| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
ПРИЧИНИ ЗАНЕПАДУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ КНЯЖИХ ЧАСІВ |
||
|
Територія Давньоруської держави княжих часів була дуже велика, її кордони простягалися на неосяжні відстані. Проте ці кордони, як і вся територія, природної обороноздатності не мали. Здавалось би, можна було використати як оборонні засоби береги Чорного й Азовського морів, однак південна, степова частина Київської Русі була зайнята кочовими ордами. Отож, узбережжя морів замість того, щоб виконувати оборонні функції, стало чинником постійної небезпеки. На заході оборонним засобом могли стати гори Карпати, але угорські війська знаходили в них досить легкі переходи. Найбільш придатними для оборони були ліси і болота Полісся, проте і вони не стали перешкодою для ворожих вторгнень. Географічне положення і природні багатства Київської Русі сприяли налагодженню широких торговельних, полі-тичних та економічних відносин з багатьма країнами Європи й Азії. Разом з тим вони приносили Русі постійні тривоги та руїни. Відомий географ і знавець політичної географії України Степан Рудницький зазначав: "Вплив центрально-азійського сусідства на історичний рух був поміж усіма політично-географічними впливами для території і народу України, безумовно, найсильніший. Від самих початків його історії тяжить цей вплив неначе змора на українському народі, немов опир п'є азійський кочовий світ цілі століття його живу кров. Татарське лихоліття не почалося, як дехто міг думати, аж у тринадцятому столітті, воно морило Україну від сірої давнини. Кіммерійці, скити, алани, гуни, авари, хозари, мадяри, печеніги, тюрки, берендії, половці, татари, кімлики - всі вони страшною чергою проходили впродовж двох тисячоліть степи й луги України і заливали її безмежним горем війни. Починаючи від аварів, мусив український народ переносити всі ці кочові побої безпосередньо на своїх плечах". Найбільш руйнівним був напад татаро-монгольських орд, наслідки якого українські землі відчували ще протягом багатьох століть. Однією із причин занепаду державності княжих часів був поділ Київської Русі на князівства, а також княжі міжусобиці. Професор Українського католицького університету в Римі Петро Ісаїв визначає головні причини поділу Київської держави на окремі князівства. 1. Величина її території. Київська Русь, що простягалася до Фінської затоки і Ладоги на півночі та Волги на сході і сягала Кавказу на південному сході, була найбільшою державою у всій середньовічній Європі. Управляти нею, та ще коли на окраїнах виявлялися відцентрові тенденції, було дуже важко. Різниця між окремими групами племен. Тут до особливостей первісних племен, що згодом утворили єдину державу - Київську Русь, приєдналися впливи сусідніх народів, з якими вони підтримували зв'язки. врешті-решт було фатальним для подальшого розвитку держави. Після смерті Ярослава Мудрого почалися міжусобиці між князями. Поділ Русі між князями був узаконений 1097 р. на з'їзді князів у Любечі. Згідно з його рішеннями, князь володів князівством, яке діставав від свого батька, і набував права ділити його між своїми синами. Так було легалізовано цоділ Київської Русі на окремі удільні князівства, що, своєю чергою, розпадалися на ще дрібніші. Одночасно в той період тривала боротьба за Київ, "матір городів руських". Про цю невпинну боротьбу свідчить той факт, що за одне тільки століття (1146-1246 рр.) київський престол переходив з рук у руки 46 разів. Найдовше утримався на престолі князь, що правив 13 років, інший княжив 6 років, два - по 5 років, три - по 3 роки, сім - по 2 роки, 35 князів були на престолі не більше одного року. Звичайно, в таких умовах держава не тільки не могла зміцнюватися, а й поступово занепадала. Крім наведених вище, історики визначають і більш глибокі причини занепаду державності в період Київської Русі. Так, Вячеслав Липинський, Ісаак Мазепа, Теофіл Коструба, Петро Ісаїв вбачали їх у відсутності міцної провідної верстви землевласників. У країнах Західної Європи правитель роздавав землю лицарям, які, своєю чергою, наділяли нею підлеглих. Землею вони володіли за спад-ковістю, але за це були зобов'язані на вимогу свого правителя озброїтись і виконувати військові функції. В Київській Русі за військову і державну службу князь платив СРОЇМ дружинникам. Одержувати землю за службу вони почали тільки у XII ст. і тому не були міцно з нею пов'язані, що врешті негативно вплинуло на їхній патріотизм щодо всієї землі Руської (згадаймо "Слово о полку Ігоревім"), а не конкретної землі і території. Відсутність міцної верстви землевласників, лицарської аристократії не створювала сприятливих умов для впровадження в Київській Русі королівської влади. А треба пам'ятати, що коронація правителя у середньовічний період відігравала велику роль у державотворчому житті - це об'єднувало державу і робило її незалежною. Участь церкви у коронації означала, що влада передається Богом правителю. Це робило окремого князя у його владі вищим від інших князів. Коронація припиняла суперечки і боротьбу за владу. У зовнішніх відносинах коронація означала повну незалежність і суверенність правителя. Корона забезпечувала вдаду однієї династії, а також ставала основою для Шкідливість політики Візантії стосовно Русі ще недостатньо вивчена. Але незаперечним є той факт, що Візантійське царство, намагаючись зберегти свій вплив у Північному Причорномор'ї, відповідно мало на меті послабити будь-яким чином Київську Русь. Так, Візантія заохочувала напади на Русь кочових племен Азії, а свою антируську політику проводила за допомогою таємних дипломатів, що діяли в різних країнах. Негативні наслідки для Київської держави княжих часів мав занепад торгівлі. До цього спричинилися три чинники: 1) половці, осівши в степах, відгородили Русь від Каспійського моря і не пропускали купецьких валок з Русі; 2) в період хрестових походів основні східні торгові шляхи із Західної Європи перемістилися на Середземне море і в Малу Азію, а Русь опинилася на їх узбіччі; 3) в той період ослабла Візантійська держава, що призвело до зменшення її торгівлі з Руссю. Із занепадом торгівлі занепали міста, ремесла і в цілому Київська Русь. Отже, в понадп'ятсотлітньому (860-1349 рр.) існуванні Київської Русі можна виділити два етапи: київський (860-1240 рр.) і галицько-волинський (до 1349 р.). її історія по праву належить українському народові: "Київська держава, право, культура були утвором одної народності українсько-руської... Київський період перейшов не у володи-миро-московський, а в галицько-волинський - XIII ст. ...Московська держава не була ані спадкоємицею, ані наступницею Київської, вона виросла на своїм корені...",- зазначав М. Грушевський. Історія і традиції Київської Русі мали вплив на подальшу українську історію. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "ПРИЧИНИ ЗАНЕПАДУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ КНЯЖИХ ЧАСІВ" |
||
|
||