Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоПрокурорський нагляд в Україні → 
« Попередня Наступна »
Шумський П.В.. Прокуратура України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вен-турі.,1998. - 336 с., 1998 - перейти до змісту підручника

"Принципи організації та діяльності прокуратури


- це базові ідеї, положення, обумовлені функціями, метою і завданнями прокуратури, які стосуються всіх напрямків її діяльності, визначають організаційні основи побудови прокурорської системи та умови 'її функціонування, правові і моральні норми поведінки посадових осіб при реалізації ними владних повноважень".
В історії прокуратури радянського періоду принципи організації і діяльності прокуратури вперше були закріплені у ст. 4 Закону "Про прокуратуру СРСР" [14]. До них належали: а) наявність єдиної централізованої системи прокурорських органів на чолі з Генеральним прокурором СРСР з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; б) діяльність органів прокуратури на підставі Конституції Союзу РСР, конституцій союзних та автономних республік і радянських законів; в) здійснення нагляду за правильним і однаковим застосуванням законів, незважаючи на будь-які місцеві відмінності і всупереч будь-яким місцевим і відомчим впливам; г) вжиття заходів щодо виявлення і своєчасного усунення будь-яких порушень закону, від кого б вони не виходили, відновлення порушених прав і притягнення винних до встановленої законом відповідальності; д) взаємодія з радами народних депутатів, іншими державними органами, громадськими організаціями і трудовими колективами, опора на активну допомогу громадян у справі зміцнення правопорядку; е) незалежність

від будь-яких місцевих органів і підпорядкування лише Генеральному прокурору СРСР.
У радянській юридичній літературі як до, так і після прийняття цього закону, крім зазначених вище, виділялись і інші принципи організації і діяльності прокуратури, які, на думку деяких авторів, заслуговували на те, щоб бути закріпленими в законодавстві.
Зокрема, пропонувалось виділити такі принципи, як публічність, об'єктивність, активність, оперативність [15,13-27], демократичний централізм, рівноправність націй, безпосередність, швидкість реагування на правопорушення [16, 38], ініціативність, невідворотність прокурорського реагування, відповідальність прокуратури за стан законності [17, 7-13], єдиноначальність [18, 32] тощо. Переважна більшість науковців, які займались цією проблематикою, вважала за потрібне виділити також принцип партійності, що в тих умовах відповідало дійсному стану речей у зв'язку з конституційним закріпленням статусу компартії як ядра політичної системи суспільства.
Український законодавець, як і союзний, пішов по шляху об'єд* нання принципів прокурорської системи в одній нормі. Відповідно до ст. 6 чинного Закону України "Про прокуратуру", до якої протягом останнього десятиріччя не вносилось змін, органи прокуратури України: 1) становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; 2) здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів; 3) захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак; 4) вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення; 5) діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення. У пункті 2 ч. 1 зазначеної статті по суті об'єднано два
118
119

окремі принципи: законності в діяльності прокуратури та її незалежності при здійсненні повноважень.
Аналіз змісту законів про прокуратуру інших незалежних держав, утворених на місці Союзу РСР, свідчить про певну наступність із союзним законодавством у вирішенні цього питання. Лише в Законі про прокуратуру Естонії відсутня стаття з переліком принципів організації та діяльності прокуратури, проте у ст. 2 цього закону під назвою "Прокурор" зазначається, що прокурор є незалежним при виконанні своїх службових функцій та діє лише на підставі закону і керуючись своїми переконаннями.
У всіх інших законах, окрім литовського, згадується про такі принципи, як єдність і централізація прокурорської системи, незалежність, законність, гласність. Проте в окремих із них виділені і деякі додаткові принципи.
Так, в Органічному законі про прокуратуру Грузії (ст. 3) проголошені такі принципи, як повага і додержання прав і свобод фізичних осіб, прав юридичних осіб; об'єктивність і безсторонність, політичний нейтралітет, а в Законі Азербайджану (ст. 5) - також рівноправність усіх перед законом.
У законі Латвії (ст. 5) серед її принципів виділені рівність осіб перед законом і судом, презумпція невинуватості і справедливість.
Взаємодія з іншими правоохоронними органами у справі зміцнення правопорядку названа як один із принципів у Законі Білорусії (ст. 4).
У Вірменії принципами організації та діяльності прокуратури вважається сам той факт, що прокурорська діяльність є самостійним видом державної діяльності, а також ієрархічна підлеглість у прокурорській системі (ст. 5 Закону Вірменії), а в Литві - недоторканність прокурорів (ст. 8 Закону Литви).
Варто відзначити, що норма, аналогічна п. З ч. 1 ст. 6 Закону України "Про прокуратуру", є лише в ст. 6 Закону Таджикистану (щодо захисту прав і свобод громадян), а аналог п. 4 - крім Закону Таджикистану - також в Законі Білорусії.
У законодавстві інших держав, в тому числі постсоціалістичних держав Східної Європи, відсутні спеціальні норми з переліком принципів організації та діяльності прокуратури, хоча і виділені окремі

з цих принципів: законності, незалежності, безсторонності тощо [19, 12].
В. Малюга відніс до їх числа ті, які, на його думку, охоплюються ст. 6 Закону про прокуратуру, і т. з. загальнодемократичні, загаль-ноправові, загальносоціальні. Першу групу складають "єдність, централізація, законність, незалежність, захист прав і свобод громадян, усунення порушень закону та поновлення порушених прав, притягнення до відповідальності осіб, які допустили порушення закону (принцип невідворотності відповідальності), гласність, поза-партійність". До другої групи належать "участь громадськості, рівність людей у правах, принцип державної мови, справедливості, гуманізму, демократизму, системності, верховенства права тощо" [20, 33].
В. Молдован до числа цих принципів відніс централізацію, незалежність, захист прав громадян на основі їх рівності перед законом, публічність (офіційність), вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, гласність, законність [21, 11-14]; К. Гуценко та М. Ковальов - єдність, централізацію, незалежність, гласність [22, 258]; В. Глаговський та М. Руденко - централізацію, законність, захист прав і свобод громадян, гласність, департизацію [23, 44]; А. Смірнов - єдність, централізацію, незалежність, законність, гласність [24, 48]; В. Губик - пріоритетність прав і свобод, єдність і централізацію, незалежність, реалізацію повноважень на основі додержання Конституції і законів, гласність [25, 58] тощо.
Порівняльний аналіз норм чинного законодавства України та інших держав, законопроектів та думок, викладених у літературі, дозволяє дійти певних висновків щодо того, які саме принципи організації та діяльності прокуратури доцільно закріпити в майбутньому законодавстві. Гадаємо, що для якнайоптимальнішого вирішення цього питання потрібне дотримання чотирьох умов.
Перша умова полягає в тому, що не слід до числа цих принципів відносити такі, що мають загальний характер і аж ніяк не пов'язані з якоюсь специфікою прокурорської системи, оскільки рівною мірою поширюються на всі правоохоронні або навіть на всі державні органи та органи місцевого самоврядування. Це стосується таких принципів, які закріплені безпосередньо у Конституції
120
121

України: пріоритетності прав і свобод людини і громадянина (ст. 3), верховенства права (ч. 1 ст. 8), рівності всіх перед законом і судом (ч. 1 ст. 24), а також принципу публічності (офіційності).
Друга умова означає недоцільність і навіть некоректність виділення як самостійних таких принципів, які в дійсності є складовою частиною інших принципів. Це, зокрема, стосується ієрархічної підпорядкованості (підлеглості), єдиноначальності, які є складовими частинами централізації прокуратури; справедливості, об'єктивності, безсторонності, які цілком можна розцінити як прояви принципу законності, недоторканності, політичного нейтралітету, по-запартійності чи департизації, які мають пряме відношення до реалізації принципу незалежності прокурорів при реалізації ними своїх повноважень тощо.
Третя умова пов'язана з тим, що не слід відносити до числа принципів організації і діяльності прокуратури елементи тактики або організаційні прийоми, які застосовуються в органах прокуратури (активність, оперативність, швидкість реагування, планування, взаємодія з державними органами і т. ін.). У зв'язку з цим не можна погодитись з пропозицією про виділення як самостійного принципу діяльності прокуратури участі прокурорів у засіданнях органів державної влади, оскільки він начебто "визначає взаємовідносини прокурора з іншими державними органами, організаціями, посадовими особами і громадянами" [26, 97]. Відвідування прокурором засідань колегіальних органів - це лише невеличка частина існуючого механізму його взаємовідносин з іншими державними органами.
Четверта умова - принципи організації і діяльності прокуратури, не можна змішувати з її цілями і завданнями.
Виходячи з зазначеного критерію, слід визнати, що ст. 4 Закону України "Про прокуратуру" визначає як мету її діяльності ("діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку..."), так і її завдання ("захист від неправомірних посягань ... і далі пункти 1-3"). Ці загальні завдання можуть бути, у свою чергу, розбиті на окремі види і конкретизовані, зокрема, за напрямками прокурорської діяльності.
Отже, положення п. З ч. 1 ст. 6 Закону про прокуратуру, сформу-

льоване як принцип її організації І діяльності, насправді є її завданням, до того ж продубльованим у п. 2 ст. 4 цього Закону. Як завдання прокуратури слід розглядати і вжиття заходів "до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили (вірніше було б записати "вчинили" - М. К.) ці порушення" (п. 4 ч. 1 ст. 6). Отже, на наш погляд, зазначені положення не повинні фігурувати в майбутньому Законі про прокуратуру як принципи її організації та діяльності.
При цьому звертає на себе увагу те, що, попри неоднаковість формулювань, в законодавстві шести держав - колишніх республік Союзу РСР (ст. 4 Закону Росії, ст. З Закону Казахстану, ст. З Закону Молдавії, ст. 4 Закону Киргизії, ст. 4 Закону Туркменістану, ст. 5 Закону Узбекистану) виділяються лише чотири принципи прокурорської системи: її єдність і централізація, законність, незалежність і гласність. На нашу думку, по такому шляху слід піти і українському законодавцеві.
Дискусійним серед науковців є питання про наявність підстав для поділу принципів прокурорської системи на дві групи: принципи організації прокуратури та принципи її діяльності. Переконаність в їх нерозривності висловили автори Науково-практичного коментарю до Закону України "Про прокуратуру" [12, 24-25]. Зі свого боку П. Іїїумський підкреслив, що "спроба розірвати єдині, неподільні принципи організації і діяльності прокуратури - це спроба розірвати органічний зв'язок між структурними і функціональними основами прокурорського нагляду. Самі по собі організаційні принципи були б безпредметними, якби не передбачалась їх реалізація у практичній діяльності прокуратури" [13, 78]. На думку В. Малюги, "практично розподіл принципів прокурорського нагляду на організаційні та функціональні мало що дає й певною мірою є схоластичним" [20, 36] (зауважимо при цьому, що мову тут вести треба не лише про принципи прокурорського нагляду, а про принципи організації і діяльності прокуратури). Іншу позицію зайняв М. Мичко, який зробив спробу поділити принципи прокурорської системи на організаційні і функціональні. На його погляд, єдність, централізацію і незалежність прокуратури можна віднести до організаційних принципів, а законність, поєднання інтересів громадян і
123
122

держави на основі пріоритету прав людини і громадянина та гласність - до функціональних [26, 98]. Більш обережно з цього питання висловився А. Смірнов, який відзначив наявність організаційних та функціональних елементів у змісті різних принципів організації та діяльності прокуратури [24, 50-51].
Зі свого боку, вважаємо, що немає вагомих теоретичних підстав і практичної необхідності в поділі цих принципів. Це пояснюється передусім їх найтіснішою взаємопов'язаністю. Так, принцип законності, який М. Мичко відніс до функціональних, навряд чи міг би бути реалізований в діяльності прокуратури, якби її організація не базувалась на принципі єдності і централізації. Поділ принципів прокурорської системи, хоча і умовний, сам по собі суперечить її єдності. Нарешті, всі ці принципи, хоча і різною мірою, стосуються як організації, так і діяльності прокуратури. Так, принцип єдності і централізації визначає організаційний устрій прокуратури і в цьому розумінні може вважатись організаційним. Водночас він обумовлює управлінські аспекти реалізації прокурорами своїх повноважень і тому певною мірою має функціональний характер. Принцип законності, з одного боку, включає у себе організаційні моменти, наприклад, додержання встановленого порядку призначення і звільнення Генерального прокурора України, а з іншого - виходить із необхідності суворого додержання законності при реалізації органами прокуратури їхніх функцій. Це ж стосується принципів незалежності і гласності.
Не буде зайвим відзначити, що якби ідея поділу принципів прокурорської системи на дві групи мала б якесь практичне значення, то були б спроби її реалізації в законодавстві. Проте в жодному з вивчених нами законів про прокуратуру пострадянських та інших держав такого підходу не здійснено.
На закінчення слід звернути увагу на те, що, керуючись власними принципами організації і діяльності, органи прокуратури водночас не можуть не враховувати відповідних принципів, які стосуються інших органів, з якими прокурори вступають у прокурорсько-наглядові та інші правові відносини. Так, підтримуючи державне обвинувачення, беручи участь у цивільному судочинстві, прокурори керуються такими конституційними засадами судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом,

забезпечення доведеності вини, змагальність сторін, забезпечення обвинуваченому права на захист, гласність судового процесу, забезпечення можливості оскарження судових рішень та обов'язковість їх виконання (ч. З ст. 129 Конституції України).
Реалізація прокурорами при здійсненні ними наглядових та інших функцій принципів, притаманних іншим галузям законодавства з урахуванням специфіки прокурорської діяльності, дає підстави для розширення в майбутньому меж дослідження.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна ""Принципи організації та діяльності прокуратури"
  1. Системні якості прокурорського нагляду
    принципах організації і діяльності прокурорських органів.3 При цьому під принципами слід розуміти основні вихідні положення, відповідно до яких створюються і функціонують органи прокуратури. У юридичній літературі під принципом прийнято розуміти узагальнений вираз відповідного суспільного явища, що відтворює об'єктивну реальність і діючі ній закономірності.4 Саме ж абстрагування принципів від
  2. §3, Проблеми правового регулювання прокурорського нагляду в Україні
    принципів рівності сторін і змагальності, незалежності суду; наглядові відносини такими не можуть бути. Таким чином, суспільні відносини, що складаються у сфері здійснення прокурорського нагляду, оригінальні і самобутні, принципово відмінні від усіх інших відносин у суспільстві. Вони можуть бути визначені як суспільні відносини, що складаються між прокурорами, з одного боку, і залученими у сферу
  3. 3.1. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ І ВИДИ ПРИНЦИПІВ ОРГАНІЗАЦІЇ І ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРАТУРИ
    принципах (засадах) її організації і діяльності. Слово "принцип" походить від латинського "ргіпсіріим", що в буквальному перекладі означає "основу" або "начало" чогось. У Словнику української мови видання 1976 року принцип визначається як "1) основне, вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, основний закон якої-небудь точної науки; 2) особливість, покладена в основу створення або
  4. порядок ведення судового слідства
    принципове значення як в теоретичному, так і в практичному плані має питання, кому доцільніше, з погляду досягнення найбільш ефективного кінцевого результату, починати перший допит підсудного і свідків - суду чи прокурору. Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства України право першого допитування підсудного чи свідка належить прокурору, потім допитування ведуть інші учасники
  5. 3.4.1. Роль принципу законності у функціонуванні органів прокуратури
    принципу законності, який марксистсько-ленінська теорія розглядала лише як беззастережне дотримання чинного законодавства, навіть явно неправових законів, які ущемлювали природні права і свободи людини та громадянина. Для демократичної і правової держави, якою Україна проголошена у статті 1 її Конституції, таке розуміння законності є надто вузьким. На думку С. Алексеева, "законність виступає у
  6. матеріали правозастосувальної практики органів прокуратури та інших правоохоронних інституцій.
    принципу гласності здійснюється контроль суспільства за діяльністю прокуратури, звичайно, без права посягання на незалежність органів і посадових осіб прокуратури при реалізації ними своїх повноважень. Цей бік гласності є особливо виразним тоді, коли громадські об'єднання, засоби масової інформації і окремі громадяни мають можливість вільно і відверто висловлювати свою думку про діяльність
  7. Тема 1. Поняття, місце і роль адміністративного права в системі права України
    принципом адміністративного права і пройти через весь його зміст. Особливу увагу слід звернути на те, що при визначенні адміністративного права необхідно враховувати єдність трьох головних 11 функцій, а саме: а) управлінської (тобто регулювання управлінської діяльності); б) правореалізаційної (реалізація прав і свобод громадян); в) правозахисної (захист порушених прав і свобод громадян). Саме
  8. III. ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
    принципах: верховенство Конституції і законів України; пріоритет прав та свобод людини і громадянина; патріотизм; професіоналізм і компетентність; .їм ^ оптимальне поєднання повноважень та відповідальності; політична і релігійна нейтральність; ;*и відкритість і прозорість. Зазначені цілі, завдання і принципи обумовлюють головні функції державної служби, зокрема: 207 забезпечення
  9. Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА: НОВІ ПОГЛЯДИ НА ЙОГО РОЛЬ, ЗМІСТ І СИСТЕМУ В ДЕМОКРАТИЧНІЙ ПРАВОВІЙ ДЕРЖАВІ
    принципову єдність процесу реалізації цієї гілки влади зі змістом управлінської діяльності держави. Це дозволяє визначити виконавчу владу і державне управління своєрідними сторонами - умовно кажучи, "статикою" і "динамікою" - єдиного явища, яке, за звичаєм, позначається як управлінська (або адміністративна) сфера діяльності держави. Разом з тим, слід враховувати, що державне управління, за
  10. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
    принципу формально-декларованого "демократичного", а насправді - цілком "бюрократичного" - централізму в побудові системи і діяльності органів виконавчої влади. В умовах невиправдано високої централізації державного управління головним показником роботи є не якісне виконання органом чи посадовою особою нормативно визначеної компетенції, 257 функцій та повноважень, а механічне відтворення
© 2014-2022  ibib.ltd.ua