Головна
ГоловнаІсторіяВсесвітня історія (підручники) → 
« Попередня Наступна »
І.О.Змітровіч, Г.М.Крівощекій, М.Я. Колоцей та ін. Всесвітня історія новітнього часу: Учеб. посібник: У 2 ч.ч. 2 - 1945 - початок XXI в. І.О.Змітровіч, Г.М.Крівощекій, М.Я. Колоцей та ін / Відп. ред. Л. А.Колоцей. - Гродно: ГрГУ, 2002. - 207 с., 2002 - перейти до змісту підручника

§ 6. Федеративна Республіка Німеччина в 1949 - 1990-ті р.


Друга світова війна, розв'язана державами агресивного блоку, принесла величезні лиха і німецькому народу. Німеччина перестала існувати як незалежна держава. Вона втратила 1/4 своєї довоєнної території, була розділена на окупаційні зони. Питання, що стосуються всієї Німеччини, вирішував Контрольний рада, що складається з чотирьох головнокомандувачів.
Виробництво на початку 1948 ледь досягало половини рівня 1936 Життєвий рівень населення різко впав. Від голоду німців рятували поставки продовольства країн-переможниць. Німеччина зазнала значних людських втрат. Населення було деморалізоване війною і розрухою. У країні перебувало 12 млн. біженців. Зношений реальний капітал, зруйнована інфраструктура, підірвана фінансова система, карткова система ще більше ускладнювали економічне та соціальне становище в Німеччині.
Союзники по антигітлерівській коаліції, виконуючи рішення Кримської і Потсдамської конференцій, проводили політику трьох «де»: демілітаризацію, денацифікацію, демократизацію. Створювалися умови для перетворення Німеччини в миролюбне, демократичну державу. Відновлювалися заборонені нацистами політичні партії та громадські організації. Першими вийшли з підпілля комуністи і соціал-демократи. У квітні 1946 р. в радянській зоні в результаті об'єднання комуністичної (КПГ) і соціал-демократичної (СДПН) партій була утворена Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН).
У вересні 1948 р. був скликаний Парламентська рада. Він розробив конституцію Федеративної Республіки Німеччини, яка вступила в силу 23 травня 1949 Конституція проголосила Західну Німеччину як демократична, федеративна держава, закріпила основні громадянські та політичні свободи.
У серпні 1949 р. на виборах до бундестагу переміг блок ХДС / ХСС, що утворив з ВДП урядову коаліцію. Уряд очолив видатний політичний діяч - християнський демократ Конрад Аденауер, який був федеральним канцлером протягом 14 років. 21 вересня 1949 було офіційно проголошено створення ФРН. Столицею країни став невелике курортне місто Бонн.
У східній зоні окупації 7 жовтня 1949 р. була створена Німецька Демократична Республіка (НДР). Її столиця - Східний Берлін. Здійснився розкол Німеччини, який тривав 40 років.
У 50 - 60 роки швидкими темпами розвивалася економіка. Незначні військові витрати, щедрі американські кредити за «планом Маршалла», широке використання дешевої іноземної робочої сили, поставки новітнього обладнання, висока частка нагромадження у національному доході сприяли прискореному відродженню господарства країни. З 1950 по 1964 р. валовий національний продукт зріс в 2 рази. Найбільш високими темпами розвивалися різноманітні галузі машинобудування, виробництво електроенергії, хімічна та металургійна промисловості. Глибокі якісні зміни в економіці відбувалися і під впливом розгортається науково-технічної революції.
Успіхи в економічному розвитку дозволили швидко нарощувати експортний потенціал. Близько половини всієї виробленої продукції йшло на європейський та світовий ринки. ФРН розплатилася з боргами, створила значні золотовалютні резерви. Західнонімецька марка стала однією з найнадійніших валют світу.
Велику роль у відновленні і розвитку економіки відіграло фінансове і кредитне регулювання. У перші повоєнні роки уряд надав допомогу у відновленні великих монополій, забезпеченні концернів робочою силою. Це, в свою чергу, викликало розширення житлового будівництва, швидке зростання прямих державних капіталовкладень, пов'язаний з відновленням зруйнованого виття-
ної житлового фонду. З початку 50-х років у структурі капіталовкладень зростала частка непрямих державних інвестицій. Основний акцент був зроблений на підтримку базових галузей промисловості через державні кредити і субсидії. У 60-ті роки збільшилися державні капіталовкладення у формі прямих інвестицій в науку і освіту.
Значні асигнування на інфраструктуру сприяли прискоренню темпів економічного зростання, якісному розвитку соціальної сфери. Життєвий рівень населення швидко зростав.
Успіхи соціально-економічного розвитку базувалися на основі ліберальної ринкової політики, біля витоків якої стояв міністр економіки Л. Ерхард, згодом став канцлером ФРН. Економічна реформа, їм розроблена, здійснювалася під гаслом «добробут для всіх». Вона сприяла зняттю соціальної напруги в країні. Важливу роль у цьому відігравало і залучення трудящих до управління виробництвом.
Ще в 1951 р. у ФРН в специфічних повоєнних умовах був виданий закон про «співучасті в прийнятті рішень». Він поширювався лише на підприємства з числом зайнятих понад 1 тис. у вугільній та металургійній промисловості. Ці галузі були особливо важливі для первісної стадії відновлення економіки. У 1976 р. у ФРН був прийнятий новий закон про співучасть, що поширюється на всі галузі (крім вугільної та чорної металургії) і всі компанії з числом зайнятих понад 2 тис. осіб.
До більш низького рівня участі у ФРН належить діяльність виробничих рад, які обиралися на всіх підприємствах з числом зайнятих не менше 5 осіб. Рада володів консультативними повноваженнями.
В умовах економічного прогресу і відносного класового миру політичний радикалізм перестав бути помітним явищем. У 1956 р. була заборонена Комуністична партія Німеччини. Створена в 1968 р. КПГ так і не стала впливовою силою. Спроби реваншистських сил створити масову праву націоналістичну партію також не мали успіху. У політичному житті домінували ХДС / ХСС, СДПН і ВДП, які до кінця 60-х років займали практично однакові позиції з основних питань внутрішньої політики та підтримували ідею розвитку держави благоденства. Це сприяло зміцненню політичного консенсусу, яскравим
проявом якого стало існування в 1966-1969 р. «великий» правлячої коаліції ХДС / ХСС і СДПН.
У зовнішній політиці ФРН орієнтувалася на провідні країни Заходу. У роки «холодної війни» вона стала членом Європейської Ради. У 1954 р. їй було дозволено мати армію (бундесвер). У 1955 р. ФРН стала членом НАТО, потім увійшла до ЄЕС, де стала відігравати провідну роль. Послідовний атлантизм у зовнішній політиці давав ФРН певні переваги, але був доведений до абсурду. Невизнання країн Східної Європи, з якими вона перебувала в безпосередній близькості, робило дипломатію ФРН негнучкою.
У 1969 р., через 20 років після утворення ФРН, Федеральним Канцлером вперше став соціал-демократ Віллі Брандт (1913-1992) - видатний політичний діяч, з юнацьких років брав участь в соціал-демократичному русі. Відбулися зміни у внутрішньому розвитку. Збільшилися соціальні пільги для значної частини населення. Виникли нові явища у політичному житті. З'явилися нові масові рухи. Найзначнішим був рух на захист навколишнього середовища, рух «зелених». Набули поширення і лівацькі організації - анархісти, маоі-сти, неотроцкісти.
Значні зміни відбулися у міжнародній діяльності ФРН. Уряд В.Брандт розробив і реалізував «нову східну політику». Були визнані післявоєнні кордони у Східній Європі. У 1970 р. був підписаний договір з Радянським Союзом. ФРН зобов'язалася розглядати існуючі кордони як непорушні. Аналогічні договори були підписані з Польщею та Чехословаччиною. Були встановлені міждержавні відносини з НДР. Взаємне визнання німецьких держав відкрило їм шлях в ООН.
На початку 80-х років відбулася нова перегрупування політичних сил. ВДП підтримала ХДС / ХСС і вийшла з коаліції з СДПН. У 1982 р. Канцлером ФРН став християнський демократ Гельмут Коль. СДПН опинилася в опозиції. 4 травня 1983 Канцлер Г.Коль зробив урядова заява, в якому виклав 7 тез, або програму консерваторів на найближчу перспективу: 1) особиста свобода, творчу працю, добробут для всіх і соціальна впевненість повинні бути досягнуті завдяки духу й силі соціального ринкового господарства , 2) ми хочемо суспільства з людським обличчям; 3) за формування сучасного суспільства, що йде в ногу з науково-
технічним прогресом; 4) повернути державу до суті своїх завдань - стояти на сторожі справедливості і стежити за виконанням обов'язків громадян; 5) ми належимо до Заходу; 6) за політичний союз Європи; 7) німецька нація продовжує існувати, необхідно домагатися німецької єдності. Уряд Г. Коля почало здійснювати заходи, подібні з тими, які вже почали проводити М. Тетчер у Великобританії і Р.Рейган в США. Були скорочені податки і впорядковані державні витрати, вжито заходів щодо зменшення державної регламентації бізнесу, щодо стимулювання конкуренції. Розпочатий економічний підйом сприяв закріпленню позицій правлячої коаліції на виборах в бундестаг в 1983 і 1987
У грудні 1987 р. уряд прийняв спеціальну програму стимулювання економіки на 1988-1990 р. Вона передбачае значне скорочення прибуткового податку і податку з корпорацій, стимулювання інвестиційної діяльності. Планувалося виділення пільгових кредитів на суму 21 млрд. марок. Ці кошти призначалися для реконструкції міст та захисту навколишнього середовища. На цілі субсидування ставок за кредитами з державного бюджету виділялося щорічно 200 млн. марок. Уряд розраховував, що нова програма дозволить стимулювати капіталовкладення на загальну суму приблизно в 40 млрд. марок.
У 1989 р. в НДР почалася революція. Була відновлена ??демократія. 9 листопада після вимушеної відставки Е.Хоннекера і його уряду була зруйнована берлінська стіна. Перегово-ри про об'єднання обох частин Німеччини успішно завершилися. 3 жовтня 1990 було проголошено утворення єдиного німецького держави. На позачергових виборах до бундестагу в грудні 1990 р. правляча коаліція знову здобула перемогу.
1990 став особливим роком для Німеччини. Об'єднання двох Німеччин гостро поставило проблему подолання відсталості колишньої НДР.
Ринкові перетворення в Східній частині Німеччини фінансувалися в основному за рахунок Західної. У 1990 - 1992 р. переводиться коштів із Західної до Східної Німеччини перевищив 200 млрд. марок. У 1994 р. в Німеччині проходили вибори на всіх рівнях. Коаліція християнських демократів і лібералів і раніше залишилася при владі. Починаючи з 1982 р., здійснюється ліберально-консервативний політичний курс. СДПН залишилася провідною опозиційною партією. «Союз 90/Зелені» поліпшив
свої позиції. Праві екстремісти знову опинилися за бортом політичного життя. Результати виборів 1994 р. ще раз довели стабільність партійно-політичної системи Німеччини та спростували деякі політологічні прогнози про кризу «партійної демократії».
Незважаючи на те, що темпи розвитку економіки в 19921995 р. не настільки високі, як раніше, ФРН є однією з ве-дущих економічних держав світу. У країні здійснюється сильна державна соціальна політика. Громадяни ФРН відчувають себе досить захищеними. Проте їх турбує висока стійка безробіття. У січні 1997 р. число безробітних у Німеччині досягло 4,7 млн. чоловік, що склало 11,3% працездатного населення. Це рекордний показник безробіття за всю історію ФРН.
27 вересня 1998 у ФРН відбулися чергові парламентські вибори. Перемогу здобула СДПН. Головне гасло Виборчої кампанії - «оновлення і справедливість». У союзі з СДПН виступила партія «Союз 90/Зелені» і було сформовано «червоно-зелене» коаліційний уряд.
Уряд Герхарда Шредера здійснює глибоке реформування економіки і соціальної сфери: створення найбільш сприятливих умов для підприємств, підтримка малого та середнього бізнесу, що призводить до скорочення безробіття. Йде перебудова фінансової системи, розпочато реформування пенсійної системи, перебудовується медичне та соціальне страхування.
На рубежі століть Німеччина домоглася відчутних результатів у соціально-економічному та науково-технологічному розвитку. Німеччина володіє самим потужним економічним потенціалом у Європі і займає третє місце в світі після США та Японії за обсягом ВВП.
У наявності успіхи Німеччини в соціальному і культурному відношенні. Все це створює нову якість життя, що відповідає викликам XXI століття.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " § 6. Федеративна Республіка Німеччина в 1949 - 1990-ті р. "
  1. Югославія.
    У січні 1990 р. на XIV (надзвичайному) з'їзді Союзу комуністів починається розпад федеративної держави. Делегації Словенії та Хорватії покинули його після відмови прийняти їх пропозиції про проведення вже в 1990 р. багато-партійних виборів і про перетворення республіканських СК в самостійні партії. В результаті відбувся фактичний розкол СКЮ, почалася соціал-демократизація республіканських
  2.  § 1. Міжнародні відносини у другій половині ХХ в.
      Після другої світової війни найважливішим питанням було післявоєнний устрій світу. Для його вирішення необхідно було узгодити позиції всіх країн - учасниць антігітле-ської коаліції. Необхідна була реалізація заходів, зафіксованих у документах, підписаних в Ялті і Потсдамі. Підготовча робота була покладена на Раду міністрів закордонних справ, заснований на Потсдамській конференції. У липні -
  3.  61. Регіональні Міжнародні організації
      ВАЖЛИВО особлівістю современного міжнародного права є регіоналізація міжнародніх відносін, что дозволяє більш Ефективно вірішуваті насущні проблеми держав, розташованіх у питань комерційної торгівлі географічних регіонах планети. Тому представляється необхіднім Розглянуто основні аспекти ДІЯЛЬНОСТІ и структурної організації найбільш великих и авторитетних регіональніх міжнародніх організацій. Ліга Арабською держав
  4.  5. Громадянська війна. Політика «воєнного комунізму» (1917-1921 рр..)
      До середини 80-х років у радянській історіографії історія громадянської війни незмінно розглядалася з позицій звитяжних переможців - «червоних» над «білими» та іноземними інтервентами. А в сталінський час вона була наповнена чималим числом міфів і легенд і одночасно умовчаннями про дійсні події, полководців і воєначальників. У військово-історичних дослідженнях, як правило, не
  5.  4. Становлення адміністративно-командної системи і режиму особистої влади І В. Сталіна
      Відмова від економічних методів господарювання, від практики госпрозрахунку означав поворот до адміністративно-командних методів управління. «Штурмові методи» будівництва нового суспільства, методи «кавалерійської атаки» криються не тільки в теоретичних прорахунках керівництва, квапливості Сталіна, бажанні досягти висот соціалізму одним ефективним стрибком. Корінь допущених деформацій лежить в повному
  6.  8. Про характер суспільного ладу в СРСР наприкінці 1930-х рр..
      У 1930-ті роки радянське суспільство зазнало докорінних змін. Відстала «лапотная» Росія перетворилася на країну з сотнями і тисячами нових фабрик і заводів, шахт і електростанцій, колгоспів і радгоспів, вузів і шкіл. Сталін, вказавши на ці зміни, заявив: «Це - соціалізм!» Тоді в 1936 р., все в це повірили, тим більше, що виведення «вождя» був негайно підхоплений офіційною пропагандою. У 1936
  7.  4. Основні види партійних сис-тем.
      Партійні системи зарубіжних країн відрізняються значною різноманітністю, що пояснюється наявністю соціальних, національних, історичних, релігійних та інших особливостей, властивий-них кожній державі. Для цих країн при демократичному режимі характерна наявність кількох політичних пар-тий. Соціальною основою багатопартійності є саме суспільство, що складається з різних соціальних та
  8.  7. Порядок формування парламентів і статус депутатів
      Порядок форми-вання парламентів часто перебуває у прямій залежності від їх структури. Нижні палати парламентів, так само, як однопалатні парламенти, майже завжди формуються шляхом прямих виборов.Что стосується формування верхніх палат, то тут можна виділити наступні основні способи: 1. Формування верхніх палат шляхом непрямих (багатоступеневих або непрямих) виборів. (Індії,
  9.  1.2. Діалектичні закономірності реформування силових структур при переході до громадянського суспільства
      Тривалий час Армія досить критично ставилася до спроб громадянського суспільства брати не пасивне (оплачує) участь у її будівництві, а активне - направляючий участь. Але настав період суспільного розвитку, коли громадянське суспільство не обмежується роллю донора. Воно хоче, виходячи з можливостей і реальних потреб, визначити, скільки воно може і повинно виділяти
  10.  § 2. Короткий нарис розвитку проблеми
      Більш ніж за п'ятидесятирічну історію нашої держави радянські вчені-криміналісти виконали значну роботу з подолання впливу буржуазних теорій в кримінальному праві. У теоретичній і навчальній літературі перших років Радянської влади важко знайти достатньо чітку зв'язок між вченням про склад злочину і проблемою підстави кримінальної відповідальності. Окремі автори в цей період