Головна |
« Попередня | Наступна » | |
Діяльність |
||
Життя людини є його діяльність, бо людина за своєю природою діяльна істота. При вивченні соціальної реальності не можна обмежуватися тільки аналізом стану суспільної свідомості. Воно (свідомість) стає тільки тоді реальною силою, коли воно втілюється в поведінці, діяльності, що в кінцевому рахунку знаходить вираз у соціальних діях людей. Не секрет, що громадські наміри, бажання, орієнтації з тих чи інших причин не завжди реалізуються у вчинках, акціях, реальних справах. Що заважає їх втілити в життя - у цьому полягає одна з найважливіших завдань соціологічного дослідження. Соціологія досліджує не тільки компоненти суспільної свідомості, а й їх реалізацію як в поведінці, так і діяльності, які виступають формою перетворення свідомості в реальний феномен суспільного життя. Справа в тому, що свідомість у всьому його багатокомпонентному багатстві - знання, потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, установки, інтереси і т.д. - Не завжди прямо корелює з практичною стороною їх втілення в життя. В силу об'єктивних і суб'єктивних причин компоненти свідомості не завжди набувають об'єктивувати форму свого вираження - поведінка, діяльність. Тому цілком правомірна постановка питання в рамках концепції соціології життя - що повинно заповнити (доповнити) свідомість як початковий елемент життя людей для його логічного завершення. Логіка розвитку будь-якого суспільства показує, що теоретичної та емпіричної соціологією знайдено відповідь на дане питання - це поведінка і діяльність, які знаходять втілення у діях людей, у механізмі і результати (соціальних фактах) і які не тільки постулює ються, але й можуть бути виміряні при допомоги вже апробованих дослідних процедур. Але незважаючи на близькість цих понять, вони мають серйозні відмінності за змістом і змістом. Аналізуючи цей компонент соціології життя, слід зазначити, що в ній частіше використовується поняття «поведінка», ніж «діяльність», незважаючи на їх близькість за змістом і змістом. Діяльність уособлює не лише ставлення до навколишнього світу і взаємозв'язку з ним, а й перетворення світу, підпорядкування його людським цілям. На думку одних дослідників (В.П. Філатов), діяльність - це специфічна форма людської активності по відношенню до навколишнього середовища (природі), іншим людям, суспільству, за допомогою якої людина доцільно перетворює оточення у свіх інтересах. На думку інших дослідників, діяльність - це перетворення людиною природних і суспільних умов існування. На думку ще однієї групи вчених, діяльність - це не тільки перетворення природи і суспільства, а й створення нових соціальних властивостей і здібностей людини, нову якість життя. Головне в діяльності - праця, в процесі якої вирішується питання про виробництво матеріальних і духовних благ, у результаті чого відбувається спілкування, зміна і розвиток людини. Структура діяльності включає в себе чотири підсистеми: 1) об'єктивні передумови (потреби та інтереси); 2) суб'єктивно-регулятивну (установки і ціннісні орієнтації); 3) виконавську (сукупність вчинків, скоєних в ім'я реалізації поставленої мети); 4) об'єктивно-результуючу (результати діяльності). У цій підсистемі важливо спочатку передбачити, а потім оцінити наслідки діяльності. Діяльність розглядається в таких аспектах: як форма активного ставлення до навколишнього світу з метою його зміни і перетворення; як включає в себе мету, засоби, результат, хоча мета є тільки підставою для діяльності, але лежить поза її; як головне (основне) умова існування людини і суспільства; крім того діяльність несе на собі відбиток світогляду, світосприйняття. Для діяльності важливі такі характеристики, як внутрішні її побудители - цілі, прагнення до досконалості (якістю), участь в управлінні, у вихованні, у навчанні, у підготовці та забезпеченні ефективного функціонування соціальних відносин. Сутнісні сили діяльності виражаються у створенні, у засвоєнні, у збереженні, поширенні еталонів і зразків поведінки поряд з творенням, творчістю, з проявом активності. Діяльність передбачає врахування і таких глибинних (латентних) характеристик, як національний характер і менталітет народу. Діяльність може бути охарактеризована на різних рівнях - макро-(у рамках всього суспільства), мезо-(в межах місця проживання людини - місті, селі і т.д.) і мікрорівні (у сім'ї, в первинній організації, в соціальних групах безпосередньої взаємодії). Все різноманіття діяльності можна звести до наступних функцій: 1) зміни даної соціальної ситуації або умов діяльності; 2) стабілізації; 3) адаптації; 4) інтеграції, спрямованої на включення особистості, групи в більш велику соціальну спільність; 5) прогностичної функції, тобто визначенню перспективи. Тому для соціології важливо пізнати процес «перетворення суспільної свідомості в суспільну силу» (К. Маркс). Процес реалізації прогностичної функції свідомості - набагато більш багате за змістом специфічне явище суспільного життя, в якому переплітаються як наукові, обгрунтовані знання, судження і умовиводи, так і стихійне, продиктоване практичним досвідом, безпосереднє сприйняття дійсності і відповідної їм діяльності. Основна література Іванов В.М. Діяльність соціальна / / Соціологічна енциклопедія. М., 2003. Т. 1. С. 277-278. Осипов Г.В. Діяльність соціальна / / Енциклопедичний соціологічний словник. М., 1995, С. 172-174. Тощенко Ж.Т. Соціологія. Загальний курс. 3-е изд. М., 2005. С. 48-56. Філософський енциклопедичний словник. М., 1999. Додаткова література Абульханова-Славська К.А. Діяльність та психологія особистості. М., 1980. Каган М.С. Людська діяльність. М., 1974. Леонтьєв А.Н. Діяльність. Свідомість. Особистість. М., 1977. Харчева В.Г. Основи соціології. М., 1998. Ж.Т. Тощенко
|
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна "Діяльність" |
||
|