| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Міжнародні розрахункові операції |
||
|
При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності виникає необхідність у міжнародних розрахункових операціях між державами, суб'єктами господарювання, іншими організаціями - юридичними особами та громадянами-підприємцями, які перебувають на території різних країн. Суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери-українські суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, які продають товари іноземним суб'єктам господарювання з вивезенням чи без вивезення цих товарів через митний кордон України; імпортери - іноземні суб'єкти господарювання, які продають товари українським суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності з ввезенням чи без ввезення їх на територію України; банки - уповноважені банки та інші фінансові установи на території України, іноземні і міжнародні банки, зареєстровані у встановленому порядку в Україні. Ці особи стають суб'єктами міжнародних розрахунків, коли вони вступають у відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів (ст. 344 ГК України). Міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн - учасниць розрахунків. Нормативно-правовими актами міжнародного права є, зокрема, конвенції, підписані в Женеві 7 червня 1930 року: однією з них запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі; друга присвячена врегулюванню деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі; у третій йдеться про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів; міжнародні договори від 19 березня 1934 року: Конвенція, що має на меті вирішення деяких колізій законів про чеки та Конвенція про гербовий збір стосовно чеків; Конвенція про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (міжнародний договір від 9 грудня 1988 р.); Конвенція ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви. Міжнародні звичаї, що застосовуються в банківській практиці, зосереджується у збірниках Міжнародної торговельної палати (МТП) . Наприклад, Уніфіковані правила по інкасо (в редакції 1995 року); Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (у редакції 1993 року). Відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв, для документарних акредитивів під звичаями розуміють будь-які угоди, хоч би як вони були названі чи позначені, згідно з якими банк (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі інструкцій клієнта (заявника) або від свого імені, повинен провести платіж третій особі (бенефіціару) чи за його наказом, чи акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром; або уповноважити інший банк провести такий платіж чи акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти); або уповноважити інший банк негоціювати (купити чи врахувати) їх проти передбачених документів при дотриманні строків та умов акредитива. Зовнішньоекономічні зв'язки українських суб'єктів господарювання обслуговуються банками з додержанням режиму міжнародних розрахунків. Вони ведуться, як правило, через банки, що встановлюють кореспондентські відносини, тобто мають домовленість про проведення платежів та розрахунків за взаємним дорученням. Для здійснення банківської діяльності у вигляді міжнародних розрахункових операцій банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки в банках за межами України. Основними формами розрахунків за зовнішньоекономічними договорами є документарний акредитив та інкасо. В міжнародній практиці використовуються також вексельна, чекова та інші форми. Указом Президента України від 4 жовтня 1994 року "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, які укладають суб'єкти підприємницької діяльності України" встановлено, що розрахунки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованих правил з інкасо цієї палати. Якщо сторони (експортер і імпортер), укладаючи зовнішньоекономічний контракт, визначають, що платежі за поставлений товар виконуватимуться за допомогою документарного акредитиву, та в контракті, як правило, зазначається, який банк відкриває акредитив, через який банк цей акредитив має бути авізований (сповіщений) експортеру, обумовлюється вид акредитива, перелік документів, які повинні бути подані експортером для одержання платежу, та ін. Уклавши контракт, експортер готує товар до відвантаження, про що сповіщає імпортера. Одержавши це повідомлення, покупець (наказодавець) надсилає своєму банку доручення на відкриття акредитива, в якому зазначає всі необхідні умови (на чию користь, на який строк і на яку суму відкривається акредитив, відвантаження якого товару він покриває, які документи мають бути подані, строки їх подання і т. ін.). Банк, який відкриває акредитив (банк-емітент), надсилає його бенефіціару (експортеру), як правило, через банк, що обслуговує останнього (авізуючий банк). Одержавши від емітента акредитив, авізуючий банк перевіряє його дійсність і передає бенефіціару. Бенефіціар, одержавши акредитив, перевіряє його відповідність умовам контракту. За згоди з умовами відкритого на його користь акредитива бенефіціар в обумовлені строки відвантажує товар, подає пакет необхідних комерційних документів у свій банк. Банк експортера після перевірки надсилає їх банку-емітента з вказівкою на те, як має бути зарахована виручка. Одержавши документи, банк-емітент перевіряє їх, після чого переказує суму платежу банку-експортеру. Останній зараховує виручку на рахунок бенефіціара. Залежно від умов розрізняють такі види акредитивів: відзивні і безвідзивні, підтверджені і непідтверджені, переказні (трансферабільні), револьверні (відновлювані), покриті і непокриті, подільні і неподільні. Відзивний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який момент без попереднього повідомлення бенефіціара. В міжнародній торгівлі в основному застосовуються безвідзивні акредитиви, які не можуть бути анульовані чи змінені без згоди усіх зацікавлений сторін. Останні підрозділяються на підтверджені і непідтверджені. Підтвердженим акредитивом є акредитив, що має додаткову гарантію платежу з боку іншого банку, який не є банком-емітентом. Банк, який підтверджує акредитив, бере на себе обов'язок оплачувати документи, відповідні акредитиву, якщо банк-емітент відмовиться здійснити платіж. Переказний (трансферабельний) акредитив передбачає можливість його використання повністю чи частково кількома особами, крім самого бенефіціара, - іншими бенефіціарами. Револьверний (відновлюваний) акредитив використовується в розрахунках за постійні кратні поставки, що здійснюються, як правило, за графіком, який фіксується в контракті. Револьверні акредитиви передбачають відновлені суми акредитива в міру його використання. Покритий акредитив - акредитив, при відкритті якого банк-емітент попередньо подає в розпорядження виконуючого банку валютні кошти в сумі акредитива на строк дії своїх зобов'язань з умовою можливого використання цих коштів для виплат за акредитивом. Подільний акредитив передбачає виплату експортеру певних узгоджених у контракті сум після кожної часткової поставки. Неподільний акредитив передбачає, що вся належна експортеру сума буде виплачена після здійснення всіх поставок або після останньої часткової поставки. При інкасовій формі розрахунків експортер доручає банку одержати від імпортера суму платежу при поданні товаророзпорядних документів. Розрахунок здійснюється таким чином. Після укладення контракту експортер (довіритель) в установлені строки відвантажує товар, підготовлює комплект документів і подає його при інкасовому дорученні своєму банку. Перевіривши відповідність комплекту документів, перелічених в інкасовому дорученні, банк-ремітент надсилає їх разом з дорученням банку-кореспонденту імпортера. Одержавши інкасове доручення і документи, банк імпортера (інкасуючий банк) подає їх імпортеру (платнику). Після одержання платежу від імпортера інкасуючий банк переказує виручку банку-ремітенту поштою або телеграфом (телексом) відповідно до інструкції клієнта. Одержавши переказ, банк-ремітент зараховує його експортеру. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 4. Міжнародні розрахункові операції" |
||
|
||