§ 1. Психологіязасудженого, завдання і умови ресоціалізації

Перебування в місцях позбавлення волі дуже сильно відбивається на психіці людини. Наявність режиму в тюрмі чи таборі, обмеження біологічних і духовних потреб, різка зміна стереотипу життя, який склався, переживання, викликані засудженням, - усе це впливає насамперед на психічний стан індивіда. Найтиповішим є стан нетерпіння, очікування змін (перегляд справи, розконвоюван- ня, звільнення), що завжди характеризується підвищеною психічною напруженістю. Туго натягнута струна, як відомо, з часом лопає. Так само відбувається і з людиною: підвищена психічна напруженість призводить до зривів у поведінці засудженого. У багатьох розвивається стан приреченості і безнадійності, що викликає пасивність у вчинках і діях людини. У деяких засуджених позбавлення волі спричиняє пригнічений стан, який є наслідком зневіри у можливість знову повернутися після відбування покарання до нормального життя. Зрештою, дуже розповсюдженим психічним станом осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, є туга (за волею, за домівкою, за рідними людьми), під впливом якої можливий прояв дратівливості.

Зазначений психічний стан найбільш гостро і глибоко виявляється в перші три-чотири місяці перебування в місцях позбавлення волі, що цілком зрозуміло: ломка сталого життя, відсутність ясної перспективи призводять до появи різних негативних емоцій, до постійної внутрішньої боротьби мотивів (насамперед боротьба між "потрібно" і "хочу").

Засуджений змушений примиритися зі своєю долею і пристосовуватися до нових умов. Спеціалісти зазначають: "Однак він не покидає спроб змінити їх, пристосувати до себе. Навіть люди, нездатні рішуче протистояти зовнішнім обставинам (такі, що легко піддаються навіюванню, конформні), намагаються змінити ці обставини, якоюсь мірою привести їх у відповідність до своїх уявлень, понять, поглядів, стереотипів. "Бунт проти нових умов із боку окремих засуджених, внутрішні конфлікти, які переживаються ними через нездатність адаптуватися, можуть породжувати серйозні нервово- психічні порушення"241.

Характеризуючи психологію засудженого, не можна не відзначити ще один важливий психологічний феномен - переосмислення багатьма особами минулих стосунків та інтересів. Унаслідок втрати багатьох благ, різкого обмеження і зміни потреб людина починає згадувати своє життя до скоєння злочину, по-іншому цінувати колишні блага, взаємини з людьми, комплекс життєвих інтересів і т. п. Переоцінка свого підходу до життя, до людей, до особистих вчинків - це перші кроки до перевиховання.

Кожен юрист і працівники виправно-трудових закладів повинні добре розбиратися в основних поняттях виправної (пенітенціарної) психології - покарання і каяття.

Покарання - негативна соціальна санкція, що виникає як наслідок допущеного індивідом правового порушення і полягає в обмеженні його можливостей чи зниженні його соціального статусу. З морального погляду покарання має на меті виправлення правопорушника, запобігання скоєнню ним нових злочинів. Відповідно в місцях позбавлення волі повинні бути створені певні умови для виправлення винного. На жаль, організація життєдіяльності у виправно-трудових закладах і професійна підготовка їх працівників далеко не завжди сприяють перевихованню засуджених. Автор підтримує висловлювання професора М. Єникеєва: "Чим в тюрмі гірше, тим суспільству краще - така поширена обивательська мудрість. І тюрма старається. Вона докладає максимум малограмотних зусиль, щоб убити у засудженого залишки його людської сутності. Лавиноподібне зростання злочинності остаточно заглушує навіть боязкі заклики до милосердя і гуманності стосовно злочинців. Остаточно забувається вікова мудрість: відтворити в людині людське можна лише людськими способами. Звірячий же вплив формує в людині звіра"242.

Таке ставлення до засуджених викликане не лише низьким професійним рівнем багатьох працівників виправно-трудових закладів, а й розумінням ними суті покарання як залякування, помсти за скоєне зло, превентивне покарання для повчання інших.

Каяття - щирий самоосуд винним своєї вини, своєї причетності до скоєного зла, готовність нести покарання, глибокий самоосуд особистістю своєї антисоціальної поведінки. Каяття зі змістового боку становить собою психічний акт самооцінки своєї поведінки, визнан- ня своєї провини, щиросердного самоосуду. Каяття є основою, фундаментом виправлення засудженого в майбутньому, без нього неможливо здійснити ціннісну переорієнтацію особистості. Будь-яке рішення приймає сама людина, зовнішні впливи і умови лише сприяють (чи не сприяють) цьому процесу. Прояв сорому і совісті, самоаналіз і самоосуд - це та вихідна позиція, з якої починається виправлення злочинця.

Саме відсутність каяття, самоосуду відрізняє злісних, стійких злочинців. Вони уникають аналізу антисоціальної суті злочину і визнання своєї провини. Для них відсутнє поняття морального само- докору. І якщо вони себе дорікають, то лише в тому, що "попалися" правоохоронним органам. Наявність такого стійкого бар'єра морального самоаналізу є перешкодою на шляху ресоціалізації злісних, невиправних злочинців. Тому закоренілий злочинець - це, з фактичного боку, особа, яка багаторазово засуджувалася за злочини, а з психологічного - особистість, яка ніколи не відчуває каяття з приводу своїх злодіянь, яка втратила здатність до адекватної моральної самооцінки, яка втратила сферу сорому і совісті і котра не думає про катарсис243.

З метою перевиховання засуджених у виправно-трудових закладах використовується навчання, праця, спілкування, котрі поєднуються з режимом - особливою організацією діяльності виправно- трудового закладу. Дотримання режиму засудженими забезпечується через: -

охорону і нагляд за ними; -

використання заходів заохочення і стягнення; -

застосування у суворо визначених випадках заходів безпеки (зброї, наручників та ін.).

Основною базою дії режиму як фактора перевиховання злочинця є жорсткість і непохитність виконання його вимог. Режим по-різному сприймається і переживається засудженими. Про це ще у 30-ті роки ХХ ст. писав М. Гернет. Він зазначав, що особливості режиму в тій чи іншій тюрмі проходять через кожного ув'язненого неоднаково. Сліди у психіці від такого проходження через неї тюремного режиму дуже відмінні: в одних вони такі ж глибокі, як глибокі колії від важковантажного воза на грузькій сільській дорозі. В інших ці слі- ди - лише брижі на річці після пароплава, що пройшов, які дуже швидко назовсім зникають244.

Суб'єктивне сприйняття і переживання режиму залежать від його виду, індивідуальних психологічних особливостей засудженого, ставлення до вироку, строку перебування у виправно-трудовому закладі, сімейного і соціального стану та інших факторів. Працівникам виправно-трудових закладів дуже важливо з'ясувати, як кожен засуджений сприймає режимні обмеження, які переживання в нього виникають, наскільки вони глибокі, як впливають на його психічний стан і т. д.

Режим у місцях позбавлення волі має цілком самостійну виховну функцію, оскільки передбачає чіткий розпорядок дня, високу організованість життя і побуту засуджених. Сувора регламентація життєдіяльності злочинців безпосередньо впливає на їхній характер і поведінку. І якщо в засудженого виникає справжнє бажання покінчити зі злочинним світом і виробити в себе якості, необхідні для життя на волі, то вимоги режиму допомагають йому виховати в собі дисциплінованість думки і дій, обов'язковість, акуратність, зібраність та інші позитивні інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру.

Але свій позитивний вплив на психіку засуджених режим виправно-трудового закладу справлятиме лише в тому разі, коли правила режиму психологічно виправдані і обґрунтовані, відповідають головному завданню виправно-трудового закладу - відірвати злочинця від умов його криміналізації, зруйнувати його злочинні зв'язки і настанови. Це означає, що режим повинен оптимально розподіляти навантаження, створювати таку напруженість психіки ув'язнених, щоб вона не призводила до зриву їхньої психічної діяльності, а була сприятливою для розвитку особистості.

Крім того, однією з важливих умов позитивного впливу режиму, який існує в тюрмі чи таборі, на засуджених є психологічно грамотна діяльність працівників виправно-трудових закладів. Справжніх вихователів у цих закладах явно не вистачає, їхні знання в галузі психології і педагогіки недостатні, через що вони, як правило, не задумуються над тонкощами людської психіки за- судженого, сприймають всіх "на один кшталт", допускаючи стосовно ув'язнених дії, які принижують гідність особистості. До речі, такі дії порушують вимоги встановленого, наприклад, у тюрмі режиму і викликають у засуджених у відповідь злість і агресивні дії.

"Тема скоєного злочину, особистої вини, відповідальності дуже непопулярні у слідчих ізоляторах, тюрмах і колоніях. Її рідко торкаються навіть представники адміністрації, і не в останню чергу у зв'язку з тим, що зазвичай не можуть сказати нічого суттєвого з приводу причин злочинної поведінки, співвіднесеності провини і покарання, перспектив подальшого життя. Представники адміністрації зовсім не підготовлені до того, щоб проникнути в душу засуджених, в її потаємні глибини та інтимні переживання, викликати сповідь і покаяння, а тим самим і очищення", - зазначає у своєму дослідженні Ю. Антонян 245.

До факторів ресоціалізації особистості засудженого, безумовно, відноситься праця, що є специфічною людською діяльністю, безпосередньо формує особистість, виховує в ній риси характеру, розвиває здібності, інтереси, мислення, впливає на потреби, почуття, оцінки і т. д. Правильно організована суспільно корисна праця ув'язнених у виправно-трудовому закладі сприяє розвитку в них фізичних і розумових якостей, справляє перетворювальний вплив на особистість засудженого. Вона формує і закріплює в людині позитивні моральні й етичні норми, моральні та правові вимоги до поведінки в умовах спільної діяльності людей.

Проблема використання праці як особливого фактора ресоціалізації засуджених полягає в тому, що багато з них дуже негативно ставляться до трудового процесу, мають викривлене розуміння про цінності і важливості суспільно корисної праці внаслідок закоренілої у їхній свідомості утриманської психології. Змінити ставлення засуджених до праці, виявити інтерес до роботи, викликати захопленість трудовим процесом - завдання адміністрації виправно- трудових закладів. І тут теж не обійтися без знання індивідуально- психологічних особливостей засудженого: одна справа, коли він не має ніяких трудових навиків, інша - якщо він тривалий час працював за певною спеціальністю. Слід враховувати фізичні можли- вості людини (яке виховне значення може мати завдання, з яким засуджений явно не справиться?), його інтереси, накопичений досвід та ін. У цьому разі праця дійсно може сприяти зміні спрямування особистості засудженого, допомогти йому витерпіти всі труднощі перебування у виправно-трудовому закладі і знайти після відбування строку своє місце в житті, стати повноправним членом суспільства.

У цілому основні напрями ресоціалізації особистості засудженого показано на рис. 27.

У будь-якому виправно-трудовому закладі (тюрмі, таборі, колонії для неповнолітніх злочинців) вплив на особистість засудженого здійснюється через соціальну групу (колектив). Тому суттєвим фактором перевиховання особистості ув'язненого є створення малих груп (колективу), що пов'язано з вивченням кожного члена групи і ретельним відбором. Зазвичай виділяють групи активу, резерву, пасиву і важковиховуваних. Група активу - засуджені, які щиросердно покаялись у скоєному і твердо стали на шлях виправлення, беруть активну участь у соціально корисній трудовій і громадській діяльності і своїми діями і поведінкою сприяють перевихованню інших. Група резерву - це засуджені, які також прийняли рішення виправитися, активно виконують трудові завдання, але не проявляють ініціативи у перевихованні інших. Група пасиву - засуджені, які ще не прийняли остаточного рішення про стратегію своєї поведінки, їхні вчинки і дії значною мірою залежать від створеної ситуації. Нарешті, найскладніша соціальна група - група важковиховуваних засуджених, до якої належать особи, які не лише не стали на шлях виправлення, а й не беруть участі у трудовому процесі, чинять протидію позитивному виховному впливу як адміністрації, так і групі активу. Члени цієї малої групи привносять у життєдіяльність засуджених конфлікти, нездорове суперництво, а часом чинять насильство над невгодним їм засудженим.

Роль групових (колективних) норм, цінностей, звичок поведінки дуже дійова. Тому працівники виправно-трудових закладів повинні мати чітке уявлення про структуру малої групи, її психологічні ознаки, способи впливу на окрему особистість, про групові психологічні явища і враховувати ці знання в роботі із засудженими. Основні напрями ресоціалізації особистості засудженого

Психологічна діагностика його особистісних властивостей з метою виявлення конкретних дефектів загальної і правової соціалізації і дефектів психічної саморегуляції

Розробка індивідуальної програми психолого-педагогічної корекції особистості

Необхідні заходи щодо психотерапії, зняття психологічних проявів і різноманітних психологічних бар'єрів

Створення нормальних умов для участі в трудовому процесі з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей особистості

Раціональний режим у виправно-трудових закладах, його корінна гуманізація, зміна погляду на особистість засудженого і на покарання

Розширення порушених соціальних зв'язків особистості (практика відпусток, частіші зустрічі з родичами та ін.) Створення груп (колективів) засуджених із позитивною спрямованістю Реадаптація звільнених до життя на волі

Психолого-педагогічна підготовка працівників виправно-трудових закладів.

Рис. 28. Основні напрями ресоціалізації особистості засудженого у виправно-трудовому закладі

Інформація, релевантна "§ 1. Психологіязасудженого, завдання і умови ресоціалізації"

1. 2.1. Завдання стадії
   завдань кримінального процесу. У цій стадії виконують такі завдання: прийняття заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини; реєстрація прийнятих джерел інформації про злочини; перевірка цих джерел; фіксація слідів злочину; вжиття заходів до припинення злочину, що триває; вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину; прийняття відповідного кінцевого процесуального
   
2. 84. Поняття зобов'язань із заподіяння шкоди. Умови їх виникнення.
   завданої шкоди в повному обсязі. Зобов'язання із відшкодування шкоди завдячують своїм походженням римській юриспруденції, тому їх традиційно називають деліктними і відповідно відповідальність за завдану шкоду - деліктною. Правове регулювання зобов'язання здійснюється гл.82 ЦК та іншими актами. Деліктні зобов'язання, як і інші цивільно-правові зобов'язання, виникають за наявності юридичних фактів,
   
3. 2.1. Завдання стадії
   завдань спрямовано на реалізацію контрольної функції. Ці завдання полягають у перевірці наявності обставин, зазначених у ст. 228 КПК: чи мала місце подія злочину; чи має діяння, яке ставлять у вину обвинуваченому, складзлочину; чи було додержано під час провадження дізнання і досудовогослідства вимоги КПК про забезпечення права підозрюваного та обвинуваченого на захист; чи немає в справі
   
4. Завдання кримінального права
   завдання (функція) кримінального права - охорона. Воно здійснюється притаманним лише кримінальному праву методом покарання тих, хто вчинив злочин, та загрозою покарання тим, хто має намір його вчинити. Пріоритетним завданням кримінального права України є охорона особистих благ людини (життя, здоров'я, волі, честі й гідності), її прав та інтересів від злочинних посягань. Пріоритет такого завдання
   
5. Завдання криміналістики
   завданням криміналістики є забезпечення швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних, запобігання та припинення усіх кримінально караних посягань. Боротьба зі злочинністю - це головне завдання усіх наук кримінального циклу. Специфічними завданнями криміналістики є: 1) вивчення закономірностей, які становлять предмет криміналістики; 2) розробка технічних засобів, тактичних прийомів і
   
6. Мета кримінального процесу
   завдань покладено на державні органи, які ведуть процес. Причому суд зобов'язаний виконувати тільки останнє
   
7. 102. Зобов'язання, , які виникають з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу.
   завдання; строк виконання; місце виконання; форму та розмір винагороди. Зміст завдання полягає у здійсненні правомірної разової дії або необмеженої кількості дій одного виду, які можуть вчиняти різні особи. Строк виконання завдання може бути встановлено безпосередньо в оголошенні. Якщо його не встановлено, то завдання вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання. Особа,
   
8. № 29. Зміст договору (істотні та інші умови).
   умови, на яких укладена відповідна угода сторін. Якщо договір оформлено письмово у вигляді одного документа, підписаного сторонами, або шляхом обміну листами, то відповідні умови фіксуються в пунктах договору, в яких можуть міститись і посилання на норми чинного у цій сфері законодавства. Істотними вважаються ті умови договору, які названі такими за законом. Істотними є також ті умови договору,
   
9. 2. Завдання нотаріату.
   завдання, що їх виконує нотаріат. Перше завдання - захист і охорона власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Нотаріальні органи в основному виконують правоохоронну функцію, але нотаріальна діяльність може бути засобом захисту прав, наприклад, у разі вчинення виконавчих написів, протестів векселів, посвідчення несплати чеків. Виконання цього завдання буде ефективним, якщо
   
10. 7. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ З АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
    завдань: 1. Теоретичне завдання. Воно являє собою питання з адміністра тивного права, яке необхідно висвітлити обсягом не менше 15 друко ваних сторінок. Обов'язковими вимогами до теоретичного завдання є: - висвітлення питання - простий план; - посилання; - список літератури. 2. Тестове завдання. Студенту запропоновано питання з відпові дями, серед яких слід вибрати правильні. Слід мати на
    
11. № 158. Умови дійсності угод.
    Угода - вольова правомірна дія, безпосередньо спрямована на досягнення правового результату (виникнення, зміну або припинення прав та обов'язків). Умови дійсності: - особа, яка уклала угоду повинна бути правосуб'єктною. - зміст угоди повинен відповідати закону; - єдність волі і волевиявлення; - форма угоди повинна відповідати вимогам
    
12. 73. Фінансове планування в діяльності господарських суб'єктів.
    завдань та прийнятих управлінських рішень. Недержавні підприємства, яким надана самостійність у плануванні, можуть обрати будь - яку іншу форму фінансового планування, яку вони вважають за необхідну для себе. Однією з таких форм фінансового планування є бюджетування - опис цілей підприємства, визначення його конкретних фінансових та операційних завдань. Сучасні умови господарювання спонукають
    
13. § 1. Психологіязасудженого, завдання іумови ресоціалізації
    завданню виправно-трудового закладу - відірвати злочинця від умов його криміналізації, зруйнувати його злочинні зв'язки і настанови. Це означає, що режим повинен оптимально розподіляти навантаження, створювати таку напруженість психіки ув'язнених, щоб вона не призводила до зриву їхньої психічної діяльності, а була сприятливою для розвитку особистості. Крім того, однією з важливих умов
    
14. 2. ХАРАКТЕРИСТИКА СТАДІЇ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ
    2.1. Завдання стадії Завдання стадії судового розгляду поділяють на: основне - вирішення питання про винуватість підсудного ійого покарання; похідні - вирішення питання про: цивільний позов; долю речових доказів; запобіжний захід; необхідність застосування до підсудного примусового лікування; необхідність застосування до підсудного заходів безпеки; інші питання, визначені ст. 324
    
15. 2.1. Завдання стадії
    завдання щодо: швидкого й повного розкриття злочинів; викриття винних; забезпечення правильного застосування закону з тим, щобкожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності; забезпечення відшкодування шкоди, завданої злочином громадянам, юридичним особам і державі; виявлення та усунення причин та умов, що сприяли
    
16. 85. Елементи зобов'язання із заподіяння шкоди.
    завдану шкоду, а кредитор - потерпілий. Фізичну особу може бути визнано суб'єктом деліктного зобов'язання, відповідальним за завдану шкоду, за умови, що вона здатна відповідати за свої дії (вчинки) - деліктоздатна. Трапляються випадки, коли суб'єктом відповідальності за завдану шкоду в деліктних правовідносинах є не фізична особа - безпосередній заподіювач шкоди, а інша особа. Обов'язок