Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоКримінальний процес → 
« Попередня Наступна »
Лобойко Л.М.. Кримінально - процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. - К.; Істина,2005. - 456 с., 2005 - перейти до змісту підручника

3. ПОНЯТТЯ, МЕТА , г І ЗНАЧЕННЯ ДОКАЗУВАННЯ


Кримінально-процесуальне доказування - це здійснювана в правових і логічних формах частина кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, Що полягає у висуванні можливих версій щодо системи юридично-значущих обставин кримінальної справи, у збиранні, перевірці та оцінці доказів за цими версіями, а також в обґрунтуванні на досу-довому слідстві достовірного висновку про доведеність вини особи та його подальше обстоювання у судових стадіях процесу.
Доказування є стрижнем кримінально-процесуальної діяльності, воно має в ній найбільшу "питому вагу". За влучним висловом П. А. Лупінської, доказування становить "серцевину кримінально-процесуальної діяльності"1.
Діяльність із доказування вини особи здійснюється на виконання обов'язку, який дістав назву "тягар доказування"2. У вітчизняному кримінальному процесі тягар доказування покладено на сторону обвинувачення.
За своєю гносеологічною сутністю кримінально-процесуальне доказування є різновидом пізнання людиною дійсності. Тому в ньому застосовуються з урахуванням специфіки всі закони і категорії сучасної гносеології.
Водночас кримінально-процесуальне доказування не є науковим в тому розумінні, що воно:
не ставить за мету пізнання закономірностей розвитку природиі суспільства (пізнавальну діяльність спрямовано на з'ясування обставин конкретного діяння);
не може тривати нескінченно, воно обмежене процесуальними строками;
здійснюється спеціальними суб'єктами за допомогою специфічних засобів, у визначеній кримінально-процесуальним закономформі.
Однак кримінально-процесуальне доказування має і багато спільного з науковим пізнанням, передусім з історичним, бо досліджують подію минулого.
Сукупність правових норм, які регламентують порядок доказування у кримінальних справах, становить підгалузь кримінально-процесуального права - доказове право. До його системи належать:
норми глави 5 КПК "Докази", що регулюють загальні положення доказування: поняття доказів; предмет доказування; способизбирання доказів; правила оцінки доказів; процесуальні джереладоказів;
норми-принципи кримінального процесу - вільна оцінка доказів; всебічність, повнота й об'єктивність дослідження обставинсправи, презумпція невинуватості;
норми, якими врегульовано права та обов'язки учасниківкримінального процесу в частині доказування, - наприклад, правообвинуваченого, потерпілого та інших заінтересованих учасників
1 Див.: Уголовньїй процесе: Учебник для ВУЗов / Под общ. ред. П. А. Лупин-ской. - М., 1995. - С. 127.
2 Цей термін походить від давньоримського огш$ ргоЬапйі. Під ним розумілиобов'язок продукувати докази, тобто обов'язок однієї із сторін, які сперечаються, підкріпити свою позицію позитивними аргументами (Див.: ФлетчерДж.,Наумов А. В. Основнне концепции современного уголовного права. - М.,1998. - С. 49).
процесу подавати докази; обов'язок органу дізнання виконати доручення слідчого про провадження слідчих та оперативно-розшу-кових дій;
норми, які регламентують провадження слідчих і судових дійта інших процесуальних дій зі збирання та перевірки доказів (глави 12,14-18, 26 КПК);
норми, що встановлюють підстави і порядок прийняття таобґрунтування процесуальних рішень (наприклад ст. 131 КПК: "колиє досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою,слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особияк обвинуваченого").
Суперечливим у вітчизняній юридичній літературі є питання щодо мети доказування, здійснюваного у кримінальному процесі.
Традиційною є концепція, згідно з якою метою доказування є об'єктивна істина. Цю концепцію побудовано на двох марксистських тезах:
світ може бути пізнано;
практика є критерієм істинності пізнання.
Однак останнім часом ця концепція дещо похитнулася (особливо в Росії після запровадження суду присяжних) у зв'язку з появою концепції практичної достовірності, за якою метою доказування визнають достовірність знань, що дає можливість прийняти обґрунтоване рішення у кримінальній справі.
Противники об'єктивної істини стверджують, що:
її сучасні прибічники обстоюють ідеологію інквізиційного кримінального процесу. З об'єктивною істиною тісно пов'язаний постулат про те, що жоден злочин не повинен залишатися нерозкритим,а винний - непокараним. Саме тому відсоток розкриття злочиніву Радянському Союзі становив понад 90 (за рахунок приховуваннязлочинів від обліку);
вимога щодо встановлення об'єктивної істини є красивою напапері, але такою, що рідко реалізується на практиці.
Певна річ, концепція об'єктивної істини є вразливою як з теоретичного, так і з практичного погляду.
Теоретична вразливість цієї концепції полягає в тому, що вона дійсно виправдовує інквізиційну конструкцію процесу. Остання передбачає встановлення істини будь-якими засобами ("мета виправдовує засоби").
У практичному плані концепція об'єктивної істини є неприйнятною через те, що вона оперує абстрактними схемами, тоді як під час провадження у кримінальній справі треба керуватися прагматичними міркуваннями. Навіть у філософії, де істина є одним із основних понять, однозначно й остаточно не вирішено, що вона є. Процес наближення до істини є нескінченним, що є неприйнятним для провадження у кримінальній справі, де існують жорсткі часові межі - процесуальні строки.
Істину визначають як відповідність знань дійсності. Однак досліджувана дійсність вже в минулому. Тому матеріальні та ідеальні сліди є лише фрагментами дійсності, які скласти докупи вдається далеко не завжди. Окрім того, необхідно, щоб знання про дійсність були об'єктивними. Така вимога може зумовити безкінечний ланцюг отримання знань, що часто є неможливим в межах процесуальних строків.
Про об'єктивну істину в кримінальному процесі можна вести мову як про пізнавальний ідеал, якого треба прагнути, але не завжди досягають (таке розуміння мети доказування збігається із загальним визначенням мети як бажаного кінцевого результату людської діяльності). Нормативно визначити мету доказування неможливо. Врегулювати можна тільки шлях до її досягнення, яким є процедура доказування.
Доказування має кримінально-правове та кримінально-процесуальне значення.
Кримінально-правове значення полягає в тому, що:
тільки завдяки доказуванню можна встановити, чи мав місцезлочин і якою є його кваліфікація;
доказування забезпечує реалізацію такої кримінально-правової категорії, як кримінальна відповідальність.
Кримінально-процесуальне значення доказування:
правильне його здійснення дає змогу забезпечити реалізаціюправ і законних інтересів всіх учасників кримінального процесу;
всі питання, які виникають під час провадження у кримінальній справі, можна вирішити лише на підставі достовірно встановлених у ході доказування обставин;
участь заінтересованих суб'єктів у доказуванні є гарантієюреалізації принципів кримінального процесу (зокрема, принципівзмагальності, забезпечення права обвинуваченого на захист, презумпції невинуватості);
докази є підставою для прийняття всіх процесуальних рішеньу кримінальній справі (доведеність вини підсудного покладено воснову вироку суду - ст. 327 КПК).
ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:
Кримінально-процесуальне доказування здійснюється в правових та логічних формах.
Сукупність правових норм, які регламентують порядок доказування у кримінальних справах, становлять підгалузь кримінально-процесуального права - доказове право.
3. Об'єктивна істина як мета доказування у кримінальномупроцесі є пізнавальним ідеалом.
4. Доказування має як кримінально-процесуальне, так і кримінально-правове значення.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "3. ПОНЯТТЯ, МЕТА , г І ЗНАЧЕННЯ ДОКАЗУВАННЯ"
  1. ВСТУП
    поняття про предмет і систему цивільного процесуального права, принципи цивільного судочинства, суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, представництво, процесуальні строки і судові витрати, докази і доказування, підвідомчість і підсудність, провадження в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій, окремого провадження та виконання судових рішень тощо. У процесі вивчення курсу
  2. Виклик до суду
    поняття, підстави, види. Поняття належної і неналежної сторони. Заміна неналежної сторони. Процесуальне правонаступництво: поняття, підстави, порядок вступу в процес, права та обов'язки правонаступника. Поняття третіх осіб. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги. Завдання прокуратури в цивільному процесі. Підстави та процесуальні форми
  3. Тема 13.Провадження в справах про адміністративні проступки
    значення для правильного вирішення справи. Від доказів слід відрізняти джерела доказів, що являють собою засоби збереження і передачі інформації, за допомогою яких дана інформація залучається у провадження. Слід пам'ятати, що особливістю доказів є те, що вони повинні бути одержані в установленому законом порядку, в противному разі вони втрачають силу доказів. В юридичній літературі докази
  4. 3. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
    поняття та види. 49. Завдання і стадії провадження в справах про адміністративні проступки. 50. Адміністративно-процесуальний статус свідка та потерпілого. 51. Адміністративно-процесуальний статус адвоката та перекладача. 52. Адміністративно-правовий статус правопорушника та експерта. 53. Поняття та види доказів в адміністративному процесі. 113 54. Поняття та предмет доказування у провадженні в
  5. 5. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ З АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ (для іспиту)
    поняття, види та особливості °* структури. 8. Основні положення Концепції адміністративної реформи в Ук раїні. 9. Основні напрямки реформи адміністративного права в Україні. 10. Дія адміністративної норми в часі, в просторі та за колом осіб. V Порядок дії в Україні законодавства СРСР і міжнародних дого їв- ворів. 11. Поняття, види та основні тенденції систематизації адміністра тивного
  6. 6. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ З АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
    значенні назв розділів і підрозділів необхідно знати, що назва розділу не може повторювати назву теми роботи, а назва підрозділу повторювати назву розділу. У процесі роботи над курсовою роботою в план роботи можуть бути внесені зміни, обумовлені прийняттям нових нормативних актів, недостатністю зібраного матеріалу та іншими причинами. 2.4. Викладення матеріалу Після підбору і вивчення
  7. 35. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів
    поняття цілий ряд конкретних стадій і юридичних дій: упорядкування і прийняття тексту договору* встановлення автентичності тексту, підписання договору, ратифікація й інші засоби вираження згоди на обов'язковість договору, такі, як затвердження, прийняття, приєднання, обмін документами, що утворюють договір. До стадій укладання належать також обмін або депонування ратифікаційних грамот. Деякі
  8. 34. Форма, структура й найменування міжнародних договорів
    поняття Найважливішої складовою частиною міжнародних договорів у писемній формі є мова, за допомогою якого сторони фіксують свої права й обов'язки в тексті договору Звичайно обопільні умови складаються у двох екземплярах на мовах договірних сторін. При цьому сторони використовують правило альтернату (чергування). Відповідно до даного правила в екземплярі обопільної умови, призначеному для
  9. 91. Міжнародне право в період збройних конфліктів - галузь міжнародного права
    поняття даної галузі права, як немає єдності щодо її змісту, предмета правового регулювання і, відповідно, системи. Не вироблена і єдина термінологія стосовно її найменування, але найбільш поширеними в науковій літературі є такі найменування, як «право війни», «міжнародне воєнне право», «закони і звичаї війни», «право збройних конфліктів» і «міжнародне гуманітарне право». Серед учених, які
  10. 47. Поняття і види судових доказів.
    значении дія вирішення справи. Такі дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх предсташпікш. допитаних як свідків, показань ешлкін, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- та відеозаписів, висновків експертів. В теорії цивільного процесуального права для кращого виявлення окремих особливостей доказів розроблено їх класифікацію. За характером зв'язку змісту