| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
16. Джерела міжнародного права. |
||
|
У загальній теорії права під джерелом права прийнято розуміти: 1) систему правообразующих факторів - економічних, соціально-політичних, психологічний^-психологічних-психологічні-соціально-психологічнихАЕ, духовних (загальна й політико-правова культура) і т.п.; 2) зовнішню форму існування юридичних норм (нормативний акт, нормативний договір, судовий прецедент, правовий звичай). Юридична наука взагалі й наука міжнародного права зокрема займаються вивченням формальних джерел права, до яких можна віднести результати правотворческого процесу При аналізі поняття «джерела міжнародного права» звертаються насамперед до ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, що містить перелік джерел міжнародного права, застосовуваних Судом при рішенні суперечок, переданих йому на розгляд. До них ставляться: а) міжнародні конвенції - як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, виразно визнані державами, що сперечаються; б) міжнародний порядок як доказ загальної практики, визнаної як правова норма; в) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями; г) судові рішення й доктрини найбільше кваліфікованих фахівців з публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм Загальні міжнародні конвенції (договори) - це угоди, які стосуються кодифікації й прогресивного розвитку міжнародного права, об'єкт і мети яких становлять інтерес для міжнародного співтовариства в цілому. До них ставляться конвенції й договори по забезпеченню миру й безпеки, а також ті, які кодифікують міжнародне право, наприклад Віденська конвенція про дипломатичний сношениях 1961 р., Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р., Конвенція ООН по морському праву 1982 р. Загальні міжнародні угоди відкриті для загальної участі. Часто в міжнародно-правовій літературі загальні міжнародні угоди також іменуються універсальними Міжнародним порядком зізнається таке правило поведінки суб'єктів міжнародного права, що з'явилося в силу частої повторюваності однотипних дій і визнання за ними норми права. Появі міжнародного порядку передує звичай, тобто певна повторюваність однорідних дій. Однак для того щоб цей звичай переросло в міжнародний порядок, необхідне визнання за ним з боку більшості суб'єктів міжнародного права якості правової норми - opinio juris. Процес формування звичайних норм - складний і неоднозначний. Часто в міжнародній практиці поява звичайних норм передувало розробці договірних норм. Після фіксації міжнародного порядку в договірній нормі він продовжує діяти для держав і інших суб'єктів міжнародного права, що не беруть участь у договорі. Однак можуть мати місце випадки, коли спочатку розробляється договірна норма, що згодом переростає в міжнародний порядок. Так, спочатку з'явилася договірна норма про неприпустимість національного присвоєння космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла (ст. 2 Договору про принципи діяльності держав по дослідженню й використанню космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла 1967 р.), а потім на її основі сформувався аналогічний міжнародний порядок. Звичайні норми мають такою ж юридичну чинність, що й договірні Серед юристів-международников немає єдиної думки про те, що варто розуміти під терміном «загальні принципи права, визнані цивілізованими націями». Що стосується «цивілізованих націй», те це застаріле формулювання, заимствованна зі Статуту Постійної Палати Міжнародного Правосуддя (постійного судового органа, що діяв у період існування Ліги Націй), що у сучасних умовах втратила своє значення у зв"язку з визнанням суверенної рівності всіх держав. Відносно ж загальних принципів права можна сказати, що відомий радянський юрист-международник В.М. Корецкий уважав ними принципи міжнародного права. Така точка зору була характерна й для всієї радянської науки міжнародного права. Однак принципи міжнародного права навряд чи можуть уважатися загальними принципами національних систем права Багато західних фахівців в області публічного права думають, що загальні принципи права - це загальні принципи національних систем права (наприклад, рівний над рівним права не має; ніхто не може передати більше прав, чим має; ніхто не може бути суддею у власній справі й т.д.). Зазначені загальні принципи в основному є правилами застосування юридичних норм у будь-якій системі права. Для міжнародного права вони досить корисні в силу нерозвиненості процесуальних міжнародно-правових норм. Однак спільність якихось принципів для національних систем права не означає їхнього автоматичного введення в систему міжнародного права. Для включення в останню такі принципи повинні хоча б мовчазно бути визнаними як норми міжнародного права, тобто конституюватися як міжнародний порядок. Але в такому випадку вони втрачають характер особливого джерела міжнародного права. Практика Міжнародного Суду ООН не знає випадків, коли б цей орган обґрунтовував прийняті їм рішення загальними принципами права. Звичайно, головний судовий орган ООН застосовував загальні принципи права у своїй діяльності, але при цьому не було формулювань у його рішеннях, що використовуються саме загальні принципи права Відповідно до п. «d» ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН рішення цього судового органа, як і інших міжнародних судових і арбітражних органів, можуть використовуватися в якості допоміжного засобу для визначення правових норм. Часто держави, передаючи суперечка на розгляд Міжнародного Суду ООН, просять установити наявність звичайної норми міжнародного права, що діє відносно спорящих сторін, оскільки одна з них уважає, що такої норми ні, а інша вказує на її порушення противоположний стороною. Міжнародний Суд ООН при розгляді суперечок між державами не просто визначає існування звичайної норми, але й формулює її. Найбільш характерним прикладом із практики Міжнародного Суду ООН поданому питанню є англо-норвезька суперечка про рибальство 1951 р. У своєму рішенні по цій справі Міжнародний Суд визнала наявність звичайної норми про використання прямих вихідних ліній для виміру ширини територіальних вод і спеціальних зон і сформулював критерії використання таких ліній Слід зазначити, що перелік допоміжних засобів визначення звичайних норм міжнародного права, даний у ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, не є вичерпним. До таких засобів ставляться законодавчі й інші нормативні акти держав, їхні однобічні заяви в ООН і інших міжнародних організаціях, а також на міжнародних конференціях, рішення національних судів Проте ріст числа міжнародних договорів зовсім не знижує значення міжнародного порядку як потужного юридичного засобу регулювання міжнародних відносин. На жаль, у Конституції України не закріплене положення про те, що загальновизнані норми міжнародного права, тобто міжнародні порядки, є частиною національного законодавства. Хоча підписуючи Устав ООН, Україна визнала міжнародний порядок як норма міжнародного права |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "16. Джерела міжнародного права." |
||
|
||