Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоГосподарське право України → 
« Попередня Наступна »
Щербина В. С.. Господарське право: Підручник. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер,.2005 - 592 с, .200 - перейти до змісту підручника

§ 1. Основні напрями економічної політики держави


Як встановлено ч. 1 ст. 8 ГК, держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.
Проте, як зазначалося у попередній темі, господарське право регулює відносини щодо державного регулювання економіки (організаційні відносини), яке здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування у певних правових формах і за допомогою певних методів.
Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (ч. З ст. 8 ГК).
Головними об'єктивними чинниками, що спричиняють необхідність державного регулювання господарського життя, є:
а) виконання державою соціальних функцій - забезпечення умов для нормальної життєдіяльності суспільства, в тому числі - у сфері економіки (відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки). Таким чином держава виконує функцію організації господарського життя суспільства;
б) наявність у держави на праві власності ще досиїь значного масиву майна (передусім, засобів виробництва), що зу-
- 18 -
мовлює управління державним сектором економіки з боку дер-жави-власника.
Як носій політичної влади і як власник певної частини засобів виробництва держава реалізує економічну і соціальну політику у сфері господарювання у двох формах - у формі довгострокової (стратегічної) політики і у формі поточної (тактичної) політики, що спрямовані на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому (ч. 1 ст. 9 ГК).
Економічна стратегія визначається в ч. 2 ст. 9 ГК як обраний державою курс економічної політики, розрахований на триваїу перспективу і спрямований на вирішення крупномас-штабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання.
Економічна тактика згідно з ч. З ст. 9 ГК - це сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення хтя реатізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства.
Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах (ч. 4 ст. 9 ГК).
Відповідно до ст. 10 ГК основними напрямами економічної паитики. що визначаються державою, є:
структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші
2* - 19 -

сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;
інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;
амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій тех-ніко-технологічній основі;
політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;
цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;
антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;
бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання
державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;
податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обгрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;
грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;
валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;
зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.
Держава здійснює також екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.
У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику захисту прав споживачів, політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, політику соціального захисту та соціального забезпечення.
У теорії господарського права виділяють правові форми здійснення державного регулювання економіки:
- державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України. Прогнозування та планування економічного і соціального розвитку є одним із основ-напрямів економічної політики Української держави і однією з правових форм державного управління економікою. Виходячи з цього, у своїй діяльності суб'єкти господарювання враховують показники прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку.
Як встановлено ч. 2 ст. 11 ГК, принципи державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального
- 21 -
розвитку України, система прогнозних і програмних документів, вимоги до їх змісту, а також загальний порядок розроблення, затвердження та виконання прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку, повноваження та відповідальність органів державної влади і органів місцевого самоврядування у цих питаннях визначаються законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України від 23 березня 2000 р. «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»1 державне прогнозування економічного і соціального розвитку - це науково обгрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обгрунтування тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.
Основними формами державного планування господарської діяльності є Державна програма економічного та соціального розвитку України, Державний бюджет України, а також інші державні програми з питань економічного і соціального розвитку, порядок розробки, завдання та реалізація яких визначаються законом про державні програми (ч. З ст. 11 ГК).
Програма економічного і соціального розвитку України - це документ, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери.
Система прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку складається з:
прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди;
Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період;
Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 25. - Ст. 195.
- 23 -

прогнозів економічного і соціального розвитку Автоном ної Республіки Крим, областей, районів та міст на середньост- роковий період;
програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на короткостроко вий період;
прогнозів розвитку окремих галузей економіки на середньо- строковий період;
програм розвитку окремих галузей економіки (ст. 5 Зако ну «Про державне прогнозування та розроблення програм еко номічного і соціального розвитку України»).
Суб'єктам господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в програмних документах економічного і соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності (ч. 5 ст. 11 ГК);
- управління - як правова форма державного регулювання економіки - означає прийняття компетентним органом юри дично значущих рішень для суб'єктів господарювання з опе ративних питань господарського життя (державна реєстрація суб"єктів господарювання, ліцензування певних видів госпо дарської діяльності, встановлення лімітів використання при родних ресурсів, ліцензування і квотування зовнішньоеконо мічних операцій тощо);
- контроль - як правова форма державного регулювання економіки - це сукупність організаційно-технічних і право вих заходів, спрямованих на визначення компетентними орга-
¦ ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності суб'єктів господарського життя встановленим державою правилам, нормам і нормативам, а також виявлення порушень у діяльності цих суб'єктів, вжиття заходів щодо їх > с\нення, в тому числі застосування господарсько-правових санкцій.
Відповідно до ст. 19 ГК держава здійснює контроль і на-за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у пкп сферах:
збереження та витрачання коштів і матеріальних ціннос тей суб'єктами господарських відносин - за станом і достові рністю бухгалтерського обліку та звітності;
фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами госпо дарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахун-
- 23 -

- дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни1;
цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги2;
монополізму та конкуренції - з питань додержання анти монопольно-конкурентного законодавства;
земельних відносин - за використанням і охороною зе мель; водних відносин і лісового господарства - за викорис танням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;
виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, еколо гічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стан дартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності3;
споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;
зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологіч ної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.
Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.
Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.
Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.
Суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності
1 Див.: Ст. 2 Закону України від 4 грудня 1990 р. «Про державну подат кову службу в Україні» // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 6. - Ст. 37.
2 Див.: Закон України від 3 грудня 1990 р. «Про ціни і ціноутворення» // Відомості Верховної Ради України. - 1990. - № 52. - Ст. 650.
3 Див.: Закон України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці»; Закон України від 17 грудня 1993 р. «Про пожежну безпеку»; Положення про державний архітектурно-будівельний контроль, затверджене поста новою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р.
не пізніш як через тридцять днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. Дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.
Усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом;
нормативне регулювання - як правова форма державного регулювання економіки - означає встановлення компетентними державними органами правил здійснення господарської діяльності. Воно здійснюється шляхом визначення правового статусу суб'єктів господарювання, правового режиму їхнього майна; правових засад і гарантій підприємництва; правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання; порядку укладання та виконання господарських договорів, заходів майнової відповідальності за порушення у здійсненні господарської діяльності; засад зовнішньоекономічної діяльності та митної справи тощо.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 1. Основні напрями економічної політики держави"
  1. ЗМІСТ
    напрями економічної політики держави 18 § 2. Засоби державного регулювання господарської діяльності 25 § 3. Особливості управління господарською діяльністю у державному та комунальному секторах економіки 37 ГЛАВА 3. Правові засади захисту економічної конкуренції 40 § 1. Законодавство про захист економічної конкуренції. Види порушень законодавства про економічну конкуренцію 40 § 2. Правове
  2. Поняття і особливості принципів екологічного права
    основні ідеї, провідні засади, наскрізні ідеї, панівні основи, які відбивають основні устої суспільного ладу, об'єктивно обумовлені існуючими екологічними відносинами. Треба зважати на те, що загальна теорія права по відношенню до галузевих юридичних дисциплін займає провідне становище, є узагальнюючою наукою, яка має спрямовуюче та методологічне значення.a Вона становить теоретичну базу для
  3. 64. Фінансова політика, її суть, цілі та завдання.
    напрями фінансової політики: 1.Акумуляція фінансових ресурсів та їх розподіл усередині держави між регіонами та галузями народногосподарського комплексу, підвищення ефективності їх використання. 2. Сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької діяльності, створення умов для забезпечення економічного зростання в країні. 3. Оптимізація структури доходів та видатків. 4.Удосконалення
  4. 2.Основні напрями та форми участі держави у сфері господарювання.
    економічної діяльності - з питань технологі-і чної, економічної, екологічної та соціальної безпеки. Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами. Важливим чинником активізації підприємництва в умовах побудови ринкової
  5. ДОДАТКИ ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ
    напрями аудиторських перевірок в межах повноважень, наданих законодавством, установчими документами або окремими договорами. 283 Стаття 10. Обов'язкове проведення аудиту Проведення аудиту є обов'язковим для: 1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів
  6. Державна політика України у галузіохорони довкілля.
    напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження
  7. 4. Соціально-екологічна політика
    основні положення національної екологічної політики нашої держави з урахуванням того, що екополітика передбачає проведення заходів, спрямованих на досягнення гармонійності та оптимальності взаємовідносин в системі "суспільство-природа". Український вчений Салтовський О.І. (1997р.) пропонує розглядати її як соціально-екологічну політику, тобто як сукупність науково обґрунтованих принципів охорони
  8. ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА І РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
    основні критерії і чинники: погіршення здоров'я людей через значну забрудненість довкілля; втрати, що призводять до зниження продуктивності народного господарства, зумовлені збитками або руйнуванням фізичного капіталу і природних ресурсів; погіршення стану або загроза завдати непоправної шкоди біологічному та ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам, пасовищам, озерам, водоймам, річкам,
  9. Тема 21. Адміністративно-правове забезпечення управління зовнішньополітичною діяльністю
    економічної самостійності та збе реження територіальної цілісності України; - забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності та узгодженості зовнішньополітичного курсу України та ін. (див. Положення про Міністерство закордонних справ України, Поло ження про дипломатичну службу в Україні). МЗС здійснює свої повноваження через дипломатичні представництва України за кордоном (див.
  10. 8. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ "АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"
    основні на прямки // Право України. - 1998. - № 1. 88. Пахомов І.М. Адміністративне право. - Львів, 1962. 89. Піджаренко О. Зброя і ми: Законодавче, нормативне і відомче -,:І регулювання відносин, пов'язаних із вогнепальною мисливсь- - кою, службово-штатною й іншою зброєю та спецзасобами індив---*; ідуального захисту. - К., 1998. 90. Подлінєв С.Д. Організація управління в адміністративно-пол-
© 2014-2021  ibib.ltd.ua