Головна
ГоловнаІсторіяІсторія Росії (підручники) → 
« Попередня Наступна »
П.С. Самигин. Історія - Вид. 7-е. - Ростов н / Д: «Фенікс». - 478, [1] с. - (Середня професійна освіта)., 2007 - перейти до змісту підручника

6.2.1. Радянське суспільство в післявоєнний периол. Апогей сталінського тоталітаризму (1945-53 рр..)

Перші повоєнні роки життя радянського суспільства характеризувалися посиленням тоталітарних тенденцій. Дана обставина можна частково пояснити тим, що специфіка суспільних настроїв в ході війни, а також після її завершення, насамперед у середовищі наукової і творчої інтелігенції, полягала в надії на лібералізацію життя, ослаблення жорсткого партійно-державного контролю. З'явилося прагнення до розвитку і зміцненню культурних контактів з США, Англією, Францією. Мова про всебічний післявоєнне співробітництво йшла на Ялтинській і Потсдамській конференціях. І така співпраця налагоджувалося.

Однак міжнародна обстановка незабаром після виття-

392

ни різко змінилася. Почалася холодна війна. Курс на співпрацю з країнами Заходу змінився концепцією протистояння капіталістичному табору. У цих умовах керівництво СРСР перейшло до здійснення політики «загвинчування гайок» щодо інтелігенції, тиск на яку кілька ослабла в останні роки війни. У 1946 - 1948 рр.. було прийнято кілька постанов ЦК ВКП (б) з питань культури. У країні почалася масована кампанія, що проводилася під прапором боротьби за «утвердження радянського патріотизму» проти «згубного впливу Заходу», за «перевиховання» інтелігенції.

Гонінням зазнали такі видатні діячі культури, як письменник М. Зощенко, поетеса А. Ахматова, композитори Д. Шостакович, Ю. Шапорін, С. Прокоф'єв, кінорежисери Е. Казакевич, С. Ейзенштейн і багато інші.

Втручання влади не уникли і деякі сфери науки. Ідеологічний контроль особливо жорстко здійснювався в наукових дослідженнях з історії, філософії, політичної економії. Проведені за ініціативою партії дискусії в різних областях науки по суті справи були засобом засудження великих вчених, погляди яких, на думку партійного апарату, не відповідали концепціям марксизму-ленінізму.

Духовний гніт супроводжувався і фізичним терором. У другій половині 40-х рр.. в країні поновилися масові репресії. Знову арештовувалися люди, випущені з таборів у роки війни. Репресії не досягли масштабів 30-х рр.. Не було гучних показових процесів, але вони були досить широкими, йшлося про сотні тисяч засуджених.

Найбільш великим стало «Ленінградське справа» (1949 - 1951 рр..). Формально воно почалося в січні 1949 після надійшла в ЦК ВКП (б) анонімної записки про фальсифікацію результатів виборів секретарів Ленінградського обкому і міськкому, а завершилося зняттям з роботи більше 2 тис. керівників, коли-небудь працювали в Ленінграді, і стратою понад 200 з них. Вони були звинувачені у спробі зруйнувати СРСР, нібито протиставивши Росію Союзу, а Ленінград - Москві. Серед страчених були: член Політбюро і голова Держплану СРСР Н.А. Піднесений-

393

ський, секретар ЦК ВКЩб) А.А. Кузнєцов, голова РМ УРСР М.І. Родіонов, глава Ленінградської партійної організації П.С. Попков та ін

Наприкінці 40-х років проявилося яскраво виражене прагнення Сталіна до зміцнення свого єдиновладдя. Головним знаряддям, що сприяє досягненню цієї мети, як і колись, були органи державної безпеки. Вони завжди знаходилися під особистим контролем Н.В. Сталіна, але в кінці 40-х - початку 50-х рр.. їх керівництво вождем стало безпосереднім і прямим. Іншим знаряддям здійснення сталінської диктатури була Комуністична партія. Вона залишалася розділеною на дві нерівні частини. Перша - мільйонні маси рядових членів партії, які були повністю усунені від реальної участі у вирішенні державних і партійних справ, але активно залучені в пропаганду та реалізацію рішень. І друга - ієрархічна система партійної номенклатури з потужним, добре організованим апаратом, реально управляє країною, верховна влада в якій належала чолі партії і держави - І.В. Сталіну.

У цих умовах Рад усіх рівнів не грали якоїсь суттєвої ролі в керівництві СРСР-Тринадцять з Головіної років, з березня 1939 по жовтень 1952 р., не скликались з'їзди партії. П'ять з половиною років е лютого 1947 по жовтень 1952 р. - пленуми ЦК. Навіть Політбюро (10 членів і чотири кандидати в члени) майже ніколи не збиралося в повному складі. Всі важливі питання вирішувалися на засіданнях дуже вузького кола осіб сталінського оточення, куди входили В. Молотов, Л. Берія, Г. Маленков, Л. Каганович, М. Хрущов, К. Ворошилов. Режим особистої влади Сталіна, що встановився з кінця 30-х рр.. досяг свого апогею. Вся ідеологічна пропаганда була спрямована на всебічне зміцнення культу особи вождя.

Вона пронизувала діяльність всіх організацій, - як партійних, так і державних, науку і освіту, літературу і мистецтво.

Кінець 40-х - початок 50-х рр.. відзначені твердженням імперської ідеології, все більш відкритим проявом державного антисемітизму. У СРСР розгорнулася широка антисемітська компанія. У 1948 р. почалися арешти представників єврейської інтелігенції. Ці заходи напів-

394

чилі назву кампанії по боротьбі з «безрідним космополітизмом». В обстановці секретності були засуджені до смерті і розстріляні члени Антифашистського єврейського комітету. Їх звинуватили в організації антидержавної діяльності, у здійсненні шпигунства на користь США. Все єврейське населення країни розглядалося як масовий ворог радянського народу.

Напередодні XIX з'їзду Сталін організував нову провокацію, яка повинна була послужити сигналом до початку чергового витка репресивних акцій. У вересні

1952 каральні органи заарештували ряд керівних працівників Кремлівської лікарні та лікарів, обслуговують ших членів Політбюро і їхні родини. Їх звинувачували в прича стности до змови з метою умертвіння керівників держави і партії шляхом завідомо неправильного ліку вання. Передбачалося, що судовий процес відбудеться в березні 1953 р., і він буде публічним. Хоча в числі арес Това були не тільки євреї, але й росіяни, українці, справу відразу взяло антисемітський характер. У опублико ванном сповіщенні прямо вказувалося, що свою терористи стическими і шпигунську діяльність заарештовані лікарі здійснювали за вказівками іноземних розвідок і під керівництвом міжнародних сіоністських організацій, що розташовувалися в США.

По всій країні були організовані мітинги, учасники яких вимагали смертної кари для «лікарів-убивць» і закликали до посилення «більшовицької пильності». Готувалася нова хвиля масового терору, яку запобігла лише раптова кончина Сталіна в березні

1953

Після смерті І.В. Сталіна почалася нова епоха в соціально-економічному та політичному розвитку радянського суспільства.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 6.2.1. Радянське суспільство в післявоєнний периол. Апогей сталінського тоталітаризму (1945-53 рр..) "
  1. 5. Громадянська війна. Політика «воєнного комунізму» (1917-1921 рр..)
    До середини 80-х років у радянській історіографії історія громадянської війни незмінно розглядалася з позицій звитяжних переможців - «червоних» над «білими» та іноземними інтервентами . А в сталінський час вона була наповнена чималим числом міфів і легенд і одночасно умовчаннями про дійсні події, полководців і воєначальників. У військово-історичних дослідженнях, як правило, не
  2. 2. Проблеми науки і культури
    У роки панування марксистсько-ленінської ідеології духовність розумілася як особливий вищий результат суспільно-історичної практики людей, як відображення буття, а головним завданням соціалістичної культури оголошувалося формування нової людини, будівника комунізму. Тому все духовне життя суспільства була ідеологізована і політизована. Особливо яскраво ця тенденція проявилася в післявоєнні
  3. 2.Проблеми науки і культури
    У роки панування марксистсько-ленінської ідеології духовність розумілася як особливий вищий результат суспільно-історичної практики людей, як відображення буття, а головним завданням соціалістичної культури оголошувалося формування нової людини, будівника комунізму. Тому все духовне життя суспільства була ідеологізована і полі-тизированной. Особливо яскраво ця тенденція проявилася в
  4. Сутність сталінського тоталітаризму.
    Головною характерною рисою політичного режиму в 30-і роки стало перенесення центру ваги на партійні, надзвичайні і каральні органи. Рішення XVTI з'їзду ВКП (б) значно посилили роль партійного апарату: він отримав право безпосередньо займатися державним і господарським управлінням, вище партійне керівництво придбало необмежену свободу, а рядових комуністів зобов'язали строго
  5. ПОЧАТОК РЕФОРМИ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СРСР. І989 - ПОЧАТОК 1990
    Події 1985-1988 рр.. «Розв'язали» ряд дуже важливих соціально-Ьшномічсскіх, соціально-політичних та ідеологічних процесів, які в 1989-1990 рр.. зажили своїм життям, все більш виходячи?-під контролю ініціаторів перетворень і дестабілізуючи ударственную життя і керування єдиною країною. Багато авторів, які вивчають історію перебудови, вважають пе-.ломним для її історії не 1991, і не 1990, а
  6. Глава восьма. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
    Виникнення Російської держави. Різні типи і форми держави в історії Росії. Поняття російської державності, основні характеристики. Соціально-політичні та ідеологічні передумови виникнення Радянської держави. Етапи розвитку радянського суспільства і Радянського дер-жави. Радянська форма правління та її еволюція на сучасному етапі. Основні зовнішні та внутрішні
  7. § 5. Фашизм: загальні риси та особливості розвитку в міжвоєнний період
    Надзвичайна соціально-політична обстановка, яка була створена найглибшою економічною кризою 1929 - 1933 Р., настійно вимагала від ідеологів і політиків основних країн світу рішучого посилення ролі держави в економіці і соціальних відносинах. Найважливішим і найбільш перспективним варіантом вирішення цього завдання вже в 30-ті роки стала ліберально-реформістська модель державного
  8. § 1. Радянське суспільство в середині 1940 - середині 1950-х р.
    Перемога у Великій Вітчизняній війні викликала підйом в суспільно-політичному житті країни. Втілившись у масовому ентузіазмі, трудовий героїзм робітників, колгоспників, інтелігенції, він став одним з головних факторів, що забезпечили успішне відновлення народного господарства. Перемога в жорстокій війні породила надії на зміни, на краще життя, невизначені ілюзії. Однак сталінське
  9. Поляризація повоєнного світу і «холодна війна»
    Друга світова війна призвела до корінних змін у світі і міжнародних відносинах. Були повалені фашистська Німеччина та Італія, мілітаристська Японія, покарані воєнні злочинці, створена міжнародна організація - Організація Об'єднаних Націй. Все це продемонструвало відносну згуртованість держав-переможниць. Великі держави провели скорочення збройних сил: США з 12 до 1,6
  10. Відновлення народного господарства країни
    Перемога над фашизмом дісталася Радянському Союзу дорогою ціною. Нанесені війною людські й матеріальні жертви були дуже важкі. Загальні безповоротні людські втрати оцінюються приблизно в 27 млн. осіб, що становило шосту частину активного населення країни. Піддалися руйнуванню більшість промислових центрів на європейській частині країни і всі основні житниці - Україна, Північний Кавказ,
© 2014-2020  ibib.ltd.ua