| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Поняття кримінальної відповідальності |
||
|
Кримінальна відповідальність в змістовному плані є різновид правовідносини, що входить в механізм кримінально-правового регулювання. Як правовідношення кримінальна відповідальність передбачає, передусім, свій зміст, суть якого виражається в засудженні (і покарання) особи, яка вчинила злочин, і примусі його до виконання правового обов'язку зазнати у зв'язку з цим позбавлення особистого або майнового характеру: обмеження правового статусу, в результаті чого відбувається своєрідна переакцентовка в поєднанні його прав та обов'язків. Превалюють в цьому випадку обов'язки, а підлегле (ображене) становище займають права. Пояснити це можна тим, що фактом вчинення злочину винний сам приводить в дію утоловно-правову норму, закцентувати на його правового обов'язку - прийняти як належне деформацію правового статусу, понести покарання і відновити нару- шенние законні права потерпілих. Тільки в такому контексті можна визнати справедливим зауваження про те, що відповідальність є внутрішнім регулятором поведінки. У цьому плані якраз і знаходить своє вираження одна з функцій кримінальної відповідальності - ефективно впливати на свідомість і психологію злочинця, щоб викликати позитивну для суспільства психологічну "струс" правопорушника, перевлаштування його інтелектуально-вольових якостей. У цьому зв'язку можна помітити, що об'єктом правовідносини кримінальної відповідальності (в широкому сенсі) можна назвати правовий статус особи, яка вчинила злочин. Кримінально-правові регулятивні відносини можуть впливати на особисті або майнові блага особи, яка вчинила злочин, лише через відносини кримінальної відповідальності. Саме це і обумовлює збіг їх спільного об'єкта впливу. Говорячи про обмеження правового статусу, слід особливо підкреслити, що ця особа залишається громадянином своєї держави і має комплекс обов'язків і прав, наданих йому законом у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності. Сказане ще раз підкреслює думку про те, що реалізація кримінальної відповідальності відбувається в строгих рамках конкретного регулятивного правовідносини, яке виникло у зв'язку з вчиненням злочину. Суб'єктами правовідносин кримінальної відповідальності є, з одного боку, особа, яка вчинила злочин (носій правового статусу), з іншого - держава в особі відповідних органів. При цьому держава завжди має право зобов'язати винного зазнати несприятливі для нього наслідки. Це,-однак, один аспект їх взаємовідносин (по низхідній лінії). Інший полягає в тому, що злочинець має право вимагати, щоб утиск його прав та інтересів відбувалося в законних межах і на законній основі, а держава зобов'язана ці вимоги неухильно дотримуватися (взаємини по висхідній лінії). Думається, що аналіз кримінальної відповідальності з позиції її змісту, структури і функції, тобто з позиції її як відносини, значущий головним чином для правильного виявлення місця і ролі державного примусу (а в кінцевому рахунку - і покарання) в структурі кримінальної регулятивного правовідносини . Останнє ж дозволить визначити соціально-правове значення кримінальних санкцій, їх взаємодія, з одного боку, з кримінальною відповідальністю, а з іншого - з кримінальним покаранням. На першій стадії - притягнення до відповідальності - вона може реалізуватися: а) у формі обмежень кримінально-процесуального характеру, які застосовуються до особи, яка вчинила злочин (наприклад, запобіжного заходу), б) у формі безумовного звільнення від кримінальної відповідальності (закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та ін.) Друга стадія - призначення покарання - включає три форми реалізації кримінальної відповідальності: а) безумовне звільнення від кримінального покарання (закінчення строків давності виконання обвинувального вироку та ін.), б) умовне звільнення; в) реальне призначення кримінального покарання. У змісті третій стадії - виконання покарання - вона реалізується: а) у формі обмежень, зумовлених специфікою кримінально-виконавчих правовідносин; б) у формі заміни одного виду покарання іншим, більш м'яким або більш тяжким (наприклад , при злісному ухиленні засудженого від відбування виправних робіт). Четверта стадія - судимість (наслідок кримінальної відповідальності) - реалізується у формі різноманітних обмежень, передбачених різними галузями права (наприклад, заборона на заняття певних посад). Зазначені стадії, володіючи відносною автономністю, можуть бути самостійними. Однак у всіх випадках правовідносини кримінальної відповідальності реалізують себе лише в рамках кримінально-правових відносин регулятивного типу. Разом з тим було б помилковим ототожнювати регулятивні правовідносини з правовідносинами кримінальної відповідальності. Їх збіг (близькість) полягає лише в тому, що вони діють в одних і тих же часових параметрах: від вчинення злочину до зняття всіх кримінально-правових обмежень - судимості. Правовідносини кримінальної відповідальності становлять лише юридичний зміст регулятивних. Далі. Функція регулятивних правовідносин полягає в тому, щоб наповнити правовідносини кримінальної відповідальності конкретним змістом. Функція ж правовідносин кримінальної відповідальності - у тому, щоб цей зміст довести до особи, яка вчинила злочин. І нарешті, завдання регулятивних правовідносин - створити все необхідне для залучення злочинця до кримінальної відповідальності. Завдання ж правовідносин кримінальної відповідальності - реалізувати цю відповідальність або частково, або в повному обсязі. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 4. Поняття кримінальної відповідальності " |
||
|
||