Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоКримінальне право Росії → 
« Попередня Наступна »
І.Я. Козченко, З.А. Незнамова .. Кримінальне право. Загальна частина. Підручник для вузів / Під ред. І.Я. Козченко і З.А. Незнамова. М., 1997., 1997 - перейти до змісту підручника

§ 1. Юридична природа примусових заходів медичного характеру



Примусові заходи медичного характеру, не будучи кримінальним покаранням, мають з ним деяку схожість. Насамперед вони є заходами примусу. По-друге, це заходи державного примусу, бо призначаються державними органами, від імені держави і забезпечуються примусовою силою держави. По-третє, вони призначаються судом. Тут, однак, закінчується подібність і починається відмінність.
1. Покарання призначається вироком суду, тоді як примусові заходи медичного характеру - ухвалою суду.
2. Покарання призначається на підставі вчиненого злочину. Підстава застосувати примусові заходи медичного характеру не можна охарактеризувати настільки однозначно.
По-перше, необхідна наявність у особи психічного розладу або таких захворювань, як хронічний алкоголізм чи наркоманія.
По-друге, вчинене особою суспільно небезпечне, протиправне діяння, передбачене статтями Особливої ??частини КК, може бути не злочинно, оскільки характер і ступінь психічного розладу такі, що виключають осудність суб'єкта. Подібного роду дії називаються суспільно небезпечними діяннями неосудних. Однак характер і ступінь психічного розладу можуть не виключати осудність; в такому випадку примусові заходи медичного характеру призначаються особам, які вчинили злочини.
По-третє, є необхідність лікування особи, викликана його психічним розладом, внаслідок чого воно являє собою суспільну небезпеку. Частина 2 ст. 97 У До вказує, що примусові заходи медичного харак-
тера призначаються тільки в тих випадках, коли психічні розлади пов'язані з небезпекою для себе або інших осіб або з небезпекою заподіяння іншого істотної шкоди. До осіб, які мають психічні розлади, але не становлять небезпеки, примусові заходи медичного характеру не застосовуються. Відносно них суд може передати необхідні матеріали органам охорони здоров'я для вирішення питання про лікування цих осіб або направлення їх у психоневрологічне установа соціального забезпечення у порядку, передбаченому законодавством про охорону здоров'я. Питання про те, чи представляє особа суспільну небезпеку і чи потребує в застосуванні примусових заходів медичного характеру, вирішується судово-психіатричною експертизою.
Таким чином, підставою застосування до особи подібних заходів служить сукупність всіх трьох зазначених обставин ..
3. Покарання та примусові заходи медичного характеру переслідують різні цілі.
Відповідно сост. 43 КК мети покарання - відновити соціальну справедливість, виправити засудженого, попередити вчинення нових злочинів.
Цілі примусових заходів медичного характеру - вилікувати особа, яка страждає психічним розладом, або поліпшити його психічний стан, а якщо це неможливо - фізично ізолювати, щоб попередити скоєння небезпечних діянь. В останньому випадку цілі збігаються, однак досягаються вони абсолютно різними способами. Хворого в першу чергу намагаються вилікувати і лише в тому випадку, коли в силу характеру або ступеня психічного розладу вилікування (поліпшення психічного стану) неможливо, примусові заходи медичного характеру служать способом фізичної ізоляції хворого з метою попередження з його боку нових суспільно небезпечних діянь.
4. Покарання за своєю сутністю є карою і полягає в сукупності передбачених кримінальним законом правообмежень. Примусові заходи медичного характеру не несуть в собі негативної оцінки з боку держави і не є карою. Зміст цих заходів залежить від виду психічного розладу, медичних показань.
5. Примусові заходи медичного характеру, на відміну від покарання, не тягнуть судимості.
6. Покарання завжди носить терміновий характер, тоді як терміни застосування примусових заходів медичного характеру у визначенні суду не вказуються. Їх тривалість повністю залежить від психічного стану хворого.
Примусові заходи медичного характеру як вид інших заходів кримінально-правового характеру слід відрізняти від примусових заходів медичного характеру, які застосовуються в адміністративному порядку. Відповідно до Закону РФ від 2 липня 1992 р. "Про психіатричну допомогу й гарантії прав громадян при її наданні" особа може бути піддана примусовому психіатричному огляду і примусовому приміщенню в психіатричний стаціонар. Примусове психіатричний огляд проводиться у випадках, коли за наявними даними особа вчиняє дії, що дають підстави припускати наявність у неї тяжкого психічного розладу, який обумовлює:
а) його безпосередню небезпеку для себе або оточуючих,
б) його безпорадність, тобто нездатність самостійно задовольняти основні життєві потреби,
в) істотної шкоди його здоров'ю внаслідок погіршення психічного стану, якщо особа буде залишено без психіатричної допомоги.
Госпіталізація в психіатричний стаціонар у недобровільної порядку можлива у випадках, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах.
Таким чином, примусові заходи медичного характеру, зокрема примусове психіатричний огляд, відповідно до цього Закону можуть застосовуватися до осіб, у яких тільки підозрюється психічний розлад, в цілях його діагностування, тоді як встановлені КК примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, у яких факт психічного розладу чітко встановлений судово-психіатричною експертизою.
. Далі, кримінально-правові примусові заходи медичного характеру застосовуються тільки з причини суспільної небезпеки особи, яка страждає психічним розладом, бо його психічний розлад пов'язано з можливістю заподіяння іншого істотної шкоди або з небезпекою для себе або інших осіб. Примусові заходи
медичного характеру, встановлені Законом "Про психіатричну допомогу й гарантії прав громадян при її наданні" можуть застосовуватися і за медичними показаннями (безпорадний стан особи або погіршення стану його здоров'я).
Кримінально-правові примусові заходи медичного характеру застосовуються тільки судом, тоді як примусові заходи, встановлені Законом, можуть застосовуватися органами охорони здоров'я. Правда, згідно зі ст. 33 Закону госпіталізація особи до психіатричного стаціонару також може здійснюватися у судовому порядку, але рішення в даному випадку оформляється постановою суду про примусову госпіталізацію в психіатричний стаціонар, а не визначенням про застосування примусових заходів медичного характеру.
Нарешті, основна відмінність між двома зазначеними категоріями полягає в тому, що кримінально-правові примусові заходи медичного характеру застосовуються до осіб, які вчинили злочини або суспільно небезпечні діяння, передбачені статтями Особливої ??частини КК.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " § 1. Юридична природа примусових заходів медичного характеру "
  1. Адміністративний процес
    юридичних резуль-татів і дозвіл управлінських справ. 3. Проміжні та остаточні підсумки процесу закріплюються в офіційних документах (протокол, постанова). 4. Регламентується адміністративний процес нормами. 5. Об'єктом адміністративного процесу є суспільні відносини, що регулюються різними галузями права: административ-ве, трудове, фінансове, цивільне УП.
  2. 4.Питання вивчення народних рухів
    юридичної надбудовою та відповідними їй формами суспільної свідомості. Тому одним із завдань є вивчення соціальної психології. Це особливо важливо для поглиблення уявлень про причини і приводи народних рухів, про характер їх вимог. У вітчизняній історіографії у визначенні останніх наявні два підходи: одні дослідники оперують при аналізі «чарівних» листів і
  3. 8. Російський консерватизм другої половини X IX в.
    Природи », і отже,« кожна людина, маса, може второпати тонкі риси політичного вчення, а адже таке розуміння доступно не багатьом умам, а маса, як «завжди і всюди, складалася і складається з натовпу ». Людина ж недосконалий, слабкий і грішний, тому-то і необхідно «єдність розумної волі», інакше оселиться хаос, породжений-ний людськими пристрастями, укладає К. П. Побєдоносцев. Автор
  4. 2. ПОНЯТТЯ ПІДВІДОМЧОСТІ, ЇЇ ВИДИ
    юридичних справ, в силу якого вони подлежатразрешенію певними юрисдикційних-ми органами. П.С. Дружков визначав підвідомчість як коло спорів про право та інших правових питаннях, вирішення яких віднесено законом до компетенції певного органу держави або громадськості. Підвідомчість - розмежування компетенції між різними органами. Компетенція - сукупність
  5. Види позовів
    юридичного факту матеріального права, яке змінює структуру матеріального правовідносини (наприклад, позов про зміну умов договору). Слід враховувати, що сучасна судова діяльність носить досить творчий характер, арбітражні суди встановлюють безліч фактичних обставин, особливо в тих випадках, коли регулювання здійснюється С допо-могою норм С щодо
  6. 1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ ПОЗОВНОЇ ВИРОБНИЦТВА. ВІДМІНУ ЙОГО ВІД ВИРОБНИЦТВА ПО СПРАВАХ, ЩО ВИНИКАЄ З АДМІНІСТРАТИВНИХ та інших публічних правовідносин І ВІД ВИРОБНИЦТВА в окремих категоріях справ
    юридично рівні між собою. Навпаки, для учасників адміністративних, податкових, бюджетних, митних, валютних та інших публічних правовідносин характерні відносини влади і підпорядкування. Однак це нерівність існує виключно в матеріально-правових відносинах. У разі ж виникнення спору про право і заявник, і орган (особа), чиї дії оскаржуються в процесі, стають
  7. 3. Судочинного принципи арбітражного процесуального права
    юридичної допомоги нужденним у ній громадянам. Дане початок прямо випливає із змісту ст. 48 Конституції РФ, встановлюю-щей право громадян на отримання кваліфікованої юридичної допомоги. Мова йде про створення правових, фінансових та організаційних передумов для доступності юридичної допомоги всім нужденним в ній громадянам. Органом, забезпе-чує доступність юридичної допомоги в
  8. 2. Поняття підвідомчості, її види
    юридичних справ, в силу якого вони підлягають вирішенню певними юрисдикційних-ними органами 1. П.С. Дружков визначав підвідомчість як коло спорів про право та інших правових питаннях, вирішення яких віднесено законом до компетенції певного органу держави або громадськості 2. Підвідомчість - розмежування компетенції між різними органами 3. Компетенція -
  9. 1. Поняття позову у арбітражному процесі, його елементи і види
    юридичний факт цивільного права) тягне за собою втрату права на позов в матеріально-правовому сенсі. Як зазначено у п. 2 ст. 199 ГК, закінчення строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є підставою до винесення рішення судом про відмову в позові. Таким чином, право на позов в матеріально-правовому сенсі - це само спірне суб'єктивне право, яке може бути
  10. 3. Метод адміністративного регулювання: значення, зміст і практичне застосування.
    Юридично владна, а інша - юридично підвладна. Підвладність в управлінських відносинах характеризується одностороннім волевиявленням, тобто орган, що реєструє, наприклад, статут якого підприємства, наділений більшими повноваженнями, ніж який звернувся із заявою про реєстрацію, оскільки орган, що реєструє статут, може на законних підставах відмовити в цьому (наприклад пред'явлені не