| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 10. Видача осіб, які вчинили злочин |
||
|
Проблема видачі злочинців не має відношення до питань кримінального закону та дії кримінального закону в часі або просторі. Лише та обставина, що законодавець помістив статтю про видачу злочинців у главу 2 УК "Дія кримінального закону в часі і в просторі", визначає необхідність розгляду тут цього питання. Строго кажучи, проблема видачі злочинця (екстрадиція) відноситься до міжнародного, а не національному законодавству. Саме там розроблені її основні положення. Під екстрадицією розуміється передача осіб, які вчинили злочини, однією державою (запитуваною), на території якого вони знаходяться, іншій державі (запитуючій), на території якої було вчинено злочин або громадянином якої є злочинець. У міжнародному праві виділяють два різновиди видачі злочинця: для здійснення кримінального переслідування і для виконання покарання. Наведемо нормативні підстави екстрадиції. 1. Багатосторонні угоди по боротьбі з окремими видами злочинів. Так, згідно зі ст. 7 Конвенції про попередження злочину геноциду "відносно видачі винних геноцид і інші перераховані в статті 3 діяння не розглядаються як політичні злочини. У таких випадках Договірні Сторони зобов'язуються здійснювати видачу у відповідності зі своїм законодавством і діючими договорами". 2. Багатосторонні конвенції про надання правової допомоги у кримінальних справах. Прикладом може служити Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписана 22 січня 1993 в Мінську державами - членами Співдружності Незалежних Держав. Ст. 56 Конвенції встановлює, що "Договірні Сторони зобов'язуються відповідно до умов, передбачених цією Конвенцією, за вимогою видавати один одному осіб, що знаходяться на їх території, для притягнення до кримінальної відповідальності або для приведення вироку у виконання". 3. Двосторонні договори про правову допомогу у кримінальних справах або про видачу злочинців. У післявоєнні роки СРСР уклав такі договори з усіма колишніми соціалістичними державами і з деякими капіталістичними державами. Після розпаду СРСР Російська Федерація стала його правонаступником в міжнародних відносинах, у тому числі і за даними договорами. Після 1992 р. Російська Федерація уклала договори про правову допомогу з усіма державами, що утворилися на території колишнього СРСР, і з деякими державами так званого далекого зарубіжжя. Прикладом може служити Договір з Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних і кримінальних справах від 19 червня 1992 р. Всі вони містять норми про видачу злочинців. Міжнародні договори, як багатосторонні, так і двосторонні, чітко визначають категорії злочинів, що тягнуть видачу. Загальноприйнято, що до них належать такі діяння, які відповідно до кримінального законодавства обох Договірних Сторін є злочинами і за скоєння яких законом передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад або не менше одного року. Міжнародні договори встановлюють умови, за яких видача не здійснюється, так званий відмова у видачі. 1. Не видаються власні громадяни. 2. Не підлягають видачі політичні злочинці. Положення про порядок надання політичного притулку в Російській Федерації затверджено Указом Президента РФ від 6 березня 1995 3. У видачі може бути відмовлено, якщо злочин скоєно на території запитуваної держави. Тим самим підтверджується пріоритет територіального принципу дії кримінального закону над принципом громадянства. 4. Не видається особа, щодо якої на території запитуваної сторони вступили в законну силу вирок або постанова про припинення провадження у справі. 5. У видачі відмовляється, якщо за законодавством запитуваної сторони кримінальне переслідування неможливо внаслідок закінчення строку давності або з іншої законної підстави. У разі відмови у видачі злочинця держава зобов'язана здійснювати кримінальне переслідування відповідно з власним законодавством за злочини, скоєні на території іноземної держави. Видача для виконання покарання має ті ж нормативні підстави, що і для здійснення кримінального переслідування. Зокрема, такими є згадана Конвенція про правову допомогу держав - членів СНД, а також Конвенція 1978 про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для відбування покарання в державі, громадянами якої вони є, підписана колишніми соціалістичними державами, в тому числі СРСР . Передача засудженого можлива тільки після вступу вироку в законну силу. Покарання відбувається на підставі вироку іноземного суду. Причому щодо особи, переданого для цього в державу, громадянином якої вона є, наступають ті ж правові наслідки засудження, що і для осіб, засуджених у даній державі за вчинення такого ж діяння. Список літератури 1. Дурманов Н. Д. Радянський кримінальний закон. М., 1967. 2. Наумов А. В. Застосування кримінально-правових норм. Волгоград, 1973. 3. Блум М. І., Тілле А. А. Зворотній сила закону. Дія радянського кримінального закону в часі. М "1969. 4. Тілле А. А. Час, простір, закон: дія радянського закону в часі і в просторі. М "1965. 5. Ковальов М. І. Радянське кримінальне право: Курс лекцій. Вип. 2. Радянський кримінальний закон. Свердловськ, 1974. 6. Бойцов А. І., Волженкіп Б. В. Кримінальний закон: дія в часі і просторі. Санкт-Петербург, 1993. 7. Незнамова 8. А. Колізії у кримінальному праві. Єкатеринбург, 1995. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 10. Видача осіб, які вчинили злочин " |
||
|
||