Головна
ГоловнаІсторіяІсторія Росії (підручники) → 
« Попередня Наступна »
Під редакцією професора Є.П. Іванова. Історія Батьківщини. Проблеми. Погляди. Люди Під редакцією професора Є.П. Іванова. - Львів: ПГПИ, 2004. - 448 с., 2004 - перейти до змісту підручника

Микита Сергійович Хрущов (1894-1971 рр..)

Після відходу з політичної сцени двох вождів (Леніна і Сталіна ) ще близько 40 років країною керуватимуть лідери, яким влада дістанеться в результаті вирішення вузького кола осіб - Політбюро правлячої партії.
Так отримав всю повноту влади і Микита Сергійович Хрущов у вересні 1953 року народження, ставши Першим секретарем ЦК КПРС, а в 1958 році Головою Ради Міністрів СРСР.
Хрущов належав до другого, послереволюционному поколінню партійних керівників, за плечима яких був робітфак, Промакадемію та інші навчальні заклади, які вони закінчували заочно. В основному це були практики, що допомагали Сталіну стверджувати адміністративно-командну систему і тоталітарний режим.
Н. С. Хрущов жодного разу не піддавався «випробуванням» караючими органами, жодного разу у Сталіна не виникло сумнівів у його
відданості. Чому? Швидше за все тому, що він був з самих «низів» російського дореволюційного суспільства. Але, крім цього, він вірно і віддано служив справі Леніна-Сталіна, напористо проводив у життя ідеї партії.
30 років Н. С. Хрущов був членом ЦК (на початку ВКП (б), а потім КПРС), з 1939 року - член Політбюро, тобто біля самої вершини влади. З волі Сталіна він прямував на різні партійні пости: на Україну очолював ЦК, в Москві-міську партійну організацію.
Його підпис стоїть на багатьох «розстрільних» списках. Саме це було головною причиною швидкої розправи над Берією після смерті Сталіна. Хрущов, як і інші, боявся за себе. Але вже в момент арешту і суду над Берією, ймовірно, почав дозрівати план нанесення удару по сталінізму. А поки головна турбота - знищення особистого архіву Берії, в якому знаходилися документи, «що містять провокаційні і наклепницькі дані».
Смерть Сталіна вселила надію у в'язнів про швидке звільнення. Пішов потік листів в ЦК і Верховна Рада. Особливо масовим це стало в 1955 році, коли закінчувався 10-річний термін відбування в таборах військовополонених-зрадників, оунівців, «лісових братів» та інших категорій засуджених. Почалася їх реабілітація та звільнення. Була здійснена заміна старих «сталінських кадрів» в судах і прокуратурі, поставлена ??під контроль ЦК КПРС діяльність караючих органів. 31 грудня 1955 була створена комісія про порушення соціалістичної законності під головуванням академіка П. Н. Поспєлова. Хрущов особисто розмовляв з членами комісії з розслідування масових репресій. Йому потрібні були гучні факти й імена, щоб довести сталінський свавілля і беззаконня. В результаті роботи комісії народилася головна думка: культ особистості і порушення соціалістичної законності - справа рук Сталіна і його помічників Єжова і Берії. При обговоренні в Політбюро результатів діяльності комісії не було одностайної оцінки. Хрущов вважав, що необхідно з цим матеріалом ознайомити делегатів XX з'їзду. Доповідь «Про культ особистості і його наслідки», який Хрущов читав 4:00, деле-
гати слухали, затамувавши подих, так як багато хто вперше почули про звірства, які чинить сталінським режимом. Хрущов різко протиставляв Леніна Сталіну, згадуючи про ленінського «Заповіті», в якому Ленін попереджав країну і партію про грубість і примхливості Сталіна. Зваливши всю вину на Сталіна, Хрущов закликав «повернутися до ленінських норм державної та внутріпартійного життя».
Однак, Хрущов не наважився розповісти правду народу, а обмежився тільки тим, що розіслав брошуру з текстом доповіді в партійні комітети для ознайомлення. Ніякого обговорення ні на з'їзді, ні на місцях не було. Але чутки і розмови, викликані відсутністю інформації, ставали небезпечними. Тому влітку 1956 року ЦК КПРС приймає постанову «Про культ особистості і його наслідки», в якому дуже коротко характеризувався культ як чуже соціалізму явище, визначалися причини його виникнення в період діяльності Сталіна і намічалися шляхи його подолання найближчим часом. Головна увага приділялася коллек - тивним методам керівництва, що повинно було ще більше зміцнити соціалістичну систему, надати їй демократизм, сприяти просуванню до комунізму.
Неоднозначно сприйняли цю постанову і взагалі засудження Сталіна не тільки в нашій країні, але і в інших соціалістичних країнах. Спроби скинути ярмо соціалізму проявили керівники Польщі, а протилежна реакція пішла з Югославії та Китаю, де виникли власні культи І. Б. Тіто і Мао Цзедуна. Але значення цієї політичної, громадянської акції Хрущова величезне. Почалася епоха десталінізації суспільства, всього соціалістичного світу. І хоча цей процес затягнеться на довгі де-сятілетія, зупинити його було вже неможливо. Це не змогли зробити його головні опоненти (Маленков, Молотов, Каганович, Булга-нин в 1957 році).
Але, борючись проти культу, сам Хрущов прагнув придбати авторитет у широких народних мас, тому головну роль, яку він грав - це роль реформатора («новатора, нис-провергателя, експериментатора, волюнтариста, перетворювача» на думку Д. Волкогонова). Багато чого вдалося зробити для
колгоспного селянства (списана заборгованість, збільшені заготівельні і закупівельні ціни, збільшені капіталовкладення в сільське господарство, введено новий порядок планування, почалося освоєння цілини). Але цьому енергійному людині з «вулканічним характером» потрібно було ще захопити народ своєю мрією.
На XXII з'їзді в доповіді «Про програму Комуністичної партії Радянського Союзу» Хрущов оголосив про те, що «нинішнє покоління людей житиме при комунізмі!» Це означало, що за 20 років необхідно створити не тільки потужну матеріально-технічну базу і сформувати нові комуністичні суспільні відносини, а й змінити людини, виховати гармонійно розвинену особистість! Природно, аналітики Заходу, та й здорові політики і економісти нашої країни розуміли всю абсурдність цієї утопічної ідеї, але, перефразовуючи відомі слова поета, можна сказати: «Обдурити народ неважко, він сам обманюватися радий». Дійсно, народним масам здавалося, що, здолавши війну і ліквідувавши її наслідки в історично короткі терміни, зваливши вантаж сталінського режиму, можна зробити якісний ривок у світле майбутнє.
Якщо звернутися до тексту «Програми КПРС», то побачимо, що вся система доказів можливості побудови комунізму в СРСР не витримує ніякої критики, так як шляху, там зазначені, відображають примітивізм її творців. Наприклад, перехід від кооперативно-колгоспної власності до загальнонародної розглядався як швидкий переклад колгоспів у радгоспи! А виховання гармонійно розвиненої особистості бачиться як проведення в життя основних положень «Морального кодексу будівника комунізму»! Але саме приголомшливе - це переконання в тому, що комунізм можна будувати в одній країні! Таким чином, знову утопія, але приваблива, подана в примітивно-доступній формі. Немає необхідності говорити про те, як швидко народ розчарувався і в самій ідеї, і в її автора.
Але Хрущов увійшов в історію нашої країни як діяльний керівник. На відміну від Сталіна, який майже не залишав Кремль, Хрущова бачили скрізь: на будівництвах, в цехах, в колгоспах, на оборонних об'єктах. Багато сил і енергії він віддав розвитку ракетобудування та освоєння космосу. Тут є певні віхи.
Одне з важливих подій відбулося у вересні 1954 р., коли на висоті 350 м був підірваний ядерний заряд на Тоцький полігоні в Оренбурзькій області, що призвело до численних жертв тварин і захворювань людей; в 1957 р. був запущений перший штучний супутник Землі; в 1961 році почалося переозброєння Радянської Армії ракетно-ядерної технікою; в тому ж році в космос пішов перший корабель, пілотований Ю. А. Гагаріним. Хрущов вірно оцінив вітчизняних творців космічної техніки та космонавтів, сказавши: «Ці досягнення є не тільки досягненнями нашого народу, а й усього людства».
У дипломатичній діяльності М. С. Хрущова поряд з успіхами слідували суттєві провали. До перших можна віднести спроби поліпшити відносини з Югославією та Китаєм в 1954 році, підписання договору про заборону випробувань атомної зброї в трьох середовищах в 1963 р., до других - зведення Бер-Лінський стіни, Карибська криза. Але не стільки результати важливі для розуміння особи Хрущова, скільки його поведінку на міжнародних форумах. Особливо пам'ятний світу візит лідера Радянської країни в США, який він здійснив в оточенні численної свити і сім'ї з 19 вересня по 13 жовтня 1960 на теплоході «Балтика». У цей час у Нью-Йорку працювала XV сесія ООН, на якій Хрущов виступав 10 разів! Він погрожував світовому капіталу («Ми вас закопаємо», «ліквідація капіталістичної системи - питання часу».). Наводив жах на обивателів, кажучи, що виробництво ракет у нас поставлено на потік, як виготовлення ковбаси на Чиказькому ма-сокомбінате.
Хрущов мав чіткі орієнтири, хто - друг, хто - ворог. Ворожий СРСР капіталістичний світ, а дружба можлива тільки з соціалістичними країнами. Але в його час виник і «третій світ». 1960 приніс звільнення від колоніальної залежності значному числу країн африканського континенту. За 10 років у країнах «третього світу» було побудовано більше 6000 підприємств на багато мільярдів рублів. Хрущов намагався переконати лідерів арабських країн (Бен Белу, Абдель Гамаль Насера) в необхідності слідувати соціалістичним курсом.
Але у Хрущова вистачало мудрості і відповідальності у вирішальні моменти, коли світ балансував на межі війни (осінь 1962 року - не тільки Карибська криза, а й збитий радянськими ракетами американський літак U - 2).
У чому трагедія Н. С. Хрущова? Чи розумів його народ, чи були у нього справжні друзі, однодумці? Аналіз його діяльності як лідера показує, що він був неймовірно самотній як у своїх устремліннях, так і в бурхливої ??діяльності. Д. Волкогонов пише: «Після похмурих гігантів, що носили вигадані прізвища Ленін і Сталін, Хрущов зрештою виявився для суспільства хіба легковажним, недостатньо ортодоксальним керівником. Реформи не змогли зрозуміти, а багато хто не захотіли пробачити викриття «культу особи». Хрущов був першим лідером, якого відсторонили від вищого поста, примусивши до відставки шляхом змови. Не багато тоді шкодували про це. Новий керівник країни Л. І. Брежнєв здавався більш грунтовним і передбачуваним, ніж невгамовний реформатор ». Але сучасна оцінка діяльності Хрущова значно відрізняється від тієї, що була дана на жовтневому (1964 року) Пленумі ЦК КПРС. Визнаючи його низький культурний рівень і освіченість (особливо це проявилося на виставці в Манежі в 1962 році), сучасні дослідники бачать у ньому людини не книжкового, а природного розуму, людини зі страждаючою душею, що і призвело його до вчинення морального подвигу: зробити відчайдушну спробу порвати з похмурим минулим, монополією диктатури. Але будучи сином свого часу, він не знав, як це зробити краще, а діяв імпульсивно, тому не завжди вірно. Ось яку характеристику дає Ф. Бурлацій, довгі роки знаходився поряд з ним: «Хрущов владний, запальний, неприборканий, грубий. У тому числі і щодо своїх близьких колег, самовпевнений і ласий на лестощі. Одночасно - рвучкий, нетерплячий, що захоплюється, одержимий духом новаторства, але без серйозної концепції ... »
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Микита Сергійович Хрущов (1894-1971 рр..)"
  1. Микита Сергійович Хрущ єв (1894-1971 рр..)
    Після відходу з політичної сцени двох вождів (Леніна і Сталіна) ще близько 40 років країною керуватимуть лідери, яким влада дістанеться в результаті вирішення вузького кола осіб - Політбюро правлячої партії. Так отримав всю повноту влади і Микита Сергійович Хрущов у вересні 1953 року народження, ставши Першим секретарем ЦК КПРС, а в 1958 році Головою Ради Міністрів СРСР. Хрущов належав до другого,
  2. Леонід Ілліч Брежнєв (1906-1982 рр..)
    1971 р.) або «Про заходи подальшого підвищення пильності радянських людей» (1977 г ). У Кримінальний Кодекс СРСР була введена стаття 190/1, яка передбачала покарання «за антирадянську пропаганду і агітацію». За цією статтею з 1967 по 1971 року був засуджено 1583 людини. Насильницьке виселення з країни, примусове лікування в психіатричних лікарнях, табори і обмеження в пересуванні
  3. Михайло Сергійович Горбачов (р. 1931 г1.)
    Останнім лідером тоталітарної епохи став М . С. Горбачов, який отримав пост Генерального секретаря ЦК КПРС у березні 1985 року. З його ім'ям пов'язані кардинальні і незворотні зміни, які в усьому світі отримали назву «перебудова». Однак не слід думати, що Горбачов, прийшовши до влади, мав чіткий план перетворень і спробував його здійснити. Ні. Швидше за все, він серцем відчував і
  4. ІМЕННІЙ ПОКАЖЧИК
    1894-1944) - військовий и політичний діяч, полковник Січових Стрільців. У 1918-1920 рр. - Активний учасник боротьбу за українську Державність. Співтворець УВО и ее Крайова командир (1927-1930), декілька разів ув'язнений поляками. З 1930 р. - На еміграції, де розбудовував ятір ОУН. После розкол - на боці А. Мельника. Вбиті у Львові 169 Табуї Жорж (1867-1958) - французький генерал, представник
  5.  Леонід Ілліч Брежнєв (1906-1982 рр..)
      1971 р.) або «Про заходи подальшого підвищення пильності радянських людей» (1977 г). У Кримінальний Кодекс СРСР була введена стаття 190/1, яка передбачала покарання «за антирадянську пропаганду і агітацію». За цією статтею з 1967 по 1971 року був засуджено 1583 людини. Насильницьке виселення з країни, примусове лікування в психіатричних лікарнях, табори і обмеження в пересуванні
  6.  Михайло Сергійович Горбачов (р. 1931 г1.)
      Останнім лідером тоталітарної епохи став М.С. Горбачов, який отримав пост Генерального секретаря ЦК КПРС у березні 1985 року. З його ім'ям пов'язані кардинальні і незворотні зміни, які в усьому світі отримали назву «перебудова». Однак не слід думати, що Горбачов, прийшовши до влади, мав чіткий план перетворень і спробував його здійснити. Ні. Швидше за все, він серцем відчував і
  7.  8. Обмеження міжнародної правосуб'єктності и міжнародна правосуб'єктність державоподібніх Утворення
      1971 року между СРСР, Сіла, Велікобрітанією и Францією ставав спеціфічнім суб'єктом міжнародного права. Відповідно до цієї догоди ЗАХІДНІ сектори Берліна (розташовуваліся на территории колішньої НДР) були об'єднані в особливе и Самостійне Політичне Утворення Зі своими органами влади (Сенатом, прокуратурою, судом, поліцією и т.д.). У угоді підтверджувалося, что ЗАХІДНІ сектори Берліна як и раніше НЕ є
  8.  8. Державоподібні Утворення як суб'єкти міжнародного права.
      1971 р. булу уклад Чотірібічна угода по Західному Берліну между Велікобрітанією, СРСР, США й Францією, что Визначи статус цього Утворення, что перебувало в центрі НДР. У даній угоді Було зафіксовано, что Західний Берлін НЕ є ні Частинами ФРН, ні Частинами НДР, а є самостійній суб'єкт міжнародного права. При цьом Західний Берлін перебував под окупаційнім режимом трьох західніх держав. І
  9.  27. Принцип непорушності державних кордонів
      1971 рр.. Однієї з Головня цілей склікання Наради по безпеці й співробітніцтву в Европе в 1975 р. в Хельсінкі Було закріплення принципу непорушності границь. У ст. III Декларації Принципів заключний акту НБСЄ від 1 серпня 1975 р. проголошується: «Держави-Учасники розглядають як нерушімі ВСІ границі один одного, як и границі всех держав у Европе, и того смороду будут утрімуватіся зараз и в
  10.  38. Дія ї дійсність міжнародніх договорів
      1971 р. Різні Частини Конвенції ООН по МОРСЬКИЙ права 1982 р. пошірюються на Різні теріторіальні сфері, починаючі від внутрішніх МОРСЬКИХ вод держав и закінчуючі повітрянім простором над відкрітім морем. Статут ж ООН має практично НЕОБМЕЖЕНИЙ теріторіальну сферу Дії За загально правилом Міжнародні договори не пошірюються на треті держави, что не беруть доля у ньом - pacta tertiis пес nocent