Головна
ГоловнаІсторіяВсесвітня історія (підручники) → 
« Попередня Наступна »
Л. А. Колоцей, М. Я. Колоцей, М.В.Мартен, І. Д. Бєльська. Всесвітня історія новітнього часу: Учеб. пособіе.В 2 ч. Ч. 1 - 1917 - 1945 роки Л. А. Колоцей, М. Я. Колоцей, М.В.Мартен, І. Д. Бєльська / Відп. ред. Л. А. Колоцей. - Гродно: ГрГУ, 2002. - 226 с., 2002 - перейти до змісту підручника

§ 5. Фашизм: загальні риси та особливості розвитку в міжвоєнний період


Надзвичайна соціально-політична обстановка, яка була створена найглибшою економічною кризою 1929 - 1933 Р., настійно вимагала від ідеологів і політиків основних країн світу рішучого посилення ролі держави в економіці і соціальних відносинах. Найважливішим і найбільш перспективним варіантом вирішення цього завдання вже в 30-ті роки стала ліберально-реформістська модель державного регулювання, яка опинилася в подальшому магістральним шляхом розвитку сучасного капіталізму, зігравши провідну роль в процесі його перетворення в державно-регульований і соціально-орієнтоване суспільство.
Проте в конкретній обстановці 30-х років у ряді країн, що відрізнялися меншою зрілістю капіталістичного розвитку або опинилися в силу ряду причин в особливо скрутному становищі, була застосована інша, тоталітарна модель державного регулювання, яка за своїм характером і основними ознаками принципово відрізнялася від ліберально-реформістської моделі. Найбільш повна, класична модель тоталітарного режиму в країнах Західної Європи була встановлена ??в 30-ті роки в Німеччині.
Постає питання: чому саме Німеччина стала такою країною? Адже Німеччина аж ніяк не була відсталою державою. Навпаки, вона була однією з найбільш розвинених країн капіталізму. Німецька монополістична буржуазія володіла величезним економічним могутністю. Робочий клас Німеччини був досить численним і добре організованим. У його розпорядженні були сильні профспілки, масові та впливові політичні партії. У рамках буржуазно-демократичного ладу
Веймарської парламентської республіки вони мали великий політичну вагу. На виборах до рейхстагу у травні 1928 р., в найбільш сприятливий період стабілізації, дві робочі партії Німеччини - СДПН і КПН - отримали в цілому близько 40% голосів виборців.
І в цій передовій, цивілізованій європейській країні, яка дала світові багато великих діячів науки і культури, в 1933 р. прийшов до влади фашизм, що поставив під загрозу елементарні завоювання цивілізації. Ще більш парадоксальним було те, що націонал-соціалістська партія прийшла до влади легально, за підтримки значних верств населення країни.
Які були основні причини приходу до влади фашизму?
Відповідь на це питання вже в 30-і роки, а особливо після 1945 р., після розгрому фашизму в результаті другої світової війни, намагалися дати багато вчених і політики. У перші повоєнні роки німецькі вчені вважали відповідальним за прихід нацизму до влади Гітлера, «демонічну природу його особистості». «Одна людина зумів привести Європу до страшної катастрофи. Однією силою своєї волі він кинув у полум'я весь світ », - писав в 1948 р. Герхард Ріттер. Відповідно до цього йшлося про випадковість фашизму.
Однак ця концепція була занадто спрощеною. Тому в історіографії країн Заходу в 50 - 60-ті роки набула широкого поширення більш глибока концепція, яка претендувала на об'єктивність. Суть її полягала в тому, що фашизм і інші різновиди тоталітаризму оцінювалися як «ураження століття мас». Вступ народних мас на історичну арену, вперше позначилося ще в період Великої французької революції, але з особливою силою проявилося в ХХ в. у подіях Жовтневої революції в Росії та інших революційних рухах тих років, розцінювалося прихильниками цієї концепції як вторгнення в історичний процес сліпий, ірраціональної сили, як ознака кризи європейського лібералізму XIX в., як вираження антидемократичних устремлінь мас. Робився висновок, що фашизм, Гітлер і інші вожді тоталітаризму - це продукт «століття мас», виразники їхніх почуттів, прагнень, страхів, утопій.
Прямий зв'язок між фашизмом і великим капіталом прихильниками цієї теорії заперечувалася. Правда, у ряді праць західних істориків визнавалися факти активної підтримки
окремими представниками корпорацій націонал-соціалістів на їх шляху до влади. Однак стверджувалося, що монополістична буржуазія Німеччини в цілому не несе відповідальності за встановлення фашизму. Ця концепція дає вкрай односторонню трактування дійсного шляху фашизму до влади.
На противагу їй марксистська історіографія висувала протилежну концепцію. Стверджувалося, що німецький фашизм - це насамперед породження реакційних кіл корпоративного капіталу, що зробили націонал-соціалістської партії рішучу економічну та політичну підтримку. Відповідно до цього аж до 90-х років у радянській історіографії панувало традиційне для неї визначення сутності фашистської диктатури як «відкритої терористичної диктатури найбільш реакційних, найбільш імперіалістичних, найбільш шовіністичних кіл фінансового капіталу». Саме вони привели нацизм до влади в Німеччині, використавши дрібнобуржуазне фашистське дви-ються у своїх інтересах. Марксистська концепція настільки ж одностороння, як і протилежна концепція фашизму як «породження століття мас».
Сучасна наукова концепція фашизму визначає його як найбільш радикальну форму тоталітарної диктатури. Вся повнота влади зосереджена в руках партійно-державної бюрократії на чолі з всевладним фюрером. Вона здійснювала панування над усіма соціальними верствами суспільства. Зрозуміло, фашистський режим активно захищав інтереси найбільш могутніх економічних груп - корпоративної буржуазії і юнкерства. Він зберігав широку масову базу, використовуючи методи соціального патерналізму. Але в той же час він нещадно придушував всі спроби опору, всі прояви інакомислення, підпорядковував все суспільство суворої регламентації і тотальному контролю. У цьому сенсі німецький нацизм став єдиною в Західній Європі класичної, найбільш повною формою тоталітарної диктатури. Навіть найбільш близький до цієї класичної моделі італійський фашизм все ж таки не досягав такої повноти панування фашистської влади, такого абсолютного контролю над думками і діями пересічних громадян. Тим більше відрізнялися від гітлерівської моделі варіанти так званої іберійської моделі фашизму. У міжнародних відносинах фашизму притаманна агресивна загарбницька політика.
Фашизм існував як ідеологія, політичний рух і форма політичного режиму. Він представляв собою синтез націоналізму з немарксистським соціалізмом, рух, заснований на протидії лібералізму, демократії та марксизму, які розглядалися як різні прояви матеріалістичного зла.
Найважливіші його ідеї почали формуватися з початком модернізації європейського континенту в кінці XIX ст. і при-няли більш-менш окреслений вигляд до початку першої світової війни. Війна внесла істотний внесок у кристалізацію фашистської ідеології не тільки в силу того, що вона продемонструвала здатність націоналізму мобілізувати маси, але й тому, що вона показала величезні потенціали сучасної держави. Вона розкрила абсолютно нові можливості економічного планування та мобілізації державної економіки та приватної власності на службу державі. Держава стала розглядатися як єдине втілення ідеї національного духу. Війна продемонструвала, наскільки слабка прихильність людей принципам інтернаціоналізму і як легко їх можна мобілізувати на службу інтересам національної держави.
У цьому контексті поява фашистських партій і диктатур в 20 - 30-ті роки в умовах широкомасштабних лих, крах традиційних ідеалів і цінностей, викликаних Першою світовою війною, виглядає цілком закономірним. Серед них були режим М. Хорті в Угорщині, встановлений в 1919 р., авторитарно-монархічний режим в Болгарії, військово-монархічна диктатура М.Прімо до Рівери в Іспанії (1923 - 1930 р.).
Особливо важливе значення мали поява і швидкий успіх фашистського руху в Італії. Спекулюючи на труднощах післявоєнного періоду, вміло використовуючи невдоволення широких верств населення поразкою у війні і її підсумками, восени 1922 р. в Італії фашистська партія на чолі з Б. Муссоліні прийшла до влади. У 1926 р. диктаторський режим був встановлений в Португалії. Невдоволення підсумками Версальської системи стало тим вирішальним важелем, за допомогою якого А.Гітлер і його поплічники втягнули у нацистський рух найширші верстви німецького народу.
Фашистські перевороти, вчинені в Італії, Німеччині, Іспанії та деяких інших країнах, носили «консерва-
тивний» характер, оскільки в їх основі лежали праворадикальні ідеї націоналізму, расизму, імперської великодержавності, апологія насильства та ін
Подальшому розширенню впливу і поширення фашизму в Європі сприяв великий економічна криза 30-х років. Кульмінаційним пунктом торжества фашистських ідей в Європі стала перемога в січні 1933 р. на парламентських виборах націонал-соціалістичної партії в Німеччині. Слідом за цим диктаторські фашистські або напів-фашистські режими була встановлені в 1934 р. в Австрії, в 1936 р. - в Греції, в 1938 р. - в Румунії, в 1939 р. - в Іспанії. Фашистські рухи і партії стали помітним суспільно-політичним чинником і в деяких країнах з парламентською демократією, хоча їм і не вдалося наблизитися до важелів влади.
Націонал-соціалістичної партії вдалося забезпечити підтримку основних верств німецького народу. Найбільшою мірою це відноситься до маси середніх верств, які активно залучалися до складу величезного бюрократичного апарату. За своїм соціальним складом цей апарат був в основному дрібнобуржуазним. Це найтіснішим чином зв'язало середні верстви Німеччині з нацизмом, з його злочинними акціями.
Робочий клас Німеччини проявив найбільшу стійкість. Він останнім піддався фашистської обробці. Але все ж на певному етапі більшість робітничого класу схилилося до підтримки нацистського режиму. Свою роль тут відіграли соціальна демагогія і національна ідея. Фашизм віддавав моральний і теоретичний пріоритет концепції нації і навіть раси, визначальну роль в ідеології нацизму зайняли поняття «кров» і «раса», як наслідку їй були притаманні шовінізм і расизм.
Широка підтримка стала головною причиною соціальної стабільності тоталітарного нацистського режиму Німеччини. Це й зумовило порівняльну слабкість внутрішнього опору нацизму, ізольованість антифашистського руху в Німеччині. Ось чому крах німецького фашизму стало не результатом внутрішнього опору, а результатом військового розгрому, результатом того, що авантюристський курс нацизму на завоювання світового панування згуртував проти нього на світовій арені всіх тих, кому погрожував цей злочинний людиноненависницький курс.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " § 5. Фашизм: загальні риси та особливості розвитку в міжвоєнний період "
  1. Глава пя-тая. ПРИСТРІЙ ДЕРЖАВИ
    фашизм від інших форм тоталітаризму. Для фашистського режиму характерні опора на шовіністичні кола великого капіталу, злиття державного апарату з монополіями, військово-бюрократичний централізм, який веде до занепаду ролі центральних і місцевих представницьких установ, зростання дискреційних повноважень виконавчих органів державної влади, зрощення партій і профспілок з
  2. Глава восьма. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
    фашизму. У силу цього геополітичні акції Росії тривалий час замовчувалося або камуфлювалися. Наприклад, той історичний факт, що саме Росія впродовж століть збирала в єдину державність народи, які населяють Східно-Європейську рівнину, для організації їх ефективної хо-дарської життя, захисту від тиску народів, періодично насуваються зі степу. У дійсності
  3. Глава дев'ятнадцята. Правомірної поведінки, ПРАВОПОРУШЕННЯ І ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
    фашизм ». Та й навряд чи це треба робити! Так, принаймні, виявилася невдалою спроба Президента Російської Федерації доручити Російської Академії наук виробити поняття «фашизм». Адже фашизм - це та ідеологія, і політична діяльність, і організаційні форми. Замість цієї пропозиції цілком достатнім була б послідовна реалізація притягнення до встановленої юридичної
  4. ТЕМИ І ПЛАНИ семінарських занять
    фашизму?
  5. 6.Новое в археологічному вивченні давньоруського міста
    спільні риси в їх розвитку. До 80-м рокам найбільшого поширення в історичній і археологічній науці одержало визначення міста як багатофункціонального поселення, що відповідав різним потребам феодального суспільства (думки вчених на цей рахунок були проаналізовані В.В. Карловим). Ще в 1964 році, узагальнюючи досвід багаторічних археологічних робіт у містах, Б. А. Рибаков висловив точку
  6. 7. Радянська влада і церква
    фашизмом. До того ж багато факти цих негативних явищ використовувалися противниками радянської держави. Якщо знищення партійних, військових і наукових кадрів не було пов'язано з прагненням знищити Комуністичну партію, армію і науку, то регулярна планова розправа з релігійними діячами розглядалася Сталіним і керівництвом НКВД як один з головних напрямків внутрішньої
  7.  Список використаної літератури.
      загальні та регіональні риси. Владивосток, 1998. Номоконов В.А. Організована злочинність: тенденції, перспективи боротьби. Владивосток, 1999. Номоконов В.А. Особливості протиправного проникнення організованої злочинності в економіку Далекого сходу / / Соціально-економічні та політичні процеси в країнах АТР. Владивосток 1997. Проблеми боротьби з кримінальним ринком, економічної та
  8.  2.1. Реформування як засіб посилення цивільного контролю над силовими структурами
      фашизм або типові режими третього світу) питання про громадянське управлінні армією і військовою політикою просто не встає. Військова і політична влада там глибоко інтегровані, бо військова сила служить основою влади, головною запорукою режиму політичного, економічного та ідеологічного примусу. Саме там військова сила стає основою держави і головною метою його економічної та
  9.  § 1. Власність і право власності
      загальні межі здійснення цивільних прав, встановлені ст. 10 ГК. На власника також покладається обов'язок у випадках, на умовах і в межах, передбачених законом і іншими правовими актами, допускати обмежене користування його майном іншими особами. Зазначені обставини підлягають врахуванню при формулюванні загального визначення права власності. Нарешті, даючи визначення
  10.  Глава друга. ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ
      загальні і класові інтереси. Державна влада поширюється на всю територію держави, крутиться від імені держави, вона одна з форм політичної влади. Зрозуміло, не слід розуміти державну владу як спосіб впливу виключно за допомогою насильства. Свого часу добре визначив помилковість такого погляду Талейран, коли помітив: «Багнети, государ, го-дятся для всього,