| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
6.2.1. Радянське суспільство в післявоєнний периол. Апогей сталінського тоталітаризму (1945-53 рр..) |
||
|
Перші повоєнні роки життя радянського суспільства характеризувалися посиленням тоталітарних тенденцій. Дана обставина можна частково пояснити тим, що специфіка суспільних настроїв в ході війни, а також після її завершення, насамперед у середовищі наукової і творчої інтелігенції, полягала в надії на лібералізацію життя, ослаблення жорсткого партійно-державного контролю. З'явилося прагнення до розвитку і зміцненню культурних контактів з США, Англією, Францією. Мова про всебічний післявоєнне співробітництво йшла на Ялтинській і Потсдамській конференціях. І така співпраця налагоджувалося. Однак міжнародна обстановка незабаром після виття- 392 ни різко змінилася. Почалася холодна війна. Курс на співпрацю з країнами Заходу змінився концепцією протистояння капіталістичному табору. У цих умовах керівництво СРСР перейшло до здійснення політики «загвинчування гайок» щодо інтелігенції, тиск на яку кілька ослабла в останні роки війни. У 1946 - 1948 рр.. було прийнято кілька постанов ЦК ВКП (б) з питань культури. У країні почалася масована кампанія, що проводилася під прапором боротьби за «утвердження радянського патріотизму» проти «згубного впливу Заходу», за «перевиховання» інтелігенції. Гонінням зазнали такі видатні діячі культури, як письменник М. Зощенко, поетеса А. Ахматова, композитори Д. Шостакович, Ю. Шапорін, С. Прокоф'єв, кінорежисери Е. Казакевич, С. Ейзенштейн і багато інші. Втручання влади не уникли і деякі сфери науки. Ідеологічний контроль особливо жорстко здійснювався в наукових дослідженнях з історії, філософії, політичної економії. Проведені за ініціативою партії дискусії в різних областях науки по суті справи були засобом засудження великих вчених, погляди яких, на думку партійного апарату, не відповідали концепціям марксизму-ленінізму. Духовний гніт супроводжувався і фізичним терором. У другій половині 40-х рр.. в країні поновилися масові репресії. Знову арештовувалися люди, випущені з таборів у роки війни. Репресії не досягли масштабів 30-х рр.. Не було гучних показових процесів, але вони були досить широкими, йшлося про сотні тисяч засуджених. 393 ський, секретар ЦК ВКЩб) А.А. Кузнєцов, голова РМ УРСР М.І. Родіонов, глава Ленінградської партійної організації П.С. Попков та ін Наприкінці 40-х років проявилося яскраво виражене прагнення Сталіна до зміцнення свого єдиновладдя. Головним знаряддям, що сприяє досягненню цієї мети, як і колись, були органи державної безпеки. Вони завжди знаходилися під особистим контролем Н.В. Сталіна, але в кінці 40-х - початку 50-х рр.. їх керівництво вождем стало безпосереднім і прямим. Іншим знаряддям здійснення сталінської диктатури була Комуністична партія. Вона залишалася розділеною на дві нерівні частини. Перша - мільйонні маси рядових членів партії, які були повністю усунені від реальної участі у вирішенні державних і партійних справ, але активно залучені в пропаганду та реалізацію рішень. І друга - ієрархічна система партійної номенклатури з потужним, добре організованим апаратом, реально управляє країною, верховна влада в якій належала чолі партії і держави - І.В. Сталіну. У цих умовах Рад усіх рівнів не грали якоїсь суттєвої ролі в керівництві СРСР-Тринадцять з Головіної років, з березня 1939 по жовтень 1952 р., не скликались з'їзди партії. П'ять з половиною років е лютого 1947 по жовтень 1952 р. - пленуми ЦК. Навіть Політбюро (10 членів і чотири кандидати в члени) майже ніколи не збиралося в повному складі. Всі важливі питання вирішувалися на засіданнях дуже вузького кола осіб сталінського оточення, куди входили В. Молотов, Л. Берія, Г. Маленков, Л. Каганович, М. Хрущов, К. Ворошилов. Режим особистої влади Сталіна, що встановився з кінця 30-х рр.. досяг свого апогею. Вся ідеологічна пропаганда була спрямована на всебічне зміцнення культу особи вождя. Кінець 40-х - початок 50-х рр.. відзначені твердженням імперської ідеології, все більш відкритим проявом державного антисемітизму. У СРСР розгорнулася широка антисемітська компанія. У 1948 р. почалися арешти представників єврейської інтелігенції. Ці заходи напів- 394 чилі назву кампанії по боротьбі з «безрідним космополітизмом». В обстановці секретності були засуджені до смерті і розстріляні члени Антифашистського єврейського комітету. Їх звинуватили в організації антидержавної діяльності, у здійсненні шпигунства на користь США. Все єврейське населення країни розглядалося як масовий ворог радянського народу. Напередодні XIX з'їзду Сталін організував нову провокацію, яка повинна була послужити сигналом до початку чергового витка репресивних акцій. У вересні 1952 каральні органи заарештували ряд керівних працівників Кремлівської лікарні та лікарів, обслуговують ших членів Політбюро і їхні родини. Їх звинувачували в прича стности до змови з метою умертвіння керівників держави і партії шляхом завідомо неправильного ліку вання. Передбачалося, що судовий процес відбудеться в березні 1953 р., і він буде публічним. Хоча в числі арес Това були не тільки євреї, але й росіяни, українці, справу відразу взяло антисемітський характер. У опублико ванном сповіщенні прямо вказувалося, що свою терористи стическими і шпигунську діяльність заарештовані лікарі здійснювали за вказівками іноземних розвідок і під керівництвом міжнародних сіоністських організацій, що розташовувалися в США. По всій країні були організовані мітинги, учасники яких вимагали смертної кари для «лікарів-убивць» і закликали до посилення «більшовицької пильності». Готувалася нова хвиля масового терору, яку запобігла лише раптова кончина Сталіна в березні 1953 Після смерті І.В. Сталіна почалася нова епоха в соціально-економічному та політичному розвитку радянського суспільства. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 6.2.1. Радянське суспільство в післявоєнний периол. Апогей сталінського тоталітаризму (1945-53 рр..) " |
||
|
||