Головна
Cоциальная психология / Детская психология общения / Детский аутизм / Історія психологии / Клиническая психология / Коммуникации и общение / Логопсихология / Мотивации человека / Общая психология (теория) / Популярная психология / Практическая психология / Психологія в образовании / Психологія менеджмента / Психологія педагогической деятельности / Психологія развития и возрастная психология / Семейная психология / Специальная психология / Экстремальная психология / Юридическая психология
ГоловнаПсихологіяЮридическая психология → 
« Попередня Наступна »
Бедь В. В.. Юридична психологія: Навч. посіб. - 2-ге вид., доп. і переробл. - К.: МАУП,. - 436 с.: іл. - Бібліогр.: с., 2003 - перейти до змісту підручника

§ 2. Історія розвитку юридичної психології10

Юридична психологія - порівняно молода галузь психологічної науки. Але правова регуляція людської поведінки досліджувалася ще видатними давньогрецькими філософами: Сократ (469-399 рр. до н.е.) висунув ідею про необхідність збігу справедливого і законного; Платон (427-347 рр. до н. е.) вперше вказав на дві категорії психології, які лежать в основі соціального розвитку - потреби і можливості людей; Аристотель (384-322 рр. до н. е.) висловив положення про право як мірило справедливості.

У період формування нової прогресивної буржуазної ідеології в Європі відбувся поворот у розумінні суті права. Одним із принципів правового світогляду нового часу став принцип гарантій особистіс- ного розвитку, забезпечення автономності її поведінки.

У XVIII-XIX ст. зароджується кримінальна, потім - судова, а пізніше юридична психологія. Вперше факти стосовно психології злочинної поведінки, психології особистості злочинця і психології показань свідків широко вивчалися в Німеччині. Основоположник криміналістики австрієць Г. Гросс (1847-1915) створює фундаментальну працю "Кримінальна психологія" (він же творець першого в світі музею криміналістики в Граці). У цій праці Г. Гросс використав бага- тий матеріал із галузі експериментальної психології (дослідження німецького психолога і фізіолога В. Вундта, французьких психологів А. Біне і Т. Рібо, німецького психолога Г. Еббінгауза та ін.).

Наприкінці ХІХ ст. розширюються уявлення про психологічну сутність злочинної поведінки, а в ХХ ст. з'явилися фундаментальні дослідження з цієї проблеми: Р. Луваж "Психологія і злочин" (Гамбург, 1956 р.), Г. Тох "Правова і кримінальна психологія" (Нью-Йорк, 1961 р.), О. Абрахамсон "Кримінальна психологія" (Нью-Йорк, 1961 р.) та ін.

Слід назвати антропологічний підхід у кримінології, закладений італійським психіатром Ч. Ломброзо (1835-1909) і його послідовниками Е. Феррі (1856-1929) і Р. Гарофало (1847-1926). У книжці "Злочинна людина, вивчена на основі антропології, судової медицини і тюрмознавства" (1876 р.) Ч. Ломброзо робить висновок про те, що злочини не можна виправити, боротьба зі злочинністю повинна здійснюватися шляхом фізичного знищення чи довічної ізоляції "вроджених" злочинців. Біологізаторський підхід у поясненні природи злочинної поведінки був підданий серйозній критиці.

У Росії про необхідність враховувати психологію злочинців висловлювався І. Посошков (1652-1726). В його працях давалися психологічні рекомендації про способи допиту обвинувачених і свідків, розглядалася класифікація злочинців.

Князь М. Щербатов (1733-1790) один із перших авторів вказував на необхідність підготовки законів із урахуванням психології народу, позитивно оцінював фактор праці у перевихованні злочинця, порушив питання про можливість дострокового звільнення злочинця від покарання.

У Росії в третій чверті ХІХ ст. з юридичної психології з'явилися праці І. Баршева "Погляд на науку кримінального законознавства", К. Яновича-Яневського "Думки про кримінальну юстицію з точки зору психології і фізіології", А. Фрезе "Нариси судової психології", Л. Владимирова "Психічні особливості злочинців по новітніх дослідженнях", в яких висловлювалися ідеї чисто прагматичного використання психологічних знань у конкретній діяльності судових і слідчих органів.

Кінець ХІХ - початок ХХ ст. пов'язані з інтенсивним розвитком психології, психіатрії, інших галузей права (насамперед - кримінального). Деякі вчені, які представляли ці науки в той період, займали прогресивні позиції (І. Сєченов, В. Бехтерев, С. Познишев, С. Корсаков, В. Сербський, А. Коні та ін.).

З'явилися перші спроби обґрунтування окремих кримінально- правових позицій психологічними знаннями. У підручнику Б. Спасови- ча "Кримінальне право" (1863 р.) вже використовуються психологічні дані про злочини. У Казані публікується перша монографія з судової психології - праця А. Фрезе "Нариси судової психології"(1874 р.).

Розвиток психології, психіатрії та права привів до необхідності оформлення юридичної психології як самостійної наукової дисципліни. П. Ковалевський 1899 р. порушив питання про поділ психопатології та правової психології, а також введення цих наук у курс юридичної освіти.

На початку ХХ ст. в юридичній психології з'являються експериментальні методи дослідження. Значна кількість праць цього періоду присвячена психології показань свідків. Це праці І. Холчева "Мрійлива брехня" (1903 р.), Г. Португалова "Про показання свідків" (1903 р.), Є. Кулішера "Психологія показань свідків і судове слідство" (1904 р.). На цю ж тему були доповіді М. Хомякова "До питання про психологію свідка" (1903 р.

), А. Завадського і А. Єлістратова "Про вплив питань без навіювання на достовірність показань свідків" (1904 р.), О. Гольдовським "Психологія доказів свідків" (1904 р.).

1902 р. експерименти щодо визначення достовірності показань свідків проводив німецький психолог В. Штерн. Його завданням був не пошук науково обґрунтованих прийомів отримання показань свідків, як у А. Біне, а встановлення ступеня достовірності свідчень. Спираючись на свої дані, В. Штерн стверджував, що показання свідків принципово недостовірні, хибні, оскільки "забування є правилом, а спогад - винятком". Підсумки свого дослідження В. Штерн доповів на засіданні Берлінської психологічної спілки. Вони викликали велику зацікавленість в юридичних колах багатьох країн Європи. Згодом В. Штерн створив персональну концепцію пам'яті, яка мала яскраво виражений ідеалістичний характер. Згідно з цією концепцією пам'ять людини не є відображенням об'єктивної реальності, а виступає лише як її викривлення на догоду вузько егоїстичним інтересам особистості, її індивідуалістичним намірам, її гордості, пихатості, честолюбству тощо.

Доповідь В. Штерна викликала бурхливу реакцію і у російських юристів. Затятими прихильниками В. Штерна в Росії стали професор Петербурзького університету О. Гольдовський, професори Казанського університету А. Завадський і А. Єлістратов. Вони самостійно провели серію дослідів, подібних дослідам В. Штерна, і зробили ана- логічні висновки. Сам О. Гольдовський зазначав, що психологічні основи помилок дуже відмінні і висновок із зіставлення картини, відтвореної свідком, з дійсністю виходить дуже сумний. Свідок не дає точної копії, а тільки її сурогат.

Над питаннями психології показань свідків у Росії працювали також М. Хомяков, М. Бухвалова, А. Бернштейн, Є. Кулішер та ін. 1905 р. вийшов збірник "Проблеми психології. Брехня і показання свідків". Багато статей збірника пронизувала ідея про недостовір- ність показань свідків.

Значну увагу розвитку юридичної психології приділив великий вчений-фізіолог, психіатр і психолог В. Бехтерев (1857-1927). Під його керівництвом було здійснено перше експериментальне дослідження малолітніх злочинців, результати якого знайшли відображення в праці "Про розумову працездатність малолітніх злочинців" (1903 р.) Саме він за допомогою експериментальних методів вивчав злочинність як психологічне явище і особистість злочинця. Підсумки дослідження були викладені в його працях "Про експериментальне психологічне дослідження злочинців" (1902 р.) і "Об'єктивно-психологічний метод у застосуванні і вивченні злочинності" (1912 р.).

Значний внесок у розвиток юридичної психології зробив А. Коні (1844-1927) - юрист і громадський діяч, видатний судовий оратор. Узагальнивши свій практичний досвід, він висловив багато цікавих положень і порад із психології судової діяльності та психології судді як головної фігури в кримінальному процесі, про психологію прокурора і адвоката. У праці "Достоєвський як криміналіст" А. Коні розкрив важливе значення для слідства і суду вивчення внутрішнього світу злочинця. Він читав курс лекцій "Про злочинні типи", закликав ввести на юридичному факультеті Петербурзького університету курси психології і психопатології.

1908 р. з ініціативи В. Бехтерева і Д. Дриля був створений Науково-навчальний психоневрологічний інститут, до програми якого входила і розробка курсу "Судова психологія". На базі цього інституту 1909 р. створюється Кримінологічний інститут. Судовою психологією почали займатися професійні психологи, визначилося коло специфічних проблем - вивчення психіки злочинця, свідків та інших учасників кримінального процесу, діагностика брехні, судово- психологічна експертиза та ін.

1920 р. при Московському університеті було створено Інститут радянського права, до якого вже наступного року увійшов відділ кримінології. 1924 р. при юридичному факультеті Київського інституту народного господарства відкривається кримінальна клініка.

Розвитку юридичної психології в перші роки після 1917 р. надто сприяв великий суспільний інтерес до питань здійснення правосуддя, особистості злочинця та ін. У країні почався пошук нових форм запобігання злочинності та перевиховання правопорушників. Юридична психологія брала активну участь у розв'язанні цих проблем. 1925 р. вперше у світі створено Державний інститут з вивчення злочинності і злочинця. Упродовж перших п'яти років Інститут опублікував багато праць із юридичної психології. Спеціальні кабінети з вивчення злочинця і злочинності було відкрито в Москві, Ленінграді, Саратові, Києві, Харкові, Мінську, Баку та інших містах. Одночасно проводилися дослідження з психології показань свідків, психологічної експертизи та деяких інших проблем.

Цікаві дослідження провів психолог А. Лурія в лабораторії експериментальної психології, створеної 1927 р. при Московській губернській прокуратурі. Він вивчав можливості застосування методів експериментальної психології для розслідування злочинів і сформулював принципи роботи пристрою, що згодом отримав назву "викривача брехні" (лай-детектор).

Суть судово-психологічних шукань того періоду сучасний радянський психолог А. Петровський охарактеризував так: "У 20-ті роки "судова психологія" - це авторитетна і обширна галузь науки, яка має за предмет вивчення психологічні передумови злочину, побут і психологію різних груп злочинців, психологію показань свідків і судово-психологічну експертизу, психологію ув'язненого (тюремна психологія) і т. п."11

У цей же період багато уваги приділяв питанням психології показань свідків відомий судовий психолог харківської школи О. Бруси- ловський12. Слід особливо зупинитися на дослідженнях А. Тагера, який немало зробив для судової психології взагалі і для психології показань свідків зокрема. Він вважав, що кримінальний процес - це найбільш реальний дослідницький процес і що формування і вивчен- ня наукових основ його передумов не може не дати значного матеріалу для законотворчості.

17 грудня 1928 р. А. Тагер виступив на раді Психологічного інституту з доповіддю "Про підсумки і перспективи вивчення судової психології". Разом з О. Брусиловським, С. Познишевим, С. Геллерштей- ном він брав активну участь у роботі І Всесоюзного з'їзду з вивчення поведінки людини (Москва, 1930). З'їзд мав спеціальну секцію з судової психології, де обговорювалися різні питання вивчення психологічних проблем, які стосуються боротьби зі злочинністю. Були заслухані доповіді А. Тагера "Про підсумки і перспективи вивчення судової психології" і О. Брусиловського "Основні проблеми психології в кримінальному процесі".

Достатньо серйозна робота в 20-30-ті роки велася з вивчення психології ув'язнених. Так, учений-криміналіст М. Гернет (1874-1953) 1925 р. видав працю "У в'язниці", в якій розкриваються особливості психології людей, що відбувають тюремне покарання.

З досліджень того часу цікавими є праці К. Сотоніна, в яких висвітлювалися психологічні аспекти діяльності слідчого і судді, питання отримання правдивих показань свідків, методи виявлення в них мимовільної брехні.

На початку 30-х років через негативні політичні зміни і посилення комуністичного тоталітарного режиму дослідження з судової психології, так само, як і дослідження в царині трудової, соціальної, медичної психології, були призупинені. І лише починаючи з 60-х років стали знову обговорюватися пекучі проблеми юридичної психології.

1964 р. була прийнята постанова ЦК КПРС "Про заходи щодо подальшого розвитку юридичної науки і поліпшення юридичної освіти в країні", котра відновила юридичну психологію в усіх юридичних вищих навчальних закладах країни. У 1965-1966 рр. почалося викладання спеціальних курсів юридичної психології в юридичних вузах Москви, Ленінграда, Мінська та деяких інших містах. 1966 р. Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти СРСР було проведено Всесоюзний семінар із питань викладання юридичної психології і основних проблем цієї науки.

У травні 1971 р. в Москві відбулася перша Всесоюзна конференція із судової психології, а в червні 1971 р. в Тбілісі на 4-му Всесоюзному з'їзді психологів судова психологія була представлена окремою секцією.

Восени 1986 р. в м. Тарту (Естонія) пройшла Всесоюзна конференція з юридичної психології. На цій конференції зібралися і виступили з доповідями і повідомленнями представники всіх республік і регіонів Радянського Союзу. У цих доповідях широко обговорювалися проблеми методології і структури юридичної психології, завдання її окремих галузей (кримінальна психологія, психологія потерпілого, психологія попереднього слідства та ін.), а також структура курсу цієї дисципліни, що передбачається, і методика її викладання у вищому навчальному закладі.

Після розпаду СРСР юридична психологія поступово розвивається на теренах новостворених суверенних держав.

Нині юридична психологія розвивається насамперед з таких проблем: -

загальні питання юридичної психології (система, методи, зв'язки з іншими науками); -

психологічні проблеми протиправної поведінки; -

психологія слідчого і слідчої тактики; -

психологічні особливості неповнолітніх правопорушників; -

психологія організованої злочинності тощо.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 2. Історія розвитку юридичної психології10"
  1. Мельникова Г.З.. Історія виникнення «Ощадбанків», 2009
    Історія виникнення
  2. § 3. Система юридичної психології
    розвитку, тенденції і перспективи"1. Аналізом системи юридичної психології займаються різні спеціалісти - юристи, психологи, юридичні психологи. Розглянемо окремі підходи щодо розв'язання цього питання. К. Платонов виділяв у юридичній психології правову психологію (предмет - правосвідомість), кримінальну (предмет - причини злочинності, пов'язані з якостями особистості), судову
  3. § 3. Юриспруденція як система юридичних наук
    розвитку впливають на юридичну науку, яка постійно збагачується. З'являються нові або ускладнюються існуючі правові інститути і явища (іпотека, застава, траст, приватизація, комерціалізація тощо). Виникають нові суб'єкти права (банки, акціонерні товариства, комерційні структури тощо). Розширюються сфери цивільного обороту. Зростають права громадян. Усе це стимулює появу на дереві юридичного
  4. Наука цивільного процесуального права
    розвитку цивільного процесуального права, його суть, роль у виконанні соціальних функцій, його обумовленість волею народу, яка визначається економічною основою суспільства. Вивчення цивільного процесуального права здійснюється в діалектичному зв'язку з практикою цивільного судочинства, з практикою застосування процесуальних норм. Це дає можливість визначити ефективність і недоліки цивільного
  5. § 2. Об'єкти, предмет, метод, функції юридичної науки
    розвитку і функціонування держави і права в їх структурній багатоманітності. Якщо предмет юридичної науки - це поняття права в усіх аспектах його теоретико-пізнавального прояву і вираження, то предмет кожної окремої юридичної науки - якийсь певний елемент юридичної дійсності. Метод юриспруденції являє собою засіб юридичного пізнання, створення та організації юридичного знання. За допомогою
  6. § 6. Теорія держави і права в системі юридичних наук
    Історія держави і права вивчає процес історичного розвитку державно-правових форм життя конкретних країн у хронологічному порядку, тобто застосовує переважно історичний метод. Теорія держави і права досліджує розвиток держави і права в 19 узагальнено-теоретичному вигляді, тобто застосовує переважно формально-логічний метод. Конкретні дані історії держави і права використовуються теорією
  7. 1.2.3. Відокремлені підрозділи господарських організацій - суб'єкти господарювання
    юридичної особи. Поняття філії та представництва визначено в ст. 95 ЦК. Філія - це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є
  8. В. В. Бедь. ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ, 2004
    юридичної психології; методологічні і загальнопсихологічні основи; соціально-психологічні аспекти юридичної діяльності) і особливої частини (правова психологія, кримінальна психологія, психологія слідчих дій, психологічні аспекти у діяльності учасників судового процесу - судді, прокурора, адвоката, особливості психологічної консультації та судово-психологічної експертизи, виправна психологія).
  9. Бедь В. В.. Юридична психологія: Навч. посіб. - 2-ге вид., доп. і переробл. - К.: МАУП,. - 436 с.: іл. - Бібліогр.: с., 2003

  10. § 5. Відносна самостійність держави
    розвитку суспільства, його політичної системи та ін. У процесі науково-технічного і суспільного прогресу відносна самостійність держави зростає. Знаходячись у певній залежності від зовнішніх чинників (економіки, класової боротьби, політики, ідеології), держава справляє на них зворотний вплив, що є однією з форм вияву її відносної самостійності. Іншою формою прояву відносної самостійності держави
  11. § 3. Класифікація правових систем світу
    розвитку (включаючи ступінь рецепції римського права). Правові системи об'єднані природою їх розвитку, генетичними коренями, що знаходяться в тій самій стародавній державі. Вони розвивалися в подібних умовах і зберегли однаковість у доправових регуляторах, перших джерелах, характері і ступені сприйняття джерел права інших національних правових систем, їх об'єднують історичні пам'ятники права,
  12. Зміст
    Історія розвитку і становлення функцій прокуратури ... 21 Прокуратура за часів Гетьманату (квітень-грудень 1918)... 25 Директорія. Відновлення Прокуратори (грудень 1918 - березень 1921) ... 27 ГЛАВА II. СУТЬ ФУНКЦІЙ ПРОКУРАТУРИ ... 31 §1. Теоретичне визначення функцій прокуратури ... 31 §2. Основні риси прокурорської
  13. § 1. Предмет і об'єкти аналізу науки загального порівняльного правознавства.
    розвитку і функціонування сучасних правових систем світу. Науку порівняльного правознавства слід відрізняти від порівняльно-правового методу. Порівняльно-правовий метод - це зіставлення юридичних понять, явищ, процесів одного порядку і з'ясування подібності та відмінності між ними. Залежно від об'єктів порівняльне-правовий метод застосовується вибірково за обов'язкової умови їх порівняності.
  14. 5. Історія розвитку земельного права.
    розвитку регіонів, оскільки стримувала обмін між ними, що впливало і на розвиток землеробства. До 1917 р. Укр була складовою Рос Імперії, тому не мала власної правової системи і зем зак-ва. Правовий режим земель України визначався у відповідності з рос зак-вом. Після революції 1905 р. на зем відносини мала вплив столипінська аграрна реформа, яка внесла істотні зміни в правовий режим земель, але
  15. Малик Я., Вол Б., Чуприна В.. Історія української державності, 1995
    З кінця IX ст. Руська земля стала центром, політичним і територіальним ядром утворення єдиної держави східних слов'ян, що закріпила за собою назву Русь. У процесі формування класового суспільства східні слов'яни перейшли від первіснообщинного ладу до феодального, обминувши рабовласницький. Утворення Київської держави супроводжувалось формуванням феодального права. Уже з X ст. з'являється
  16. § 1. Поняття та ознаки юридичної науки
    розвитку та функціонування-цержави і права в їх структурній багатоманітності. Основні риси (ознаки) юридичної науки: 1. Суспільна наука, що має прикладний характер. Вона покликана обслуговувати потреби громадського життя, юридичної практики, юридичної освіти, забезпечувати юридичних робітників необхідними даними про видання і застосування законів. 2. Наука, що має властивості точних наук.
© 2014-2020  ibib.ltd.ua