Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
ОНЮА. Конституційний розвиток України 2011, 2011 - перейти до змісту підручника

РОЗДІЛ 3 КОНСТИТУЦІЙНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ. НОВІТНЯ КОНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА УКРАЇНИ



В конституційному розвитку України можливо виділити декілька етапів сучасного конституційного процесу :
На першому етапі (липень 1996 - кінець 1999) відбулося формування органів державної влади на основі нової Конституції: затвердження кандидатури Прем'єр-міністра Верховною Радою за поданням Президента (липень 1996); формування Конституційного Суду (осінь 1996); вибори Верховної Ради та Президента у строки, встановлені перехідними положеннями нової Конституції (березень 1998 та жовтень-листопад 1999 року відповідно).
Незважаючи на те, що в цілому Конституція визначала форму державного правління в Україні як президентсько-парламентську, роль Президента за «неписаною Конституцією» (політично-правовою практикою) стала більш значною. Зокрема, глава держави відігравав вирішальну й майже виняткову роль під час визначення кандидатури Прем'єр-міністра, формування уряду, призначення голів місцевих державних адміністрацій. Його становище у цей період посилювали й тимчасові додаткові повноваження, які він отримав відповідно до перехідних положень Конституції на три роки з дня її прийняття, а саме - право самостійного видання указів з економічних питань, не врегульованих законами.
У свою чергу місцеві державні адміністрації перебрали на себе значну частину функцій і повноважень органів місцевого самоврядування. Отже, в Україні протягом перших років функціонування нової Конституції утворилася жорстка вертикаль виконавчої влади на чолі з Президентом. Реальний вплив Верховної Ради, Кабінету Міністрів, органів місцевого самоврядування був значно менший за їхні конституційні повноваження. Практика сприйняття та виконання Конституції, яка склалася в цей період, визначила логіку конституційного процесу в Україні протягом наступних його етапів.
Другим, етапом конституційного процесу стала спроба перегляду основних положень Основного Закону, яка відбувалася з грудня 1999 по січень 2001 року з метою посилення впливу Л. Кучми після його обрання на другий термін. Запропонованим проектом конституційних змін передбачалося запровадження двопалатного парламенту, зменшення кількості депутатів з 450 до 300, скасування депутатської недоторканності, надання Президенту додаткових можливостей щодо розпуску Верховної Ради.
Ключовою подією цього етапу став референдум 16 квітня 2000 року. Сам спосіб його проведення (процедура дострокового голосування, маніпулятивний характер питань референдуму) поставив під сумнів його результати, а також надалі дискредитував Конституцію.
Законопроект щодо змін до Конституції, який був предметом квітневого референдуму, не підтримала Верховна Рада. Імплементація результатів референдуму стала предметом складних політичних консультацій та активної суспільної дискусії восени 2000 року. Опозиційні політичні сили активно виступали проти змін до Конституції, пропонованих Л. Кучмою, з огляду на порушення, які відбувалися в ході референдуму. Окрім цього, небезпідставними були побоювання, що внесення змін до Основного Закону й надалі послабить парламентаризм у країні. Зрештою, внесення змін до Конституції остаточно унеможливила складна політична ситуація в країні під час «касетного скандалу».
Третій етап новітнього конституційного процесу розпочався після пропозиції Л. Кучми щодо політичної реформи, висловленої 24 серпня 2002 року. Її зміст полягав у обмеженні повноважень Президента та переході до парламентсько-президентської республіки.
Із серпня 2002 по березень 2003 року тривали активна дискусія щодо політичної реформи в середовищі експертів та обговорення необхідності змін до Конституції у мас-медіа. Однак сам текст законопроекту було розроблено лише в березні 2003-го. Після цього відбулося «всенародне обговорення» проекту змін до Конституції, запропонованих Л. Кучмою, яке мало здебільшого формальний характер.
Четвертий, доволі гострий, етап конституційної дискусії відбувався в Україні з вересня 2003 по квітень 2004 року. Тоді Конституція стала однією з головних тем політичного життя країни в контексті майбутньої президентської кампанії. Тодішня опозиція на чолі з В. Ющенком розглядала політичну реформу як інструмент збереження влади в країні для владної еліти на чолі з Л. Кучмою. Водночас ініціаторам політичної реформи вдалося дійти компромісу в питанні змін до Конституції з КПУ і СПУ, що створило можливості для реалізації проекту політичної реформи у Верховній Раді.
Конституційною комісією на чолі з О. Морозом та С. Гавришем було підготовлено проекти законів щодо змін до Конституції (реєстр. номери 4105 та 4180 у Верховній Раді IV скликання). Після бурхливих дискусій у парламенті з їхнього тексту вилучили положення про обрання Президента Верховною Радою.
3 лютого 2004 року відбулося попереднє схвалення парламентом (304 голоси «за») проекту закону №4105. Своєрідною кульмінацією цього етапу стало 8 квітня того ж року. Цього дня Верховна Рада відхилила проект закону № 4105 (294 голоси «за» за необхідних 300).
Однак ідея змін до Конституції й після цього залишилася актуальною для вітчизняного політикуму. На п'ятому етапі конституційного процесу (вересень - грудень 2004), який можна назвати «етапом компромісу», відбулося повернення до політичної реформи. Остання стала інструментом порозуміння між різними політичними силами під час виборів Президента та Помаранчевої революції.
8 грудня 2004 року було ухвалено в цілому проект закону №4180 щодо внесення змін до Конституції, в пакеті зі змінами до закону про вибори Президента України. Одним із найгостріших питань під час розгляду остаточного варіанта змін до Основного Закону був термін їх введення в дію. У результаті політична реформа набула чинності з 1 січня 2006 року, а основна її частина, що стосувалася нової процедури формування уряду, - у травні 2006-го, після демократичних виборів до Верховної Ради V скликання.
Отже, період із грудня 2004 по травень 2006 року можна вважати шостим, перехідним, етапом у сфері змін до Конституції. У цей час чинними залишалися норми редакції Конституції 1996 року, однак і політики, і суспільство були свідомі того, що правила гри незабаром зміняться. Тому дискусія щодо політичної реформи не припинилася: деякі політики та високо посадовці висловлювалися на користь її скасування. При цьому застосовувалися аргументи того самого зразка, що й за часів попереднього політичного режиму: «недосконалість» Конституції, «невизначеність» її норм, «порушення процедури» під час голосування 8 грудня 2004 року тощо.
Нинішній, уже сьомий, етап конституційної дискусії у сучасній Україні розпочався з обранням Верховної Ради V скликання. Було вперше втілено в життя ряд новел Основного Закону: створено коаліцію депутатських фракцій і сформовано на її основі уряд, що значно посилив свої повноваження.
Однак стало зрозуміло, що ціла низка проблем чинною Конституцією залишається досі неврегульована. Ситуація загострилася після ухвалення в січні 2007 року закону про Кабінет Міністрів, яким істотно було порушено традиційно усталений баланс влади на користь одного з інститутів влади - уряду. Ситуацію можна було б урегулювати, якби цей закон приймався та був узгоджений із іншими законодавчими актами - про опозицію та про Президента. А в цьому разі це означало лише загострення політичної ситуації в країні, що й стало однією з причин оголошення Президентом позачергових парламентських виборів.
Із наведеного можна винести цілий ряд уроків, які повинні в майбутньому стати визначальними для української влади та політиків у сфері застосування та виконання Конституції.
Безперечно, чинна редакція Конституції не є досконалою. Однак головні проблеми практики вітчизняного конституціоналізму полягають не в недосконалості правових норм. Справжнім викликом і завданням для нинішньої влади є охорона Конституції та сприяння виконанню її положень всіма суб'єктами державної влади відповідно до букви та духу норм Основного Закону.
Під час конституційного процесу на порядку денному була зміна форми державного правління, перерозподіл повноважень між ключовими інституціями державної влади: Президентом, Верховною Радою, Кабінетом Міністрів. Продовження такої дискусії «з точністю до навпаки» надалі здатне лише підривати довіру і до Конституції, і до інститутів державної влади та принципів верховенства права в Україні.
Першочерговим завданням до визначення нової конституційної стратегії є ухвалення змін до Конституції, спрямованих на зміцнення місцевого самоврядування в Україні. Необхідно прийняти низку законів, спрямованих на врегулювання процедур формування й призначення уряду, меж реалізації владних повноважень Президента, творення відповідальної системи влади. Серед документів, які потрібно ухвалити передовсім, - нова редакція законів «Про Кабінет Міністрів України», «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації», закони «Про Президента України», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про нормативно-правові акти», ряд інших законопроектів.
Лише за дотримання цих умов Конституція України стане справді основним документом життя держави, який визначатиме основи державного ладу та регулюватиме найважливіші суспільні відносини, а не відіграватиме функцію розмінної монети в політичних дискусіях.
Конституція України наряду з її перевагами і властивостями має і існуючи проблеми і недосконалість.
Актуальна потреба у розробці юридичної теорії конституції зумовлена тим, що у нашому суспільстві на рівні загальної і навіть професійно-юридичної свідомості існує досить поверхове ставлення до правової природи основного закону, що пояснюється практикою, яка існувала у недалекому минулому, а також численними стереотипами сприйняття конституції.
Також існують фактори, які перешкоджають більш ефективному функціонуванню Конституції України. Боротьба між гілками влади перешкоджає більш результативному проведенню конституційних реформ. Для забезпечення ефективного законотворчого процесу необхідно істотно вдосконалювати парламентську інфраструктуру, мати більш вагомі організаційні основи, якнайшвидше прийняти Закон про регламент Верховної Ради України. Немає теорії щодо реалізації Конституції і її треба створити, і якомога швидше.
Виходячи з вищесказаного, можна і слід зазначити, що з прийняттям Конституції України не вирішені водночас всі проблеми публічного та інших галузей права. З огляду на це можна стверджувати про особливу актуальність і необхідність для юридичної науки України подальшого ретельного вивчення проблем публічного права крізь призму Основного Закону. Потреба осмислення окресленої теми пов'язана ще й з тим, що хоч Конституція України і була прийнята в 1996 році, до цього часу відсутні ґрунтовні монографічні дослідження правничих проблем, пов'язаних з появою нових законодавчих актів, що відповідали б нормам Основного Закону. Окремі журнальні публікації на жаль, лише до певної міри розкривають суть питання, яке є об'єктом нашого зацікавлення. Також досить значною проблемою постає застаріла ідеологічна база існуючої літератури, відсутність або неточність перекладів іноземних конституцій. Отже, як бачимо, ґрунтовне висвітлення проблеми просто необхідне, оскільки неможливо пізнати право, не знаючи його джерел.
Призначенням Конституції України має стати більш детальна регламентація питань формування і діяльності вищих органів держави, а також інших органів, існування яких вперше передбачено Конституцією. При цьому необхідно, щоб закони і за своєю "буквою" і "духом" відповідали Основному Закону. Остання теза лише зовні на перший погляд здається політико-правовою банальністю, адже сам характер конституційного регулювання суспільних відносин зумовлює певний рівень його узагальненості, а це завжди було об'єктивним явищем.
Конституція покликана встановити параметри, в межах яких (а не поза ними) має здійснюватися законодавче регулювання відносин державного владарювання. У такий спосіб забезпечується не тільки законність, а й політична стабільність суспільства, хоча не можна відкидати й складнощів на цьому шляху, які насамперед, зумовлені тим, що у нас на тривалий час був перерваний досвід реального державотворення, який, звичайно, супроводжується тривалою інституціалізацією державного механізму. Під час відповідного процесу, нерідко методом спроб і помилок, досягається оптимальний результат і, головне, формуються традиції державотворення. Як свідчить досвід ряду країн, саме наявність таких традицій гарантує їх державно-правову еволюцію від хиб і крайностей.
Є ще один вагомий чинник, який зумовлює наявність згаданих складнощів, стосовно особливостей нашого суспільно-політичного життя. Вони, насамперед, викликаються боротьбою і протистоянням, що має місце між окремими політичними лідерами, угрупуваннями і партіями. В цій боротьбі свідомо чи ні ініціюються окремі нормативно - правові акти, зміст яких ставить під сумнів їх конституційність. Значна частина цих актів віднесена саме до сфери організації державної влади. Зауважимо, що подібні явища відбувалися і в деяких пострадянських країнах. В Україні, яка з відомих причин "затрималася" з конституційним процесом, проблема співвідношення із змістом конституційного регулювання відносин державного владарювання відповідного законодавчого регулювання вирішуватиметься найближчим часом. Не викликає сумнівів, що, крім законодавчого забезпечення реформування економіки, найактуальнішим завданням залишається завершення на законодавчому рівні первісної інституціалізації державного механізму, насамперед, його вищих щаблів. У подальшому його інституціалізація має ґрунтуватися на засадах еволюції. Проте вже сьогодні, аналізуючи конституційний процес на його попередніх етапах і сам
Не викликає сумнівів, що норми Конституції України потребують деталізації і навіть конкретизації на рівні законодавства і, певною мірою, на рівні підзаконних актів, насамперед відповідних актів, виданих вищими органами держави. Правотворчість, здійснювана на зазначених рівнях, має відбуватися виключно за змістом конституційних норм. Ця правотворчість, як зазначалось, має водночас характер застосування норм Конституції України.
Ще однією причиною виникнення труднощів на шляху реалізації положення про пряму дію норм Конституції України є (як це і не парадоксально) нормативні властивості самого Основного Закону. Зокрема, слід зважити на те що нова Конституція України, віднесена до так званих новітніх (тобто прийнятих після другої світової війни) конституцій, характеризується усіма типовими властивостями цих конституцій. Найбільш типовим для них є те, що їх зміст відображає явище, котре відомий автор Георг Еллінек ще на початку століття визначив як "розширення конституцій". Іншими словами, порівняно з попередніми етапами розвитку конституціоналізму спостерігається розширення обсягу конституційного регулювання суспільних відносин, хоча предмет цього регулювання в цілому залишається незмінним.
О. Мороз -зазначив у своєму виступі після прийняття Конституції України: "Я знаю, що нам доведеться ще багато працювати над вдосконаленням статей. І, можливо, це не просто буде робити, бо ми заклали дуже складні застереження проти змін до Конституції. Але, напевне, нам доведеться і законами дещо поправляти, і законодавство змінювати. А потрібно прийняти їх майже 50, причому терміново, не пізніш як за два роки. Все це - колосальна робота. Ми зможемо її виконати, бо ми - професіонали. Про це сьогодні можна сказати щиро, не боячись, що це буде перебільшенням".
Будемо сподіватися, що, незважаючи на всі труднощі, пов'язані із реалізацією конституційних норм Україна все ж, за підтримки молодих спеціалістів у галузі права, вийде із кризи та твердо стане на правовий шлях розвитку.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "РОЗДІЛ 3 КОНСТИТУЦІЙНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ. НОВІТНЯ КОНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА УКРАЇНИ"
  1. ЗМІСТ
    розвиток України. Новітня конституційна реформа в Україні. 20 Висновки. 26 Список використаних джерел.
  2. IV. ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ТА СИСТЕМА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
    розвиток ініціативи та самодіяльності населення, створення органів самоорганізації населення як за територіальною, так і за функціональною ознакою, встановлення їх організаційних зв'язків із органами і посадовими особами місцевого самоврядування; впровадження на основі статутів територіальних громад нових форм участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування, які б стимулювали розвиток
  3. 10. КОНЦЕПЦІЯ РЕФОРМИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ (проект)*
    реформування адміністративного права: нові погляди на його роль, зміст і систему в демократичній правовій державі Глава 1. Оновлення суспільного призначення адміністративного права на засадах Конституції України Глава 2. Збагачення змісту предмету адміністративного права Глава 3. Розвиток методу адміністративного права Глава 4. Матеріальні і процесуальні норми у змісті адміністративного права та
  4. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
    розвиток ринкової економіки, важливе місце мають посідати законодавчі акти щодо розвитку і стимулювання підприємництва. Серед правових актів, які могли б сприяти реалізації цієї мети, можна назвати Закон "Про державну підтримку і правовий захист підприємництва", а також закони, спрямовані на боротьбу з корупцією, організованою злочинністю, рекетом, котрі мали б гарантувати безпечні умови для
  5. Розділ 1 РОЛЬ І МІСЦЕ ПРОКУРАТУРИ В СУСПІЛЬСТВІ ЯК СУБ'ЄКТА КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ ВЛАДИ
    розвиток та правове забезпечення гарантій діяльності// Право України. - 2000. - №6. - С. 10-13. 6. Євтушенко С. В. Принцип поділу влад і суб'єкти колишнього СРСР: деякі аспекти сучасного стану проблеми // Правова система України: теорія і практика. - К.: Мат-ли наук, конф., 1996. - С. 85-87. 7. Михайленко О., Ковальський В. Прокуратура суверенної України: час становлення спливає // Юрид. вісник
  6. 2.1. БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬШСТЬ - ОСНОВА ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ
    реформування її діяльності, а, з другого боку - необхідність збереження певної стабільності і наступності, щоб уникнути розбалансування правоохоронної системи в складних умовах трансформації українського суспільства. У тлумачному словнику функція визначається як "робота кого-, чого-небудь, коло діяльності когось, чогось, обов'язок, повинність, місія" [1, 707]. У літературі з державного управління
  7. матеріали правозастосувальної практики органів прокуратури та інших правоохоронних інституцій.
    розвиток української моделі прокурорського нагляду на сучасному етапі (концептуальні проблеми)// Право України. - 1996. - №1. - С. 43-46. 24. Смирнов А. Ф. Прокуратура и проблемы управления. - М.: ИПК руковод. кадров Ген. прокуратуры Рос. Федерации, 1997. - 263 с. 25. Губик В. Оптимальний Закон про прокуратуру - вимога часу // Вісник прокуратури. - 1999. - №2. - С. 51-55. 26. Мычко Н. Понятие,
  8. ВСТУП
    розвиток механізмів узгодження інтересів різноманітних соціальних, національних, мовних і релігійних груп; посилення виховної, морально-етнічної ролі конституції; розширення масштабів і сфер конституційного регулювання тощо. Соціально-політична цінність Конституції України полягає в тому, що саме в її положеннях закріплено основні принципи конституційного ладу нашої держави. Йдеться про такі
  9. Поняття і особливості принципів екологічного права
    розвиток України в умовах побудови ринкових відносин не дозволяє це зробити. Уявляється, що пріоритетність вирішення екологічних завдань перед іншими має бути непорушною. Разом з тим не можна до вирішення даного питання підходити прямолінійно. Пріоритетність екологічних вимог обумовлена й тим, що вирішення багатьох економічних та соціальних завдань безпосередньо залежить від екологічного стану в
  10. 6. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ З АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
    реформа в Україні: основні напрямки // Право України. - 1998. - № 1. - С. 27-32. 2.6. Захист курсової роботи Курсова робота передається, у визначені деканом строки для реєстрації (студентами денної форми навчання - лаборанту кафедри адміністративного і фінансового права, студентами заочної, очно-заочної та післядипломної форм навчання - методисту) і на рецензування викладачу. 126 Курсова
© 2014-2022  ibib.ltd.ua