Головна
ГоловнаІсторіяІсторія України (підручники) → 
« Попередня Наступна »
Малик Я., Вол Б., Чуприна В.. Історія української державності, 1995 - перейти до змісту підручника

ПРИЧИНИ ЗАНЕПАДУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ КНЯЖИХ ЧАСІВ


Територія Давньоруської держави княжих часів була дуже велика, її кордони простягалися на неосяжні відстані. Проте ці кордони, як і вся територія, природної обороноздатності не мали. Здавалось би, можна було використати як оборонні засоби береги Чорного й Азовського морів, однак південна, степова частина Київської Русі була зайнята кочовими ордами. Отож, узбережжя морів замість того, щоб виконувати оборонні функції, стало чинником постійної небезпеки. На заході оборонним засобом могли стати гори Карпати, але угорські війська знаходили в них досить легкі переходи.
Найбільш придатними для оборони були ліси і болота Полісся, проте і вони не стали перешкодою для ворожих вторгнень.
Географічне положення і природні багатства Київської Русі сприяли налагодженню широких торговельних, полі-тичних та економічних відносин з багатьма країнами Європи й Азії. Разом з тим вони приносили Русі постійні тривоги та руїни. Відомий географ і знавець політичної географії України Степан Рудницький зазначав: "Вплив центрально-азійського сусідства на історичний рух був поміж усіма політично-географічними впливами для території і народу України, безумовно, найсильніший. Від самих початків його історії тяжить цей вплив неначе змора на українському народі, немов опир п'є азійський кочовий світ цілі століття його живу кров. Татарське лихоліття не почалося, як дехто міг думати, аж у тринадцятому столітті, воно морило Україну від сірої давнини. Кіммерійці, скити, алани, гуни, авари, хозари, мадяри, печеніги, тюрки, берендії, половці, татари, кімлики - всі вони страшною чергою проходили впродовж двох тисячоліть степи й луги України і заливали її безмежним горем війни. Починаючи від аварів, мусив український народ переносити всі ці кочові побої безпосередньо на своїх плечах". Найбільш руйнівним був напад татаро-монгольських орд, наслідки якого українські землі відчували ще протягом багатьох століть.
Однією із причин занепаду державності княжих часів був поділ Київської Русі на князівства, а також княжі міжусобиці. Професор Українського католицького університету в Римі Петро Ісаїв визначає головні причини поділу Київської держави на окремі князівства.
1. Величина її території. Київська Русь, що простягалася до Фінської затоки і Ладоги на півночі та Волги на сході і сягала Кавказу на південному сході, була найбільшою державою у всій середньовічній Європі. Управляти нею, та ще коли на окраїнах виявлялися відцентрові тенденції, було дуже важко.
Різниця між окремими групами племен. Тут до особливостей первісних племен, що згодом утворили єдину державу - Київську Русь, приєдналися впливи сусідніх народів, з якими вони підтримували зв'язки.
Неврегульованість механізму спадкоємності влади на княжих престолах. Київські князі не встановили єдиного принципу передачі князівської влади, як це було в країнах Західної Європи, а Ярослав Мудрий навіть розділив князів ство на окремі території між своїми синами. Це рішення
врешті-решт було фатальним для подальшого розвитку держави.
Після смерті Ярослава Мудрого почалися міжусобиці між князями. Поділ Русі між князями був узаконений 1097 р. на з'їзді князів у Любечі. Згідно з його рішеннями, князь володів князівством, яке діставав від свого батька, і набував права ділити його між своїми синами. Так було легалізовано цоділ Київської Русі на окремі удільні князівства, що, своєю чергою, розпадалися на ще дрібніші.
Одночасно в той період тривала боротьба за Київ, "матір городів руських". Про цю невпинну боротьбу свідчить той факт, що за одне тільки століття (1146-1246 рр.) київський престол переходив з рук у руки 46 разів. Найдовше утримався на престолі князь, що правив 13 років, інший княжив 6 років, два - по 5 років, три - по 3 роки, сім - по 2 роки, 35 князів були на престолі не більше одного року. Звичайно, в таких умовах держава не тільки не могла зміцнюватися, а й поступово занепадала.
Крім наведених вище, історики визначають і більш глибокі причини занепаду державності в період Київської Русі. Так, Вячеслав Липинський, Ісаак Мазепа, Теофіл Коструба, Петро Ісаїв вбачали їх у відсутності міцної провідної верстви землевласників. У країнах Західної Європи правитель роздавав землю лицарям, які, своєю чергою, наділяли нею підлеглих. Землею вони володіли за спад-ковістю, але за це були зобов'язані на вимогу свого правителя озброїтись і виконувати військові функції. В Київській Русі за військову і державну службу князь платив СРОЇМ дружинникам. Одержувати землю за службу вони почали тільки у XII ст. і тому не були міцно з нею пов'язані, що врешті негативно вплинуло на їхній патріотизм щодо всієї землі Руської (згадаймо "Слово о полку Ігоревім"), а не конкретної землі і території.
Відсутність міцної верстви землевласників, лицарської аристократії не створювала сприятливих умов для впровадження в Київській Русі королівської влади. А треба пам'ятати, що коронація правителя у середньовічний період відігравала велику роль у державотворчому житті - це об'єднувало державу і робило її незалежною. Участь церкви у коронації означала, що влада передається Богом правителю. Це робило окремого князя у його владі вищим від інших князів. Коронація припиняла суперечки і боротьбу за владу. У зовнішніх відносинах коронація означала повну незалежність і суверенність правителя. Корона забезпечувала вдаду однієї династії, а також ставала основою для
об'єднання держави і народу в цілість. Навколо коронної влади об'єднувалися землі й утворювалися могутні держави. Робили спробу коронування і київські князі. Одержати корону від Візантії, а потім від Риму прагнув Володимир Святославич. Відомо, що був коронований Ізяслав, син Ярослава. Коронувалися галицько-волинські князі Данило Галицький і Юрій Львович. Проте в Київській Русі в давні часи ідея коронації не втрималася. Зрештою, вона виходила від римських пап і не мала підтримки серед населення, передусім серед духовенства, що підтримувало в той період тісний зв'язок з Візантією і діяло в її інтересах. Візантія в цілому проводила щодо Київської держави княжих часів шкідливу політику, хоча й було у її відносинах з Київською Руссю чимало позитивного.
Шкідливість політики Візантії стосовно Русі ще недостатньо вивчена. Але незаперечним є той факт, що Візантійське царство, намагаючись зберегти свій вплив у Північному Причорномор'ї, відповідно мало на меті послабити будь-яким чином Київську Русь. Так, Візантія заохочувала напади на Русь кочових племен Азії, а свою антируську політику проводила за допомогою таємних дипломатів, що діяли в різних країнах.
Негативні наслідки для Київської держави княжих часів мав занепад торгівлі. До цього спричинилися три чинники: 1) половці, осівши в степах, відгородили Русь від Каспійського моря і не пропускали купецьких валок з Русі; 2) в період хрестових походів основні східні торгові шляхи із Західної Європи перемістилися на Середземне море і в Малу Азію, а Русь опинилася на їх узбіччі; 3) в той період ослабла Візантійська держава, що призвело до зменшення її торгівлі з Руссю. Із занепадом торгівлі занепали міста, ремесла і в цілому Київська Русь.
Отже, в понадп'ятсотлітньому (860-1349 рр.) існуванні Київської Русі можна виділити два етапи: київський (860-1240 рр.) і галицько-волинський (до 1349 р.). її історія по праву належить українському народові: "Київська держава, право, культура були утвором одної народності українсько-руської... Київський період перейшов не у володи-миро-московський, а в галицько-волинський - XIII ст. ...Московська держава не була ані спадкоємицею, ані наступницею Київської, вона виросла на своїм корені...",- зазначав М. Грушевський. Історія і традиції Київської Русі мали вплив на подальшу українську історію.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "ПРИЧИНИ ЗАНЕПАДУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ КНЯЖИХ ЧАСІВ"
  1. ДЕРЖАВНІСТЬ УКРАЇНИ В ПЕРІОД БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
    Богдан Хмельницький, будучи гетьманом Війська Запорізького, став носієм політичної влади, конкуруючи фактично з королем. Епопею своїх воєнних успіхів він завершив тріумфальним в'їздом до Києва, давньої столиці України. Цим він ніби підкреслив, що Військо Запорізьке переймає традиції епохи княжих часів. Міщани, духовенство, академія із захопленням сприйняли перемогу української зброї, вітали
  2. § 3. Розвиток криміналістики України в ХХ столітті
    Наука криміналістика і судові-експертні установи в Україні по-справжньому почали створюватися тільки після скасування старих судових установ. 4 січня 1918 р. Народний Секретаріат проголошеної в Харкові Української народної республіки на всій її території скасував стару судову систему, поліцейські і слідчі апарати. Ведення слідства було покладено на постійних суддів, кримінальні справи
  3. АНТИЧНІ МІСТА-ДЕРЖАВИ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я
    В історії людства велике значення мало античне суспільство, досягнення якого лягли в основу розвитку європейських держав. Складовою частиною античного світу були грецькі міста-держави Північного Причорномор'я, що виникли на території сучасної України. Вони мали безпосередній вплив на східнослов'янські племена, які пізніше утворили Давньоруську державу. Соціально-економічний і політичний
  4. Позитивний вплив на литовську мала українська культура, яка на той час досягла значно вищого розвитку.
    Із входженням українських земель до складу Великого князівства Литовського відбулися суттєві зміни у державній структурі. По-псршс, державна влада сконцентрувалася в руках великого литовського князя і була вона майже необмеженою. Місцеві князі виступали тільки дорадниками і виконавцями його волі. По-друге, великий князь розпоряджався всіма військовими силами й матеріальними засобами держави.
  5. ПРИЧИНИ ЗАНЕПАДУ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ
    Із українських істориків найретельніше вивчали причини занепаду Української козацької держави Михайло Грушсвсь-кий і Вячеслав Липинський. Ось до яких висновків дійшов Михайло Грушевський. Недоліки, на його думку, полягали у самому державному устрої козацької держави, в якому суспільні верстви не були відповідно пов'язані з військовим устроєм. Цс досить успішно використала Москва. Хоча козацька
  6. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ
    НАУКОВІ ПРАЦІ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ Багалій Д Історія Слобідської України. Харків, 1990. Брайчевський М. Конспект історії України. К., 1994. Грушевський М. Духовна Україна. К., 1994. Грушевський М. Ілюстрована історія України. К., 1992. Дорошенко Д. Нарис історії України. Львів, 1991. Єфименко А. Історія украинского народа. К., 1990. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. Львів,
  7. Поняття екологічного права України
    Еколого-правова наука України та система екологічного права ще зовсім молоді. Еколого-правові погляди в українській науці мають вікову історію, яка бере свій початок ще з давніх часів. Переважна більшість території сучасної України на початок 1 тисячоліття нашої ери була вкрита лісом. Безмежні лісові масиви вкривали територію сучасного Прикарпаття, Полісся. Чернігівщина мала назву «лісної
  8. Поняття екологічного права України
    Еколого-правова наука України та система екологічного права ще зовсім молоді. Еколого-правові погляди в українській науці мають вікову історію, яка бере свій початок ще з давніх часів. Переважна більшість території сучасної України на початок 1 тисячоліття нашої ери була вкрита лісом. Безмежні лісові масиви вкривали територію сучасного Прикарпаття, Полісся. Чернігівщина мала назву "лісної
  9. III. ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
    Діяльність держави, функціонування її управлінського апарату здійснюються через державну службу, яка є особливим інститутом сучасної держави. Державна служба - це спеціально організована професійна діяльність громадян з реалізації конституційних цілей і функцій держави. Система державної служби складається з інсти-туційних (правових, організаційних) і процесуальних структур, а також державних
  10. 8. Обмеження міжнародної правосуб'єктності і міжнародна правосуб'єктність державоподібних утворень
    Аналізована група суб'єктів міжнародного права належить до суб'єктів з обмеженою міжнародною правосуб'єктністю (дієздатністю). Відійшли в минуле відношення васалітету, колоніальні території, території домініонів і протекторатів, території кондомініумів, що зберігають свою політичну і правову значимість, території, що не самоврядовуються, підмандатні і підопічні території, а також території, що не