| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§2. Психологічні аспекти організації життєдіяльностізасуджених |
||
|
Вище зазначалося, що важливим фактором впливу на психіку засудженого є режим відбування покарання. При цьому кожному виду ув'язнення відповідає свій режим - загальний, суворий, особливий. Режим слід трактувати не лише як фактор покарання, а й як фактор ресоціалізації особистості засудженого. Оскільки режим виправно- трудового закладу визначає щоденну життєдіяльність ув'язненого, остільки сама життєдіяльність засудженого повинна відповідати завданню його залучення до умов соціальної норми.
В існуючих в'язницях, таборах, колоніях тюремний режим більшою мірою виконує каральну функцію, обмежуючи засудженого у задоволенні найнасущніших потреб. Взяти, наприклад, норму житлової площі для ув'язненого - 2 м2. При такій "нормі" він обмежений у задоволенні навіть кисню. Але й ця "норма" не дотримується не лише у тюрмах і колоніях, а й навіть у слідчих ізоляторах, де під слідством знаходяться особи в очікуванні вироку суду. Незважаючи на те, що у відомий слідчий ізолятор Бутирку весь час навідуються всілякі комісії з прав людини, які засуджують дику завантаженість камер, ситуація не змінюється. На сьогодні в одній загальній камері для чоловіків міститься до 70 чоловік замість 30 за нормою. Люди сплять сидячи або по черзі246. Що ж стосується тюрем, таборів і колоній, то в них часто має місце примусове утримання ув'язнених у барачних умовах із порушенням елементарних санітарно-гігієнічних вимог. З психологічної точки зору недопустимим є спільне утримання ув'язнених незалежно від рівня їхньої морально-психологічної ураженості. Розпусний вплив закоренілих злочинців отримує в цих умовах додаткові стимули, формуючи сприятливі для цієї категорії осіб звичаї і традиції поведінки. Мікроклімат у таких групах, як правило, важкий, що пов'язано з частими конфліктними ситуаціями. Адже саме мікроклімат, головною складовою якого є характер взаємин у групі, суттєво впливає на формування поведінки засудженого як всередині самої малої групи, так і з персоналом виправно-трудового закладу. Особливо жорстоко травмується психіка молодих людей, які потрапили під вплив запеклих злочинців. Практика показує, що в таких умовах нестійка психіка юнака може мати незворотні психічні деформації. Корисну пораду дають О. Глоточкін і В. Пирожков: "У процесі керівництва адаптацією засуджених слід враховувати психологічну і кримінальну сумісність, яка має особливе значення при розміщенні засуджених у первинних колективах (загонах, ланках, бригадах і т. п.). У середовищі засуджених відкинутими, несумісними найчастіше є особи з психічними і фізичними вадами, поганими звичками, неохайні, опущені, з якими ніхто не хоче жити в одній кімнаті, сидіти за одним столом, працювати в одній бригаді"247. У тюрмах, таборах і колоніях зароджується і функціонує кримінальна субкультура, яка обслуговується особливою кримінальною філософією виправдання і возвеличення злочинної поведінки, маскуванням низьких спонукань високими кримінальними мотивами. Ця субкультура має свою систему цінностей, до якої можна віднести кругову поруку, відданість "братству" і злодійським традиціям, суворе дотримання "законів" злочинного світу тощо. Багато проявів кримінальної субкультури виявляються значущими для слабосоціалізова- ної частини молоді, суттєво впливаючи на її поведінку. Зокрема, багато засуджених саме в місцях позбавлення волі отримують "уроки" цинізму, жорстокості, зухвалості, оволодівають блатним жаргоном і мовою умовних жестів, притаманних злочинному світу. Найстійкіші стереотипи тюремної поведінки виражені у таких правилах248: а) для стійко привілейованих прошарків: - по можливості не працювати, примушувати працювати за себе "чушків" і "ображених"; - якщо працювати, то лише на престижних місцях (днювальним, черговим в їдальні, санчастині, бібліотеці); - не брати участі у будівництві інженерно-охоронних споруд; - не прати білизни; не прибирати за собою, перекладаючи ці обов'язки на низькостатусних засуджених; б) для нестійко привілейованих ("шісток"): - працювати, але без перевиконання норми; - ухилятися від будівництва охоронних споруд; - виконувати будь-яку роботу за завданням "авторитетів" (мити підлогу, прасувати одяг, прибирати); в) для стійко непривілейованих ("ображених"): - добре працювати; - виконувати будь-яку роботу як за завданням "авторитетів", так і за завданням адміністрації. У місцях позбавлення волі існує система "норм" стосовно відносин з адміністрацією, стосовно режиму, сфери побуту (наприклад, не пробачати образи, спілкуватися лише у своєму колі, переслідувати осіб, які звернулися по захист до адміністрації та ін.). Слід відзначити складність становища жінок у тюрмі чи таборі. Стан високої психічної напруженості, відсутність санітарно- гігієнічних умов, убогість обстановки, важка робота, конвой, ходіння строєм, примітивні звички, боротьба за виживання - все це звалюється на жінку і морально її вбиває. Спеціалісти зазначають, що психічні втрати жінок у тюрмі більші, ніж у чоловіків. Це пояснюється тим, що сфера блокованих у них потреб ширша і глибша, самі втрати переживаються гостріше, особистісне самозбереження досягається складніше. Специфіка жіночої психології практично не враховується працівниками жіночих колоній, що викликано знову ж таки їхньою слабкою професійною підготовкою. Найбільше травмується психіка неповнолітніх, які відбувають термін покарання в колонії. Потрапляючи в кримінальну субкультуру в найбільш вразливому до зовнішніх впливів періоді свого життя, підлітки відчувають глибинну особистішу перебудову, "навернення до нової віри", прилучення до традицій, норм і цінностей злочинного світу. Рання криміналізація, випробування ритуалом "прописки" і на витривалість та інші випробування, які існують у місцях позбавлення волі, сприяють десоціалізації особистості підлітка. Не випадково, частина неповнолітніх, які скоїли злочин, виходить з колонії вже не випадковими, а закоренілими злочинцями, які оволоділи за час перебування в місцях позбавлення волі всіма тонкощами кримінального ремесла. Цей факт свідчить про те, що виправно-трудові заклади далеко не в усіх випадках успішно вирішують завдання ресоціалізації особистості засудженого. Жорсткі, а часом і жорстокі, методи впливу, режим у вигляді лише каральної функції, несприятливі умови життєдіяльності засуджених перетворили тюрми, табори і колонії на "академії" злочинності, в стінах яких частіше формуються лише негативні якості - злість, нестриманість, нервовість, невір'я у справедливість як соціальну норму тощо. Навіть праця, як один із вагомих факторів ресоціалізації особистості засудженого, через погану організацію може приносити ув'яз- неним лише тяжкі страждання. Виснажлива, одноманітна робота перестає бути бажаною, а залякування працею викривляє саму її суть. Варто відзначити, що в Україні є приклади хорошої організації праці засуджених та їхнього побуту, що безпосередньо відбивається на процесі їхнього перевиховання. Мова йде про експеримент, який проводиться в Дергачівській колонії № 109 під Харковом (ідею експерименту підтримав Женевський міжнародний інститут менеджменту, Організація непромислового розвитку при ООН)249. Експеримент зі схрещування вільного ринку з тюрмою цікавий хоча б тим, що тут воля конкурує з життям за гратами практично на рівних... Про те, що зону можна перетворити в суперприбуткову фірму, начальник колонії Г. Тодуа додумався сам. Але пробити ідею через уряд допомогли колишні співробітники, які ходять в генералах. У бізнес- плані було вказано: на базі колонії створюється холдингова компанія "Підприємство Дергачівська виправна колонія ", яка здійснює виробничо-комерційну діяльність на основі госпрозрахунку, самофінансування і самоокупності. "Зона Тодуа " розкинулася на площі 3 тис. гектарів. У її розпорядженні 420 засуджених, 60 міліціонерів і 200 вільнонайманих. Тюремна фірма побудувала млин, маслоробню, крупорушку, завела пасіку, виробляє сири, ковбаси, торгує м 'ясом і салом, годує довколишні тюрми, школи, частину м. Харкова, маючи стотисячні прибутки. Засуджені шиють одяг не лише для сусідніх жіночих зон і для місцевих вільних панянок, а й дитячі куртки на замовлення німецьких фірм. Начальник колонії відмінив ранкову перевірку зеків - тепер засуджені ранком доять корів. Один із принципів в організації життєдіяльності ув'язнених - кожен повинен працювати і отримувати за роботу гроші. Ув'язнені, які звільнилися із зони, часто залишаються жити при ній же. Г. Тодуа наймає їх на роботу вже як вільних. Старанним платить майже 10 доларів у день... Наприклад, С. Демченко потрапив у колонію № 109 1996 року за крадіжку. Коли звільнився, не поїхав навіть у рідне село, що знаходиться в п 'яти кілометрах. Влаштувався при холдингу мотористом. Сім'ю поселив поблизу колонії. Каже, тепер усі щасливі, при роботі і при грошах. Голова Державного департаменту України з питань виконання покарань генерал І. Штанько говорить, що Дергачівська колонія - феномен, краща, прибуткова, її приклад копіюють інші... До цих слів із повним правом можна додати: Дергачівська колонія з її організацією життєдіяльності засуджених, із підходом адміністрації до організації праці і побуту ув'язнених, із людським ставленням до тих, хто у свій час оступився і порушив закон, дійсно здатна розв'язувати складне завдання ресоціалізації злочинців, їх перевиховання. Приклад - гідний наслідування. Життєдіяльність засуджених у виправно-трудових закладах має свою психологічну забарвленість залежно від певних періодів їхнього перебування в місцях позбавлення волі. I період - період адаптації, який триває перші два-чотири місяці. Він характеризується найнапруженішим психічним станом засудженого. Особливо гостро відчувається обмеження потреб, зміна сформованих раніше стереотипів життя і поведінки. Виникають різноманітні негативні емоції (стрес, афект, фрустрація і т. д.), почуття пригніченості, приреченості, часом страху. Саме в цей період засуджений потребує психологічно грамотного ставлення до нього персоналу, виявлення терпіння і педагогічного такту від вихователів. II період пов'язаний з певною переорієнтацією ув'язненого, з розвитком в нього інтересів у нових умовах життя (робота, яку виконує, навчання, створення мікрогрупи і т. п.). Розширюється сфера соціально-рольової поведінки, з'являються позитивні емоції, які викликають психічну активність засудженого, змінюється його психічний стан. III період характеризується появою мети в житті і виробленням шляхів її досягнення. У цей період відбуваються поєднання зовнішнього впливу персоналу тюрми, табору, колонії з самовихованням, переоцінка ціннісних життєвих характеристик, змінюються погляди на деякі сторони побуту, стосунки з людьми і т. п. IV період - очікування скорого звільнення. Часто цей період проходить дуже важко: ув'язненого опановують думки про те, як він прилаштується до життя в новому для себе світі і в новій якості, як складуться стосунки з рідними і близькими, як буде розв'язана проблема працевлаштування та ін. По суті, перед тими, хто звільняється, постає завдання нової особистішої перебудови, що викликає гострі переживання і призводить іноді до підвищеної збудливості індивіда. Найбільш глибокі переживання пов'язані з такими життєвими дра- мами, як розпад сім'ї, втрата житла, смерть когось з родичів і т. п. Виходять на волю люди з різними почуттями: одні з чистою совістю (це так звані випадкові злочинці, які розкаялися у скоєному), інші - озлоблені і мстиві (вони вважають, що їх засудження було несправедливим, а міра покарання - занадто жорстокою), треті взагалі не прощаються із зоною (це злісні, закоренілі злочинці, для яких злочинний спосіб життя виступає як єдино можливий). Отже, чим краще організована життєдіяльність засуджених, чим більше режим виконує функції ресоціалізації особистості, чим вища професійна підготовка працівників тюрем, таборів, колоній, тим вищі результати перевиховання правопорушників.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§2. Психологічні аспекти організації життєдіяльностізасуджених" |
||
|
||