§ 2. Історія розвитку юридичної психології2

У період формування нової прогресивної буржуазної ідеології в Європі відбувся поворот у розумінні суті права. Одним із принципів правового світогляду нового часу став принцип гарантій особистіс-ного розвитку, забезпечення автономності її поведінки.

У ХУШ-ХІХ ст. зароджується кримінальна, потім - судова, а пізніше юридична психологія. Вперше факти стосовно психології злочинної поведінки, психології особистості злочинця і психології показань свідків широко вивчалися в Німеччині. Основоположник криміналістики австрієць Г. Гросс (1847-1915) створює фундаментальну працю "Кримінальна психологія" (він же творець першого в світі музею криміналістики в Граці). У цій праці Г. Гросс використав бага-

Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. - К.: Выща шк., 1990. - С. 105.

При підготовці матеріалу цього параграфа автор спирався на монографію М. В. Кос-тицького "Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы". - С. 40-68.

тий матеріал із галузі експериментальної психології (дослідження німецького психолога і фізіолога В. Вундта, французьких психологів А. Біне і Т. Рібо, німецького психолога Г. Еббінгауза та ін.).

Наприкінці ХІХ ст. розширюються уявлення про психологічну сутність злочинної поведінки, а в ХХ ст. з'явилися фундаментальні дослідження з цієї проблеми: Р. Луваж "Психологія і злочин" (Гамбург, 1956 р.), Г. Тох "Правова і кримінальна психологія" (Нью-Йорк, 1961 р.), О. Абрахамсон "Кримінальна психологія" (Нью-Йорк, 1961 р.) та ін.

Слід назвати антропологічний підхід у кримінології, закладений італійським психіатром Ч. Ломброзо (1835-1909) і його послідовниками Е. Феррі (1856-1929) і Р. Гарофало (1847-1926). У книжці "Злочинна людина, вивчена на основі антропології, судової медицини і тюрмознавства" (1876 р.) Ч. Ломброзо робить висновок про те, що злочини не можна виправити, боротьба зі злочинністю повинна здійснюватися шляхом фізичного знищення чи довічної ізоляції "вроджених" злочинців. Біологізаторський підхід у поясненні природи злочинної поведінки був підданий серйозній критиці.

У Росії про необхідність враховувати психологію злочинців висловлювався І. Посошков (1652-1726). В його працях давалися психологічні рекомендації про способи допиту обвинувачених і свідків, розглядалася класифікація злочинців.

Князь М. Щербатов (1733-1790) один із перших авторів вказував на необхідність підготовки законів із урахуванням психології народу, позитивно оцінював фактор праці у перевихованні злочинця, порушив питання про можливість дострокового звільнення злочинця від покарання.

У Росії в третій чверті ХІХ ст. з юридичної психології з'явилися праці І. Баршева "Погляд на науку кримінального законознавства", К. Яновича-Яневського "Думки про кримінальну юстицію з точки зору психології і фізіології", А. Фрезе "Нариси судової психології", Л. Владимирова "Психічні особливості злочинців по новітніх дослідженнях", в яких висловлювалися ідеї чисто прагматичного використання психологічних знань у конкретній діяльності судових і слідчих органів.

Кінець ХІХ - початок ХХ ст. пов'язані з інтенсивним розвитком психології, психіатрії, інших галузей права (насамперед - кримінального). Деякі вчені, які представляли ці науки в той період, займали прогресивні позиції (І. Сєченов, В. Бехтерев, С. Познишев, С. Корсаков, В. Сербський, А. Коні та ін.).

З'явилися перші спроби обґрунтування окремих кримінально-правових позицій психологічними знаннями. У підручнику Б. Спасови-ча "Кримінальне право" (1863 р.) вже використовуються психологічні дані про злочини. У Казані публікується перша монографія з судової психології - праця А. Фрезе "Нариси судової психології"(1874 р.).

Розвиток психології, психіатрії та права привів до необхідності оформлення юридичної психології як самостійної наукової дисципліни. П. Ковалевський 1899 р. порушив питання про поділ психопатології та правової психології, а також введення цих наук у курс юридичної освіти.

На початку ХХ ст. в юридичній психології з'являються експериментальні методи дослідження. Значна кількість праць цього періоду присвячена психології показань свідків. Це праці І. Холчева "Мрійлива брехня" (1903 р.), Г. Португалова "Про показання свідків" (1903 р.), Є. Кулішера "Психологія показань свідків і судове слідство" (1904 р.

1902 р. експерименти щодо визначення достовірності показань свідків проводив німецький психолог В. Штерн. Його завданням був не пошук науково обґрунтованих прийомів отримання показань свідків, як у А. Біне, а встановлення ступеня достовірності свідчень. Спираючись на свої дані, В. Штерн стверджував, що показання свідків принципово недостовірні, хибні, оскільки "забування є правилом, а спогад - винятком". Підсумки свого дослідження В. Штерн доповів на засіданні Берлінської психологічної спілки. Вони викликали велику зацікавленість в юридичних колах багатьох країн Європи. Згодом В. Штерн створив персональну концепцію пам'яті, яка мала яскраво виражений ідеалістичний характер. Згідно з цією концепцією пам'ять людини не є відображенням об'єктивної реальності, а виступає лише як її викривлення на догоду вузько егоїстичним інтересам особистості, її індивідуалістичним намірам, її гордості, пихатості, честолюбству тощо.

Доповідь В. Штерна викликала бурхливу реакцію і у російських юристів. Затятими прихильниками В. Штерна в Росії стали професор Петербурзького університету О. Гольдовський, професори Казанського університету А. Завадський і А. Єлістратов. Вони самостійно провели серію дослідів, подібних дослідам В. Штерна, і зробили аналогічні висновки. Сам О. Гольдовський зазначав, що психологічні основи помилок дуже відмінні і висновок із зіставлення картини, відтвореної свідком, з дійсністю виходить дуже сумний. Свідок не дає точної копії, а тільки її сурогат.

Над питаннями психології показань свідків у Росії працювали також М. Хомяков, М. Бухвалова, А. Бернштейн, Є. Кулішер та ін. 1905 р. вийшов збірник "Проблеми психології. Брехня і показання свідків". Багато статей збірника пронизувала ідея про недостовір-ність показань свідків.

Значну увагу розвитку юридичної психології приділив великий вчений-фізіолог, психіатр і психолог В. Бехтерев (1857-1927). Під його керівництвом було здійснено перше експериментальне дослідження малолітніх злочинців, результати якого знайшли відображення в праці "Про розумову працездатність малолітніх злочинців" (1903 р.) Саме він за допомогою експериментальних методів вивчав злочинність як психологічне явище і особистість злочинця. Підсумки дослідження були викладені в його працях "Про експериментальне психологічне дослідження злочинців" (1902 р.) і "Об'єктивно-психологічний метод у застосуванні і вивченні злочинності" (1912 р.).

Значний внесок у розвиток юридичної психології зробив А. Коні (1844-1927) - юрист і громадський діяч, видатний судовий оратор. Узагальнивши свій практичний досвід, він висловив багато цікавих положень і порад із психології судової діяльності та психології судді як головної фігури в кримінальному процесі, про психологію прокурора і адвоката. У праці "Достоєвський як криміналіст" А. Коні розкрив важливе значення для слідства і суду вивчення внутрішнього світу злочинця. Він читав курс лекцій "Про злочинні типи", закликав ввести на юридичному факультеті Петербурзького університету курси психології і психопатології.

1908 р. з ініціативи В. Бехтерева і Д. Дриля був створений Науково-навчальний психоневрологічний інститут, до програми якого входила і розробка курсу "Судова психологія". На базі цього інституту 1909 р. створюється Кримінологічний інститут. Судовою психологією почали займатися професійні психологи, визначилося коло специфічних проблем - вивчення психіки злочинця, свідків та інших учасників кримінального процесу, діагностика брехні, судово-психологічна експертиза та ін.

1920 р. при Московському університеті було створено Інститут радянського права, до якого вже наступного року увійшов відділ кримінології. 1924 р. при юридичному факультеті Київського інституту народного господарства відкривається кримінальна клініка.

Розвитку юридичної психології в перші роки після 1917 р. надто сприяв великий суспільний інтерес до питань здійснення правосуддя, особистості злочинця та ін. У країні почався пошук нових форм запобігання злочинності та перевиховання правопорушників. Юридична психологія брала активну участь у розв'язанні цих проблем. 1925 р. вперше у світі створено Державний інститут з вивчення злочинності і злочинця. Упродовж перших п'яти років Інститут опублікував багато праць із юридичної психології. Спеціальні кабінети з вивчення злочинця і злочинності було відкрито в Москві, Ленінграді, Саратові, Києві, Харкові, Мінську, Баку та інших містах. Одночасно проводилися дослідження з психології показань свідків, психологічної експертизи та деяких інших проблем.

Цікаві дослідження провів психолог А.

Суть судово-психологічних шукань того періоду сучасний радянський психолог А. Петровський охарактеризував так: "У 20-ті роки " судова психологія" - це авторитетна і обширна галузь науки, яка має за предмет вивчення психологічні передумови злочину, побут і психологію різних груп злочинців, психологію показань свідків і судово-психологічну експертизу, психологію ув'язненого (тюремна психологія) і т. п."1

У цей же період багато уваги приділяв питанням психології показань свідків відомий судовий психолог харківської школи О. Бруси-ловський2. Слід особливо зупинитися на дослідженнях А. Тагера, який немало зробив для судової психології взагалі і для психології показань свідків зокрема. Він вважав, що кримінальний процес - це найбільш реальний дослідницький процес і що формування і вивчен-

Петровский А. В. Історія советской психологии. - М.: Просвещение, 1967. - С. 181.

Брусиловский А. Е. Судебно-психологическая экспертиза; Брусиловский А. Е. Немые свидетели (из очерков по судебной психологии) // Право и жизнь. - 1928. - № 2.

ня наукових основ його передумов не може не дати значного матеріалу для законотворчості.

17 грудня 1928 р. А. Тагер виступив на раді Психологічного інституту з доповіддю "Про підсумки і перспективи вивчення судової психології". Разом з О. Брусиловським, С. Познишевим, С. Геллерштей-ном він брав активну участь у роботі І Всесоюзного з'їзду з вивчення поведінки людини (Москва, 1930). З'їзд мав спеціальну секцію з судової психології, де обговорювалися різні питання вивчення психологічних проблем, які стосуються боротьби зі злочинністю. Були заслухані доповіді А. Тагера "Про підсумки і перспективи вивчення судової психології" і О. Брусиловського "Основні проблеми психології в кримінальному процесі".

Достатньо серйозна робота в 20-30-ті роки велася з вивчення психології ув'язнених. Так, учений-криміналіст М. Гернет (1874-1953) 1925 р. видав працю "У в'язниці", в якій розкриваються особливості психології людей, що відбувають тюремне покарання.

З досліджень того часу цікавими є праці К. Сотоніна, в яких висвітлювалися психологічні аспекти діяльності слідчого і судді, питання отримання правдивих показань свідків, методи виявлення в них мимовільної брехні.

На початку 30-х років через негативні політичні зміни і посилення комуністичного тоталітарного режиму дослідження з судової психології, так само, як і дослідження в царині трудової, соціальної, медичної психології, були призупинені. І лише починаючи з 60-х років стали знову обговорюватися пекучі проблеми юридичної психології.

1964 р. була прийнята постанова ЦК КПРС "Про заходи щодо подальшого розвитку юридичної науки і поліпшення юридичної освіти в країні", котра відновила юридичну психологію в усіх юридичних вищих навчальних закладах країни. У 1965-1966 рр. почалося викладання спеціальних курсів юридичної психології в юридичних вузах Москви, Ленінграда, Мінська та деяких інших містах. 1966 р. Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти СРСР було проведено Всесоюзний семінар із питань викладання юридичної психології і основних проблем цієї науки.

У травні 1971 р. в Москві відбулася перша Всесоюзна конференція із судової психології, а в червні 1971 р. в Тбілісі на 4-му Всесоюзному з'їзді психологів судова психологія була представлена окремою секцією.

Восени 1986 р. в м. Тарту (Естонія) пройшла Всесоюзна конференція з юридичної психології. На цій конференції зібралися і виступили з доповідями і повідомленнями представники всіх республік і регіонів Радянського Союзу. У цих доповідях широко обговорювалися проблеми методології і структури юридичної психології, завдання її окремих галузей (кримінальна психологія, психологія потерпілого, психологія попереднього слідства та ін.), а також структура курсу цієї дисципліни, що передбачається, і методика її викладання у вищому навчальному закладі.

Після розпаду СРСР юридична психологія поступово розвивається на теренах новостворених суверенних держав.

Нині юридична психологія розвивається насамперед з таких проблем: -

загальні питання юридичної психології (система, методи, зв'язки з іншими науками); -

психологічні проблеми протиправної поведінки; -

психологія слідчого і слідчої тактики; -

психологічні особливості неповнолітніх правопорушників; -

психологія організованої злочинності тощо.

Інформація, релевантна "§ 2. Історія розвитку юридичної психології2"

1. Поняття екологічного права України
   розвитку права незалежної Української держави, яка була б сприйнята парламентом, лягла в основу його правотворчої діяльності та визначала загальні підходи, структуру, порядок (черговість) розроблення і прийняття законів, зростає потреба, з одного боку, в створенні Закону про правотворчу діяльність, а з іншого, - вимагає розроблення теоретичних засад розвитку окремих галузей права. На даний
   
2. Поняття екологічного права України
   розвитку права незалежної Української держави, яка була б сприйнята парламентом, лягла в основу його правотворчої діяльності та визначала загальні підходи, структуру, порядок (черговість) розроблення і прийняття законів, зростає потреба, з одного боку, в створенні Закону про правотворчу діяльність, а з іншого, - вимагає розроблення теоретичних засад розвитку окремих галузей права. На даний
   
3. 91. Міжнародне право в період збройних конфліктів - галузь міжнародного права
   розвитку цієї галузі сучасного міжнародного права, у доктрині дотепер не вироблене єдине поняття даної галузі права, як немає єдності щодо її змісту, предмета правового регулювання і, відповідно, системи. Не вироблена і єдина термінологія стосовно її найменування, але найбільш поширеними в науковій літературі є такі найменування, як «право війни», «міжнародне воєнне право», «закони і звичаї
   
4. Наука цивільного процесуального права
   розвитку цивільного процесуального права, його суть, роль у виконанні соціальних функцій, його обумовленість волею народу, яка визначається економічною основою суспільства. Вивчення цивільного процесуального права здійснюється в діалектичному зв'язку з практикою цивільного судочинства, з практикою застосування процесуальних норм. Це дає можливість визначити ефективність і недоліки цивільного
   
5. ВСТУП
   розвитку пройшла шлях від розрізнених окремих галузей до злагодженої системи знань. Сьогодні криміналістичні знання є могутньою зброєю в руках професіоналів - оперативно-розшукових працівників, слідчих, прокурорів, суддів. Пропонований підручник є оригінальною працею, яка характеризується певною новизною викладання проблемних питань, базується на останніх дослідженнях криміналістичної науки. За
   
6. Від наукового редактора
   розвитку. Тепер наш народ більше відомий світові як народ українській, а держава, яка після багатовікового поневолення з початку грудня 1991 р. стала на основі всеукраїнського референдуму суверенною, відома як Україна. Утворення самостійної України, зміна навчально-виховних та наукових орієнтирів вимагають суттєвого перегляду змісту, структури і системи правової, у тому числі і криміналістичної
   
7. § 3. Юриспруденція як система юридичних наук
   розвитку впливають на юридичну науку, яка постійно збагачується. З'являються нові або ускладнюються існуючі правові інститути і явища (іпотека, застава, траст, приватизація, комерціалізація тощо). Виникають нові суб'єкти права (банки, акціонерні товариства, комерційні структури тощо). Розширюються сфери цивільного обороту. Зростають права громадян. Усе це стимулює появу на дереві юридичного
   
8. § 6. Теорія держави і права в системі юридичних наук
   Історія держави і права вивчає процес історичного розвитку державно-правових форм життя конкретних країн у хронологічному порядку, тобто застосовує переважно історичний метод. Теорія держави і права досліджує розвиток держави і права в 19 узагальнено-теоретичному вигляді, тобто застосовує переважно формально-логічний метод. Конкретні дані історії держави і права використовуються теорією
   
9. § 5. Відносна самостійність держави
   розвитку суспільства, його політичної системи та ін. У процесі науково-технічного і суспільного прогресу відносна самостійність держави зростає. Знаходячись у певній залежності від зовнішніх чинників (економіки, класової боротьби, політики, ідеології), держава справляє на них зворотний вплив, що є однією з форм вияву її відносної самостійності. Іншою формою прояву відносної самостійності держави
   
10. § 1. Історія ідеї про правову і соціальну державу
    розвитку 137 особи відповідно до принципу «дозволено все, що не заборонено законом». У XX ст., особливо після Другої світової війни, теорія правової держави набула нових рис. Вона пройшла через період панування нацистського варіанту теорії «правової держави» у фашистській Німеччині, через етап неприйняття в СРСР ідеї правової держави з її (ідеї) напрацьованими за дореволюційних часів
    
11. § 1. Історія ідеї прав людини. Теорія трьох поколінь прав людини
    Історія ідеї прав людини' бере свої витоки в давнині. Вже в Біблії містяться положення про цінність і недоторканність людського життя, рівності людей. В античних державах і країнах Давнього Сходу обґрунтовувалася рівність людей однаковими природними умовами їхнього походження з Космосу, «неба». І хоча за часів рабовласництва і феодалізму панувала ідея про права «вільних» людей (Аристотель, Платон
    
12. § 1. Предмет і об'єкти аналізу науки загального порівняльного правознавства.
    розвитку і функціонування сучасних правових систем світу. Науку порівняльного правознавства слід відрізняти від порівняльно-правового методу. Порівняльно-правовий метод - це зіставлення юридичних понять, явищ, процесів одного порядку і з'ясування подібності та відмінності між ними. Залежно від об'єктів порівняльне-правовий метод застосовується вибірково за обов'язкової умови їх порівняності.
    
13. § 3. Класифікація правових систем світу
    розвитку (включаючи ступінь рецепції римського права). Правові системи об'єднані природою їх розвитку, генетичними коренями, що знаходяться в тій самій стародавній державі. Вони розвивалися в подібних умовах і зберегли однаковість у доправових регуляторах, перших джерелах, характері і ступені сприйняття джерел права інших національних правових систем, їх об'єднують історичні пам'ятники права,
    
14. 4.5. ВІДНОСИНИ МІЖ ПРОКУРАТУРОЮ І УПОВНОВАЖЕНИМ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ
    розвитку цих структур. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО СЕМІНАРУ 1. Охарактеризуйте характер правовідносин Генеральної прокуратури України з Президентом України. 2. Охарактеризуйте характер правовідносин Генеральної прокуратури України з Верховною Радою України. 3. Чи потрібно встановлювати підконтрольність і підзвітність Генерального прокурора України? Якщо так, то перед ким? 4. Чи потрібно змінювати
    
15. § 3. Система юридичної психології
    розвитку, тенденції і перспективи"1. Аналізом системи юридичної психології займаються різні спеціалісти - юристи, психологи, юридичні психологи. Розглянемо окремі підходи щодо розв'язання цього питання. К. Платонов виділяв у юридичній психології правову психологію (предмет - правосвідомість), кримінальну (предмет - причини злочинності, пов'язані з якостями особистості), судову
    
16. § 1. Методологічні принципи в юридичній психології
    розвитку, загального зв'язку, системного підходу, єдності теорії і практики), а також основні закони і парні категорії діалектики служать основоположними вимогами будь-якого дослідження з будь-якої наукової дисципліни. Це пояснюється тим, що науку цікавлять не лише самі явища, а й їх походження (джерела), внутрішній взаємозв'язок, причинна обумовленість. Рівень загальнонаукової методології
    
17. Історія виникнення «Ощадбанків»
    розвитку товарного виробництва й роэширення сфери грошового обiгу відбувалося эростання ролi банкiв в економiцi. У цей час у всiх розвинених країнах банки являють собою потужний сектор економки, для якого характерна високий ступень концентрації (капіталу, сильна конкуренція, що підсилюється диверсифiкованiсть дiяльностi. Одним з перших банків у сучасному розумiннi цього терміна став заснований в
    
18. Екологічне право та екологічне законодавство
    розвитку природи, тобто це система належного буття останньої, категорія цілком природна. Проблема співвід-ношення між екологічним законодавством і екологічним правом повинна завжди ви-рішуватись на науковій основі. Йдеться про взаємодію різних галузей наукового знання - гуманітарного і природничого. Система екологічного права визначається системою об'єктів природи, розвитком суспільства і
    
19. Поняття і особливості принципів екологічного права
    розвитку ринкових відносин державне управління в сфері екології повинно бути непорушним. Мова може йти про удосконалення системи органів управ-ління, методів останнього, з урахуванням потреб ринку. Треба постійно пам'ятати, що багато екологічних відносин не підпадають під ринкові відносини. Однак екологічному праву, властиві правила правового регулювання відповідних видів екологічних відносин за
    
20. Екологічне законодавство України: сучасний етап
    розвитку країни стан здоров'я населення залежить від екологічної ситуації на 20-80%. Для України цей показник обраховано приблизно у 57%, тобто стан нашого здоров'я залежить від довкілля десь на 60%. *Зрозуміло, що впливовими є й інші фактори: стресові ситуації, сполучення між роботою і місцем проживання, рівень харчування, психологічний клімат у сім'ї. Але першочергове значення надається саме