| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1.2 Конституційна регламентація статусу народного депутата. |
||
|
Найважливішим елементом правового статусу народного депутата України виступає його конституційна регламентація. Конституційні положення визначають статус депутата мають першорядне значення для підвищення ролі та авторитету народних обранців, їх активності у здійсненні державної влади. Прийняття нової Конституції України спричинило за собою внесення доповнень, поправок і уточнень до низки чинних законів. Серед них був і Закон України "Про статус народного депутата України". Відповідно до Конституції України, конституційний склад Верховної Ради України становить чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. Таким чином, до парламенту демократичним шляхом можуть потрапити представники всіх верств населення. Крім того, найважливішою особливістю парламенту є те, що крім нього жоден державний орган або цивільна організація не може виступати від імені всього народу, тому парламент справедливо називають "нацією в мініатюрі". І це цілком справедливо, адже кожен народний депутат України представляє у Верховній Раді не себе особисто, свою родину чи друзів, - він обраний більшістю голосів того чи іншого регіонального або загальнонаціонального виборчого округу, і, отже, говорить від імені нації і своїх виборців, які довірили йому право виражати їх інтереси і впроваджувати їх у формі законодавчих актів і постанов. Насамперед, необхідно зупинитися на питанні виникнення повноважень і, власне, самого статусу народного представника. Процедурою, внаслідок якої з'являються ці повноваження, що створюють фундамент для конституційно-правового статусу, є вибори народних депутатів України. Вибори - одна з форм народного волевиявлення, прямого народовладдя, безпосередньої демократії. Вибори є способом формування народом органів державної влади та місцевого самоврядування. Гарантуючи права громадян на участь в управлінні справами держави, Конституція України передбачає проведення загальних, рівних і прямих виборів шляхом таємного голосування в найвищий представницький законодавчий орган державної влади - Верховну Раду України. У ст. 76 розділу IV Конституції України також визначається, що народним депутатом України може бути тільки повністю дієздатний громадянин України, який володіє активним виборчим правом. Для депутатів встановлюється ценз безпосереднього проживання на території України не менше п'яти років на момент обрання. Цим передбачається наявність більш глибокого розуміння і усвідомлення депутатом економічних, політичних, соціальних проблем державного та суспільного розвитку України і відповідно до цього більш компетентного виконання своїх обов'язків. Ця ж стаття Конституції передбачає і віковий ценз для депутатів - не менше 21 року, викликаний необхідністю придбання певного життєвого досвіду, який потрібен при вирішенні складних державних питань під час роботи у вищому представницькому органі государтсва.1 Статтею 78 Основного Закону нашої держави передбачається вимога здійснення депутатом своїх повноважень на постійній основі і означає, що для обраного народом депутата робота в парламенті є основною і постійною на весь період його повноважень. Депутат зобов'язаний на протязі місяця після визнання Верховною Радою його повноважень залишити попереднє місце роботи і передати трудову книжку з записом про це в Секретаріат Верховної Ради (ст. 4.1.2. П.2 Регламенту України). Це правило повинне забезпечити ефективність роботи парламенту, сприяти підвищенню професіоналізму при здійсненні депутатом функцій народного представника. Народний депутат не залежить від своїх виборців, тобто має вільний мандат, який не передбачає ні наказів виборців депутатам, ні їх відгук виборцями. Це зобов'язує депутатів з особливою увагою враховувати у своїй діяльності інтереси народу, підтримувати тісні зв'язки з виборцями, щоб виправдати їх довіру. Заборона парламентаріям мати інший представницький мандат, зокрема в органах місцевого самоврядування, має на меті забезпечити їх незалежність і неупередженість при здійсненні своїх обов'язків. Заняття депутатом посади, несумісної з депутатським мандатом, призводить до припинення в установленому законом порядку його повноважень як депутата. Юридичним фактом, з яким Конституція пов'язує момент виникнення повноважень народного депутата України, є принесення ним присяги перед Верховною Радою України. Принесення народними депутатами України присяги перед вступом на посаду є новелою в конституційному законодавстві України, з якою зв'язується принципово новий порядок виникнення повноважень депутата. З фактом реєстрації народного депутата України Центральною виборчою комісією пов'язано придбання обраним громадянином тільки статусу народного депутата (депутатського мандата). Виходячи з цього, принесення присяги народним депутатом є юридичним фактом, з яким Конституція пов'язує момент виникнення повноважень народного депутата, що дає йому право на участь в роботі Верховної Ради і на заняття в її органах тієї чи іншої посади: голови комітету, члена комітету та т . п. За своїм змістом присяга народного депутата означає добровільне прийняття ним обов'язку бути вірним Україні, усіма своїми справами захищати її суверенітет і незалежність, дбати про благо Батьківщини і достатку громадян України, дотримуватися Конституції і законів України, керуючись інтересами усіх співвітчизників. Таким чином, принесення присяги народним депутатом є не тільки правовою формою легалізації його статусу, а й морально-політичним актом, який виявляє суб'єктивне ставлення народного депутата до здійснення ним відповідних депутатських повноважень. Відмова скласти присягу має своїм наслідком втрату депутатського мандата, тобто втрату статусу народного депутата України. Однак ця обставина не означає юридичної відповідальності народного депутата, її не можна пов'язувати з принципом депутатської недоторканності. Суть питання полягає в тому, що, з огляду на зміст присяги, відповідно до якої депутат особисто, усвідомлено і вільно визнає свій конституційний обов'язок дотримуватися Конституції і законів України, така відмова слід розцінювати як незгоду з принципами та положеннями чинної Конституції. Фактично це означає свідома відмова від депутатського мандата, який зобов'язує депутата виконувати свої повноваження. Одним з необхідних правових умов для безперешкодного і ефективного здійснення депутатами своїх повноважень є депутатська недоторканність, яка зазначена в ст. 80 Конституції України. Зміст інституту депутатської недоторканності полягає в тому, що громадянин, який має статус народного депутата України, користується особливим імунітетом щодо його юридичної відповідальності, зокрема притягнення до кримінальної відповідальності. Народний депутат не несе відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Депутату, таким чином, гарантується право відстоювати свою позицію під час розгляду тих чи інших питань у Верховній Раді або її органах. Однак цим не виключається відповідальність народного депутата за його відмову брати участь у голосуванні при прийнятті рішень Верховною Радою і його вплив на результат голосування. Поряд з гарантіями особистої недоторканності людини, встановленими Конституцією, народні депутати користуються додатковою конституційною гарантією, обумовленої характером їх статусу як повноважного представника народу. Відповідно до Закону України "Про статус народного депутата України" питання про надання згоди Верховною Радою на притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт розглядається Верховною Радою тільки за поданням Генерального прокурора України. Подання, попередньо розглянуте у відповідних комітетах Ради, з їх висновками про його законності та обгрунтованості розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради. Таким чином, зазначена згода Ради України може бути отримано тільки під час її сесії. Рішення приймається Верховною Радою поіменним голосуванням, більшістю від її конституційного складу і є остаточним. При цьому в рішенні має бути зазначено, на які саме дії Генерального прокурора дається згода Ради: на притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності, на затримання або арешт. Відповідно до положень Конституції України та чинного законодавства повноваження народного депутата починаються з моменту складення народним депутатом присяги, а припиняються, за загальним правилом, одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України, до складу якої прийнятий народний депутат , або в індивідуальному порядку при достроковому припиненні їх повноважень. Повноваження Верховної Ради припиняються у разі закінчення терміну її повноважень, тобто через чотири роки, або достроково за рішенням Президента України, якщо відповідно до ч. 2 ст. 90 та п. 8 ст. 106 Конституції протягом тридцяти днів однієї чергової сесії не можуть розпочатися пленарні заседанія.1 Принципово новими в Конституції є положення про те, яким чином при невиконанні народним депутатом вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності його депутатські повноваження припиняються достроково. У відмінності від попереднього законодавства про статус народного депутата, за яким рішення про дострокове припинення повноважень приймалося Верховною Радою, за чинною Конституцією воно має бути прийняте судом. Причому згідно норм чинного Цивільно-процесуального кодексу України заяву про дострокове припинення повноважень депутата у разі невиконання ним вимог несумісності депутатського мандата розглядається Київським міським судом. Право звернення до суду надано Голові Верховної Ради, який може подати відповідну заяву за власною ініціативою або на вимогу не менш як двадцяти п'яти народних депутатів України. З вступом рішення суду законної сили повноваження народного депутата припиняються. Відповідно до ст. 86 Основного Закону, кожен народний депутат користується правом на запит, тобто правом вимагати від органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ та організацій відповідей з питань компетенції цих органів та їх посадових осіб, якщо його попередні депутатські звернення до них не були задоволені. Депутатський запит подається в письмовій формі Голові Верховної Ради і вноситься на розгляд народним депутатом або головуючим на сесії Верховної Ради України. Секретаріат Ради негайно відправляє текст запиту відповідному органу або посадовій особі, до якого воно адресоване. Останній зобов'язаний дати офіційну письмову відповідь не пізніше як у п'ятнадцятиденний або інший термін, встановлений Верховною Радою. Відповідь відправляється депутату, який вніс запит і оголошується на засіданні парламенту. Депутат має право думки з відповіді на свій запит. По відповіді на запит може бути проведено обговорення, якщо на цьому наполягає не менше однієї п'ятої від фактичного складу народних депутатів, повноваження яких визначені і не припинено в установленому законом порядку. При обговоренні відповіді на засіданні мають бути присутні посадові особи, до яких звернуто запит. Право законодавчої ініціативи народного депутата регламентується ст. 93 Конституції України, згідно з якою парламентарій, будучи суб'єктом права законодавчої ініціативи, має право подати до Верховної Ради на обов'язковий розгляд нею законодавчої пропозиції, законопроекту або поправки до нього. Законодавчі пропозиції і проекти законів вносяться разом і супровідною запискою, яка має містити обгрунтування необхідності їх розробки та прийняття, а також характеристику мети, завдань та основних положень майбутніх законів, вказівку на їх місце в системі чинного законодавства, а також на очікувані соціально-економічні та інші наслідки їх застосування. Якщо реалізація законопроекту вимагає матеріальних чи інших витрат за рахунок державного або місцевих бюджетів, то додається їх фінансово-економічне обгрунтування і пропозиція з приводу покриття цих витрат. Законодавча пропозиція або законопроект можуть бути викладені їх ініціатором, якщо питання про їх розгляд ще не включено в розпорядок сесії Верховної Ради, а після того - тільки за згодою парламенту. Закріплення основних положень конституційно-правового статусу народного представника в Основному Законі України - це одна з найважливіших гарантій ефективного виконання своїх повноважень народним депутатом. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "1.2 Конституційна регламентація статусу народного депутата." |
||
|
||