|
1 Як роз'яснює Олександр Афродисийский, під матерією (hylfe) Аристотель розумів в даному випадку хмари, що містять в собі обидва типи виділень. - 511. 2 ср сучасний термін «тайфун». - 512. 3 Див прим. 3 до кн. I. - 512. 4 Подібне розрізнення двох типів блискавок пе паходу підтвердження в науці нашого часу. - 512. 5 Знаменитий храм Діани Ефеської, одне з семи чудес світу, був, згідно з переказами, підпалений Геростратом в 356 р. до н. е.. - 513. 6 жезла Аристотель іменує добре відомий оптичний ефект - світлові смуги, передком що з'являються иа тлі хмар при заході сонця. - 513. 7 Збільшення діаметра веселки при підйомі солпца пад горизонтом - явище здається. - 514. 8 Ми тепер говоримо про семи кольорах веселки (червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий). Аристотель об'єднував перші два кольори в один - червоний, а останні три - в сіпій (іменований у нього halourgon - синьо-фіолетовий колір моря), вказуючи при цьому, що «між краспим і зеленим часто з'являється жовтий». Аристотель зневаживши, стверджуючи, що зелена фарба не може виходити змішанням: у художників іервнчпимі квітами вважаються червоний, жовтий і синій, оскільки зелений утворюється при паложенпі жовтого і синього. - 514. 9 Тут, як і в інших місцях, Аристотель говорить не про світлових променях, що відбиваються від предмета і потрапляють в око, а про відображення зорових променів, що випускаються оком і йдуть до фактичного джерела світла. З точки зрепія геометричній оптики обидва ці описи рівноцінні. - 514. 1'іс.
3. - 516. ю Термін «пурпурний» (porphyroun) служить тут синонімом сіпего або фіолетового кольору (згадаймо «пурпурове» море у Гомера). - 519. Про те, що всі завершене має потрійну структуру, див. «Про Небо» I 1, 268 а 9-15. - 520. А 15 Излагаемая надалі геометрична теорія веселки містить ряд незрозумілих пунктів, що приводили в замішання пізніших коментаторів і дослідників. Деякі вчені, наприклад Tannery, намагалися виявити в цій главі численні вставки, додані пізнішими редакторами «Метеорологіка» (див. Meteorologie, livre Ш, ch. V. - «Revue de Philologie», 1886, vol. 9); передрукована в зборах праць Tannery («Memoires scientifiques», 1929, vol. 9, p, 51 - 61). Саме такий вставкою Tannery вважає міститься в подальших міркуваннях доказ теореми про геометричному місці точок, утвореному вершиною трикутника, основа якого постійно і бічні сторони знаходяться в заданому відношенні один до одного. Видатний коментатор праць Архімеда і Аполлонія Пергського Евтокій (VI ст.) Приписував доказ цієї теореми Аполлонию. З іншого боку, сучасний англійський історик математики Heath вважав цілком можливим, що це доказ було відомо вже в IV ст. до н. е.. і тому могло бути включено в текст «Метеорологіка» самим Аристотелем («Mathematics in Aristotle». Oxford, 1949). - 522. 16 Мабуть, з метою спрощення Аристотель допускає, що Сонце знаходиться на тій же відстані від спостерігача, що і хмари, від яких відбиваються промені. - 522.
17 Якщо вище буквою А Аристотель позначив всю напів-«сферу, що знаходиться над горизонтом, то тут тією ж буквою позначається велике коло, утворений перетином цієї півсфери з площиною, яка визначається трикутником НКМ. - «522. 20 У рукописах стоїть «ПР відноситься до КР», що невірно: цю помилку помітили вже Олександр і Олімпіодор. - 523,. 18 Як показав Heath (див. прим. 12), мова тут йде ещо пе про дузі веселки, а про коло з цептро ГІ, лежачому в площині НМК і представляє собою геометричне місце точок, що носить найменування «коло Аполлонія». Це коло перетинається з верхнім півколом А небесної сфери в од-ної-едіпственноп точці М. - 522. про п до н J Рис. 7. - 523. 22 При обертанні півкола А навколо ОСП НІШ точка М описує коло, центр якої Про лежить на тій же осі. Нижня половина цієї окружності буде відсічена горизонтом, а верхня співпаде з дугою веселки. - 524. А 24 23 Цей незв'язних уривок представляв собою, мабуть, чорнову запис па окремому листку, випадково потрапив в основний текст «Метеорологіка». - 524. 25 На закінчення Аристотель коротко резюмує зміст перших трьох книг «Метеорологіка» і намічає програму розгляду процесів, що відбуваються під дією двох видів випаровувань в надрах землі. Ця програма, проте, залишається нереалізованою: четверта книга трактату присвячена іншої проблематики. - 527. 26 Цікаво, що з числа мінералів Аристотель називає тут в основному речовини, що використовувалися ^ якості барвників. - 527.
|
- Книга третя
Книга
- Книга третя (В)
Книга третя
- КНИГА ТРЕТЯ
КНИГА
- КНИГА ТРЕТЯ
КНИГА
- КНИГА ТРЕТЯ (Г)
КНИГА ТРЕТЯ
- КНИГА ТРЕТЯ (Г)
КНИГА ТРЕТЯ
- Книга третя
Книга
- КНИГА ТРЕТЯ (Г)
КНИГА ТРЕТЯ
- КНИГА ТРЕТЯ (В)
КНИГА ТРЕТЯ
- 5. Є сумісними поняття:
Невинний, засуджений; Книга, зошит; Грам, одиниця виміру; Книга, навчальний посібник; Грам, одиниця виміру довжини; Комп'ютер, диск; Злочин, злочинець; Адвокат, прокурор; Здатність , пам'ять; Книга, бібліотека; Книга, підручник; Книга, посібник; Волейбол, баскетбол; Командна гра, спортивна гра; Любитель, спортсмен; Діяння, злочин; Слон, африканську тварину Крадіжка, грабіж;
- Глава третя
Глава
- ТРЕТЯ ЧАСТИНА ЛОГІКИ про умовивід
ТРЕТЯ ЧАСТИНА ЛОГІКИ ПРО
- ЧАСТИНА ТРЕТЯ . Дедукція. ВИСНОВКИ ІЗ простих суджень
ЧАСТИНА ТРЕТЯ. Дедукція. ВИСНОВКИ ІЗ ПРОСТИХ
- КНИГА ОДИНАДЦЯТИЙ (К)
КНИГА ОДИНАДЦЯТИЙ
- КНИГА ШОСТА (Z)
КНИГА ШОСТА
- Книга друга
Книга
- КНИГА ВОСЬМА (Н)
КНИГА ВОСЬМА
|