| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Початок діяльності Організації Об'єднаних Націй. Роль ООН у вирішенні найважливіших міжнародних проблем (40-50-і рр..) |
||
|
Велику роль у втіленні в життя демократичних принципів післявоєнного устрою покликана була зіграти Організація Об'єднаних Націй, в створенні якої взяв актив ве участь Радянський Союз. Спочатку ООН об'єднала у своїх рядах 51 держава. Початок діяльності ООН збіглося з розгорнутою імперіалістичними колами Заходу «холодною війною». Створена з метою зміцнення миру і співробітництва народів, завойованих у боротьбі з фашизмом, ООН перетворилася в перші повоєнні роки в арену напруженої боротьби Радянського Союзу і країн народної демократії проти спроб США і їх союзників розв'язати нову світову війну, спроб перетворити цю організацію в знаряддя імперіалістичної політики . Даючи загальну оцінку підсумками діяльності ООН в зазначені роки, можна, проте, зробити висновок про те, що в цілому імперіалістам не вдалося перетворити цю організацію в знаряддя здійснення своєї політики. Вона багато в чому виконала свою прогресивну роль, і її діяльність, на відміну від Ліги націй, сприяла вирішенню ряду складних проблем міжнародних відносин. Перша сесія Генеральної Асамблеї ООН відкрилася 10 Січень 1946 р. у Лондоні, потім, після завершення будівництва її основної будівлі, Нью-Йорк став постійним місцем перебування головних органів ООН. Європейське відділення ООН розмістилося в Женеві, разом з низкою інших її органів. 17 січня 1946 відбулося перше засідання Ради Безпеки ООН, де було обрано його непостійні члени. Тоді ж почали функціонувати Економічна і Соціальна Рада ООН, був обраний Міжнародний Суд і засновані інші органи ООН. СРСР виступив у ООН з перших же днів існування цієї міжнародної організації з широкою програмою заходів з таких важливих проблем, як заборону атомної зброї і роззброєння, зміцнення миру і міжнародної безпеки, ліквідація колоніалізму і зміцнення самостійності звільнених держав , зміцнення міжнародного співробітництва та ін Першими розробивши ядерну зброю, США прагнули використовувати свою тимчасову монополію на нього під зовнішньополітичних цілях, зробивши його знаряддям тиску і шантажу. Більше того, діючи в рамках спеціально створеної Комісії ООН з атомної енергії, США не проти були б розробити таку схему «заборони» ядерної зброї, яка навічно зробила б американський імперіалізм його єдиним володарем. - Що стосується СРСР, то вся його діяльність в ООН в ці роки була спрямована на дійсно повне, всеосяжне заборона виробництва і застосування ядерної зброї і знищення вже накопичених його запасів під суворим міжнародним контролем. Враховуючи нерідко лунали звинувачення з боку країн Заходу на адресу СРСР щодо нібито його переваги в області звичайних озброєнь, СРСР запропонував пов'язати проблему ядерних і звичайних озброєнь в один «пакет» і вирішувати їх комплексно (див. гл. VIII). У нерозривному зв'язку з боротьбою за роззброєння перебувала в сфері діяльності ООН і боротьба за прийняття політичних заходів по зміцненню миру і міжнародної безпеки. Значне місце в ній зайняли пропозиції СРСР, спрямовані на заборону пропаганди війни, в якій би формі вона не проводилася. У вересні 1947 року народження, на II сесії Генеральної Асамблеї ООН, СРСР запропонував офіційно засудити таку пропаганду і закликати уряди всіх країн заборонити її під страхом кримінального покарання. Представники США і ряду інших капіталістичних держав заперечували проти радянської пропозиції, стверджуючи, що це нібито суперечить свободі слова і друку. Однак у кінцевому рахунку вони не посміли проголосувати проти нього. Прийняття відповідної резолюції стало політичною перемогою Радянського Союзу. Трохи раніше, в лютому 1946 року, Генеральна Асамблея ООН прийняла за пропозицією делегації БРСР резолюцію, яка підтверджувала Декларацію СРСР, США і Великобританії від 30 жовтня 1943 про звірства, скоєних гітлерівцями під час другої світової війни , і наполягають на виявленні та покаранні всіх військових злочинців, винних у вчиненні злочинів на територіях, окупованих фашистами, висилку їх у країни, де вони скоїли свої злочини, для суду і наказанія7. У грудні 1946 року Генеральна Асамблея ООН засудила фашистський режим Франко в Іспанії і прийняла резолюцію, в якій було сказано, що «Франко спільно з Гітлером і Муссоліні винен у змові, що мало на меті розпочати війну» і що режим Франко «насильно нав'язаний іспанському народу за допомогою держав осі». Проте в результаті опору західних держав ця резолюція не привела до свого логічного підсумку: сприянню міжнародного співтовариства справі ліквідації фашизму в Іспанії. Слід додати, що передбачене ст. 13 Статуту ООН створення при Раді Безпеки Військово-Штабного Комітету з наданням у його розпорядження збройних сил для спільних превентивних або примусових дій заради підтримки міжнародного миру і безпеки не було реалізовано з вини західних держав, насамперед США. Обговорюючи-ніє в Раді Безпеки питання про створення міжнародних збройних сил на постійній основі показало, що американські правлячі кола мають намір використовувати їх виключно в інтересах здійснення своєї імперіалістичної політики. СРСР не міг не перешкодити цим прагненням, що йде врозріз з принципами і цілями ООН. З іншого боку, Захід відкидав в той період будь інший принцип або шлях використання спільної військової потужності членів ООН. У ці роки представники СРСР ООН, враховуючи традиції спільної боротьби проти гітлерівської Німеччини та її союзників, висували і відстоювали пропозиції про укладення Пакту світу п'яти великих держав (1949 р.), Декларації про усунення загрози нової війни та про зміцнення миру і безпеки народів (1950 р.). Використовуючи механічне більшість в ООН і роздуваючи антирадянську істерію в обстановці «холодної війни», США і їх союзники домоглися відхилення цих пропозицій. Курс на конфронтацію з СРСР і народно-демократичними країнами виразився в прагненні імперіалістичних держав перешкодити всупереч раніше досягнутої домовленості допуску в ООН Болгарії, Угорщини, Румунії та Албанії, намагаючись в той же час використовувати ООН для втручання у внутрішні справи цих країн. Тим же цілям служили звинувачення Албанії в умисному затопленні англійських військових кораблів у протоці Корфу, а також неодноразові звинувачення Болгарії, Угорщини, Румунії в порушенні мирних договорів. З ініціативи західних держав на розгляд III сесії Генеральної Асамблеї ООН було внесено питання про так зване порушення прав людини та основних свобод в Болгарії, Угорщині, Румунії. Справжній сенс постановки в ООН цього питання став очевидним, коли представник США заявив з трибуни Генеральної Асамблеї, що Сполученим Штатам не подобається існуючий в східноєвропейських країнах політичний режим. Хоча в Лондонському «джентльменську угоду» 1946 року зафіксовано, що одне місце непостійного представника в Раді Безпеки ООН призначається для країн Східної Європи, західні держави постійно намагалися порушити це правило або ж протиставити народно-демокра- тические країни один одному і Радянському Союзу. Так, при виборах непостійних членів Ради Безпеки в 1947 році представник США висунув на місце, призначене для країн Східної Європи, кандидатуру Чехословаччини, хоча сама Чехословаччина своєї кандидатури не висувала і підтримувала кандидатуру Української РСР. У міру посилення «холодної війни» і почала імперіалістами в 1950 році війни в Кореї (див. гл. V) посилювалося прагнення західних держав, керованих Сполученими Штатами, використовувати ООН в своїх непристойних цілях, на шкоду інтересам інших країн. Вони намагалися нав'язати ООН втручання у внутрішні справи НДР і народно-демократичних країн Балканського півострова. Всіляко намагалися втручатися західні держави в суверенні права незалежної Індії, ставлячи собі за мету відірвати від неї частину її територією - Кашмір (див. гл. III). США, діючи укупі зі своїми союзниками, змогли нав'язати ООН резолюції, що санкціонували їх збройну інтервенцію в Кореї, тим самим поставивши ООН перед реальною небезпекою перетворення з міжнародної організації в придаток НАТО. Але, незважаючи на всі ці негативні моменти, саме в цей період в діяльності ООН почали проявлятися й ті тенденції, які призвели надалі до істотних і позитивним змінам позицій цієї організації з найважливіших проблем міжнародних відносин. Імперіалістам не вдалося здійснити втручання у внутрішні справи народно-демократичних країн, і в 1955 році вони були змушені погодитися з прийомом Албанії, Болгарії, Угорщини, МНР та Румунії в члени ООН, чому раніше перешкоджали. Всупереч підступам Заходу, ООН зіграла певну роль у припиненні війни в Кореї в 1953 році. Вже в ці роки вдалося домогтися рішення ряду проблем, що відповідають інтересам колоніальних народів, що підняло авторитет ООН. Завдяки зусиллям СРСР був прискорений виведення військ Англії і Франції з Сирії та Лівану. За сприяння ООН була припинена війна між Ізраїлем та арабськими країнами і схвалена юридична база для врегулювання відносин між ними. Обговорення в ООН питання про агресію Голландії проти молодої Республіки Індонезії істотно допомогло індонезійському народу в його боротьбі за завоювання національної незалежності. У 50-ті роки ООН неодноразово зверталася до питання про долю різних колоніальних Надод, які боролися за свою свободу: підопічних територій, колишніх італійських колоній, арабських країн Північної Африки. Послідовна і наполеглива позиція в ООН соціалістичних країн, а також звільнених держав сприяла прискоренню процесу деколонізації. У свою чергу, зростання чисельності ООН за рахунок вступу до її лав звільнених держав Азії, Африки та Латинської Америки поступово змінював баланс сил в організації, вилучав з рук імперіалістичних держав важелі контролю за «машиною голосування». Основоположним у діяльності ООН є принцип одноголосності великих держав - постійних членів Ради Безпеки. У цьому принципі виражена головна ідея післявоєнного співробітництва - досягнення узгоджених рішень найважливіших міжнародних проблем з урахуванням інтересів усіх держав, незалежно від їх соціально-економічного та полі тичного ладу, з метою збереження миру і зміцнення мирного співіснування. Вже в перший післявоєнний період діяльності ООН західні держави повели атаку на цей принцип, тим самим підриваючи і порушуючи єдність великих держав, покликаних нести основну відповідальність за підтримання миру на планеті. Було висунуто питання про перегляд принципу одноголосності постійних членів Ради Безпеки - питання, який був поставлений ще на I сесії Генеральної Асамблеї ООН делегаціями Австралії, Аргентини, Куби, Перу та Філіппін, за спиною яких знаходилися США. Внесені ними пропозиції передбачали обмеження або ліквідацію права вето. Це відкривало б імперіалістичним державам широке поле діяльності для натиску на соціалістичні держави та їх ізоляції. СРСР виступив проти спроб скасувати принцип одноголосності. Не наважилися відкрито виступити проти нього і США, Великобританія, Франція. Спроби ж обійти Раду Безпеки у вирішенні питань миру і міжнародної безпеки, що виразилися в передачі ряду таких питань на розгляд Генеральної Асамблеї ООН або спеціально створеного для дій в перервах між Асамблеєю так званого «міжсесійного комітету», успіху в кінцевому рахунку не мали. Послідовна і активна діяльність соціалістичних країн в ООН з'явилася важливим напрямком соціалістичної зовнішньої політики. Завдяки цій діяльності значно усталився авторитет ООН в міжнародному співтоваристві, а в самій цій організації - авторитет СРСР та інших країн соціалізму. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Початок діяльності Організації Об'єднаних Націй. Роль ООН у вирішенні найважливіших міжнародних проблем (40-50-і рр..) " |
||
|
||