Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочину
ГоловнаПравоКримінальне право Росії → 
« Попередня Наступна »
І.Я. Козченко, З.А. Незнамова .. Кримінальне право. Загальна частина. Підручник для вузів / Під ред. І.Я. Козченко і З.А. Незнамова. М., 1997., 1997 - перейти до змісту підручника

§ 2. Категорії осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру



Примусові заходи медичного характеру можуть застосовуватися в наступних випадках.
1. До осіб, які вчинили діяння, передбачені статтями Особливої ??частини КК в стані неосудності. Згідно ст. 21 КК неосудними визнаються особи, які не могли усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними внаслідок хронічного психічного розладу, тимчасового психічного розладу, слабоумства або іншого хворобливого стану психіки. Для застосування примусових заходів медичного характеру до зазначених осіб необхідно встановлення в сукупності наступних підстав:
а) особа вчиняє суспільно небезпечне діяння, передбачене статтею Особливої ??частини КК;
б) особа страждає психічним розладом. Закон називає чотири типи психічних розладів.
Хронічне психічний розлад характеризується тривалим, постійним хворобливим станом і практично невиліковно.

Тимчасовий психічний розлад протікає гостро, у вигляді нападів, носить тимчасовий характер і повністю виліковне.
Слабоумство (олігофренія) - це вроджене або придбане розумовий недорозвинення.
Під іншим хворобливим станом психіки розуміються стани, які не відносяться до трьох перерахованим, але за своїми психопатологічним порушень можуть бути прирівняні до них. У слідчій і судовій практиці інший хворобливий стан психіки найчастіше проявляється у вигляді абстинентного синдрому при наркоманії (стан "ломки").
Наявність у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, зазначених у законі типів психічних розладів ще служить підставою для визнання його неосудним. Крім медичного, необхідно встановлення юридичного критерію неосудності. Характер психічного розладу, його ступінь, тяжкість повинні бути такі, щоб в результаті цього особа не усвідомлювала фактичних обставин вчиненого діяння і його суспільну небезпеку (інтелектуальний момент) і (або) не могла керувати своїми діями (вольовий момент).
Проте визнання особи неосудною щодо інкримінованого йому діяння ще не створює всіх необхідних умов для застосування до нього примусових заходів медичного характеру. Необхідно висновок судово-психіатричної експертизи про те, що несамовитий особа за характером психічного розладу і ступеня його тяжкості потребує примусового лікування. Скажімо, більшість осіб, неосудність яких була викликана тимчасовим хворобливим розладом психіки, до моменту винесення юридичного рішення по кримінальній справі вже не потребують будь лікуванні.
За лікуванні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності, примусові заходи у встановленому законом порядку припиняються.
2. До осіб, у яких після скоєння злочину настало психічний розлад, що робить неможливим призначення або виконання покарання.
Тут підстави застосування примусових заходів медичного характеру такі:
а) психічний розлад настає в особи після вчинення суспільно небезпечного діяння, і тому його діяння кримінально карається;
б) психічний розлад виникає до моменту вине сення або виконання вироку.
Законодавець не вказує на характер психічного розладу, який в даному випадку служить підставою для застосування примусових заходів медичного характеру. Логічно припустити, що до числа таких слід віднести всі психічні розлади, зазначені в кримінально-правовій нормі про неосудність. Найбільш вірогідні при цьому хронічні душевні розлади; саме вони носять постійний, тривалий характер, важко піддаються або взагалі не піддаються лікуванню, що робить неможливим призначити або виконати покарання. Однак подібна ситуація не виключена і при тимчасовому психічному розладі, яке в деяких випадках носить досить тривалий характер. Слабоумство може бути не тільки вродженим, ної придбаним, наприклад, травматичного або інфекційного походження. Головне в даному випадку встановити, що характер і ступінь психічного розладу такі, що виключають можливість особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними. У цьому випадку особа, згідно зі ст. 81 КК, звільняється від покарання або від подальшого його відбування (якщо вирок уже виповнюється).
Основою даної норми служить не тільки гуманізм, а й неможливість досягти цілей і завдань покарання;
в) особа потребує примусового лікування. Залежно від того, на який момент буде встановлено таке психічний розлад, можливі наступні варіанти застосування примусових заходів медичного характеру:
психічний розлад, який виключає можливість провадження слідчих дій, встановлено в процесі попереднього розслідування кримінальної справи. У цій ситуації слідчий постановляє направити справу до суду для прийняття рішення про примусові заходи медичного характеру. Суд, визнавши, що психічний розлад виключає можливість особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій або керувати ними, виносить таке визначення. У даному випадку примусові заходи медичного характеру не є видом звільнення від покарання, оскільки розслідування ще не закінчилося і.суд не може визнати особу винною, винести вирок, призначити покарання і звільнити від нього. Слід визнати
що чинне кримінальне законодавство даний випадок не регулює. Якщо внаслідок видужання особи або зміни в стані його здоров'я відпадає необхідність у подальшому застосуванні призначених заходів, суд, за поданням медичного органу, в якому міститься дана особа, виносить ухвалу про їх скасування. Одночасно суд направляє справу для провадження дізнання чи попереднього слідства в загальному порядку. Час, проведений в медичній установі, включається в термін утримання під вартою;
психічний розлад було встановлено в момент, коли розслідування закінчено, але справа ще не розглянута судом. У даному випадку суд також не може постановити вирок, оскільки згідно з нормами кримінально-процесуального законодавства участь підсудного у судовому засіданні обов'язково (за вилученням нечисленних зазначених у законі випадків, в які не входить відсутності підсудного з причин психічного розладу),-На-значення покарання, а отже, і звільнення від нього тут також неможливо до тих пір, поки людина не вилікуваний від психічного розладу і не в змозі брати участь в судовому розгляді. Застосування примусових заходів медичного характеру в даному випадку також не передбачено чинним законодавством. Після скасування примусових заходів медичного характеру справа розглядається на загальних підставах;
психічний розлад встановлено в той період, коли вирок уже винесений, але не вступив в законну силу або не приведений у виконання. У даній ситуації застосування примусових заходів медичного характеру буде вже розглядатися як спосіб звільнення від покарання, оскільки воно вже призначено.
У цьому зв'язку використання законодавцем формулювань "психічний розлад, що робить неможливим призначення покарання" і "звільнення від покарання внаслідок психічного розладу" юридично не зовсім коректно. Примусові заходи медичного характеру в даних випадках будуть бути самостійним видом інших заходів кримінально-правового характеру;
психічний розлад встановлено в момент виконання вироку. У цьому випадку особа звільняється від подальшого відбуття покарання з причини психічного розладу і до нього застосовуються примусові заходи медичного характеру. Час, протягом якого особа пре-
бувало в психіатричному стаціонарі, зараховується в строк покарання з розрахунку день за день (позбавлення волі). На жаль, законодавець не передбачив правила заліку такого виду примусових заходів медичного характеру, як амбулаторне примусове спостереження і лікування у психіатра, хоча ст. 100 КК встановлює, що цей вид примусових заходів може бути застосований і в даних ситуаціях. При скасуванні примусових заходів медичного характеру в результаті видужання особи відбування покарання може бути продовжено, якщо до цього моменту його терміни ще не минули.
3. Примусові заходи медичного характеру можуть застосовуватися до осіб, які вчинили злочин і страждають психічними розладами, що не виключають осудність. Подібного роду ситуації отримали в теорії кримінального права назву "зменшеною" або "обмеженою" осудності, що вперше було закріплено законодавчо в ст. 22 КК РФ 1996 р.
Для застосування примусових заходів медичного характеру необхідні наступні умови:
а) вчинене особою діяння злочинно. Згідно ст. 22 КК "Осудна особа, яка під час вчинення злочину в силу психічного розладу не могла повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, підлягає кримінальній відповідальності";
б ) особа страждає психічним розладом, і його обмежена осудність встановлюється на основі медичного і юридичного критеріїв.
У сучасній психіатрії детально розроблені види пограничних станів між осудністю і неосудністю. До їх числа відносяться групи хронічних психічних захворювань, тимчасових психічних розладів, олігофренії, інші хворобливі стани. Судово-психіатрична і судова практика зазвичай стикаються із зменшеною осудністю при таких психічних розладах, як епілепсія, органічне ураження головного мозку, травматична церебростенії, травматична енцефа-лопати, сифіліс мозку, психопатії.
Однак одного медичного критерію недостатньо, бо наявність психічного розладу - лише передумова для визнання особи осудною, неосудним або зменшення осудним. Відповідно до юридичним критерієм зменшення осудним визнається особа, яка в мо-
мент вчинення злочину в силу психічного розладу не могла повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій або керувати ними.
Згідно ч. 2 ст. 99 КК особам, засудженим за злочини, вчинені у стані осудності, але потребують лікування психічних розладів, суд поряд з покаранням може призначити примусовий захід медичного характеру у вигляді амбулаторного спостереження і лікування у психіатра. Аналіз даної норми дозволяє зробити два висновки. По-перше, примусові заходи медичного характеру до даної категорії осіб застосовуються не замість, а разом з покаранням і виконуються паралельно з ним. По-друге, зменшення осудним може бути призначений тільки один вид таких заходів - або амбулаторне спостереження, або лікування у психіатра.
Відповідно до ст. 104 КК, якщо особа засуджена до-ли-шению волі, примусові заходи медичного характеру виконуються за місцем відбування покарання. Якщо ж вирок не пов'язаний з позбавленням волі, ці заходи виконуються в установах органів охорони здоров'я, що надають амбулаторну психіатричну допомогу.
Час перебування в даних установах зараховується в строк покарання.
4. Примусові заходи медичного характеру застосовуються також до осіб, які вчинили злочини і визнаним нужденними в лікуванні від алкоголізму чи наркоманії. Застосування зазначених заходів базується на сукупності таких обставин:
а) вчинене особою діяння злочинно. Згідно ст. 23 КК "Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння, викликаному вживанням алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності";
б) наявність у особи алкоголізму чи наркоманії. Під алкоголізмом розуміється хронічне захворювання, що характеризується патологічним пристрастю до алкоголю, формуванням абстинентного синдрому, фізичної, психічної і соціальної деградацією. Алкоголізм необхідно відрізняти від так званого побутового пияцтва, при якому ще немає патологічного пристрасті та алкогольної залежності. Не дарма медики називають пияцтво докліні-чеський стадією алкоголізму. Примусовому лікуванню підлягають лише хронічні алкоголіки.
 Наркоманією називається група хронічних захворювань, які проявляються потягом до постійного прийому в постійно зростаючих кількостях наркотичних лікарських засобів і наркотичних речовин внаслідок стійкої психічної та фізичної залежності від них з розвитком абстинентного синдрому при припиненні їх прийому. Фізична і психічна залежність від прийому наркотиків робить потяг до них нездоланним, в результаті чого наркомани здатні на вчинення будь-яких вчинків, включаючи кримінальні. Крім того, наркоманія ще більшою мірою, ніж алкоголізм, викликає деградацію особистості. Цими факторами і пояснюється необхідність їх примусового лікування.
 Наявність у особи алкоголізму чи наркоманії фіксується судово-психіатричної чи наркологічної експертизою або інший медичною документацією (знаходження на диспансерному обліку як наркомана);
 в) нуждаемость в примусовому лікуванні. Примусові заходи медичного характеру виконуються паралельно з покаранням. В якості виду таких заходів ч. 2 ст. 99 КК називає амбулаторне примусове спостереження і лікування у психіатра. Порядок лікування і термін його заліку в відбувають покарання ті ж, що і в попередньому випадку.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 2. Категорії осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру"
  1.  § 4. Кримінальна відповідальність осіб із психічними розладами, що не виключають осудності
      категорія, а як складова частина осудності. Цю точку зору розділив і російський законодавець, який встановив, що якщо особа під час вчинення злочину в силу психічного розладу не могла повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку свого діяння або керувати ним, вона підлягає кримінальній відповідальності, тобто визнається осудним. Психічними
  2.  § 1. Юридична природа примусових заходів медичного характеру
      категоріями полягає в тому, що кримінально-правові примусові заходи медичного характеру застосовуються до осіб, які вчинили злочини або суспільно небезпечні діяння, передбачені статтями Особливої ??частини
  3.  § 4. Продовження, зміна та припинення примусових заходів медичного характеру
      категорії осіб, до яких вони були застосовані, що вже розглянуто у відповідному параграфі. Тут же відзначимо єдине. У разі припинення примусового лікування в психіатричному стаціонарі суд може передати необхідні матеріали щодо знаходився там особи органам охорони здоров'я, які вирішують питання про його лікування або направлення до психоневрологічне установа соцзабезу в
  4.  Адміністративні стягнення
      категорії справ, ст. 202 дрібне розкрадання державного або громадського майна, ст. 49 порушення права громадян на ознайомлення зі списком вибор-лей, ст. 405. 5. Органи внутрішніх справ Систему ОВС очолює МВС РФ, МВС та Управління ВД суб'єктів незалежно ектов РФ, районні (міські) ОВС, міські, селищні відділення міліції. У систему ОВС входять: 1) підрозділи ГИБДД 2) управління, відділи ВД
  5.  Види і стадії адміністративного права
      категорію адміністративних порушень б) органу ВД, прокуратурі, якщо будуть виявлені ознаки право-порушення в) громадському об'єднанню або ТК г) відповідному органу для вирішення питання про притягнення особи, яка вчинила адміністративний проступок, до дисциплінарної відпові-дальності На стадії порушення справи про адміністративне правонаруше - ванні можуть здійснюватися заходи щодо забезпечення
  6.  1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ ПОЗОВНОЇ ВИРОБНИЦТВА. ВІДМІНУ ЙОГО ВІД ВИРОБНИЦТВА ПО СПРАВАХ, ЩО ВИНИКАЄ З АДМІНІСТРАТИВНИХ та інших публічних правовідносин І ВІД ВИРОБНИЦТВА в окремих категоріях справ
      категорії справ, що виникають з адміністративних та інших публічних правовідносин, ст. 29 АПК відносить: 1) справи про оскарження нормативних правових актів; 2) справи про оскарження ненормативних правових актів, рішень і дій (бездіяльності) державних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів, посадових осіб; справи про адміністративні правопорушення; справи про стягнення
  7.  54. Поняття і призначення застосування права. Ідеологія застосування права.
      особами всередині державного апарату мають здебільшого характер влади і підпорядкування. Дані правові відносини включають як необхідного елемента владні рішення, тобто акти застосування права. По-третє, право застосовується у випадках виникнення суперечки про право. Якщо сторони самі не можуть дійти згоди про взаємні права та обов'язки, вони звертаються для вирішення конфлікту
  8.  3.2. Контракт - основа посилення цивільно-правових відносин у силових структурах
      категорії суб'єкта), певні законодавчо. Офіцери повинні мати право підписувати один з наступних видів контрактів (дод. 2). Контракт Ф-1 про проходження служби на офіцерських посадах, віднесених до I-ої категорії. Цей вид контракту підписують: курсанти військових училищ при випуску, за отриманими результатами складання держіспитів; офіцери військ, що продовжують контракт; цивільні особи,
  9.  Поняття вікової неосудності.
      категоріальний оцінки та аналізу ситуацій, подій, ідей, норм; критичністю, як здатністю до усвідомлення та усунення помилок у модельованих і реальних діях. Головним показником психічного розвитку підлітка є рівень його свідомості і самосвідомості. Свідомість забезпечує можливість уявного побудови, моделювання майбутніх дій і передбачення їх результатів. У міру
  10.  ЗМІСТ
      осіб 72 § 9. Тлумачення кримінального закону 74 § 10. Видача осіб, які вчинили злочин 76 Глава 3. Кримінальна відповідальність 81 § 1. Соціальні передумови кримінальної відповідальності 81 § 2. Кримінальна відповідальність - феномен індивідуального правосвідомості 83 § 3. Місце кримінальної відповідальності у соціально-правовому просторі 89 § 4. Поняття кримінальної відповідальності 95 § 5.