1944 р. війська 1-го Українського фрон-та звільнили Західну Україну. Наприкінці серпня у перед-горьях Карпат наступ було зупинено запеклий-ним опором противника.
У серпні 1944 р. війська 2-го і 3-го Українського фрон-тов провели Яссько-Кишинівської операцію, в ході якої звільнили Молдавію і частину Румунії, знищили 22 дивізії групи армій «Південна Україна». Успіх цієї опе-рації створив умови для антифашистського повстання в Румунії, де 23 серпня була повалена фашистська дик-Татура Антонеску. Новий уряд Румунії оголоси-ло війну Німеччині. Румунські війська вступили до опера-активне підпорядкування 2-го Українського фронту. Через терри-торію Румунії війська 2-го і 3-го Українських фронтів вийшли 5 вересня на румуно-болгарський кордон. Оскільки профашистський уряд Болгарії ока-викликають допомогу Німеччини, радянський уряд оголоси-ло війну Болгарії. 8 вересня наші війська вступили на її територію. Це змінило внутрішньополітичну ситуацію в країні. У ніч на 9 вересня там спалахнуло повстання, і влада перейшла до рук уряду Вітчизняного фрон-та. Воно порвало відносини з Німеччиною і оголосив їй виття-ну. Болгарська антифашистська армія вступила до опера-активне підпорядкування 3-го Українського фронту. У липні-жовтні 1944 р. радянські війська звільнили республіки Прибалтики: Литву (липень), Естонію (сен-тябрь), Латвію (жовтень). У жовтні 1944 р. було звільняються-дено Радянське Заполяр'я, ворога вигнали з Мурманської області. Одночасно від фашистів були очищені і сівбі-ро-східні райони Норвегії. До 7 листопада 1944 р. війська окупантів були окончатель-но вигнані з території СРСР. Від Баренцового до Чорного морів державний кордон Радянського Союзу була вос-стаю. Влітку 1944 р. почався визвольний похід збройних сил СРСР до Європи. Були звільнені Румунія, Болгарія, а також частина Польщі, Норвегії та Угорщини. Наприкінці вересня 1944 р. війська 3-го Українського фронту вступили на територію Югославії і в жовтні спільно з Народно-визвольною армією під командуванням маршала І. Броз Тіто провели Бєлградську операцію з визволення столиці Югославії. Звільнення Європи від фашистського ярма було завер-шено в ході зимово-весняного наступу 1945 р. У февра-
ле 1945 Вісло-Одерська. операція призвела до повного ос-вобожденіе Польщі, державність якої билавос стаю ще в липні 1944 р. 600 тис. радянських солдатів у офіцерів загинуло на польській землі. Проведення опера, ція врятувала від розгрому війська союзників в Арденнах, де американці втратили 40 тис. чоловік. До квітня 1945 радянські війська повністю звільни, чи Угорщину, яка в грудні 1944 р. розірвала союз з Гер. манією і оголосила їй війну. 13 лютого завершилася трьох-місячна битва за Будапешт, а в березні німецькі війська зазнали серйозної поразки в ході балатонську сра-вання. За звільнення Угорщини віддали життя 180 тис. радянських воїнів. У березні-квітні 1945 р. Радянська армія звільнила Австрію, а в квітні-травні - Чехословаччину. 9 травня в Прагу увірвалися танкові армії 1-го Українського фронту, а за-тем увійшли частини 4-го і 2-го Українських фронтів. Звільняються-дення цих країн потребувало чималих жертв, відповідно-но 70 і більше 140 тис. наших солдатів і офіцерів. У ході зимово-весняного наступу 1945 озброєний-ні сили Союзу РСР провели дві військові операції на тер-ритор Німеччини. У січні-квітні 1945 р. була здійснюва-лена Східно-Прусська операція. Її провели війська 2-го і 3-го Білоруських фронтів. Ними командували відпо відно маршал К. К. Рокоссовський і генерал армії І. Д. Черняховський, а після його загибелі (18 лютого) мар-шал А. М. Василевський. 104 дні тривали бої за Вос-точну Пруссію - базу пруссачества, плацдарм Міліта-ризма, трамплін німецьких походів на Схід. 13 квітня було взято місто-фортеця Кенігсберг. Заключною операцією Великої Вітчизняної війни в Європі стала Берлінська битва (16 квітня - 8 травня 1945 р.). У ній брало участь 3 фронти: 1-й і 2-й Білоруські і 1-й Український. Ними командували відповідно мар-шали Г. К. Жуков, К. К. Рокоссовський, І. С. Конєв. Їх чисельність сягала 2,5 млн. чоловік. Вони мали в своєму розпорядженні 42 тис. гармат і мінометів, 7,5 тис. літаків, 6,2 ті. танків і САУ. Центральною подією Берлінської наступальної операції стала одіннадцатідневний битва за Берлін (22 квітня - 2 травня 1945 р.). Столицю фашистської
Німеччині обороняли дві групи армій-? Вісла »і« Центр », кілька інших угруповань загальною численнос-тьма 1 млн. чоловік. 25 квітня в центрі Німеччини на річці Ельба в районі м. стирчали зустрілися радянські і американ-ські війська. Німецький фронт був розірваний, це послабило опір противника. 30 квітня сержанти М. А. Його-рів і М. В. Кантарія підняли над поваленим рейхста-гом, одним з найважливіших опорних пунктів в центрі сто-лиці Німеччини, прапор Військової ради 3-ї ударної армії. 2 травня Берлін капітулював. Ініціатор і організатор походу на СРСР Адольф Гітлер 30 квітня покінчив життя самогубством. 120 тис. радянських воїнів загинуло в ході штурму цитаделі фашистської Німеччини. У ході всієї Бер-Лінський операції радянські війська, втративши 350 тис. людино, розгромили 93 дивізії і полонили 480 тис. солдатів і офіцерів противника. 8 травня 1945 в Берлін в розташування радянських військ були доставлені представники розгромлених озброєний-них сил Німеччини. Того ж дня в берлінському передмісті Карлсхорст в будівлі колишнього військово-інженерного вчили-ща представники армій СРСР, США, Великобританії, Франції, з одного боку, і представники поваленої країни, з іншого, підписали акт про повну і беззастережну капітуляцію гітлерівської Німеччини та її збройних сил. Від імені Радянського Верховного Головнокомандування акт підписав Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков. Радянсько-японська війна. Четвертим, особливим періодом Великої Вітчизняної війни стала війна СРСР із Міліта-рістской Японією (9 серпня - 2 вересня 1945 р.). 5 квіт-ля 1945 радянський уряд денонсував советс-ко-японський пакт про нейтралітет, підписаний у Москві 13 квітня 1941 9 серпня, виконуючи свої союзницькі зобов'язання, узяті на Ялтинській конференції, Советс-кий Союз оголосив війну Японії. У ній брали участь війська трьох фронтів: Забайкальського (командувач Р. Я. Малі-новський), 1-го Далекосхідного (командувач К. А. Ме-Рецка) і 2-й Далекосхідного (командувач М. А. Пур-каев). Перший наступав з території Монголії, інші з території СРСР.
У ході 24-денної військової кампанії була розгромлений мільйонна Квантунська армія, яка перебувала в Маньчжурії. Розгром цієї армії став визначально фак-тором поразки Японії. Він привів до найбільшому 1937 поразці японських збройних сил і до най-леї важким для них втрат. Вони склали 677 тис. сол-дат і офіцерів, у т.ч. 84 тис. убитими і пораненими, більше 590 тис. полоненими. Японія позбулася найбільших воєн-но-промислової бази на азійському материку і найбільш сильної армії. Радянські війська вигнали японців з Мань-чжур та Кореї, з Південного Сахаліну і Курильських гостро-вов. Японія втратила всі військові бази і плацдарми, кото-які готувала проти СРСР. Вона виявилася не в змозі вести збройну боротьбу. 2 вересня 1945 в Токійській бухті на американському лінкорі «Міссурі» Японія підписала акт про повну і без-говорочной капітуляції. Його взяли представники 9 країн-переможниць: СРСР, США, Китаю, Велікобріта-ванні, Австралії, Франції, Голландії, Нової Зеландії, Канади. Рівень радянського представника не відповідає-вал вкладу Радянського Союзу в розгром мілітаристської Японії. Від імені СРСР акт підписав генерал-лейтенант К. Дерев'янко. Цим закінчилася Велика Вітчизняна війна радянського народу і Друга світова війна країн ан-тігітлеровской коаліції з країнами фашистського блоку. У 1941-1945 рр.. радянські збройні сили осуще ствілі 50 стратегічних операцій, в т.ч. 35 наступатель-них. Вони відстояли честь, незалежність і єдність Роді-ни, зберегли радянську суспільно-політичну сис-тему. За 4 роки війни через збройні сили Радянського Союзу минуло 30,6 млн. чоловік. 8,5 млн. з них впало на полі бою, 2,5 млн. померло від ран, 3,9 млн. загинуло в фашис-тскіх концтаборах. В окупації, в ході обстрілів, бомбар-діровок, голоду, хвороб і т.п. загинуло близько 7 млн. світ-них громадян. З урахуванням загиблих у радянських концтаборах, на каторзі, на засланні і померлих природною смертю без-поворотні втрати СРСР за роки війни склали 26,5 млн. чоловік.
24 травня 1945 в Кремлі І. В. Сталін запитав команду-чих фронтами і керівників збройних сил, як вони дивляться на присвоєння товаришу Сталіну звання генераліс-Шеймус. Все, крім Г. К. Жукова, дружно схвалили рішен-ня, представлене у формі питання. Сталін став п'ятим в-історії Росії генералісимусом, після А. С. Шеїна, А. Д. Меншикова, принца А. У. Брауншвейзького, А. В. Су-злодіїв. Згодом Молотов стверджував, ніби Сталін шкодував, що погодився на генералісимуса, був проти це-го, але «перестаралися Каганович і Берія, і командувачі наполягали». 24 червня 1945 в Москві на Червоній площі складався-ся Парад Перемоги, в якому взяли участь пред-ставники всіх фронтів і видів збройних сил. Його кульміна-цією став момент, коли воїни-переможці повалили до під-ножію Мавзолею В. І. Леніна 200 трофейних ворожих знамен. 2. Боротьба в тилу ворога Окупаційний режим. Прифронтова зона окупованій противником радянської території знаходилася у владі військового командування. Інша частина була у владі цивільної адміністрації. Вона ділилася на два рейхскомісаріату: «Остланд» і «Україна». У перший була включена майже вся Прибалтика і значна частина Білорусії. У другій знаходилася велика частина України і деякі південні райони Білорусії. Територія «Ост-ланд» була розділена на чотири генеральних округу, «Ук-раїна» - на шість. На чолі генеральних округів стояли генерал-комісари, призначувані Берліном. Частина західних областей України гітлерівці приєднали до Польського генерал-губернаторства. Із земель між Південним Бугом і Дністром і лівобережної частини Молдавії була утворена «Трансністрія», передана під владу румунського фашистського уряду. На захопленій фінськими військами території Карело-Фінської
РСР окупаційний режим здійснювало «Військове управ- ня Східної Карелії ». Управління всіма захопленими радянськими терито-ріями здійснювалося рейхсміністерства східних об-ластей на чолі з А. Розенбергом. Таким чином, оккуп-рова радянські республіки були розчленовані, населе-ня позбавлене державності. Вся влада на захоплених землях перебувала в руках окупантів. З числа місцевих посібників вони створювали місцеві «самоврядування», «во-лостних управи» на чолі зі старшинами, призначали сельс-ких старост, поліцаїв. Місцеві органи влади були при-датків окупаційних властей. На захопленій терито-рії окупанти прагнули зіштовхнути між собою різні народи, різні групи населення в межах однієї нації. Вони ввели військово-каторжний режим, режим терору, на-сілія, грабежу та експлуатації. Окупанти вбили і заму-чилі 6,8 млн. мирних громадян, з них 3,9 млн. на Україні і 1,4 млн. в Білорусії, 3,9 млн. військовополонених, в т.ч. 2,2 млн. на Україні і 1,1 млн. на території РРФСР. Вони уг-нали до Німеччини 4,3 млн. чоловік, в т.ч. 2,2 млн. з Украї-ни і 1,3 млн. з території РРФСР. Партизанський рух. Народно-визвольна боротьба на окупованій ворогом території розгорнулася з червня 1941 р. по літо 1944 р. Вона Проходила в двох основ-них, взаємопов'язаних формах - партизанського і підпільних ного руху. У своєму розвитку вона пройшла два етапи: ста-новлення (червень 1941 р. - осінь 1942 р.) і всенародної борь-б (осінь 1942 р. - літо 1944 р.). Боротьба в тилу ворога ре-Шалаєв два основні завдання - розвідки і знищення живої сили противника, його посібників і військової техніки. Передвоєнна радянська військова доктрина виходила з принципу ведення майбутньої війни на території проти-ника малою кров'ю і в короткі терміни. Розмови про можли-ном відступі Червоної армії, окупації, оточенні припинялися як пораженські і ворожі. У червні 1937 р. заарештований командувачем Київського і Білорус-ського військових округів І. Е. Якір та І. П. Уборевича по-ставили в провину створення партизанських баз, диверсійних
шкіл і пр. На думку суддів, це було свідченням під-готування військового перевороту. Організація боротьби в тилу окупантів розгорнулася вже в ході війни і велася багато в чому стихійно, поспішно, невміло. Вона відрізнялася серйозними недоліками: не було єдиного центру керівництва, була відсутня зв'язок з советс-ким тилом («Великою землею»), партизанські загони були нечисленні, погано озброєні, не мали досвідчених ко-командирів і квалифициров анних фахівців, перш за все-го підривників і радистів. Проте боротьба розверну-лась з перших днів агресії. Джерелами формування і поповнення партізанс-ких загонів були місцеве населення окупованих рай-онов і воїни, що опинилися в тилу ворога. Вперше завдання з організації підпілля і партізанс-кой боротьби в тилу ворога були визначені в директиві РНК СРСР і ЦК ВКП (б) від 29 червня 1941 р. Вона вимагала створити нестерпні умови для ворога і його посібників, переслідувати і знищувати їх на кожному кроці, зривати всі його заходи. У розвиток директиви 18 липня 1941 ЦК прийняв спеціальну постанову «Про організацію борь-б в тилу ворожих військ», де закликав надати боротьбі в тилу ворога найширший розмах і бойову активність. Документом, який підвів підсумки першого етапу і визна-лив завдання другого, став наказ наркома оборони І. Ста-ліна від 5 вересня 1942-го «Про завдання партизанського дви-вання». Перші партизанські загони стали створюватися влітку 1941 р. в Білорусії, на Україні, в РРФСР. Першим загонів-будинок в Білорусії став «Червоний Жовтень». За бойові опе-рації в липні 1941 р. командир загону Т. папірець і його заступник Ф. Павловський першими серед партизанів були 6 серпня 1941 удостоєні звання Героя Радянського Союзу. У числі перших українських загонів був Путивльський на чолі з головою Путивльського міської ради С. А. Ковпаком. Першим підпільним обласним комітетом (обкомом) став у липні 1941 р. Мінський на чолі з В. І. Коз-ловим.
З кінця 1941 почалося об'єднання дрібних загоном У три бригади об'єдналися всі загони півдня Ленінграді, кой області. Бойові операції вони почали проводити вмес- ті із загонами Калінінської області. У районі озера Іль-мень був створений перший «партизанський край», який контролював більше 300 населених пунктів. У квітні 1942 р. на основі партизанського загону на чолі з М. Шми-ревим («батько Минай») була створена 1-я Білоруська партизанська бригада. До кінця 1941 р. на окупованій території дійство-вало понад 2 тис. партизанських загонів загальною чисельну тью понад 90 тис. осіб. Спільно з військовими Дівер-Сіон загонами вони дезорганізовували тил гітлерів-ських військ на всіх напрямках радянсько-німецького фронту. На початку 1942 р. стали широко відомі Свої героїчна смерть молодої партизанки Лізи Чайкіної і бійця Зої Космодем'янської, удостоєних посмертно зва-ня Героя Радянського Союзу. До літа 1942 р. керівництво партизанським рухом було централізовано. 30 травня 1942 при Ставці ВГК був створений Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР), начальником якого став перший секретар ЦК КП (б) Білорусії П. К. Пономаренко. Йому підпорядковувалися штаби партизанського руху військових рад п'яти фронтів - Західного, Калінінського, Брянського, Ленінг-радского, Карело-Фінської. Були створені і республікан-ські штаби партизанського руху. Вони, об'єднуючи під-енное і партійне керівництво, стали військово-оперативні-ми центрами з організації та розвитку руху. Шта-б координували дії партизанів і підпільників з діями Червоної армії, узагальнювали і поширювали накопичений досвід боротьби, розробляли плани операцій, готували кадри фахівців для загонів, організовуючи-ли постачання партизан зброєю, боєприпасами, медика-ментами і т.п. У вересні 1942 р. був заснований пост глав-нокомандующего партизанським рухом. Ним став мар-шал Ворошилов, активний прихильник партизанських мето-дов боротьби в роки громадянської війни.
З осені 1942 р. «Велика земля» різко збільшила по-міць партизанам і підпільникам кадрами: фахівців і озброєнням. З цього часу стали проводитися парті-занского рейди по глибоких тилах супротивника. У сентяб-ре-листопаді 1942 р. були проведені перші рейди двох з-єднань українських партизанів під командуванням С. А. Ковпака і О. М. Сабурова. Двома паралельними колонами чисельністю майже 3 тис. чоловік вони пройшли більше 700 км. з Брянського лісу на північ Правобережної України, форсували Десну, Дніпро, Прип'ять. У ході рей-дів партизани громили ворожі гарнізони, змушували місцеві загони діяти, а не відсиджуватися в лісах, со-здали п'ять нових загонів. Своїм виходом на правобережжі Дніпра вони зробили серйозний вплив на зростання народної боротьби в цьому стратегічно важливому районі. У 1943 р. були проведені нові рейди, з яких са-мим великим став рейд з'єднання М. І. Наумова. У лютому-Рале-квітні 1943 р. за 65 діб вона вчинила на санях бо-євої марш протяжністю в 2400 км. по території Сум-ської, Полтавської, Кіровоградської, Одеської, Вінницької та Житомирської областей. У 1944 р. рейди проводилися і за межами СРСР: у Польщі, Чехословаччині. Крім глибоких рейдів, новим явищем другого ця-па боротьби стала тісна координація дій партизанів і регулярних військ при підготовці та проведенні великих військових операцій 1943-1944 рр.. Напередодні Курської битви партизани організували масові диверсії в тилу проти-ника, завдавши ударів по його найважливішим транспортним чи-вам. Німці зняли з фронту близько 10% військ для прове-дення каральних експедицій проти партизан. У ході стратегічного наступу влітку-восени 1943 р. за вказівкою ЦШПД була проведена партизанська операція «Рейкова війна». Вперше в російській воєн-ної історії партизани за єдиним задумом командування і в тісному зв'язку з озброєними силами країни провели ряд операцій з виведення з ладу ворожих залізничні в-них комунікацій на великій території. Операція ста-ла ефективною допомогою Червоної армії. У ній Брати участь-
ло близько 96 тис. партизан. Восени 1943 р. партизани сиг-грали велику роль і в підготовці плацдармів на правому березі Дніпра в ході битви за Дніпро. У 1944 гл військова опе-рація «Багратіон» була підкріплена партизанської опера-цією аКонцерт *. У партизанських з'єднаннях були і національні від-ряди іноземних громадян. Так, у складі з'єднання О. М. Сабурова бився словацька партизанський загін під командуванням капітана Яна Налепки. Загиблий у но-ябре 1943 р. в операції по звільненню м. Овруч (Украї-на), Налєпка першим з партизанів-іноземців був сподоби-ен звання Героя Радянського Союзу. У свою чергу, гражда-ні Союзу РСР билися в партизанських загонах руху Опору Польщі, Франції, Італії, Югославії, Че-хословакіі та ін країн. Героєм партизанської війни Іта-ща, єдиним іноземцем, удостоєним самої ви-сокой нагороди Італії - Золотої зірки - став російський солдат Ф. А. Полєтаєв («Федір Поетан»). Національним героєм Франції став лейтенант Червоної армії В. В. Порик. На кінець 1943 р. в Білорусії діяло 122 тис. партизан, на Україні 43,5 тис., у Ленінградській області 35 тис., в Орловській області понад 25 тис., в Криму більше 11 тис., в Литві близько 10 тис., в Естонії 3 тис. До літо 1944 р. партизанська армія досягла максимальної чисельності - 280 тис. осіб, Потім почався різкий спад і згортання партизанського руху. Більшість партизан увійшли до складу Дієвої армії, інші перейшли до мирного діяльності. За час німецько-фашистської окупації партизани і підпільники знищили, поранили, захопили в полон око-ло 1 млн. фашистів і їхніх пособників, виробили в вражес-ком тилу більше 18 тис. аварій поїздів, підірвали і ви-вели з ладу 42 тис. автомашин, 9400 паровозів, 85 тис. вагонів і платформ, розгромили безліч ворожих гарнізонів. За бойові заслуги більше 230 партизанів і підпільних щиков було удостоєно звання Героя Радянського Союзу, з них двічі Героями стали С. А. Ковпак і А. Ф. Федоров.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "1. Військові події" |
||
|
||