| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 6. Німеччина в період фашистської диктатури |
||
|
У середині 20-х років намітилася тимчасова стабілізація капіталізму в Німеччині. З 1924 р. ділові кола Великобританії, США, Франції починають виступати за розширення економічного співробітництва з Німеччиною. За планом комісії експертів під керівництвом Ч. Дауеса Німеччини були надані гарантії міжнародних позик і пом'якшений порядок виплати репарацій. В результаті за період з 1924 по 1930 р. Німеччина отримала 63 млрд. золотих марок. Основна частина кредитів була використана для структурної перебудови економіки, розвитку наукоємних галузей, енергетики, мережі комунікацій. Відбувалося зрощення німецького та американського, англійського капіталу, створювалися спільні підприємства і банківські об'єднання. Концерни Круппа, Хен нікелю, Дорньє, Юнкерса відновлювали заборонене Версальським договором виробництво в своїх філіях на території інших країн, в тому числі СРСР. Вже в 1926 р. у Німеччині починається впевнене економічне піднесення. У 1929 р. рівень виробництва досяг 117% порівняно з 1913 р. За основними промисловими показниками Німеччина вийшла на друге-третє місце у світі. Однак економічна стабілізація мала і зворотний бік. Країна опинилася в стані сильної фінансової залежності, намітився явний перекіс у бік галузей, що виробляють засоби виробництва. Ринок споживчих товарів залишався ненасиченим. Складним було і соціальне становище. Рівень життя в Німеччині залишався одним з найнижчих в Європі. Ці труднощі почасти компенсувалися хвилею оптимізму, що охопила країну. Німеччина вперше повною мірою вдихнула політичну свободу. Веймарська республіка стала символом розквіту культури, розкріпаченого мистецтва. Протягом декількох років Німеччина не знала не тільки серйозних політичних криз, але й робітничих страйків. Проте, видимість національного єднання приховувала симптоми майбутньої кризи. Прискорена модернізація, нерівномірний розвиток соціально-економічної сфери, збереження нерівноправного становища Німеччини на міжнародній арені накопичували вибухонебезпечний соціальний матеріал. Тривожним сигналом став хід президентських виборів 1925 р., коли фельдмаршал Гінденбург здобув перемогу благо- даруючи гучного націоналістичної пропагандистської кампанії. Підсумки виборів до рейхстагу в 1928 р. також показали швидке зростання електорату найбільш радикальних партій - КПГ, СДПН, НСДАП. Початок в 1929 р. світової економічної кризи, що охопила відразу ж і німецьку економіку, призвело до подальшого загострення політичної ситуації. За три роки кризи падіння виробництва в Німеччині склало 58%. Загострилися соціальні проблеми, різко зросло безробіття. Проте, до 1931 р. Німеччини припадало виплачувати репарації. Уряд Г. Брюнінга, утворене в березні 1930 р., спробувало проводити жорстку антикризову політику, скорочуючи соціальні програми, збільшуючи прямі і непрямі податки, інвестуючи найбільш рентабельні підприємства і галузі. Представляючи втратила колишнє вплив партію Центру і не маючи міцної опори в парламенті, Брюнинг намагався діяти, використовуючи надзвичайні президентські укази, в обхід звичайної парламентської практики. Жорстко придушувалися будь антиурядові виступи. У вересні 1930 Брюнинг переконав президента Гінденбурга достроково розпустити парламент. Однак результати нових виборів виявилися ще більш несподіваними. Ліві партії збільшили свій електорат на 5,6 млн. голосів. І якщо гострий конфлікт між КПГ і СДПГ паралізував дії лівого табору, то націонал-соціалісти перетворювалися на одну з найбільш впливових політичних сил. У 1930 р. НСДАП (створена в 1919 р.) разюче відрізнялася від тієї невеликої, аморфною, екстремістської партії, яка зробила «пивний путч». Попередні роки Гітлер використовував для консолідації свого руху. Перебуваючи в тюремному ув'язненні в Ландберга, Гітлер написав книгу «Майн кампф» («Моя боротьба»). У ній фюрер виклав своє бачення основ націонал-соціалізму. Доктрина нацизму була орієнтована на створення Третього Рейху - тисячолітнього держави арійської раси. Расова ієрархія, в якій німці займали панівне становище, повинна була стати основою нового світового порядку. Боротьба за світове панування розглядалася Гітлером не як прагматична експансія в економічних і політичних цілях, а як тотальна війна, горнило, в якому німецька нація очиститься від скверни і заслужить право бути вищою расою. Поряд зі звичайними для фашистських рухів ідеями станово-корпоративної системи, переважної ролі держави в економічній життя, однопартійної системи, націонал-соціалізм обгрунтовував особливий морально-етичний і естетичний кодекс, культ сили, боротьби, крові як виразів справжньої здорової людської сутності. Містична і фінансова віра в ідеали націонал-соціалізму, сліпе підпорядкування волі фюрера, готовність до особистого самопожертви розглядалися Гітлером як природна норма внутріпартійного життя. Поряд з оформленням ідеологічної доктрини в середині 20-х років Гітлер провів організаційну перебудову партії. НСДАП стала державою в державі, прообразом майбутнього Третього Рейху. Штурмові загони СА і особиста гвардія фюрера СС створювалися як ядро нової армії і системи державної безпеки. Були створені партійний суд, політичні відділи, дублюючі найважливіші державні відомства, система дочірніх громадських організацій (для молоді, жінок, інтелігенції тощо) і професійних корпоративних союзів. Зміна іміджу НСДАП знову привернуло до неї увагу підприємницьких кіл. Уряд Брюнінга здавалося ненадійним через відсутність масової опори, а штурмовики СА щодня у вуличних бійках з робочими дружинами доводили здатність НСДАП протистояти «крас-ної загрози». З осінь 1931 р. найбільші організації промисловців Німеччини починають дедалі рішучіше вимагати приходу Гітлера до влади. У 1932 р. на президентських виборах за Гітлера і на дострокових парламентських за НСДАП вже голосують більше третини виборців Німеччини. Ще третина німців віддавали свої голоси лівим партіям. Робочі партії не могли об'єднатися на антифашистської платформі. Робочий рух було розколоте. Режим Веймарської республіки стрімко втрачав опору. У цій ситуації 30 січня 1933 президент Гінденбург запропонував Гітлеру пост рейхсканцлера. До повного встановлення фашистської диктатури залишалося ще більше року, але доля Німеччини була практично вирішена. ства поширений на весь державний апарат. Апогеєм консолідації тоталітарного режиму стали події «ночі довгих ножів» 30 червня 1934 р., коли опозиція була знищена і всередині НСДАП. Вбивство в «ніч довгих ножів» Г.Штрас-сірка, лідера антигітлерівського крила НСДАП, а також командира штурмовиків Е. Рема та інших прихильників «лівого крила» остаточно закріпило лідерство Гітлера в НСДАП. Німецький фашизм почав приймати унікальний вигляд, який відрізнявся не тільки від тоталітарної комуністичної моделі в СРСР, а й від фашистських режимів в Італії, Австрії, Іспанії, Португалії. Формально конституція Веймарської республіки не була ліквідована. Однак відповідно до рішення парламенту від 24 березня 1933 законодавчі функції були цілком передані уряду. Після смерті президента Гінденбурга 2 серпня 1934 Гітлер зосередив у своїх руках повноваження рейхсканцлера, президента і головнокомандувача. Принцип фюрерства був поширений на всю державу. Система адміністративного та політичного управління набула вигляду жорсткої пірамідальної ієрархії - опору диктаторської влади фюрера. Вона відтворювала внутрішню структуру НСДАП. Найближчі соратники Гітлера - Герінг, Гіммлер, Геббельс, Лей, Ширах очолили найважливіші державні пости. Під егідою НСДАП була розгорнута широка мережа громадсько-політичних організацій, що охопила переважна більшість німців. Потужною опорою нової державної системи стала система СС, очолювана Генріхом Гіммлером. З особистої охорони Гітлера СС перетворилися на справжню державу в державі. Всі члени вищого керівництва партії і держави входили в СС. Військові підрозділи СС стали прообразом майбутньої армії Третього Рейху. Гіммлер є і безпосереднім керівником таємної державної поліції - гестапо (з 1939 р. гестапо, яке увійшло до складу Головного імперського управління безпеки, очолив Г. Мюллер). Служби гестапо організовували політичний розшук і терор, забезпечували кадрами систему концтаборів, займалися контррозвідкою, боротьбою зі шпигунством. Партійно-державна структура доповнювалася всеохоплюючої ідеологічною системою. На службу офіційній пропаганді були поставлені новітні досягнення в галузі засобів масової інформації, кінематограф, фундаментальна та прикладна наука, мистецтво, спорт, туризм, дозвілля. Йозеф Геббельс, рейхсміністр народної освіти і пропаганди, передбачив багато елементи сучасної теорії впливу на масову свідомість. Під його керівництвом була створена небачена ідеологічна машина, що перетворила ідеї націонал-соціалізму в цілісний світоглядний, морально-етичний комплекс, ефективну систему виховання «нової людини», яка відкидає цінності гуманізму і демократії, основи раціоналістичного світосприйняття. В умовах найжорстокішого терору, встановленого фашистами в країні, було винятково важко вести боротьбу проти нього. Соціал-демократи майже повністю припинили свою діяльність. Знекровлена компартія після арешту 3 березня 1933 Ернста Тельмана, кинутого до берлінської в'язниці Маобіт, також різко знизила свою активність, але, пішовши в глибоке підпілля, продовжувала виступати проти фашистської диктатури. У середині 30-х років вона, спираючись на рішення Комінтерну, розробила нову тактику і займалася створенням антифашистського народного фронту. Комуністи поширювали серед робітників нелегальні газети, листівки, організовували саботаж, створювали спільні з соціал-демократами підпільні осередки. Комуністична партія енергійно викривала агресивну політику німецького фашизму. Німецькому народу не вдалося своїми силами знищити фашистську диктатуру. Антифашистські сили в країні в результаті своєї розрізненості виявилися слабкими, не змогли протистояти скачуванню країни до катастрофи. Найважливішою сферою державного управління в Третьому Рейху стала економіка. Вже з кінця 1934 була введена система всебічної регламентації зовнішньоторговельних і валютних операцій, вжито заходи для скорочення залежності Німеччини від імпорту сировини і товарів. Для розгортання широких інвестиційних програм використовувалися можливості національної фінансової системи. Віртуозні маніпуляції рейхміністра економіки Ялмара Шахта системою кредиту, державних цінних паперів і бюджетом дозволили при повній відсутності фінансових резервів в найкоротші терміни пожвавити виробництво. Швидко розширювався державний сектор економіки. До 1937 р. національний дохід подвоївся, промислове виробництво зросло на 1 лютого%, а безробіття зменшилася з шести до одного мільйона чоловік. Завдяки загальному забороні підвищення цін і зростання зар- ти, а також часткового введенню карткової системи, стабілізувалася система споживання. У 1933 - 1935 р. була створена розгалужена система економічного регулювання. До її складу входило Імперське мі-ністерство господарства, галузеві міністерства, Напівдержавна Організація промислового господарства, що об'єднала колишні союзи підприємців. Економічна політика керівництва Третього Рейху істотно змінювала характер трудових відносин і положення основних соціальних груп. Велика буржуазія використовувала всі переваги державної протекціоністської системи, була захищена режимом від страйкового руху робітників. В умовах регламентованого ринку значно знижувалася ступінь підприємницького ризику, проте, зменшувалися і свобода підприємництва, і можливість отримання надприбутків. У подвійному становищі опинився і німецький пролетаріат. Наймані робітники були позбавлені прав на утворення незалежних профспілок, укладення колективних договорів, боротьбу за поліпшення умов та оплати праці. З введенням трудових книжок був значно ускладнений перехід на інші підприємства. Водночас державне законодавство регламентувало тривалість робочого дня, розмір зарплати, вводило сис-тему захисту від необгрунтованих звільнень, створювало інстанції для оскарження дій підприємця. Робочі з одоб- ренієм реагували на різке зниження масштабів безробіття, боротьбу урядів з «подвійний зайнятістю в сім'ї» (фінансову підтримку непрацюючих матерів), створення системи суспільного виховання, опікала дітей з 6 років. До 1937-1938 р. досягнута динаміка економічного розвитку і комплексна соціальна політика дозволили гітлерівському керівництву домогтися стабілізації внутрішнього становища в Німеччині. Більшість нації залишалося лояльним до правлячого режиму. Однак з суспільного життя при цьому була виключена та частина німецького народу, яка не могла довести «арійське походження». Відповідно до Нюрнберзькими законами про громадянство та расою 1935 расизм був закріплений як базовий юридичний принцип. Жорстоко каралося будь-яке інакомислення. Крім того, на відміну від інших фашистських режимів, в Третьому Рейху формування станово-корпоративної системи і забезпечення її монолітності не є головною метою. Сили нації повинні були бути направлені на створення нового світового порядку в дусі ідей націонал-соціалізму. З 1937-1938 р. основою політики гітлерівського режиму стає тотальна підготовка Німеччини до війни. Під контролем Германа Герінга вводиться система чотирирічного плани-вання економічного розвитку. Пріоритетами для неї стали мілітаризація економіки, подальша уніфікація трудових ресурсів, модернізація армії. З кожним місяцем все агресивніше ставала і зовнішня політика Німеччини. Відповідно до гітлерівської зовнішньополітичної концепцією першочерговим завданням Німеччини на міжнародній арені було об'єднання всіх німців в рамках єдиного Рейху. Це означало перегляд територіальних умов Версальського договору. 14 жовтня Німеччина демонстративно виходить з Ліги націй, і слідом за цим починається жорстке політичний тиск на Австрію. Інспіроване німецькими спецслужбами виступ націонал-соціалістів під керівництвом А. Зейсс-Інкварта у Відні в липні 1934 р. привело до загибелі австрійського канцлера Е.Дольфуса. 12 березня 1938 Ав-стрия була остаточно приєднана до Рейху. Аншлюс, заборонений системою міжнародних договорів, був здійснений насильницьким шляхом за мовчазної згоди провідних країн Заходу. На початку 1935 р. в результаті плебісциту до Німеччини була приєднана Саарская область. З 1937 р. німецьке керуючи- ство чинить тиск на чехословацький уряд і починаються хвилювання серед німецького населення Судетської області. Через рік в Мюнхені між Гітлером, Муссоліні, Даладьє і Чемберленом було підписано угоду про расчле-нении Чехословаччини та передачу Німеччини Судетської області. Прагнення такою ціною умиротворити нацистський режим не виправдало себе. «Турбота про долю німців у Польщі» стала приводом до початку світової війни. Протягом трьох передвоєнних років німецької дипломатії вдалося сформувати союзницьку коаліцію. Опорою її стали «вісь Берлін - Рим», а також «Антикомінтернівський пакт» з Японією, до якого згодом приєдналася і Італія. Вже в ході другої світової війни навколо Німеччини згуртувалася група країн-сателітів - Угорщина, Болгарія, Румунія, Фінляндія. Проте мети війни та її характер визначалися саме конфліктом націонал-соціалістичної Німеччини з державами, які представляли альтернативні громадські моделі - комуністичну і ліберально-демократичну. Результат війни вирішував долю не тільки цих країн, а й усього людства. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 6. Німеччина в період фашистської диктатури" |
||
|
||