| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. Принципи виконання зобов'язань |
||
|
Виконання будь-яких зобов'язань підпорядковується деяким загальним вимогам, складовим принципи виконання зобов'язань. Найважливішим із них є охарактеризований вище принцип належного виконання. Стосовно до договірних зобов'язань в вітчизняному правопорядку він традиційно конкретизується в понятті "договірної дисципліни", дотримання якої передбачає необхідність точного і своєчасного виконання сторонами договору всіх своїх обов'язків в суворій відповідності з умовами їх угоди і вимог законодавства. Принцип неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язання виражається в забороні односторонньої відмови боржника від виконання наявних обов'язків, а для договірних зобов'язань також у забороні односторонньої зміни їхніх умов будь-яким з учасників (ст. 310 ЦК) 1. Порушення даної заборони розглядається як підстава для застосування заходів відповідальності. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або одностороння зміна їх умов дозволяється лише як виняток, прямо передбаченого законом, зокрема для зобов'язань, що випливають з фідуціарних угод, або, наприклад, у договорі банківського вкладу, де допускається одностороння зміна банком розміру відсотків, що нараховуються за строковими вкладами (п. 2 ст. 838 ЦК). У зобов'язаннях, пов'язаних із здійсненням обома учасниками підприємницької діяльності (тобто в професійному, підприємницькому обороті), можливість односторонньої відмови від їх виконання або односторонньої зміни їхніх умов може бути передбачена також договором. Принцип реального виконання означає необхідність здійснення боржником саме тих дій (чи утримання від певних дій), які передбачені змістом зобов'язання. З цього випливає неприпустимість за загальним правилом заміни передбаченого зобов'язанням виконання грошовою компенсацією (відшкодуванням збитків). 1В міжнародному комерційному обороті цей принцип зазвичай називається принципом обов'язковості договору ("pacta sunt servanda" - "договори повинні дотримуватися", хоча, як відомо, в римському праві пакти на відміну від контрактів не були забезпечені позовної захистом). Див: Принципи міжнародних комерційних договорів. М., 1996. С. 10-І. У колишньому правопорядок названий принцип був одним з владик, бо в плановому господарстві гроші фактично не мали значення загального еквівалента, а тому й грошова компенсація збитків зазвичай не давала кредитору можливості придбати потрібні йому товари (замовити роботи або послуги і т. д.). Однак і в ринковому господарстві даний принцип зберігає відоме значення, обумовлене необхідністю максимального забезпечення інтересів кредитора, наприклад у відносинах з боржником, що займає монопольне положеніе1. Цей принцип лежить в основі наданої кредитору несправного боржника можливості виконати зобов'язання в натурі (виготовити річ, виконати роботу або отримати послугу) за допомогою третьої особи або навіть самому, але за рахунок свого контрагента (ст. 397 ЦК). З тієї ж причини при невиконанні боржником зобов'язання з передачі кредитору індивідуально-визначеної речі останній має право вимагати відібрання цієї речі у боржника (ч. 1 ст. 398 ЦК). Обов'язок з відшкодування позадоговірної шкоди також може полягати в його відшкодування в натурі (надання речі того ж роду і якості, ремонт пошкодженої речі тощо) (ст. 1082 ЦК). Разом з тим у багатьох випадках практично неможливо спонукати несправного боржника до виконання його зобов'язання в натурі навіть шляхом виконання судового рішення (наприклад, при порушенні ним зобов'язань з поставки товарів, перевезення вантажів, проведення будівельних робіт). Тому за загальним (втім, диспозитивності) правилом закону боржник, виконуючий зобов'язання хоча б і неналежним чином (наприклад, з простроченням або частково), не звільняється від обов'язку його подальшого виконання в натурі, тоді як боржник, зовсім не виконуючий своє зобов'язання, такого обов'язку не несе, але повинен відшкодувати всі завдані цим збитки (СР п. 1 і 2 ст. 396 ЦК), включаючи можливе виконання цього зобов'язання за його рахунок іншою особою. Боржник також звільняється від виконання зобов'язання в натурі, якщо таке виконання внаслідок допущеної ним прострочення втратило інтерес для кредитора або останній погодився отримати за нього відступне (п. 3 ст. 396 ЦК). Виконання зобов'язання повинно також підкорятися принципам розумності та добросовісності як загальним принципам здійснення цивільних прав і виконання обов'язків (п. 3 ст. 10 ЦК). Відповідно до принципу розумності, наприклад, зобов'язання повинні виконуватися "в розумний строк" (якщо точний термін їх виконання не передбачено і не може бути визначений за умовами конкретного зобов'язання); кредитор має право "за розумну ціну" доручити виконання зобов'язання третій особі за рахунок несправного боржника; кредитор повинен прийняти "розумні заходи" до зменшення збитків, завданих йому несправним боржником, і т. д. На принципі сумлінності, зокрема, засновані імперативні правила виконання підрядних зобов'язань про "економно та ощадливо використанні" підрядником матеріалу, наданого замовником (п . 1 ст. 713 ЦК), і про необхідність сприяння замовника підряднику у виконанні роботи (п. 1 ст. 718 ЦК). При виконанні договірних зобов'язань, що виникають в міжнародному комерційному обороті, обов'язковими визнаються принципи "сумлінності і чесної ділової практики", а також взаємного співробітництва сторон1. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 2. Принципи виконання зобов'язань " |
||
|
||