| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Югославія. |
||
|
У січні 1990 р. на XIV (надзвичайному) з'їзді Союзу комуністів починається розпад федеративної держави. Делегації Словенії та Хорватії покинули його після відмови прийняти їх пропозиції про проведення вже в 1990 р. багато-партійних виборів і про перетворення республіканських СК в самостійні партії. В результаті відбувся фактичний розкол СКЮ, почалася соціал-демократизація республіканських компартій, з'явилися численні нові партії та рухи, швидко і широко поширювалися ідеї націоналізму і антикомунізму. У 1990 р. відбулися вибори до республіканські скупщини (парламенти), на яких колишні комуністичні партії зазнали поразки в Хорватії та Словенії, не отримали більшості у Македонії, Боснії і Герцеговині, але зберегли владу в Сербії та Чорногорії. Після виборів починається реальна дезінтеграція СФРЮ, чому сприяла втрата інтегруючого фактора в особі СКЮ, посилення відцентрових тенденцій, великі соціально-економічні та культурні відмінності між республіками. У другій половині 1990-их років Словенія і Хорватія проголосили свій державний суверенітет і почали формувати основні інститути держави (армію в першу чергу). Федеральна влада і Сербія виступили проти виходу республік зі багатонаціональної держави. У травні р. почалися військові дії проти Хорватії та Словенії, які тривали до 1 березня 1992 Вони були припинені під впливом наступних факторів: а) визнання Заходом незалежності Словенії, Хорватії та інших югославських республік; б) розвиток процесу дезінтеграції (виділення з федерації Боснії і Герцеговини, Македонії), в) сильний тиск міжнародної спільноти (ООН, Захід, Росія). Військові зіткнення були найбільш запеклими на території Хорватії. У вересні 1991 р. в Македонії був проведений референдум, за результатами якого була проголошена нова суверенна республіка. Югославська армія була виведена з неї без збройних зіткнень. У квітні 1992 р. Сербія і Чорногорія об'єдналися в Союзну Республіку Югославія (так звану «малу Югославію»). Безумовно, панувала в ній до кінця 90-х років, визначала зовнішню і внутрішню політику Сербія та її лідер Слободан Мілошевич. Найбільш трагічний характер мали події першої половини 90-х років в Боснії і Герцеговині, відомі під назвою «боснійська криза». Тут в 1992 - 1995 р. проходила громадянська війна з міжетнічним характером. Населення Боснії і Герцеговини багатонаціональне - 40% мусульман («босняків»), 32% сербів, 18% хорватів. У 1990-1991 р. тут відбувалася різка поляризація населення і політичних партій за національною ознакою. Мусульмани і хорвати виступали за суверенітет республіки, серби - проти. У січні У квітні 1992 р. відповідно до меморандуму Боснія і Герцеговина проголошується незалежною і відразу зізнається ЄС. У цьому ж місяці в Боснії починається громадянська війна. Наприкінці квітня була самопровозглашена «Сербська республіка Боснії і Герцеговини». У червні 1992 р. федеральна армія була виведена, і з цього часу війна тривала між формуваннями трьох громад. У червні 1992 р. рішенням Ради Безпеки ООН були введені жорсткі економічні санкції проти Союзної Республіки Югославії і боснійських сербів, суб'єктивно визнаних агресорами, єдиними винуватцями війни в Боснії і Герцеговині. З 1992 р. на території колишньої Югославії перебували миротворчі сили ООН («блакитні каски»), виконують такі функції: роз'єднання воюючих сторін, контроль за дотриманням перемир'я, охорона гуманітарних конвоїв. Міжнародне співтовариство також розробило і спробувало реалізувати декілька планів мирного врегулювання боснійської кризи, але вони в силу різних причин не були втілені в життя. З серпня 1995 сили НАТО почали завдавати масованих ударів по військових об'єктах боснійських сербів, тим самим підтримуючи великомасштабний наступ мусульман і хорватів. Серби зазнали поразки і втратили значну частину території. Успіх цієї об'єднаної операції проти Республіки Сербської зумовив майбутні угоди по Боснії і Герцеговині. У жовтні 1995 настало перемир'я, а наприкінці жовтня - середині листопада на американській авіабазі в Дейтоні проходили переговори делегацій Хорватії, мусульман Боснії і Герцеговини, Сербії (представляла інтереси боснійських сербів). 14 грудня 1995 в Парижі відбулося урочисте підписання мирного договору, на якому були присутні керівники держав-гарантів його дотримання (США, Англії, Франції, Німеччини, Росії). Основні положення дейтон-ських угод можуть бути зведені до наступного: а) Боснія і Герцеговина - єдине (зовні) держава, що має президента, парламент, уряд, б) воно складається з двох частин - Хорвато-мусульманської федерації (51% території) та Сербської республіки (49%), в) розділ земель, дотримання договору і підтримка миру забезпечують так звані багатонаціональні сили (переважно з країн НАТО і під командуванням цього блоку), які замінюють миротворчі батальйони ООН; г) санкції проти Союзної Республіки Югославії поступово знімаються. У другій половині 90-х років ситуація в Боснії і Герцеговині зовні нормалізувалася, але вона як і раніше не існує як єдина держава. Багатонаціональні сили продовжують залишатися, будучи єдиним гарантом збереження миру на боснійських землях. 1999 р. - апогей косовської кризи. Нагадаємо, що Косово - автономний край у складі Сербії, мінімум 90% населення якого наприкінці ХХ століття становили албанці. З кінця 40-х років тут проводиться активна діяльність по відділенню області від Сербії та Югославії. У 1990 р. була прийнята «Декларація незалежності Косово». У 1997 р. була сформована албанська Армія звільнення Косово, яка незабаром оголосила відкриту війну Белграду під гаслом повної незалежності і приєднання до Албанії. З весни 1998 р. в регіоні почалася справжня громадянська війна з етнічним характером і численними жертвами. Захід звинуватив Сербію і СРЮ в геноциді проти косовських албанців і запропонував підписати договір, фактично відторгає Косово від Сербії через кілька років. Відмова югославської делегації підписати принизливий документ послужив приводом для агресії НАТО проти Союзної Республіки Югославії (березень - червень 1999 р.). У ній брали участь 19 розвинених країн світу з економічним потенціалом, рівним 679 югославським. Вона проходила без санкції ООН. Було скоєно понад 25 тисяч авіанальотів, випущено більше 1 тисячі крилатих ракет і 31 тисячі снарядів зі збідненим ураном. Керівництво СРЮ (С. Мілошевич) і Сербії було змушене капітулювати. У Косово були введені багатонаціональні збройні сили, в яких домінували війська НАТО. З кінця 1999 р. відбувається поступова суверенізація краю (в порушення резолюції Ради Безпеки ООН щодо територіальної цілісності СРЮ) і витіснення з нього залишків сербів і чорногорців. У 2000 р. С.Милошевич програв президентські вибори в СРЮ Воїславу Коштуніці. У 2001 р. новий прем'єр Сербії Зоран Джинджич розпорядився про видачу С.Милошевича Міжнародному трибуналу з розслідування військових злочинів у колишній Югославії (Гаага). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Югославія. " |
||
|
||