Головна
ГоловнаІсторіяІсторія Росії (підручники) → 
« Попередня Наступна »
Під редакцією професора Є.П. Іванова. Історія Батьківщини. Проблеми. Погляди. Люди Під редакцією професора Є.П. Іванова. - Львів: ПГПИ, 2004. - 448 с., 2004 - перейти до змісту підручника

Леонід Ілліч Брежнєв (1906-1982 рр..)

Влада Л. І. Брежнєву дісталася в результаті партійного змови в жовтні 1964 року. Це була не просто зміна лідера,
а зміна партійного курсу від боязкою «відлиги» до реставрації консервативних основ. Відкрите повернення до стабілізації почалося в 1969 році, в газеті «Правда» була опублікована стаття до 90-річчя з дня народження І. В. Сталіна.
Консерватизм Брежнєва проявився у прагненні зберегти незмінним партійний, державний і господарський апарат не тільки у верхах, а й на всіх рівнях, забезпечити цьому бюрократичному апарату привілеї та пільги. Ці дві лінії і визначатимуть його діяльність усередині країни.
Брежнєв - типовий номенклатурник. У його біографії значне місце займає діяльність в господарському і партійному апараті. У роки війни він дослужився до звання генерал-майора на 4 Українському фронті в політуправлінні. Його можна назвати висуванцем Н. С. Хрущова, який пропонував його після війни на посаду секретаря обкому на Україні, а потім і першого секретаря в Молдавії, пізніше - секретаря ЦК Казахстану, де під його керівництвом було здійснено освоєння цілини, за що в 1956 г . він став секретарем ЦК. Останнє «благодіяння» Хрущова полягало в призначенні Брежнєва Головою Президії Верховної Ради СРСР в 1960 році. Багато дослідників відзначають невисокий рівень грамотності й освіченості Л. І. Брежнєва, який не мав вищої освіти. Отримавши всю повноту влади, він діяв за контрастом з Хрущовим: не виявляв кипучої ініціативи, був доброзичливий і привітний з усіма. Він влаштовував всіх, всі могли сподіватися на його підтримку. Але це було для нього небезпечно, так як виникали умови, за яких впливові сподвижники могли проводити власні рішення. І все ж ці роки не можна назвати й безвладдям, так як реальна влада перебувала в руках Андропова (голова КДБ) і Черненко (секретар ЦК з організаційних питань). Саме вони по суті вже в ці роки здійснювали керівництво країною і партією, а Брежнєв був провідником ідей консервативно налаштованих прихильників.
На зміну бурхливому періоду реформ і перетворень прийшла епоха застою і стабільності. На чому тримався цей новий курс? Насамперед на військово-стратегічному паритеті СРСР і
США. Деяка стабільність у зовнішньополітичній діяльності позначилася і на внутрішній політиці. Певним компромісом з капіталістичним світом можна вважати перегляд ідеї побудови комунізму, яка була замінена створенням «розвиненого соціалізму». Але це зовні благополучне суспільство почало давати збій, в основі якого лежало відсутність віри в істинність партійних закликів. Народ відчув, що у керівників партії немає реального вирішення найбільш нагальних економічних проблем. Перехід до «використанню економічних важелів і стимулів'', відмова від надмірної централізації, декларований в 1965 році, так і не були проведені в життя, а це з необхідністю вело до утриманства, зниження трудової дисципліни, падіння темпів приросту виробництва товарів і т. д . Чи знав про це Леонід Ілліч Брежнєв? Безсумнівно. Але й сам генсек, і його найближчі помічники, Андропов і Черненко, бачили панацею у зміцненні партійного апарату, поліпшення діяльності керівництва підприємств. Звідси нескінченне число курсів підвищення кваліфікації, навчання партійного і комсомольського апарату в партійно-комсомольських школах і т. д. Але це мало що змінювало, лише збільшувало число безпринципних керівників.
Країна впадала в параліч, який викликався як хворобою лідера, так і боязню молодих почати зміни, поки він живий. Так народжувалася подвійна мораль, що пронизує всі клітини величезної країни.
Однак було б невірно думати, що в період застою слабо діяли карають органи. Якраз навпаки! Саме в ці роки з величезною силою запрацював репресивний апарат, який був покликаний захищати відмирає систему.
Одним із значних подій брежнєвського часу стала «празька весна» та її розгром у серпні 1968 року. А. Дубчек, лідер «празької весни», не хотів повного розриву з Москвою, його мета - звільнитися від сталінщини, зробити соціалізм більш демократичним. Але в Москві сприйняли лібералізацію в області друку і молодіжного руху як опортунізм і виношування темних контрреволюційних планів. На Дубче-ка виявлялося потужний тиск з боку керівників ком-
партій Угорщини, Болгарії, НДР. Неодноразово виносили це питання на засідання Політичного Консультативного Комітету Варшавського Договору. Влітку проводилися військові навчання, що можна було розглядати як репетицію придушення «празької весни». Країна і світ були підготовлені до військового вирішення конфлікту між Москвою і Прагою. 21 серпня Прага була блискавично зайнята десантними військами країн Варшавського договору. Керівників КПЧ відправили до Москви, де вони погодилися змінити курс на колишній, ортодоксальний, в руслі КПРС. Цей стиль в західній політології отримав назву «доктрина Брежнєва», але це не зовсім вірно, так як вже Сталін і Хрущов користувалися цим прийомом. У певному сенсі ця загроза силою була продемонстрована і Польщі в 1980 році, коли на політичну сцену вийшла «Солідарність» Леха Валенси. І тільки послідовна тверда позиція Войцеха Ярузельського запобігла військове втручання СРСР.
Запам'ятаються роки застою і Афганської війною, а простіше кажучи, втручанням СРСР у справи однієї зі східних країн, що має дуже вигідне стратегічне положення. Палацовий переворот там розглядався Москвою як квітнева революція, а протиріччя між Тазакі і Аміном закінчилися побе-дой останнього. Це не влаштовувало СРСР, тому Аміна прибрали, на політичній сцені з'явилася нова маріонетка - Бабрак Кармаль. У грудні 1979 року за підписом Брежнєва, Андропова, Устинова, Черненко, Суслова, Гришина, Кириленко, Пельше, Громико, Тихонова, Пономарьова та Щербицького було вирішено ввести війська в Афганістан.
Перехід нашими військами державного кордону в районі Афганістану викликав шок у всьому світі. СРСР став учасником чужої громадянської війни, з якої вийшов при іншому генсеку, через 10 років, втративши близько 14 тис. убитими і близько 50 тис. пораненими.
Чим гірше йшли справи всередині країни і на міжнародній арені, тим більше розвивалося марнославство Л. І. Брежнєва. Він, посилаючись на громадську думку, наполіг на присвоєння йому мар-шальского звання, а потім і багатьох орденів і медалей. Абсолютно унікально нагородження Брежнєва 4 зірками Героя Со-
радянської Союзу (1966 р., 1976, 1978 р., 1981 р.,). Він був також Героєм Соціалістичної Праці, отримав найвищі нагороди всіх соціалістичних країн і багатьох країн «третього світу». Країна і світ з сарказмом слухали цього зорепаду.
Час Брежнєва - час активної боротьби КПРС і радянської держави з дисидентами, правозахисниками, борця ми за свободу особистості. Значну роль в настрої Брежнєва проти ина-комислящіх грав голова КДБ Андропов. Для боротьби з цим «чужим радянському ладу явищем» приймалися численні постанови. Наприклад, «Про заходи щодо посилення боротьби з незаконним використанням радіопередавачів» (1971 р.) або «Про заходи подальшого підвищення пильності радянських людей» (1977 г). У Кримінальний Кодекс СРСР була введена стаття 190/1, яка передбачала покарання «за антирадянську пропаганду і агітацію». За цією статтею з 1967 по 1971 року був засуджено 1583 людини. Насильницьке виселення з країни, примусове лікування в психіатричних лікарнях, табори і обмеження в пересуванні по країні - ось методи, якими КДБ і КПРС намагалися захистити систему від інакодумців. Але ці паростки вільнодумства вже не могли бути знищені.
Система наближалася до кризи. Потреби бути відповідальні, історичні рішення по кардинальних змін. Колишні методи, засновані на насильстві, адмініструванні, єдиновладдя, ідейної одномірності почали давати збій. Країна чекала глибоких змін.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Леонід Ілліч Брежнєв (1906-1982 рр..) "
  1. Леонід Ілліч Брежнєв (1906-1982 рр..)
    брежнєвського часу стала« празька весна »та її розгром у серпні 1968 року. А. Дубчек, лідер «празької весни», не хотів повного розриву з Москвою, його мета - звільнитися від сталінщини, зробити соціалізм більш демократичним. Але в Москві сприйняли лібералізацію в області друку і молодіжного руху як опортунізм і виношування темних контрреволюційних планів. На Дубче-ка виявлялося потужне
  2. 2. Революція 1905-1907 рр..
    1906 р.). Не применшуючи ніяк революційний потенціал і заслуг робітничого руху, його, проте, не слід ідеалізувати. Тут доречно навести кілька розлоге (але мені видається правильним) судження з цього питання сучасного історика П. Зирянова. У статті «Досить жити непередбачуваним минулим» («Тиждень», серпень, 1991 р.) він пише: «Робітничий рух. Його не слід ідеалізувати.
  3. Список використаної літератури
    1906. Чичерін Б.М. Філософія права. М "1900. Шевченко А.С. Про підстави виникнення цивільних охоронних правовідносин / / Методологічні проблеми теорії юридичних фактів. Ярославль, 1988. Шершеневич Г.Ф. Загальна теорія права. М. "1912. Вип. 3. Шершеневич Г.Ф. Підручник російського громадянського права, 10-е вид. М "1912. Шершеневич Г.Ф. Підручник російського громадянського права (з видання 1907
  4. ІМЕННІЙ ПОКАЖЧИК
    1906-1943) - Бойовик, засуджений польським судом у 1926 р. З 1930 р. перебував за кордоном. Із 1933 р. - Секретар Проводу ОУН. Вбиті у Львові 169202 Барвінській Олександр (1847-1927) - візначній педагог, історик, громадсько-політичний діяч. У 1891 -1907 рр. - Посол до австрійського парламенту. Заснував Християнсько-суспільну партію. У 1918 р. БУВ секретарем освіти й віровізнання в первом
  5. Глава восьма. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
    1982? Суспільство також чекає, і коли на таких соціальних інститутах, як держава, право, позначаться, зрештою, ті чи інші економічні закономірності, коли держава почне «відмирати» і т.п.? Політика, право стають заручницями економіки. А оскільки економічні закони аж ніяк не природничонаукові причинно-наслідкові зв'язки, а всього лише складні і, часом,
  6. ЛІТЕРАТУРА
    1906. Саприкін Ю.М. Англійська колонізація Ірландії в XVI - початку XVII в. - М., 1958. Саприкін Ю.М. Ірландське повстання. - М., 1967. Семенов В.Ф. Обгороджування і селянські рухи в Англії XVI в. - М.; Л., 1949. Смирин М.М. Народна реформація Томаса Мюнцера і Велика селянська війна. - М., 1955. Смирин М.М. До історії раннього капіталізму в німецьких землях (XV-XVI ст.). - М., 1969.
  7. § 5. Особливості політичного та духовного життя в другій половині 1960 - початку 1980-х р.
    брежнєвських часів. Консервативні сили зривали намечавшиеся кроки щодо пожвавлення економічного життя. У засобах масової інформації знову часто звучали гучні промови про небувалі успіхи соціалізму в країні, про зримих паростках комунізму. Керівні органи знову стали впевнені в силі і непохитності режиму, який здатний перемолоти будь-яке інакомислення, і не підозрювали, що внутрішні слабкості
  8. Поняття екологічного права України
    1982 р. діяв Адміністративний кодекс 1928 р., від Якого залишились чіннімі Трохи больше десятка статей. А чинний 1982 р. Кодекс Української РСР про Адміністративні Правопорушення Важко Віднести до вершин правотворчої праці. Зокрема, Розділ про Правопорушення в Галузі охорони та Використання природніх ресурсів відзначався недосконалістю та відсутністю системного підходу ще з першої години прий-няття
  9. Поняття екологічного права України
    1982 р. діяв Адміністративний кодекс 1928 р., від Якого залишились чіннімі Трохи больше десятка статей. А чинний 1982 р. Кодекс Української РСР про Адміністративні Правопорушення Важко Віднести до вершин правотворчої праці. Зокрема, Розділ про Правопорушення в Галузі охорони та Використання природніх ресурсів відзначався недосконалістю та відсутністю системного підходу ще з першої години Прийняття
  10. 8. Рекомендували ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ "Адміністративне право України"
    1982. 319. Про Положення про Державний комітет у справах для релігії: Указ Президента від 14 листопада 2000 р. / / Офіційний вісник V; України. - 2000. - № 46. - Ст. 1986. 360. Про додаткові заходь Щодо Посилення боротьбу з корупцією,.; Іншімі протиправного діямі в соціально-Економічній сфере. та забезпечення економного витрачання державних коштів:; - Указ Президента від 16