| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4. Двопалатні системи |
||
|
Розрізняються два основні різновиди двопалатної парламентської системи - система слабкою верхньої палати і система сильної верхньої палати. Слабка верхня палата може лише відстрочити ухвалення парламентського рішення, з яким не згодна, але не може перешкодити йому. Найчастіше це відноситься до законодавчого процесу. Так, Палата лордів британського Парламенту може затримати прийнятий Палатою громад білль (законопроект) не більше ніж на рік, а якщо білль фінансовий, то не більше ніж на місяць (ч. 1 ст. 1 Акта про Парламенті 1911 р., ст. 1 Акта 1949 про зміну Акта про Парламенті 1911 р.). Польський Сейм може абсолютною більшістю голосів у присутності не менше половини законного числа депутатів відхилити постанову Сенату, що відхиляє закон або що пропонує поправку до нього (ч. 3 ст. 121 Конституції). Сильна верхня палата характеризується тим, що без її згоди рішення парламенту прийнято бути не може. Так, з частини другої розд. 7 ст. I Конституції США недвозначно випливає, що жоден білль не стане законом, якщо не буде прийнятий кожної з палат Конгресу. Те ж випливає з положення ст. 70 італійської Конституції: «Законодавча функція здійснюється спільно обома Палатами». Зустрічаються і змішані випадки. Так, згідно зі ст. 45 і 46 французької Конституції законопроект може без кінця ходити між Національними зборами і Сенатом («човник», який свідчить, що Сенат - сильна верхня палата), якщо не втрутиться Уряд, на вимогу якого остаточне рішення приймається Національним зборами (це не відноситься до проектів органічних законів, що стосуються Сенату, за якими згоду Сенату необхідно в будь-якому випадку). Німецький Бундесрат - типова слабка верхня палата, однак ст. 81 Основного закону передбачає випадок, коли потрібний Федеральному уряду закон, з яким не згоден Бундестаг, приймається по суті Бундесратом; конкретно ми це розглянемо нижче - у п. В цілому можна констатувати тенденцію, що формулюються таким чином: чим менш демократичний порядок формування верхньої палати, тим вона слабша. Досвід США, Великобританії, Італії, Франції це підтверджує. Однак це все ж не більше, ніж тенденція. Є приклади слабких верхніх палат, формованих цілком демократично, як, скажімо, польська Сенат, члени якого обираються безпосередньо громадянами, як і сенатори США чи Італії. Зворотних прикладів - сильних верхніх палат, формованих недостатньо демократично, в розвинених країнах нам виявити не вдалося. Ще одна тенденція, яка випливає із зазначеного характеру різних верхніх палат: коли верхня палата сильна, компетенція обох палат співпадає повністю або в переважній частині і при цьому спеціальні повноваження верхньої палати часом більш значні, ніж у нижній; навпаки, при слабкій верхній палаті повноваження палат бувають розведені і з предметів ведення, причому нижня палата зазвичай має переваги. Правда, необхідно обмовитися, що ця тенденція проглядається значно слабкіше, ніж попередня: досить багато є прикладів, її спростовують. Наведемо, однак, що підтверджують. Наприклад, в США - типової країні з сильною верхньою палатою, спеціальні повноваження палат невеликі і взаємно врівноважені. Якщо Сенат має права давати згоду на призначення Президентом посадових осіб та на ратифікацію їм міжнародних договорів, то Палата представників першої розглядає біллі, що відносяться до збору державних доходів. У процедурі імпічменту Палата представників користується виключним правом ініціативи, а Сенат - виключним правом виносити рішення. Можна, звичайно, сказати, що повноваження Сенату врівноважені повноваженнями Палати представників недостатньо, і з цим важко сперечатися, але певний баланс усе ж є. Інший подібний приклад дає Конституція Колумбії. Для того щоб закон вважався прийнятим Конгресом, необхідна згода обох палат (ст. 165, пропозиція перше), а якщо палати не приходять до згоди, законопроект вважається відхиленим (ст. 161, пропозиція друге). Предмети звичайної законодавчої компетенції Конгресу (а є ще й спеціальна) налічують 25 позицій, викладених у ст. 150. Що стосується спеціальних повноважень, то їх 7 у Сенату (ст. 173) і 5 у Палати представників (ст. 178). Деякий переважання Сенату, притому не тільки кількісне, тут також відчувається. Інший цікавий приклад дає югославська Конституція. Згідно з її ст. 90 питання з компетенції Союзної скупщини, яка складається з двох палат - Віча громадян та Віча республік, обидва віча вирішують рівноправно, хоча необхідну для вирішення більшість часом буває в них різним. Якщо ж обидва віча не дійдуть згоди з приводу проекту союзного закону, то врешті-решт у Союзної скупщини припиняється мандат (ст. 93). У Великобританії Палата лордів Парламенту має, як зазначалося, деякі судові повноваження, однак контроль за урядом - майже виняткова сфера ведення Палати громад. Щодо останнього подібна ситуація в Німеччині, Франції. Причому розпущена в цих трьох країнах може бути теж тільки нижня палата. Такий ось виходить баланс. У надзвичайній обстановці німецький законодавчий корпус стає однопалатним. Якщо палати не можуть зібратися, то діє заздалегідь сформований ними Спільний комітет, про який ми вже говорили. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 4. Двопалатні системи " |
||
|
||