| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
43. Визнання та виконання міжнародних арбітражних рішень |
||
|
З точки зору правової забезпеченості законних інтересів партнерів у зовнішньоекономічних відносинах, недостатньо виробити ту чи іншу процедуру вирішення спорів і пристосувати її до взаємоприйнятної формі. Якщо рішення, винесене проти того чи іншого контрагента міжнародним комерційним арбітражем, якому цей контрагент заздалегідь підкорився, не могло б бути приведено у виконання, арбітраж не тільки не сприяв би вирішенню суперечок, але, навпаки, виявився б засобом, використовуваним для недобросовісних цілей. На практиці, арбітражні рішення в більшості випадків виконуються сумлінно. У резолюції 22/I/XII Конгресу Міжнародної торгової палати, що відбувся в 1957 році в Лісабоні, підкреслювалося: "Міжнародна торгова палата із задоволенням відзначає, що в більшості випадків арбітражні рішення виконуються сторонами добровільно". Це пов'язано з такими потужними позасудовими стимулами, як необхідність піклуватися про свою комерційну репутації, престиж, а іноді і про існування. Забезпеченню виконання арбітражних рішень в галузі міжнародної торгівлі сприяють і різноманітні угоди, що укладаються між національними торговими палатами і постійно діючими арбітражними організаціями різних країн. Сторони в таких угодах зобов'язуються вживати наявні в їх розпорядженні засоби для спонукання фірм, компаній і підприємств в їх країні не допускати несумлінного ухилення від виконання рішень іноземних арбітражів. Добровільність виконання рішень арбітражу відповідає правовій природі цієї юрисдикції. Разом з тим, іноді виникає необхідність звернутися до використання заходів примусового виконання рішень арбітражу. Рішення національного арбітражу в тій чи іншій країні зазвичай виконується в тому ж порядку, що і рішення суду. Для міжнародного комерційного арбітражу більш актуальною проблемою є порядок виконання іноземного арбітражного рішення. Мова йде про те, чи може арбітражне рішення бути виконаним в іншій країні. Незважаючи на відмінності в національних законодавствах, в принципі, можливість примусового виконання іноземного арбітражного рішення передбачена у всіх країнах. Однак механізм примусового виконання може суттєво відрізнятися. Ні в одній країні іноземні арбітражні рішення не вважаються володіють безпосередній виконавчої силою. Для примусового виконання потрібне відповідне розпорядження компетентних органів тієї країни, де запрошується таке виконання. Процес додання арбітражному рішенням виконавчої сили іменується екзекватурірованіем. Відповідно до цивільного процесуального законодавства України порядок виконання в Україні рішень іноземних арбітражних судів визначається відповідними міжнародними договорами України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про цивільне судочинство, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору. Аналогічні правила містяться і в ЦПК Російської Федерації. Таким чином, загальний принцип виконання іноземних арбітражних рішень зводиться до того, що вони виконуються за законодавством тієї країни, де витребовується їх виконання. Якщо ж є міжнародний договір, учасником якого є та чи інша держава, то відповідно до договірної міжнародною практикою застосовуються міжнародно-правові норми. У ряді держав національне законодавство передбачає при розгляді питання про визнання та виконання рішень обов'язкову участь адвоката зі боку стягувача. Труднощі, що виникають при "перетині державних кордонів" арбітражним рішенням, значною мірою долаються за допомогою Нью-Йоркській "Конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень" від 10 червня 1958 року народження, яку ратифікували понад 100 країн світу. Конвенцією врегульовані основні питання про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень. Конвенція свідчить, що кожна Договірна Держава визнає арбітражні рішення як обов'язкові і приводить їх у виконання відповідно до процесуальних норм тієї території, де запитується визнання і приведення у виконання цих рішень. До визнання і приведення у виконання арбітражних рішень не повинні застосовуватися істотно більш обтяжливі або більш високі мита чи збори, ніж ті, які існують для визнання і приведення у виконання внутрішніх арбітражних рішень. Конвенція передбачає вичерпний перелік документів, які повинна представити сторона, вичерпна визнання і приведення у виконання, при подачі такого прохання. Це належним чином засвідченого арбітражного рішення або належним чином завірена його копія, оригінал арбітражної угоди або належним чином завірена його копія. Відповідно до ст. V Конвенції в визнання і приведення у виконання арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямоване, тільки, якщо ця сторона подасть компетентної влади за місцем, де запитується визнання і приведення у виконання, докази того, що: а) сторони в угоді були із застосованого до них законом в якій-небудь мірі недієздатні або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а за відсутності такої вказівки - за законом країни, де рішення було винесено ; б) сторона, проти якої винесено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд, або з інших причин не могла подати свої зобов'язання; в) вказане рішення винесено щодо спору, не передбаченого або не підпадає під умови арбітражної угоди або арбітражного застереження в договорі, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди або арбітражного застереження в договорі, з тим, однак, що якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою або застереженням, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою або застереженням, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, охоплених арбітражною угодою або арбітражним застереженням в договорі, може бути визнана і приведена у виконання ; д) рішення ще Герасимчука остаточним для сторін або було скасовано або призупинено виконанням компетентною владою країни, де воно було винесено або країни, закон якої застосовуємо. У покликанні і приведення у виконання арбітражного рішення може бути також відмовлено, якщо компетентна влада країни, в якій запитується визнання і приведення у виконання, або: 1) об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законами цієї країни; 2) визнання і приведення у виконання цього рішення суперечать публічному порядку цієї країни. Перелік для відмови у визнанні та приведення у виконання рішень арбітражу, передбачений у Конвенції, є вичерпним. Крім переліку підстав для відмови у визнанні та приведення рішень арбітражу у виконання, Нью-Йоркська Конвенція передбачила вельми істотне становище про розподіл тягаря доведення обставин, на підставі яких може бути відмовлено у визнанні та приведення у виконання іноземних арбітражних рішень. Відповідно до Конвенції сторона, яка клопоче про визнання і примусове виконання рішення арбітражу, звільняється від доказування названих обставин, бо в визнання і приведення у виконання арбітражного рішення може бути відмовлено лише на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямоване, що значно спрощує процедури визнання і сферу исполнимости рішень. Визнання арбітражних рішень часто має самостійне значення і незалежно від того, чи мала місце процедура примусового чи добровільного виконання рішення, і взагалі, чи було рішення виконано. Визнання міжнародного арбітражного рішення означає визнання певних правових наслідків, що випливають з арбітражних рішень. Основне з цих наслідків - визнання за арбітражним рішенням властивості винятковості, що складається в тому, що в суді не може бути пред'явлений новий позов тим же позивачем і до того ж відповідача про той самий предмет і з тих же підстав. Питання про визнання поза зв'язку з виконанням виникає і тоді, коли на це рішення посилаються (наприклад, в іншому судовому процесі) як на підставу для заліку проти позовної вимоги або, скажімо, як на доказ тих чи інших фактів, встановлених в рішенні. За загальним правилом, хоча містяться в рішенні висновки про факти і визнаються обов'язковими для сторін, арбітражне рішення, поки воно не екзекватурірова-но, розглядається як окремий акт, положення якого приймаються за істинні лише в тому випадку, якщо не буде доведене протилежне; інакше кажучи , за арбітражним рішенням не визнається значення безперечного докази, а тільки опровержімие презумпції. Отже, визнання рішення може мати місце без додання рішенням виконавчої сили. У той же час слід враховувати, що, якщо додання рішенням виконавчої сили тягне і автоматичне його визнання, то відмова в екзекватуру виключає також і можливість визнання. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 43. Визнання і виконання міжнародних арбітражних рішень " |
||
|
||