Головна
ГоловнаІсторіяІсторія України (підручники) → 
« Попередня Наступна »
Малик Я., Вол Б., Чуприна В.. Історія української державності, 1995 - перейти до змісту підручника

РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ


Позачергова сесія Верховної Ради України 24 серпня 1991 р. розглянула надзвичайно важливе для майбутньої долі народу питання про політичну ситуацію в республіці, а також прийняла історичний Акт проголошення незалежності України.
Треба наголосити, що думка про національний суверенітет зародилася не у зв'язку із державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р., як зазначалося в проімперських
засобах масової інформації. Вона прийшла до українського народу через вистраждані віками державницькі змагання багатьох поколінь. Ідея суверенітету - ідея вселюдська, тому вона вічна і незнищенна. Акт проголошення незалежності український народ прийняв, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні з урахуванням права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет. Акт проголошення незалежності України не є витвором політиків, депутатів чи партій. Це об'єктивна потреба, яка привела до створення самостійної держави - України.
У зв'язку з цим постало питання: як бути з Українською РСР, її законами, колишніми колоніальними структурами? Закон "Про правонаступництво України" був прийнятий 12 вересня 1991 р. Підкреслювалося, що з моменту проголошення незалежності України найвищий орган влади - Верховна Рада України в існуючому депутатському складі. На думку законодавців, ця Верховна Рада повинна була діяти як перехідний інститут до скликання Установчих зборів або нових виборів у парламент. Закони та інші акти УРСР визнавалися на території республіки, оскільки вони не суперечили законам України, ухваленим після проголошення Акта про незалежність. Україна підтвердила свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними до 24 серпня 1991 р.
Важливо було визначити основні принципи в галузі державного будівництва. Народ України проголосив, що він будуватиме державу "суверенну і самоврядну, незалежну і відкриту, демократичну і правову".
З 1 грудня 1991 р. в Україні запроваджувався новий інститут влади - президентське правління. Отже, два види влади - законодавча Верховна Рада і виконавча (Президент) включилися у механізм реалізації державотворчого процесу. На черзі й реформа судової системи, яка має стати повністю незалежною. Усі спірні відносини в суспільстві повинні вирішуватися тільки через суд.
Як відомо, Верховна Рада ратифікувала основні міжнародні пакти про права людини. Отже, вони стали невід'ємною частиною внутрішнього законодавства України. Законом "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 р. в Україні встановлене єдине громадянство. її громадянами стали всі особи, які на момент набуття чинності закону проживали в республіці, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності,
статі, освіти, мови, політичних поглядів і релігійних переконань.
Прагнучи утвердити в незалежній демократичній Україні священні принципи свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх етнічних груп, беручи до уваги, що на території республіки проживають громадяни більш ніж 100 національностей, Верховна Рада України 1 листопада 1991 р. прийняла "Декларацію прав національностей України".
Першочерговим завданням Української держави постало створення власної армії, дійового інструменту захисту державної незалежності, територіальної цілісності та суверенітету. Необхідність цього переконливо довели трагічні уроки падіння Української Народної Республіки. Постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. всі військові формування, дислоковані на території республіки, були підпорядковані найвищому органові влади. У січні 1992 р. було створене Міністерство оборони України, сформована Національна гвардія України, розпочалося прийняття військової присяги на вірність Україні. Однак процес національної армії складний і тривалий: треба розв'язувати питання повернення українських офіцерів і солдатів з інших регіонів колишнього Радянського Союзу, переходити на професійні засади у всіх ланках армії та ін.
Прагнучи забезпечити економічний суверенітет, добробут і умови для вільної праці, Україна розпочала перехід до ринкової економіки, визначила рівноправність усіх форм власності. Закони, прийняті Верховної Радою щодо роздержавлення та приватизації власності, створюють рівні умови господарювання для всіх підприємств і підприємців. Національна економіка вимагає введення національної грошової одиниці.
Проте владним структурам України не вдалося спрямувати економічну та соціальну політику в конструктивне русло, домогтися стабілізації і подальшого розвитку цих сфер. Національний дохід, за підрахунками економістів, скоротився більше, ніж за період війни 1941-1945 рр. Це означає, що народне господарство України за найважливішими показниками відкинуто на 10-15 років назад. Прогресуюча інфляція, нестримне підвищення цін поставили більшість громадян за межу бідності. Усе це викликало критичне ставлення частини населення до ідеї незалежності Української держави. Тому великі надії покладалися на обрання більш дієздатної влади - Верховної та місцевих Рад, Президента.
27 березня і 10 квітня 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради України, які проходили в умовах багатопартійності (на той час діяло 35 політичних партій) і гострої політичної боротьби. Незважаючи на невтішні прогнози тих, хто хотів зірвати вибори, у голосуванні в першому та другому турах взяли участь понад 70 % загальної кількості виборців. Україна одержала парламент нового складу.
Президент України Леонід Кучма у жовтні 1994 р. звернувся до Верховної Ради з об'єктивним аналізом економічного та суспільно-політичного життя в нашій країні та пропозиціями про проведення радикальних економічних та суспільно-політичних змін, переходу до якісно нової соціально-економічної та політичної 'стратегії. Пропонуючи рішучість, послідовність, комплексність і прискорення реформування всіх сфер соціально-економічного життя України та подолання на цій основі глибокої кризи, що загрожує існуванню нації і держави, Президент закликав до загаль-нонаціональної злагоди, консолідації законодавчої і виконавчої влади, політичних партій та рухів, всієї громадськості. Тільки так Україна може вийти на шлях цивілізованого розвитку.
З прийняттям Акта проголошення незалежності України український дипломатичний корпус розпочав роботу над утвердженням міжнародно-правової суб'єктивності республіки. Відразу після проголошення офіційний текст Акта, підписаний Головою Верховної Ради, був негайно розісланий у генеральні консульства іноземних держав, розташовані у Києві, і в постійні представництва республіки за кордоном. Відповідна нота була передана Генеральному секретареві ООН. Незважаючи на таку оперативність, світ не поспішав визнавати нову незалежну державу. Тому з правової точки зору питання визнання державної незалежності України світовим співтовариством мав вирішити український народ на референдумі.
Понад 90 % учасників референдуму 1 грудня 1991 р. висловилися за незалежну Україну. Український народ витримав екзамен на громадянську зрілість і національну самосвідомість. Українці добре засвоїли уроки історії своєї країни і більше не бажали залишатися другорядним народом колишньої імперії. Верховна Рада України 5 грудня 1991 р. звернулася до парламентів і народів світу із заявою, в якій наголошувалося, що Україна, одна з держав-засновниць ООН, у повній відповідності з цілями і принципами статуту цієї міжнародної організації спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі. Зовнішня
політика України будуватиметься на загальновизнаних принципах міжнародного права. Саме після референдуму розпочалося широке офіційне визнання України державами світу і встановлення дипломатичних відносин.
У 1995 р. нашу Вітчизну визнало більш ніж 150 держав світу. За кордоном працює ЗО українських посольств. Україна розвиває двосторонні відносини з багатьма країнами, бере активну участь у багатосторонніх регіональних та інших міжнародних організаціях.
Верховна Рада України 10 грудня 1991 р. ратифікувала угоду про Співдружність незалежних держав із застереженнями, які б забезпечували незалежність України як суб'єкта міжнародного права. Ця співдружність утворювалася, як зазначав Президент України Леонід .Кравчук, "для вирішення двох, великих завдань. Перше з них - цс мирне, цивілізоване розлучення. СНД утворювалось також для того, щоб знайти такі механізми співпраці, враховуючи наші економічні й інші зв'язки, які б дозволили швидко подолати адміністративні методи управління і разом розв'язати найскладніші проблеми переходу до ринку". Однак процес розлучення, як і співробітництва, в рамках Співдружності незалежних держав відбувається надзвичайно складно, з елементами конфронтації, особливо стосовно Збройних сил, долі ядерної зброї, розподілу Чорноморського флоту та ін.
Суттєвим кроком у становленні незалежності державності в Україні було законодавче затвердження головних державних символів - герба, прапора і гімна. Це, здавалось би, нескладне завдання не так просто було розв'язати українському парламентові. Причини, що зумовили надзвичайне збурення навколо державної символіки, були такі: тривалий колоніальний статус України; сформоване в масовій свідомості уявлення про державну символіку як про суто політичне, класове, а не національне явище; послідовно насаджувані впродовж десятиліть офіційною пропагандою відверто антиукраїнські погляди. Та історична правда і здоровий глузд перемогли. Малим гербом України визнано тризуб, державними символами - синьо-жовтий прапор та гімн "Ще не вмерла Україна".
Будівництво правової Української держави вимагає нової конституції. Українському народові частіше від інших доводилося розбудовувати свою державність і створювати для неї конституцію, але жити за власними законами він не міг. Гірко згадувати, та Пилип Орлик писав закони для вже неіснуючої козацької держави, а конституція Михайла Грушевського мала чинність всього ... один день. Закони
радянської України переписувалися з імперських законів, створених у Москві. Нова конституція України повинна відбити увесь попередній досвід українського народу в сфері національно-державного будівництва, відобразити всі набуті ним ідеї та концепції. В її основі має лежати пріоритет суверенітету українського народу, пріоритет суспільства над державою і людини над суспільством.
Тільки після розбудови та зміцнення держави будуть створені необхідні умови для розвитку людини, відродження національної культури здійснення широких економічних реформ, входження України в європейське співтовариство рівною серед рівних держав.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ"
  1. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
    державі. Однак вирішення цього дійсно історичного завдання є досить складною справою. Адже існуючий стан українського адміністративного законодавства характеризується, умовно кажучи, "залишковими" явищами колишньої тоталітарно-бюрократичної держави, в якій інтереси публічної влади домінували над інтересами людини. Зважаючи на це, з метою послідовного подолання цих досить глибоко укорінених
  2. КРИМІНАЛІСТИКА ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА
    розбудови.(1) Криміналістика є цариною діяльності, що здатна зробити важливий внесок у розв'язання сучасних актуальних проблем боротьби зі злочинністю (профілактика, розкриття і розслідування злочинів).(2) На переломних етапах розвитку суспільства особливо важливого значення набуває осмислення того великого здобутку вчених, педагогів і практичних співробітників правоохоронних органів у процесі
  3. Поняття екологічного права України
    держави. Законодавчі акти в минулому часто відсилали до нормативних актів різної юридичної сили. Фактично ж регулятором суспільних відносин у галузі охорони дов-кілля раніше (та й тепер) виступали саме останні. Таке явище небезпечне як дискре-тизацією законів, так і можливістю обмеження їх дієвості в процесі нормотворчості. Видається навіть небезпечним, коли в адміністративному законодавстві
  4. Поняття і особливості принципів екологічного права
    державного співробітництва. Зазначені загальні положення повною мірою відображаються і в принципах екологічного права, які можуть офіційно закріплюватись у законодавстві або ж виводитись з його змісту. Однак у деяких визначеннях відсутній юридичний аспект. * Зокрема, В.Петров визначає екологічні принципи як основні положення, керівні засади, що знаходяться в основі взаємодії суспільства і
  5. Поняття екологічного права України
    держави. Законодавчі акти в минулому часто відсилали до нормативних актів різної юридичної сили. Фактично ж регулятором суспільних відносин у галузі охорони довкілля раніше (та й тепер) виступали саме останні. Таке явище небезпечне як дискретизацією законів, так і можливістю обмеження їх дієвості в процесі нормотворчості. Видається навіть небезпечним, коли в адміністративному законодавстві
  6. III. ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
    держави, функціонування її управлінського апарату здійснюються через державну службу, яка є особливим інститутом сучасної держави. Державна служба - це спеціально організована професійна діяльність громадян з реалізації конституційних цілей і функцій держави. Система державної служби складається з інсти-туційних (правових, організаційних) і процесуальних структур, а також державних службовців -
  7. IV. ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ТА СИСТЕМА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
    розбудови на регіональному і місцевому рівнях демократичної, гнучкої та ефективної організації управління, яка повинна базуватися на таких концептуальних засадах: дотримання встановлених Конституцією України вимог щодо територіальної організації влади на місцях, які передбачають поєднання прямого державного управління на регіональному рівні з місцевим самоврядуванням; вирішення питань
  8. §3. Прокурор у стадії дізнання і досудового слідства
    розбудови української державності. Ведеться, зокрема, пошук оптимального співвідношення двох існуючих в кримінальному процесі форм (видів, порядків) розгляду злочинів - дізнання і попереднього слідства і найбільш раціонального розподілу обов'язків між відповідними органами. У минулому грань між дізнанням і попереднім слідством була, як відомо, значною мірою умовною і поступово все більш і більш
  9. Розділ 1 РОЛЬ І МІСЦЕ ПРОКУРАТУРИ В СУСПІЛЬСТВІ ЯК СУБ'ЄКТА КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ ВЛАДИ
    державної влади на окремі гілки (варіанти: "розподіл влад", "поділ влад", "розподіл влади"). Спалах інтересу до ідеї спочатку "соціалістичної правової", а трохи згодом - просто до "правової" держави стався з початком перебудовчих процесів у Союзі РСР наприкінці 80-х років. В розділі III Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року було проголошено, що "державна влада в
  10. матеріали правозастосувальної практики органів прокуратури та інших правоохоронних інституцій.
    державні органи, не може бути "зоною, вільною від критики". Стосовно ж преси (як і інших мас-медіа), то вона виступає не лише як засіб масової інформації, але і як засіб суспільного контролю за різними сторонами державної і громадської діяльності, додержанням громадянами, посадовими особами конституційних обов'язків, вимог законодавства, моральних норм. На жаль, критика на адресу прокуратури з