| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
ВСТУП |
||
|
Керуючись марксистсько-ленінської методології, люди розкривають не тільки закономірності розвитку природи, а й закономірності суспільного життя. Це дозволяє їм в умовах соціалізму ставити під свій контроль як процеси, що відбуваються в природі, таге і в суспільному житті. Пізнаючи закони розвитку природи і суспільства, людина опановує ними, використовує їх у своїх інтересах, в інтересах суспільства, забезпечуючи собі все більшу соціальну свободу, так як вільна діяльність можлива лише па основі пізнання необхідності. Іншими словами, свобода людей полягає не в уявній незалежності від законів природи і суспільства, а в пізнанні цих законів і можливості їх використання і дійсному використанні в своїй практичній діяльності. Поки людина не пізнав ці закони, вони діють поза його свідомості, роблять його рабом сліпий необхідності. Коли ж він пізнає ці закони і оволодіває ними, використовуючи їх у своїх інтересах, він стає вільним '. Юридичні закони в соціалістичному суспільстві виступають як специфічна форма вираження об'єктивної необхідності. Це означає, що доцільність і соціальні функції юридичного закону в кінцевому рахунку визначаються тим, наскільки вони відповідають об'єктивним закономірностям суспільного життя. Соціалістична держава на основі пізнання об'єктивних законів суспільного розвитку в конкретних історичних умовах встановлює в інтересах розвитку соціалістичного суспільства закони, в тому числі і кримінальні, в яких забороняється вчинення суспільно небезпечних діянь, що посягають на охоронювані кримінальним правом суспільні відносини. Держава, забороняючи під страхом кримінального покарання вчинення зазначених діянь, ставить своєю заду- 1 Див Ф. Енгельс. Анти-Дюрінг, 1966, стор 112. Чий впливати на поведінку людей в напрямку, відповідному інтересам суспільства. При цьому обгрунтування кримінальної відповідальності, в якій концентрується пізнавальна та оціночна діяльність органів, відправляють правосуддя, займає одне з центральних місць у здійсненні цього завдання. Тому наукова розробка проблем суспільної небезпеки злочинного діяння і обгрунтування кримінальної відповідальності має велике значення для розвитку кримінально-правової науки та зміцнення соціалістичної законності, що в свою чергу відіграє важливу роль у справі ліквідації злочинності, боротьба з якою, як кажуть у звітній доповіді ЦК КПРС XXIV з'їзду Комуністичної партії Радянського Союзу, залишається серйозним завданням '. Кримінальне покарання, як найбільш гостра форма державного примусу, є мірою, протидіє злочину. Вона застосовується у відповідь на вчинення злочинцем суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом як злочин. Злочинне діяння виступає як акт насильства, боротьби «ізольованого індивіда» проти панівних отношеній2, як виклик суспільству, що дає право і підстава державі застосовувати відповідні заходи, спрямовані на захист відповідних суспільних відносин. Щоб ці відповідні заходи (ми маємо на увазі насамперед кримінальне покарання) відповідали цілям і завданням боротьби зі злочинністю, необхідно насамперед правильно пізнати й оцінити злочинне діяння і ступінь його суспільної небезпеки. Дослідження специфічних принципів кримінального права, як найбільш узагальнених категорій, має важливе значення у вирішенні таких, наприклад, проблем кримінально-правової науки, як питання про характер зв'язку між основними поняттями кримінального права, метою покарання, розкритті сутності попереджувальної функції покарання та інших. Що стосується проблем підстави кримінальної відповідальності та суспільної небезпеки, то при дослідженні принципів кримінального права вони рас- 1 Див Матеріали XXIV з'їзду КПРС. М. Вид-во політичної літератури, 1971, стор 81. 2 Див К-Маркс і Ф. Е н г е л ь с. Соч., Т. 3, стор 323. Сматриваются лише в плані передумов відповідальності '. Тому проблеми суспільної небезпеки і підстави кримінальної відповідальності, виходячи з їх важливості, вимагають самостійного дослідження. Самостійність і складність даних проблем пояснюється насамперед тим, що їх рішення пов'язане: 1) з пізнанням специфічних соціальних фактів об'єктивної дійсності за допомогою понять і категорій марксистсько-ленінської діалектики, 2) з необхідністю правильного поєднання пізнавальних , правових та оціночних категорій у правотворчій і правозастосовчій діяльності держави; 3) з тим, що реалізація принципів кримінального права має вирішальне значення в підвищенні ефективності кримінально-правової боротьби із злочинністю і залежить від визначення підстави кримінальної відповідальності і ступеня суспільної небезпеки злочинного діяння. При всьому цьому необхідно підкреслити, що зазначена проблема, незважаючи на те, що вона має велике значення, в кримінально-правовій науці не знайшла ще досить задовільного дозволу. Так, наприклад, з проблеми суспільної небезпеки злочинного діяння в радянській юридичній літературі майже немає спеціальних работ2. Що стосується проблеми підстави кримінальної відповідальності, то вона до теперішнього време- 1 Більш докладно проблема специфічних принципів уголов ного права розглядається нами в спеціальній. Роботі (див.: П. А. Ф е ф е л про в. Поняття і система принципів радянського уго ловного права. Свердловськ, Середньо-Уральське книжкове вид-во, 1970). У цій роботі основними принципами радянського кримінального права автор вважає невідворотність та індивідуалізацію покарання, в ко торих акумулюються і такі загальноправові принципи, як закон ність, гуманізм і демократизм. Як принципів кримінального права автор розглядає також вимоги відповідності наказа ня тяжкості вчиненого злочину та економії репресії. 2 І. С. Самощенко справедливо зазначив, що в усій обшир нейшей радянської криміналістичної літературі ми з великими труднощами знайдемо всього дві-три статті, які лише за своїм на званню ставляться до проблеми соціальної значущості преступле ня , а вихід у світ роботи словацького криміналіста Л. Шуберта «Про суспільну небезпеку злочинного діяння» (М., Госюриздат, 1960) не знімає питання про необхідність виявлення поняття «суспільна небезпека злочину» (див. І. С. С а м о щ е н к о. Поняття правопорушення за радянським законодавством. М., Держ юріздат, 1963, стор 62-63). Ні викликає багато разноречій і вимагає подальшої розробки. У дискусіях, що проводилися в різний час в юридичній літературі, різкій критиці були піддані оціночні концепції провини і винності, як підстави кримінальної відповідальності. Більшість радянських криміналістів дійшло висновку, що єдиною підставою кримінальної відповідальності за радянським кримінальним правом є склад злочину. Однак багато питань у вченні про склад злочину, як єдиному підставі кримінальної відповідальності, залишаються досі невирішеними, спірними і потребують більш глибокому аналізі та узагальненні. У нашій кримінально-правовій літературі, особливо в підручниках з кримінального права, зазвичай вказується, що методом науки радянського кримінального права є матеріалістична діалектика. Однак питання про те, як цей метод застосовується в пізнанні, розвитку н застосуванні кримінально-правових норм, висвітлюється далеко не достатньо. Тим часом методологічні питання права мають безпосереднє практичне значення. Юристи-практики потребують не тільки в коментуванні законодавства, практичних посібниках і інструкціях. Їм необхідні і теоретичні дослідження. При розгляді методології правової науки мова повинна йти про особливості застосування методу матеріалістичної діалектики в процесі пізнання права як специфічного соціального явища. Категорії матеріалістичної діалектики розкривають сутність правового повинності та їх відповідність потребам суспільного розвитку. Завдання будь-якого наукового пізнання полягає у встановленні істини. Догматична юриспруденція визнає істинними ті правові поняття, судження і умовиводи, які формально-логічно не суперечать один одному, внутрішньо узгоджені між собою. Тому для юриста-догматика критерієм істини створених ним юридичних конструкцій є не те, наскільки вони правильно виражають суспільно-політичний зміст відповідного правового регулювання, а лише узгодженість даного нормативного судження з усією системою діючих правових норм. Іншого розуміння істини не може і не могла дати догматична юриспруденція, так як в основі її методології лежить формальна логіка. Проходження ж правилами формальної логіки може призвести до формально правильних висновків. Однак формальна правильність відповідних понять, суджень не торкається сутності правових явищ, а тому й не може дозволити питання про їх істинності. «При розгляді складних юридичних проблем, - пише А. А. Піонтковський, - нерідко на основі чинного права може бути дано не одне, а 'кілька ф'ормально правильних рішень, що даються окремими юристами одного й того ж питання при теоретичній обробці чинного права. Ще більше можна було б дати прикладів різних думок про юридичну сторону того чи іншого питання при практичному застосуванні норм чинного права. При цьому кожне із запропонованих рішень може бути в формально-логічному відношенні бездоганно правильним »'. Тому питання про значення відповідних правових норм чинного права має вирішуватися з урахуванням того, наскільки правильно вони висловлюють суспільно-політичні інтереси і сприяють виконанню поставлених перед ними соціально-політичних завдань. Що стосується карному праву це означає виявлення соціальної сутності суспільної небезпеки злочинного діяння і встановлення підстави кримінальної відповідальності. Недостатнє освітлення в нашій теорії методологічних впрос права тягне за собою іноді переоцінку формальної логіки. Це призводило і часто призводить до того, що конструкції буржуазної юриспруденції, її прийоми юридичного аналізу некритично вносяться до дослідження проблем радянського кримінального права. Ця обставина вимагає від радянських вчених-криміналістів розробки методологічних проблем радянського кримінального права шляхом застосування категорій і принципів матеріалістичної діалектики. Категорії і принципи діалектики в свою чергу мають цінність лише тоді, коли вони наповнені об'єктивним змістом, коли вони застосовуються до реального процесу пізнання. Закони об'єктивної дей- 1 Л. А. Піонтковський. До методології вивчення чинного права. - Вчені записки ВИЮН, вип. VI, М "1947, стор" 33. 7 Ствітели-юсті визначають логічні форми мислення. Марксистська філософія виходить з того, що за своїм змістом закони буття і закони пізнання тотожні, відрізняючись лише за формою. Тотожність законів буття і законів пізнання марксизм розуміти не метафізично, не абсолютно, не в одному якомусь певному сенсі, а в тому, що мислення, пізнання має своєю єдиною метою правильне відтворення реальних явищ і процесів . Мислення, пізнання черпає свій матеріал лише з об'єктивного реального світу. Поняття та інші форми мислення можуть бути лише суб'єктивними образами об'єктивного світу. І так як пізнавані об'єкти діалектична, то і мислення про них, процес їх пізнання повинен бути в рівній мірі діалектичним. В Інакше вони не зможуть адекватно відтворити змінюється і розвивається дійсність. Принципи, як казав Ф. Енгельс, «не вихідний пункт дослідження, а його заключний результат; ці принципи не застосовуються до природи і до людської історії, а абстрагуються з них; не природа і людство погодяться з принципами, а, навпаки, принципи вірні лише остільки, оскільки вони відповідають природі й історії »'. Значення діалектичної логіки, таким чином, полягає насамперед у тому, що вона дає метод пізнання і відображення об'єктивних зв'язків і відносин явищ природи і суспільства, той самий метод, який дозволяє людині орієнтуватися в реальній дійсності. У свою чергу дослідження конкретного злочинного діяння, як і всякого об'єкта, вимагає відповідних понять, здатних виразити в думки розвиток об'єкта, перехід одних явищ в інші, їх всебічний зв'язок, відносини, протиріччя і т. д. У цьому зв'язку виникає одна з корінних проблем діалектичної логіки - питання про діалектичної природі понять. Мало встановити, що все існує в русі, що поза розвитку нічого не можна зрозуміти. Значно важче вирішувати проблему - як виразити рух розвитку в логіці понять. «... Питання не про те, чи є рух, - Ф. Енгельс. Анти-Дюрінг, 1966, стор 30. зазначає В. І. Ленін, - а в тому, як його виразити в логіці понять »'. У відповідності з цими загальними методологічними вимогами в роботі досліджуються: суспільна небезпека злочинного діяння і склад злочину як єдина підстава кримінальної відповідальності. При цьому поняття складу злочину, виконуючи функцію пізнання соціальних фактів (злочину), розглядається не тільки як форма відображення конкретних злочинних діянь, але і як метод їх пізнання. Значне місце в роботі приділяється проблемі зв'язку поняття складу і суспільної небезпеки між собою і з іншими поняттями та інститутами, виробленими кримінально-правовою наукою (злочин, протиправність, вина, покарання і т. д.), а також зв'язки елементів складу (суб'єктивна та об'єктивна боку) та їх діалектичної природи з тим, щоб в понятті складу, що відображає сутність суспільної небезпеки злочинного діяння, можна було адекватно висловити взаємопереходів і взаємозалежності явищ, пов'язаних з вчиненням злочину, і створити тим самим передумови для наукового обгрунтування кримінальної відповідальності. При цьому одне з основних положень цієї роботи зводиться до того, що на певній вищому ступені абстрагування в процесі пізнання конкретного злочинного діяння в структурі складу злочину як юридичного факту, що є підставою кримінальної відповідальності, необхідно розглядати дві сторони - суб'єктивну і об'єктивну при визначальному значенні суб'єктивної боку, як найважливішого структурного елементу суспільної небезпеки. Що ж до традиційного уявлення про чотирьохелементним понятті складу злочину, то автор пропонує розглядати його елементи в плані передумов кримінальної караності на рівні формально-логічного аналізу. Роблячи спробу дослідження найважливіших категорій кримінального права - суспільної небезпеки злочинного діяння і складу злочину, - автор віддає 1 В. І. Л е і і н. Полі. зібр. соч., т. 29, стор 230. собі звіт в тому, наскільки вказані проблеми є складними, і тому, зрозуміло, він не може претендувати н не претендує на вичерпне їх освітлений-ьіе і в той же час вважає, що рішення зазначених проблем можливо лише при використанні марксистсько-ленінської методології. Автор вважав би своє завдання виконаним, якби поставлені в роботі питання були предметом обговорення радянській юридичній суттєвості і послужили б справі подальшого, більш глибокого і всебічного розвитку кримінально-правової теорії. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "ВСТУП" |
||
|
||