| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.2 ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД |
||
|
Хоча сучасні уявлення про посттравматичному стресовому розладі (ПТСР) склалися остаточно до 1980 року, проте інформація про вплив травматичних переживань фіксувалася протягом століть. Розлади, що розвиваються в результаті пережитої катастрофи (на відміну від «звичайних» психогенних станів), описувалися і діагностували й раніше. Так, ще в 1867 р. J. Е. Erichsen опублікував роботу «Залізнична та інші травми нервової системи», в якій описав психічні розлади у осіб, які пережили аварії на залізниці. У 1888 р. Н. Oppenheim ввів в практику широко відомий діагноз «травматичний невроз», в рамках якого описав багато симптомів сучасного ПТСР (Смулевіч, Рот-штейн, 1983). Особливої уваги заслуговують роботи швейцарського дослідника Е. Stierlin (1909, 1911), які, але думку П. В. Каменченко, стали основою всієї сучасної психіатрії катастроф. Великий внесок у неї внесли і ранні вітчизняні дослідження, зокрема вивчення наслідків кримського землетрусу в 1927 р. (Брусилівський та ін, 1928). Багато робіт, присвячених цій проблемі, з'являється після значних військових конфліктів (Краснянський, Морозов, 1995). Так, важливі дослідження з'явилися у зв'язку з Першою світовою війною (1914-1918). Е. Kraepelin (1916), характеризуючи травматичний невроз, вперше показав, що після важких психічних травм можуть залишатися постійні, посилюються з часом розлади. Пізніше Майерс у роботі «Артилерійський шок у Франції 1914 - 1919» визначив відмінності між неврологічним розладом «контузії від розриву снаряда» і «снарядним шоком». Контузія, викликана розривом снаряда, розглядалася ним як неврологічне стан, викликаний фізичною травмою, тоді як «снарядний шок» Майерс розглядав як психічний стан, викликаний сильним стресом. Реакції, обумовлені участю у бойових діях, стали предметом широких досліджень в ході Другої світової війни. Це явище у різних авторів називалося по-різному: «військова втома», «бойове виснаження», «військовий невроз», «посттравматичний невроз». Після Другої світової війни (1939-1945) над цією проблемою активно працювали і російські психіатри: В. Є. Галенко (1946), Е. М. Залкинд (1946, 1947), М. В . Соловйова (1946) та ін У 1941 р. в одному з перших систематизованих досліджень А. Кардинер назвав це явище «хронічним військовим неврозом». Відштовхуючись від ідей Фрейда, він вводить поняття «центральний фізіоневроз», який, на його думку, служить причиною порушення ряду особистісних функцій, що забезпечують успішну адаптацію до навколишнього світу. Кардинер вважав, що військовий невроз має як фізіологічну, так і психологічну природу. Їм вперше було дано комплексний опис симптоматики: 1) збудливість і дратівливість, 2) невтримний тип реагування на раптові подразники; 3) фіксація на обставинах травмувала події; 4) відхід від реальності; 5) схильність до некерованих агресивних реакцій (Kardiner, 1941). Подібні типи розладів спостерігали у в'язнів концентраційних таборів і військовополонених (Etinger, Strom, 1973). Новий інтерес до цієї проблеми виник у вітчизняній психіатрії у зв'язку з військовими конфліктами, природними та техногенними катастрофами, постигшими нашу країну в останні десятиліття. Особливо важкими за наслідками були аварія на Чорнобильській АЕС (1986) і землетрус у Вірменії (1988). Війна у В'єтнамі послужила потужним стимулом для досліджень американських психіатрів і психологів. До кінця 70-х років вони накопичили значний матеріал про психопатологічних і особистісних розладах у учасників війни. Схожа симптоматика виявлялася і в осіб, постраждалих в інших ситуаціях, близьких по тяжкості психогенного впливу. У зв'язку з тим, що цей симптомокомплекс не відповідав жодної із загальноприйнятих нозологічних форм, в 1980 р. М. Горовіц (Horowit, 1980) запропонував виділити його в якості самостійного синдрому, назвавши його «посттравматичним стресовим розладом» (posttraumatic stress disorder, PTSD). Надалі група авторів на чолі з М. Горовіцем розробила діагностичні критерії ПТСР, прийняті спочатку для американських класифікацій психічних захворювань (DSM-Ш і DSM-1II-R), а пізніше (практично без змін) - для МКБ-10 (Смулевіч, Ротштейн , 1983). Дослідження ПТСР-синдрому в 1980-х рр.. стали ще більш широкими. З метою розвитку та уточнення різних аспектів ПТСР в США були виконані численні дослідження. Серед них виділяються роботи Егендорфа з співавторами (Egendorf et al., 1981) і Боуландера з співавторами (Boulander et al, 1986). Перша з них присвячена порівняльному аналізу особливостей адаптаційного процесу у в'єтнамських ветеранів та їх невоевавшій ровесників, а друга - вивченню особливостей відстроченої реакції на стрес у того ж контингенту. Результати цих досліджень не втратили своєї важливості досі. Основні підсумки міжнародних досліджень були узагальнені в колективній двотомній монографії «Травма та її слід» (Figley, 1986), де поряд з особливостями розвитку ПТСР військової етіології наводяться й результати вивчення наслідків стресу у жертв геноциду, інших трагічних подій або насильства над особистістю. У 1988 р. були також опубліковані дані загальнонаціональних ретестовой досліджень різних аспектів післявоєнної адаптації ветеранів в'єтнамської війни (Kulka et al., 1990). Ці роботи дозволили уточнити багато питань, пов'язаних з природою і діагностикою ПТСР. Початок систематичних досліджень постстрессових станів, викликаних переживанням природних та індустріальних катастроф, можна віднести до 50-60-их рр.. минулого століття. Число робіт по наслідків катастроф, які виявляють наявність ПТСР, набагато менше, ніж кількість досліджень, проведених з ветеранами бойових дій. Можна навести дані двох спеціально організованих досліджень, завданням яких було встановлення представленості ПТСР серед жертв урагану і повені (Green, 1990; Green et al., 1983; Modi, 1985).
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 2.2 ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД " |
||
|
||