| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Арбітражний інститут Стокгольмської торгової палати (Arbitration Institute, Stockholm Chamber of Commerce). |
||
|
Арбітражний інститут СТП (надалі - Інститут) є арбітражним органом при Стокгольмської Торгової палаті (Швеція) і функціонує з 1917 р. Інститут розглядає в рік близько 100 справ, що відносяться до категорії міжнародних комерційних спорів, і має широку популярність у всьому світі. Інститут діє на підставі Регламенту, що включає в собі розділ про організацію Інституту і Арбітражний регламент, які визначають склад і організаційну структуру Інституту, а також правила процедури розгляду в ньому комерційних спорів, що носять міжнародний характер. Інститут має Правління, що складається з шести членів, які призначаються на строк 3 роки Радою директорів Стокгольмської Торгової палати. Рада директорів призначає Голову та заступника Голови з членів Правління Інституту. Голова та заступник Голови повинні бути юристами. При наявності надзвичайних причин Рада директорів має право звільнити члена Правління від займаної посади. Два члена Правління утворюють кворум. Рішення Правління приймаються простою більшістю голосів, причому голос Голови є вирішальним при рівності голосів. Голова та заступник Голови мають право приймати рішення від імені Правління з термінових питань. Рішення Правління є остаточними і не можуть бути переглянуті Палатою. Інститут має Секретаріат, яким керує Генеральний секретар. Генеральний секретар повинен бути юристом (ст. 2-4 Регламенту). Арбітражний розгляд конкретного міжнародного комерційного спору відбувається у відповідності з Арбітражним регламентом Інституту, нова редакція якого набрала чинності з 1 квітня 1999 Г.13 Арбітражний інститут сам не вирішує спори . Його основними функціями є сприяння сторонам у виборі арбітрів, організація проведення засідань арбітражу, а також надання іншої допомоги в здійсненні арбітражного процесу. Якщо сторони не домовилися про кількість арбітрів, призначаються три арбітри. Якщо сторони домовилися про розгляд спору одноосібним арбітром, то його призначення здійснюється Інститутом. У разі розгляду спору колегією арбітрів кожна сторона призначає рівне число арбітрів, Інститут - одного арбітра, головуючого в арбітражному трибуналі. За домовленістю сторін Інститут може призначити всіх членів арбітражного трибуналу. Якщо сторона не призначить арбітра протягом терміну, встановленого Інститутом, то його призначення проводиться Інститутом. Особа, якій пропонують призначення в якості арбітра, повинно повідомити звернулася до нього особу про будь-яких обставин, що можуть похитнути довіру до його неупередженості або незалежності, що може згодом стати підставою для його дискваліфікації. При наявності дискваліфікують арбітра обставин йому може бути заявлено відвід. Відведення арбітра повинен бути заявлений не пізніше 15 днів з моменту, коли стороні стали відомі вищезгадані обставини. Якщо сторона не заявляє про відвід протягом встановленого терміну, вона вважається відмовилась від свого права заявити відвід. Рішення про відвід приймається Інститутом. Якщо арбітр не виконує належним чином свої обов'язки або фактично не має можливості їх виконувати, він може бути звіль за рішенням Інституту (ст. 16-19 Регламенту) Порушення арбітражного провадження здійснюється шляхом подання позовної заяви позивачем на адресу Інституту. Позовна заява повинна містити: найменування та адреси сторін; короткий опис суті спору; виклад вимог позивача; копію арбітражної угоди; 5) заява про призначення арбітра чи арбітрів, якщо це передбачено обраної процедурою (ст. 5). Відповідачу надано право викласти свої заперечення проти заявлених вимог або пред'явити зустрічний позов. Будь зустрічний позов або вимогу про залік повинні грунтуватися на арбітражній угоді. Якщо відповідач бажає висунути заперечення щодо дійсності або застосовності арбітражної угоди, про це слід заявити у відповіді Інституту із зазначенням відповідних підстав. Пояснення відповідача направляються позивачу, який має можливість зробити свої коментарі. Якщо відповідач не подає пояснень по суті спору, то це не перешкоджає подальшому провадженню у справі (ст. 10). Після завершення обміну письмовими заявами та документами і за наявності компетенції Інститут: приймає рішення про число арбітрів, якщо воно не було погоджено сторонами; призначає голову арбітражного трибуналу, а в разі потреби та інших арбітрів, а також одноосібного арбітра; визначає місце проведення арбітражу, якщо сторони не зробили це; встановлює розмір авансу на покриття арбітражних витрат і термін, протягом якого кожна сторона повинна сплатити належну з неї частину (ст. 13). Після утворення арбітражного трибуналу і внесення авансу на покриття арбітражних витрат Інститут передає справу для слухання і вирішення складом арбітражу (ст. 15). Арбітражний трибунал повинен здійснювати розгляд справи безсторонньо, конфіденційно і без затримки. Кожній стороні надається можливість роз'яснити свою позицію у справі (ст. 20). Як правило, у справі проводиться усне слухання. Якщо в ході розгляду відбувається заміна арбітра, знову утворений арбітражний трибунал повідомляє про те, чи слід повторювати і в якій мірі попереднє усне слухання (ст. 25). На прохання арбітражного трибуналу сторони надають докази, на яких грунтуються їх вимоги і заперечення. Арбітражний трибунал може відхилити подані йому докази, якщо визнає, що вони не мають відношення до справи. Сторони або арбітражний трибунал можуть вимагати притягнення до справи експертів і подання ними експертного висновку (ст. 27). Сторона, яка в ході розгляду протягом розумного часу не заявить віз-раженій проти будь-яких відхилень від положень арбітражної угоди чи інших процесуальних норм, вважається відмовилась від свого права посилатися на такі відхилення від процедури надалі як на підставу дефектності арбітражного рішення (ст. 29). Ерпилева Н. Указ. соч. С. 35 док сплати і розподіл арбітражних витрат (ст. 32 - 33). Протягом 30 днів з моменту отримання арбітражного рішення кожна із сторін може заявити клопотання про виправлення арифметичних або технічних помилок у рішенні, а також про його тлумачення (ст. 37). Після завершення арбітражного розгляду арбітражний трибунал повинен представити Інституту копію арбітражного рішення, письмових постанов по справі, а також всі протоколи по ньому (ст. 38). Запитання про застосовне право, а також про визнання та виконання винесеного арбітражного рішення врегульовані в Регламенті і в чинному в Швеції законодавстві, зокрема в Законі «Про арбітраж», нова редакція якого набрала чинності з 1 квітня 1999 р. У відношенні права, застосовного до істоти спірного правовідносини, Регламент встановлює принцип автономії волі сторін. Якщо сторони не вибрали підлягає застосуванню право, його визначить арбітраж згідно з колізійними нормами, які він вважатиме прийнятними в даному випадку (ст. 24 Регламенту). Як правило, ними виступають колізійні норми шведського права. Арбітражне рішення є остаточним і обов'язковим з моменту його винесення (ст. 36 Регламенту). Що ж до визнання і виконання на тер-ритор Швеції іноземних арбітражних рішень, то на це питання істотний вплив робить участь Швеції в Нью-Йоркській конвенції 1958 ЛОНДОНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД (London Court of International Arbitration). Лондонський Міжнародний Арбітражний Суд (надалі - Суд) - це арбітражний орган, створений в 1892 р. як Лондонська арбітражна палата і витерпить цілий ряд змін за більш ніж столітню історію своєї діяльності. В даний час Суд виступає як самостійна юридична особа в організаційно-правовій формі товариства з обмеженою від-відповідальних, в число засновників якого входять Лондонська торгово-промислова палата, муніципалітет Лондонського сіті і Статутний інститут арбітражу. Суд функціонує на підставі Арбітражного регламенту, нова редакція якого набрала силу 1 січня 1998 Число міжнародних комерційних спорів, переданих безпосередньо до Суду, щорічно становить 60-70 і помітно зростає. Регламент Суду передбачає, що арбітражне провадження порушується шляхом подання позовної заяви позивачем, яке повинно включати: 1) найменування та адреси сторін в арбітражному разбира-будівництві; 2) арбітражна угода сторін; 3) виклад характеру та обставин спору, а також ис-кових вимог; 4) заява про призначення арбітра чи арбітрів; 5) збір, встановлений у Положенні про арбітражні збори і витратах. Дата отримання Секретарем Суду звернення до арбітражу (позовної заяви) вважається датою початку арбітражного розгляду. Відповідачу пропонується у 30-денний термін після отримання копії позовної заяви направити Секретареві Суду свою заяву, в якому він може визнати чи відкинути позовні вимоги в цілому або в частині, вказати на можливість пред'явлення зустрічного позову, запропонувати кандидатуру арбітра від свого імені (ст. 1 -2). Арбітражний розгляд може проводитися як одноосібним арбітром, так і колегією арбітрів (арбітражним судом). Всі арбітри (незалежно від того, висунуті вони сторонами чи ні) мають бути і залишатися в усі часи повністю незалежними і неупередженими і не повинні виступати в ролі захисників ні для однієї зі сторін. Кожен арбітр підписує декларацію про те, що відсутні такі обставини, які можуть викликати виправдані сумніви щодо його неупередженості або незалежності, і що він негайно повідомить про такі обставини Суду і всім сторонам у разі, якщо вони виникнуть після підписання декларації і до завершення арбітражного розгляду (п. 2 - 3 ст. 5). Зазвичай призначається одноосібний арбітр, якщо тільки сторони не домовилися про інше або Суд не визнає, що арбітражний трибунал у складі трьох членів є більш доцільним. Тільки Суд має право призначати арбітрів, і таке призначення проводиться від імені Суду його Президентом або Віце-Президентом. Суд призначає арбітрів з урахуванням будь-яких спеціальних методів або критеріїв вибору, узгоджених сторонами. При виборі арбітрів приймаються до уваги характер контракту, характер і обставини спору, національність, місцезнаходження та мови сторін (п. 5 ст. 5). Арбітру може бути заявлено відвід, якщо існують факти, що викликають обгрунтовані сумніви щодо його неупередженості та незалежності. Сторона може заявити відвід арбітру, кандидатуру якого вона висунула, лише з причин, які стали їй відомі після його призначення (п. 3 ст. 10). Рішення Суду щодо призначення та відведення арбітрів є остаточними. Такі рішення за своїм характером вважаються адміністративними, і Суд не зобов'язаний приводити їх мотиви. У межах, встановлених законом, діє в місці проведення арбітражного розгляду, сторони вважаються такими, що відмовилися від будь-якого права на оскарження в державному суді щодо будь-яких таких рішень. Сторони самі можуть визначити місце проведення арбітражного розгляду. Якщо вони не скористалися цією можливістю, місцем арбітражу буде Лондон або інше більш доцільне місце на розсуд суду. Арбітражний розгляд ведеться мовою, на якому складено арбітражну угоду, якщо сторони не домовилися про інше. Будь-яка сторона може бути представлена практикуючими юристами або іншими особами за умови пред'явлення такого доказу їх повноважень, яке арбітражний трибунал може зажадати (ст. 16-18). Вісник Вищого Арбітражного Суду РФ, 1995, № 8. Особливий інтерес представляє ст. 22 Регламенту, що говорить про додаткові повноваження арбітражного трибуналу. За умови дотримання обов'язкових обмежень застосовного закону арбітражний трибунал має право за клопотанням однієї зі сторін або за власною ініціативою: визначити, які правові норми є застосовними до контракту, арбітражної угоди або спірного питання між сторонами; дозволити приєднання інших сторін до арбітражного розгляду; дозволити будь-який з сторін змінити позовні вимоги або зустрічний позов; зобов'язати сторони пред'явити будь-яке майно для огляду в їх присутності арбітражним трибуналом або експертом; зобов'язати сторони представити арбітражного трибуналу для огляду будь-які документи, наявні в їх володінні та розпорядженні, які суд визнає відносяться до справи. Ці додаткові повноваження значно зміцнюють позицію арбітражного трибуналу, що істотно впливає на обгрунтованість винесеного рішення. Арбітражний трибунал виносить рішення у письмовій формі і, якщо сторони не домовилися про інше, вказує мотиви, на яких грунтується це рішення. В арбітражному рішенні повинна бути вказана дата її винесення, а також повинні міститися підписи арбітра або арбітрів. Якщо за наявності колегії арбітрів вони не досягають домовленості з якомусь питання, рішення приймається більшістю голосів. У відсутність рішення більшості з якомусь питання голова арбітражного трибуналу виносить арбітражне рішення одноосібно (п. 1-3 ст. 26). Погоджуючись на арбітражний розгляд, сторони зобов'язуються виконати арбітражне рішення без зволікання і відмовляються від свого права на будь-яку форму апеляції або оскарження в суді, наскільки така відмова може бути зроблений юридично дійсним способом. Арбітражні рішення є остаточними і обов'язковими для сторін з дня їх винесення (п. 9 ст. 26). Арбітражний трибунал повинен вказати в рішенні підсумкову суму арбітражних витрат за умови підтвердження Судом того, що ця сума відповідає Положенню про арбітражні збори та витрати. Арбітражний трибунал має повноваження ухвалити в рішенні, що вся сума або частина витрат однієї сторони (крім арбітражних витрат) повинна оплачуватися іншою стороною (п. 1-3 ст. 28). Сторона, яка знає про те, що будь-яке положення або вимогу Регламенту не було дотримано, і проте продовжує брати участь у арбітражному провадженні, не заявивши негайно заперечень проти такого недотримання, вважається відмовилась від свого права на заперечення. З усіх питань, спеціально не обумовленим в Регламенті, Суд та арбітражний трибунал діють в дусі Регламенту і докладають всі розумні зусилля до забезпечення того, щоб арбітражне рішення було юридично виконуваним (ст. 32). Проаналізувавши зміст регламентів найбільш з-Вестн і авторитетних інституційних арбітражів, можна зробити висновок про те, що, незважаючи на відмінності в деталях регулювання, існують загальні підходи в їх організації та функціонуванні: інституційний арбітраж здійснює жорсткий адміністративний контроль за призначенням, відведенням і заме-ної арбітрів; до арбітрів висуваються жорсткі вимоги щодо їх неупередженості та незалежності, а обгрунтовані сумніви в цьому ведуть до їх безумовної дискваліфікації; - Арбітражне рішення виноситься в місці арбітражного розгляду більшістю голосів арбітрів і набуває чинності з моменту його винесення, будучи остаточним для сторін і обов'язковим до безумовного виконання 14. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Арбітражний інститут Стокгольмської торгової палати (Arbitration Institute, Stockholm Chamber of Commerce)." |
||
|
||