| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
? 4. Прямий державний контроль за корпоративної діяльністю |
||
|
Згідно із законодавством Російської Федерації держава саме може мати у власності підприємства, які називаються унітарними, і займатися підприємницькою діяльністю. Уп- равление цими підприємствами покладається на виконавчі орга- ни Російської Федерації або на виконавчі органи її суб'єктів. Частка державної власності поки ще дуже велика, і її зниження є на сучасному етапі первоочеред- ної завданням. Володіючи підприємствами, держава сама ж і контро- лирует їх діяльність. Однак не можна бути суддею у своїй справі. Саме це призводить до неефективності державної форми власності. І, тим не менш, доводиться констатувати, що контроль за бізнесом у вигляді володіння підприємствами і орга- низация їх діяльності є поки основним. Унітарні підприємства домінують на транспорті, в енергетиці, у добувній промисловості, у сфері інформатики, зв'язку, космосу, оборони тощо Інший вид прямого контролю держави за бізнесом - контроль за розміщенням та будівництвом підприємств. Відмінною рисою виробничого будівництва є те, що його про- дукция (будівлі, споруди) нерухома і використовується в основ- ном там, де і проводиться. У сфері бізнесу діє механізм саморегулювання, і тоді, коли допущена помилка в розміщенні бізнесменом свого виробництва, вона буде в кінцевому рахунку ис- спрямована: продукція підприємства не знайде попиту і воно обанкро- тится. Але жертв як з боку підприємців, так і з боку людей, що втягуються ними у виробництво, можна уникнути, якщо державні органи, що розташовують більшою, ніж бізнесмен, інформацією, будуть контролювати розміщення підприємств, що дозволить державі одночасно здійснювати структурну по- !! 141 літіке, регулювати територіальні пропорції, піклуватися про розвитку інфраструктури, про соціальну політику і т.д. Інша справа, як, якими методами здійснювати цей контроль: жорсткими (видача ліцензій, дозволів на будівництво, укладання кон- трактів з будівельними фірмами і т.п.) або м'якими (дача рекомендацій на розміщення виробництв та ін.) Держава може контролювати бізнес і шляхом фі- нансового участі, а також фінан- совою допомоги. Це можуть бути власні капітало- вкладення, що направляються, як показує практика, головним чином на розвиток інфраструктур. Це можуть бути дотації, інвестиції, видаються як приватному сектору, так і державним підпри- ятіям. Але дотаційна, інвестиційна політика повинна ретельно продумуватися і не тільки відповідальними за це органами, а й науковими колективами, з повторною перевіркою їх рекомендацій незави сімимі експертами. Прямий обов'язок держави-осуществле- ня екологічного контролю за корпоративної діяльністю. Він може полягати в наступному: безпосередній- ве здійснення державою заходів природоохоронного характеру, економічне стимулювання та підтримка природоохоронної діяль- ності підприємств приватного сектора (видача субсидій, зай- мов, кредитів за зниженими відсотками на ці цілі, предоставле- ня податкових пільг і т.д.), нормативне регулювання природо- охоронної діяльності (встановлення екологічних нормативів, обмежень, платежів за забруднення навколишнього середовища, штрафів за порушення природоохоронного законодавства та ін.), практичної- кая реалізація цих норм (інспектування підприємств, накладення штрафних санкцій). Санітарний контроль - контроль за виробничою безпекою праці - один з видів прямого контролю держави за сферою підприємництва. Особливу ува- мание тут має бути приділена вирішенню питання про суб'єктів контролю. З одного боку, їх повинно бути багато, принаймні не один орган повинен монополізувати ту чи іншу ділянку контролю, як це має місце з санітарним наглядом, поліостью знаходяться в руках санітарно-епідеміологічних органів. польное рішення не завжди на користь справі. З іншого боку, і відомча роз'єднаність у контролі може стати гальмом. Так, наприклад, виробничий травматизм - предмет одночасного ведення міністерства економіки, якщо підприємство входить в його підпорядкованість, міністерства праці, прокурорського нагляду, а також нагляду з боку профспілкових органів. Спостерігають інстанцій - багато, а стан справ у цій галузі критичний, !! 142 В одному ряду з екологічним, санітарним контролем варто пожежний нагляд, що здійснюється спеціальним органом, включаються в систему МВС. Його роль не повинна недооцінюватися в нашій країні, оскільки основну масу виробничих фон- дов складають державні підприємства, і збитки, виникають- щие від пожеж, применшують цінності, що належать всьому суспільству. У країнах з ринковою економікою насамперед власники перед- ємств піклуються про збереження свого майна. Держава контролює якість продукції, особливо харчової та ' медикаментів. Якість продукції та послуг підвищує життєвий рівень населення, сприяє оновленню продукції і вдосконаленню виробництва, зростання його ефективності. Буває і так, що корпорація випускає неякісну продукцію. При існуючому зараз товарному голоді корпорація, що заплатила штраф, має можливість реалізувати свою неякісну про- продукцію по інших каналах і з лишком перекрити розмір штрафних санкцій. Тому контроль за якістю продукції краще осущес- твлять шляхом видачі підтверджують стандарт свідоцтв, лицен- зій на виконання того чи іншого виду діяльності. Ліцензії використовуються і в зовнішній торгівлі. Це одержувані від державних органів спеціальні дозволи на ввезення, вивезення, транзит певної кількості товарів, вільне переміщення яких не допускається. При здійсненні контролю за якістю продукції, а також екологічного, санітарного, пожежного контролю є небезпека блокування науково-технічного розвитку. Прямі заборони, уста- новление ускладненою процедури випробування новинок ведуть до збільшення вартості і невигідність їх впровадження. Зазначені види нагляду виступають гальмом і тоді, коли в регулюючих їх нормативних актах містяться суперечності, неясності, зайво жорсткі стандарти і т.п. Одним з видів прямого контролю держави за корпоратив- ної діяльністю є встановлення трудового і соціального законодавства. Успіх підприємництва багато в чому залежить від людського ресурсу - творчого його потенціалу, здатності до винахідництва, гнучкості управління ним, правового становища і соціального забезпечення працівників. Але він належить усьому суспільству і тому до нього необхідно ставитися дбайливо. Ось чому в нормах права встановлюються межі у використанні !! 143 робочої сили: мінімальні заробітна плата і відпустки, максималь- ний робочий день, обмеження на право звільнення працівників, обов'язок виплати грошових компенсацій, допомог з нагоди непрацездатності і т.п . Антимонопольний контроль - важливий аспект прямого державного регулювання. Але складність у його здійсненні полягає в тому, що сама держава є- ється у нас головним монополістом, має у власності гігантські підприємства, деколи в однині забезпечують потреби- телей тієї чи іншої продукцією. Основна маса державних підприємств також може бути названа монополістами, оскільки частка їхньої продукції або послуг на ринку нерідко перевищує 35% (див. ст. 4 Закону Російської Федерації від 22 березня 1991 "Про конкуренцію і обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках"). Хіба не є монополістом телевізійна майстерня або фабрика хімчистки, в однині або з допомогою мережі своїх філій виконує відповідні ус- луги для жителів усього міста, хіба два чи три хлібозаводи, існуючі в місті, не можуть домовитися про ціну відпускається хліба? І так майже у всіх сферах життєдіяльності. В умовах найжорстокішого товарного голоду, поганого транспор- тного обслуговування, ненадійності регулювання торгівлі навіть самий малий виробник, а то й просто спекулянт може стати монополістом на місцевому ринку. Покупці беруть все, що їм пропонують, по будь-якій ціні і будь-якої якості, тим більше, що рубль все більше знецінюється. Тому поки державна влас- ність не поступиться місце приватної власності, всі розмови про антимонопольному контролі для нас будуть мати теоретичне зна- чення. Не випадково і закон, про який йде мова, має багато в чому декларативний характер і на практиці застосовується рідко: государ- ству немає сенсу штрафувати самого себе. У країнах же з розвинутою ринковою економікою за порушення антимонопольного законодавства суди застосовують суворі санк- ції: накладають величезні штрафи, виносять рішення про ліквідацію (розпуск) фірм, наказують продаж складових частин корпо- рацій, забороняють злиття підприємств і т.д., суворо карається і здійснення антиконкурентних форм боротьби. Так, недобросо- відомим поведінкою конкурентів згідно закону ФРН 1957 "Про заборону обмежень конкуренції" зізнається: вплив на клієнта шляхом обману і введення в оману недостовірною інформацією; підробка чужих товарних знаків; !! 144 доставка незамовленого товарів, що ставить одержувача в непри- ятное і скрутне становище; порівняльна реклама з елементами критики на адресу конкурен- та, коли, під виглядом об'єктивності інформації рекламує ^ привласнює собі право бути своїм власним суддею; твердження, поширення сумнівних відомостей про конку- оенте; бойкот, тобто що відбувається з ініціативи третіх осіб изолиро- вання господарського суб'єкта від звичних ділових відносин; збивання цін при дозволених законом єдиних картельних цепах , наприклад, на книги і журнали. Західні країни настільки досягли успіху в боротьбі з мопоподіз- мом, що там лунають голоси про те, щоб зменшити запал у цій сфері. Причина полягає в тому, що підвищення якості товарів все більше пов'язано з впровадженням складних наукових ідей, що вимагають великого виробництва. Заборони ж призводять до того, що виробниц- ства або переміщуються в інші країни, або новинки не впроваджувалися- ються взагалі. Однак знання дуже мобільні і легко перетинають кордону, та й взагалі можуть бути відтворені у будь-якій країні Ця обставина нам слід мати на увазі на майбутнє, займаючись вдосконаленням антимонопольного контролю в Росії. Контроль над цінами держава також може взяти на себе, але практика регулювання цін йде у минуле. Стало ясно, що такий контроль просто відсуває підви- шення цін на більш пізній період і породжує відкриті та приховані форми інфляції. Тут краще використовувати політику доходів, можливо встановлювати максимальні межі зростання цін і заробітної плати. Висловлюються пропозиції і про заморожування нии цін і заробітної плати. Все це у владі держави, але економісти повинні прорахувати, чи буде відчутний ефект від подібних заходів. Однак є галузі діяльності, де держава зобов'язана не просто контролювати, а й регулювати ціни - транспортні тарифи, тарифи на зв'язок, комунальні послуги, продукція палив- но-енергетичного комплексу та багато іншого. 06 це говорить досвід усіх країн з ринковою економікою. Як бачимо, прямий контроль. Держави над корпоративної діяльністю досить великий і виправданий, оскільки сфери, на які він поширюється, зачіпають життєво важливі громад- ничих інтереси. І саме ті країни, де державний патер- налізм був вище, здійснили перехід до ринкової економіки набагато легше, оскільки використовували більш потужні інструменти. ! 1145
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "? 4. Прямий державний контроль за корпоративної діяльністю" |
||
|
||